Готуйся серйоЗНО
до географії

    Значення хімічного виробництва. Під впливом науково-технічного про­гресу хімічні виробництва стали одними з провідних у світовому господар­стві на рівні з електроенергетикою та машинобудуванням. Спеціально добу­ті хімічні речовини люди почали використовувати в епоху Середньовіччя, коли лікарі застосовували різні настоянки, порошки та мазі. У ХVІІ ст. промислових масштабів у Європі набуло виробництво парфумів. У ХІХ ст. у зв’язку з бурхливим ростом виробництва, зріс попит на мінеральні добрива, фарби, соду. Але небувалих масштабів розвиток хімічних виробництв набув у ХХ ст. За цей проміжок часу було синтезовано понад 400 тисяч хімічних речовин, яких не існує у природі. На диво, потреба у продукції хімічної промисловості не зменшується, а весь час зростає. Щороку з’являється понад 3 тисячі нових речовин. Одержані речовини настільки різні за своїм скла­дом та технологією виробництва, що промислова хімія нині – це складана індустрія, яку називають комплексом хімічних виробництв.

   Хімічне виробництво (хімічна промисловість) – система виробництв важкої промисловості, включаючи синтез речовин з певними властивостя­ ми, що використовують мінеральну, органічну та іншу сировину шляхом її хімічної переробки.    Хімія є дуже наукомістким виробництвом. Завдяки науковим дослі­дженням одержують матеріали із заздалегідь заданими властивостями, які за своїми якостями перевершують натуральні продукти. З одного боку, ши­рока хімізація господарства дає змогу заощаджувати природні матеріали, але з іншого, речовини, яких не існує у природі, не розкладаються. Тому не лише відходи хімічного виробни­цтва, а й його продукція є значними забруднювачами довкілля. Нині речовини, добуті хімічним шляхом, так тісно увійшли у наше життя, що уявити сучасний світ без продукції хімічної промисловості вже не можливо. Їх застосовують що­ денно і практично скрізь: у сільсько­му господарстві, енергетиці, легкій та харчовій промисловості, будівництві, медицині, виробництві космічної техніки, у сфері послуг та побуті. Сучасні тенденції розвитку хімічного виробництва. Хімічне виробництво продовжує розвиватися. Синтезуючи все нові й нові речовини, людина залу­чає у виробництво нові джерела сировини. Освоюючи нові виробництва, хімія сприяє розвитку інших виробництв. Із застосуванням мінеральних добрив, біостимуляторів, кормових добавок, гормонів зростає продуктивність сіль­ського господарства. Сучасні технології хімічної обробки речовин мають ве­ликі переваги перед старою механічною обробкою. Це дає змогу використову­вати у виробництві фактично будь-які речовини. Хімічна промисловість нині стала занадто соціально орієнтованою, оскільки її продукція безпосередньо застосовується людиною у повсякденному житті: під час прибирання квар­тири, прання, приготування їжі, знезаражування питної води. Таке глибоке занурення людини у світ хімічних речовин часто має зворотний бік: вражаючі масштаби забрудненого довкілля та невідомі раніше хронічні хвороби.

    Склад хімічного виробництва. Хімічна промисловість має дуже складну виробничу структуру. Вона охоплює близько 200 взаємопов’язаних виробництв, які об’єднані у чотири групи: гірничо-хімічна промисловість, ви­робництво хімічних речовин і хімічної продукції, виробництво фармацевтич­них продуктів і препаратів, виробництво гумових і пластмасових виробів.

  Гірничо-хімічна промисловість формує сировинну базу для розвит­ку хімічних виробництв, передусім основної хімії. Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%. Наприклад, витрати сировини на 1 т ацетилену становлять 4,5 т, амоніаку з коксу – 5,5 т. Оскільки гірни­чо-хімічна промисловість займається видобутком мінеральних ресурсів, її розміщення пов’язане з родовищами нерудної хімічної сировини.

   Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції об’єднує синтез мінеральних добрив, барвників і пігментів, промислових газів (зокрема, хлору), пластмас, синтетичного каучуку, фарб і лаків, мийних, парфумерних і косметичних засобів, вибухових речовин, штучних і синтетичних волокон тощо. У цій сфері часто одержують речовини-напівфабрикати, які вико­ристовуються для подальшої переробки як всередині хімічної промисловос­ті, так і в інших виробництвах.     Виробництво фармацевтичних продуктів і препаратів, як найбільш наукомістке у наш час, розвивається найшвидшими темпами. Воно забез­печує медичні заклади та населення ліками, вітамінами, еластичними бинтами, антисептиками тощо.   Виробництво гумових і пластмасових виробів включає одержан­ня гумових шин, покришок і камер, відновлення протектора гумових шин і покришок, виробництво інших гумових виробів (гумового взуття, ременів, шлангів, еска­латорних стрічок, килимків тощо), пластмасових плит, листів, труб, профі­лів, будівельних виробів, посуду, дитячих іграшок із пластмас.

  Природно-сировинна база та використання відходів. Хімічна промисло­вість використовує дуже широку сировинну базу – практично необмежений перелік речовин. Природною сировиною для хімічної індустрії є перш за все нерудні корисні копалини. Найчастіше видобувають кухонну, калійні та глауберову солі, фосфорити, апатити, самородну сірку. Також у ряді виробництв за­ стосовують мінеральну сировину, яка використовується в інших сферах діяльності. Так, у хімії органічного синтезу широко застосовують природні вуглеводи. Раніше переробляли кам’яне та буре вугілля, торф та горючі сланці. Нині відбувся перехід до нафти і природного газу. Для одержання фарб застосовують титанові руди, сірчаної кислоти – мідну руду пірит (сірчаний колчедан). 

    Окрім корисних копалин природною сировиною для хімічної промис­ловості можуть бути різноманітні тіла та речовини з навколишнього світу: деревина, атмосферне повітря, вода тощо. Вода у хімічній промисловості потрібна не лише для технологічних потреб, а й як сировина, що входить до складу різних сполук. Хімічна промисловість частіше, ніж інші види господарської діяльності використовує для переробки відходи інших виробництв. Так, з коксового газу одержують нітратні добрива, з відходів кольорової металургії – сірча­ну кислоту. Це водночас дає змогу разом з утилізацією відходів розв’язува­ ти екологічні проблеми. Особливістю хімічної промисловості є те, що одну й ту саму речовину можна добути з різної сировини. Наприклад, синтетичний каучук можна синтезувати з нафти, кам’яного вугілля, деревини, відходів харчової про­мисловості тощо. Водночас за рахунок комплексної переробки сировини з однієї сировини можна одержати різні речовини. Так, результатом хімічної переробки нафти можуть бути понад 70 видів продукції.

   Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції. Найбільш важли­вими є виробництва, які синтезують неорганічні сполуки (содова, хлорна, сажова, сірчанокислотна промисловість, виробництво мінеральних добрив) та синтез органічних сполук (багатопрофільне виробництво, яке складаєть­ся із синтезу простих органічних сполук та хімії полімерів).

      Содова промисловість – матеріа­ло- та енергомістке виробництво. Щоб одержати 1 т соди, необхідно витрати­ти по 1,5 т кухонної солі та вапняків, а для нагрівання розсолу – 1,7 т умовно­го палива. Ось чому таке виробництво зорієнтоване на сировинний та палив­но-енергетичний чинники. Іноді вико­ристовують суху кам’яну сіль, в інших випадках – рідкі розсоли солоних озер або заток. Синтезують харчову, кальци­новану та каустичну соду. Харчова сода застосовується у харчовій промисловості, медицині, хімічній (для вироб­ництва пінопласту, фарбників, побутової хімії), легкій промисловості (для штучної шкіри, гуми для підошв, текстилю), входить до складу порошків для гасіння пожеж. Інші види соди є отруйними. Вони йдуть на виробни­ цтво мила, паперу, скла, глинозему.

    Хлорна промисловість працює на відходах содового виробництва. Че­рез те центри їх розвитку часто поєднано. При синтезі хлору з кухонної або калійної солей шляхом електролізу (розкладу речовини під дією елек­тричного струму) виробництво наближене до джерел електроенергії та води. Хлор одержують для виробництва отрутохімікатів, вибілювачів, целюлози та паперу, як знезаражувальний засіб.

   Сірчанокислотна (сульфатно-кислотна) промисловість виробляє про­дукцію, яка має широке застосування та низьку матеріаломісткість ви­робництва. Сірчана кислота використовується у текстильній, харчовій, нафтопереробній, целюлозно-паперовій промисловості, у виробництві аку­муляторів тощо. Проте основним «споживачем» кислоти є синтез фосфат­них добрив – суперфосфату. Сірчанокислотна промисловість використовує широку сировинну базу: самородну сірку, пірит, відходи коксохімічних та нафтопереробних заводів, газуваті сполуки Сульфуру, що утворюються під час виплавлення кольорових металів (міді, цинку, нікелю, ртуті). Через високу хімічну активність сірчану кислоту важко перевозити. Для цього потрібний спеціально обладнаний транспорт. Тому її виробництво орієнту­ється на чинник споживача, тобто ті підприємства, що використовують її у своєму виробничому процесі. Саме тому зазвичай поєднано центри синтезу фосфатних добрив та виробництва сірчаної кислоти.

   Сажова промисловість спрямована на добування порошкоподібного вуг­ лецю, який на 90% складається з Карбону. Сажу одержують під час не­ повного спалювання чи термічного розкладу природного газу, нафти або вугілля. Через те виробництво зорієнтоване на чинник сировини або за її відсутності – на транспортний чинник. Використовують сажу як чорний пігмент для одержання друкарської фарби, інших фарб, як наповнювач у виробництві гуми.

   Для потреб сільського господарства хімічна промисловість синтезує три основні види добрив: калійні (забезпечують імунітет рослин від хвороб та опір проти шкідників), фосфатні (забезпечують раннє цвітіння і плодоно­сіння) та азотні, або нітратні (стимулюють активний ріст пагона).

  Виробництво калійних добрив – дуже матеріаломістке виробництво, отже, розміщене з орієнтуванням на си­ровинний чинник – родовища калійних солей. Найпоширенішими ка­лійними добривами є сильвініт та калій хлорид, основним складником яких є калійна сіль. Вони виглядають як по­рошок рожевого кольору. Під час спа­лювання органічних решток одержують інший вид калійних добрив – поташ.       Сировиною для синтезу фосфатних добрив є фосфорити та апатити. Найвідоміші фосфатні до­брива – це суперфосфат та фосфоритове борошно. Для одержання суперфосфату фосфорити обробляють сірчаною кислотою, яку важко перевозити. Тому підприємства із синтезу суперфосфату поєднано з центрами виробництва сірчаної кислоти. Крім того, під час розміщення заводів фосфатних добрив враховують чинник споживача – сільське господарство, яке культивує рос­лини, що потребують для нормального розвитку цих добрив.

  Найпоширеніші азотні (нітратні) добрива – селітри та карбамід. Відомі калійна, натрієва та амонійна селітри. Зовні це гранули яскраво білого ко­льору. Виробництво азотних добрив матеріало-, водо- та енергомістке вироб­ництво. Воно вирізняється великим розмаїттям вихідної сировини, тому й різними чинниками розміщення. Азотні добрива можна одержувати або з відходів коксування вугілля (коксовий газ), або в результаті переробки природного газу чи нафти. Через те виробництво налагодже­ но або у районах розвитку чорної мета­лургії, або біля нафтогазових родовищ. Якщо немає поблизу джерел природного газу чи нафти, то заводи азотних добрив зорієнтовані на транспортний чинник, найчастіше вони розміщені біля магістральних трубопроводів.

   У наш час зростає значення хімії полімерів – синтезу складних високомолекулярних органічних сполук. Найбільш відомі виробництва пластмас та синтетичних смол, поліетилену та поліпропілену, латексу та синтетичного каучуку. До 30-х рр. ХХ ст. використовували лише дорогий натуральний каучук, який добували із соку каучуконосного дерева – гевеї. Перший синтетичний каучук одержали з картоплі, а нині його синтезують з нафти, природного газу, лісової сировини. Більша частина каучуку витрачається на виробництво шин.

  Із синтетичних полімерів формують хімічні волокна, які є сировиною для виробництва тканин, а також використовуються у виробництві шин, авіабудуванні тощо. Їх добавляють до натуральних волокон (бавовняних, шовкових, лляних, вовняних), оскільки вони мають ряд переваг. По-пер­ше, для їх виробництва є широка сировинна база. По-друге, їх виробництво достатньо дешеве. По-третє, вони міцніші та не мнуться, не пошкоджу­ ються комахами та гризунами. Виробництво полімерів потребує великих витрат води та електроенергії. Так, на 1 т хімічного волокна використо­вується 3–5 тис. м3 води та 5–20 тис. кВт· год електроенергії. Ось чому провідними чинниками в розміщенні підприємств полімерної хімії є окрім сировинного наявність води та електростанції. Крім того, враховується чинник споживача. Наприклад, центри виробництва хімічних волокон за­звичай поєднано з текстильними комбінатами, а шинні заводи – з виробни­цтвом синтетичного каучуку.

  Лакофарбова промисловість для свого виробництва використовує різ­ну сировину та напівфабрикати: продукти нафтопереробки, переробки де­ревини, олійно-жирової промисловості, відходи металургії. Лакофарбові матеріали (лаки, фарби, емалі, оліфи, розчинники) мають здатність після нанесення на поверхню створювати декоративну або захисну плівку. Через те вони слугують як для оздоблення, так і для захисту матеріалів від руй­ нування: металу – від корозії, дерева – від гниття. Підприємства лакофар­бового виробництва орієнтуються на чинник споживача.     Парфумерна промисловість використовує як природну, так і синтетич­ну сировину. Основою для рідких парфумів є етиловий спирт і дистильована вода, до яких добавляють духмяні речовини рослинного або синтетичного походження. Найвідоміші рослинні олії одержують з пелюсток троянд, ли­стя м’яти, лаванди, сандалового та кедрового дерева тощо. Частиною пар­фумерної є миловарна промисловість. Виробництво парфумів зорієнтоване на чинники наукової бази та споживача.

 Виробництво фармацевтичних продуктів і препаратів. Фармацевтична промисловість посідає одне з найважливіших місць у хімічній індустрії сьогодення. Вона займається дослідженням, розробкою, масовим виробни­цтвом та поширенням лікарських засобів. Важливими чинниками розмі­щення цієї галузі є наявність наукової бази та споживача. Більшість ліків проходять тривалі систематичні дослідження, що їх проводять фахівці до­слідних інститутів та промислових лабораторій. До них залучені учені різ­ного фаху та практикуючі лікарі. Мета досліджень – вивчити ступінь ефек­тивності та водночас токсичності лікарських засобів. У деяких країнах, наприклад Швейцарії, питома вага фармацевтичних виробів у загальному обсязі хімічної продукції становить майже половину.

  Принципи розміщення основних виробництв хімічної промисловості. Розглянувши окремі виробництва хімічної промисловості, ви помітили, що на розміщення підприємств впливають такі чинники, як сировинний, па­ ливно-енергетичний, водний, наукової бази та споживача. Особливе зна­чення має екологічний чинник, який передбачає винесення небезпечних підприємств за межі густо населених територій.   Значними витратами сировини вирізняються содова промисловість і синтез мінеральних добрив. У промисловості органічного синтезу на один і той самий продукт одразу затрачається кілька видів сировини.

 При виробництві деяких видів синтетичної продукції витрачається ба­гато електроенергії та води, тому часто підприємства орієнтують одночасно на паливно-енергетичний та водний чинники. Такими є виробництво хлору, пластмас, хімічних волокон.

  Чинник споживача є провідним під час розміщення підприємств з ви­робництва сірчаної кислоти та хімії переробки полімерів. Він також врахо­вується у виробництві мінеральних добрив (крім калійних).

  На форми розташування хімічної промисловості впливає технологічний чинник. Якщо виробництва не передбачають внутрішньогалузеве комбіну­вання і являють собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, то вони розміщуються поодинці. Такими є виробництва калійних добрив, фарб, лаків, з переробки пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необ­ хідною умовою функціонування підприємств хімічної промисловості або ви­ робництв різних напрямів, їхнє розміщення має форму взаємопов’язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати. Поряд розташовуються виробництва сірчаної кислоти та фосфатних добрив, заводи з коксування вугілля та синтезу фосфатних добрив, підприємства кольорової металургії та сірчанокислотні.

  Вплив хімічної промисловості на довкілля. Галузі хімічної промисловос­ті значно забруднюють навколишнє середовище як відходами виробництва, так і своєю кінцевою продукцією. В результаті діяльності підприємств хі­мічного виробництва, а також використання продукції хімічної промисло­вості у повітря, воду, ґрунт потрапляє велика кількість отруйних речовин, які негативно впливають як на стан довкілля, так і на здоров’я людей. У районах високої концентрації хімічної промисловості внаслідок викидів і аварій переважає ситуація екологічної кризи. Найбільш небезпечними є ве­летенські хімічні підприємства, які більше викидають відходів, ніж дають продукції. Основними забруднювачами довкілля в процесі хімічного ви­робництва є оксиди Нітрогену, амоніак, чадний газ. Для подолання еколо­гічних проблем, пов’язаних з хімічним виробництвом, слід переходити до сучасних маловідходних технологій виробництва, комплексно використо­вувати сировину, утилізувати виробничі відходи, запроваджувати сучасні системи очищення. Великою проблемою сьогодення стало надмірне засто­сування продукції хімічної промисловості у повсякденному житті, особливо з харчовими продуктами. Наслідки такого зловживання хімікатами мають бути ретельно досліджені.

   Місце хімічного виробництва у господарстві України. Хімічне виробни­цтво є одним з найбільш розвинутих у національному господарстві України. Його важлива роль визначається широким застосуванням хімічних техно­логій і матеріалів у всіх сферах діяльності. Значна частина продукції хі­мічної промисловості використовується підприємствами інших виробництв як сировина і напівфабрикати: харчова та легка промисловість, медицина, будівництво, виробництво космічної техніки тощо.  

  Значний розвиток хімічної промисловості в Україні зумовлений трьо­ма основними чинниками: природним (наявність різноманітної сировинної бази), економічним (необхідності повної переробки відходів, наявність спо­живача хімічної продукції) і соціальним (наявність наукової бази та кваліфі­кованої робочої сили). Окремі види продукції хімічної промисловості Украї­ни (азотні добрива, самородна сірка, барвники, бром, титанові білила, деякі продукти органічного синтезу) експортуються до інших країн. Водночас хімічна промисловість створює для України складні екологічні проблеми. Недаремно в останні десятиліття взятий курс на виведення екологічно не­ безпечних хімічних виробництв за межі житлової забудови.

  Хімічна промисловість в Україні має розгалужену виробничу структу­ру. Більшість її підприємств перебуває у приватній власності. Нині най­більшим власником хімічних виробництв є фінансово-промислова група Group DF, яка об’єднує підприємства, що виробляють органічні кислоти, титан діоксид, кальциновану соду, рідкий азот та інші хімічні продукти, контролює 4 з 6 українських виробництв азотних добрив. Модернізація та консолідація підприємств хімічної промисловості дали змогу дещо збіль­шити обсяги виробництва та вивести хімічну промисловість України на новий міжнародний рівень. 

 Гірничо-хімічна промисловість. В Україні є унікальні поклади гірни­чо-хімічної сировини, з яких нині видобувається лише незначна їх частина. Внаслідок різкого скорочення споживання калійних солей та самородної сірки у світі їх видобуток в Україні нині повністю припинений.

   Видобу­ток кухонної солі останнім часом скоротився вдвічі. Найбільшим районом її видобутку є Донбас. Там працюють соляні копальні Бахмутівського та Слов’янського родовищ. Частину солі в Україні видобувають з морських роз­солів затоки Сиваш Азовського моря.

   Для потреб хімічного виробництва розробляються родовища вапняків на Донбасі та у Криму.

     Виробництво неорганічних хімічних речовин. В Україні синтез неорга­нічних хімічних речовин набув значного рівня розвитку, хоча останнім ча­сом його виробництва скоротили обсяги випуску своєї продукції у 2–3 рази. 

  Деякі виробництва були повністю зупинені. Виробництво неорганічних хі­мічних речовин в Україні переважно розвинуте на Донбасі та у Придні­пров’ї. Це синтез соди, хлору, сірчаної кислоти, сажі, мінеральних добрив: азотних та фосфатних. Виробництво соди останнім ча­сом суттєво скоротилося. Тривалий час основними виробниками хар­чової та кальцинованої соди були хімічні підприємства Слов’янська («Хімпром») та Лисичанська («Донсода»), які використовували для своєї роботи з другої половини ХІХ ст. місцеві сировину (кухонну сіль, вапняки) та паливо. Ці підприємства не лише забезпечували роботою місцевих жите­лів, а й катастрофічно забруднювали навколишнє середовище. Після свого закриття вони залишили по собі «місяцеві» ландшафти.

   Виробництво технічних кальцинованої та каустичної соди нині зберег­лося у місті Яни Капу (до 2016 р. – Красноперекопськ) та Кримському со­довому заводі. Він використовує розсоли затоки Сиваш та місцевий газ як паливо. Багаторічне скидання стічних вод заводу в місцеві озера зруйнувало їх екосистеми, зробило колись заповнені птахами береги пусткою. Каустич­ну соду також виробляють на підприємстві «ДніпроАЗОТ» у Кам’янському (до 2016 р. – Дніпродзержинськ), використовуючи місцеву електроенергію та сіль з Донбасу.

 Виробництво хлору часто ґрунтується на використанні відходів содової промисловості. Його сполуки, що їх застосовують у виробництві мийних засобів та для знезаражування води, одержують у Кам’янському.

   Хоча в останні роки обсяги сірчаної кислоти, що добувають в Украї­ні, скоротилося у 1,5 раза, це виробництво й донині залишається одним з найважливіших в основній хімії нашої держави. Через високу хімічну активність кислоти її важко перевозити. Через те заводи з її виробництва тяжіють до споживача, основним з яких є виробництво фосфатних добрив. Тому в таких містах, як Одеса та Суми, ці два виробництва територіально поєднано. З відходів металургійних підприємств синтезують сірчану кис­лоту в Костянтинівці на Донеччині на державному хімічному заводі, а також у Кам’янському на підприємстві «ДніпроАЗОТ».

   Сажу в Україні виробляють заводи технічного вуглецю у Кременчуку та Кадіївці (до 2016 р. – Стаханов). Їхня продукція, що відповідає світовим стандартам, експортується до країн Європи. Технічний вуглець (сажа) під­ вищує міцність гуми, яка йде на виробництво автомобільних шин.

  Важливим в Україні є виробництво мінеральних добрив. Основна їх ча­стина – це азотні (нітратні) добрива: аміачна селітра та карбамід. Украї­на забезпечує 3% світового експорту амоніаку і карбаміду. В нашій країні працюють підприємства, що належать до найбільших у Європі з даного про­філю. Азотні добрива добувають з різної сировини. Старі центри виникли у районах чорної металургії й використовують як сировину відходи кок­сування вугілля – коксовий газ. Так одержують азотні добрива у Горлівці (концерн «Стирол»), Сєвєродонецькому об’єднанні «Азот», Кам’янському(«ДніпроАЗОТ»), Запоріжжі.

  Інша група підприємств використовує як сировину природний газ, нафту та продукти їх переробки (амоніак), що надходять в Україну трубопрово­дами. До них належать Черкаський «Азот», який дає близько 1 /3 аміач­ної селітри, що використовується всередині країни. Подібний чинник розміщення має і підприємство «Рівнеазот». Одеський припортовий завод окрім виробництва амоніаку, карбаміду, рідкого азоту приймає та пере­вантажує призначені для експорту добрива, що виробляються в Україні та Росії. Завод є монополістом на загальнодержавному ринку спеціалізованих послуг з прийому, охолодження і перевантаження амоніаку.

  Підприємства, що виробляють фосфорні добрива – суперфосфат, працю­ють на імпортній (Одеса, Суми) та місцевій (Костянтинівка) сировині.

 Виробництво органічних хімічних речовин. Основним виробництвом хі­мії органічного синтезу в Україні є хімія полімерів. У державі налагоджене виробництво пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку, хімічних волокон. Сировиною для їх виробництва є імпортні нафта, газ, а також кам’яне вугілля та продукти його коксування. Зазвичай ці хімічні підпри­ємства розміщено у місцях споживання готової продукції. На їх розміщен­ня також впливає значна потреба виробництва у воді та електроенергії.

  Продукцію хімії органічного синтезу найбільше виробляють підприємства, що розміщені в Донбасі та Придніпров’ї. Так, у Запоріжжі виробляють органічні сполуки, пластмаси, синтетичні смоли; у Дніпрі – синтетичний каучук; у Кам’янському – полівініл та полістирол, у Сєвєродонецьку – ви­роби з пластмаси і склопластику.

   В Україні синтезують хімічні волокна, які бувають штучними та синтетичними. Штучні волокна отримують з природних полімерів, переважно на основі переробки целюлози. До них належать ацетатні, віскозні й мід­но-аміачні волокна). Синтетичні волокна виробляють із синтетичних смол. Це анід, капрон, лавсан, нітрон. Виробництво хімічних волокон налагодже­не біля джерел води, електроенергії та споживача – текстильних підпри­ємств. Кількість підприємств з виробництва хімічних волокон в Україні значно скоротилася. Нині діючі, що розміщені у Чернігові та Сєвєродонецьку, працюють не на повну потужність.

  Зростає значення лакофарбової промисловості. Обсяги її виробництва збільшуються завдяки широким виробничим зв’язкам з різними вироб­ництвами. Вона виробляє в Україні близько 2500 видів продукції. Найбіль­ші лакофарбові заводи розташовані в Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Кривому Розі, Одесі, Львові, Яни Капу та в інших містах країни.   Розвивається виробництво синтетичних мийних засобів та парфумів. Серед продукції цих виробництв України відомі мило, косметичні засоби для макіяжу та догляду за шкірою, сонцезахисні та для засмаги, гоління, дезодоранти для тіла та антиреспіранти тощо.

 Виробництва органічних хіміч­них речовин належать до наукоміст­ких, тому розміщені переважно у великих містах – Дніпрі, Запоріж­ жі, Києві, Одесі, Харкові.

  Виробництво фармацевтичних продуктів і препаратів. Динамічно розви­вається хіміко-фармацевтична промисловість України. Вона об’єднує близь­ко 160 різних підприємств колективної (77%), державної (18%) та приватної власності. Великих 22 виробники дають 85% загального обсягу вітчизняної продукції і основний асортимент вітчизняних ліків, посідають провідне міс­це у технічному переоснащенні, розробці та впровадженні у виробництво нових медичних препаратів. Серед основних виробників лікарських засобів в Україні є підприємства Києва: «Фар­мацевтична фірма «Дарниця» (май­же 15% загальної вартості продукції), «Київмедпрепарат» (14,4%), «Фармак» (11%), «Борщагівка», «Індар», «Київ­ський вітамінний завод». Серед інших міст фармацевтичною продукцією ви­різняються Харків («Здоров’я»), Львів («Галичфарм»), Одеса («Біостимуля­тор»), Тернопіль, Умань.

 Виробництво гумових виробів. Гу­мові вироби виробляє гумоазбестова промисловість. Найбільшими її підприємствами є «Дніпрошина» у Дніпрі та «Росава» у Білій Церкві. Вони випускають шини для легкових, вантаж­них автомобілів, дорожньобудівної та сільськогосподарської техніки. Потужності виробництва у Білій Церкві сягають майже 6 млн шин на рік. Асортимент продукції становить близько 200 типорозмірів шин. Шини забезпечують безпеку і комфорт на будь-якому дорожньому покритті не­ залежно від кліматичних умов. «Росава» постійно розробляє й виводить на ринок нові шини для всіх груп автотранспортних засобів, що можуть конкурувати на ринку. Розпочато випуск шин нового покоління, які мають зимовий малюнок протектора, та шини з можливістю шипування. Гумотехнічні вироби (труби, шланги, конвеєрні стрічки, гумове взут­тя) також випускають підприємства Лисичанська, Сум, Запоріжжя, Одеси, Харкова, Донецька, Чернівців.

  Хімічне виробництво світу. У світі хімічне виробництво розвивається стрімкими темпами. У розвинутих країнах за часткою в структурі про­мислового виробництва воно поступається тільки машинобудуванню. Від­бувається процес хімізації – широке застосування хімічних матеріалів і технологій в усіх сферах господарства та побуті.

  Головними регіонами її розвитку з практично однаковим значенням є Європа, Північна Америка, а також Східна, Південно-Східна та Південна Азія.

  Найбільший регіон розвитку хімічного виробництва – Європа, на яку припадає близько 30% продукції цієї галузі. Швидкими темпами розвива­ється хімічне виробництво у Німеччині, Франції та Італії. Старі галузі (содова та мінеральних добрив) там зорієнтова­ні на сировину, нові (зокрема, нафтохі­мія), що працюють на імпортній сиро­вині, тяжіють до морських портів. Хімічна промисловість Європи вирізня­ється значною наукомісткістю, перева­жають хімія полімерів, фармацевтич­на, парфумерна промисловість. У виробництві медикаментів світовими лідерами є Німеччина, Швейцарія, Велика Британія, Франція, Угорщина.

  Північна Америка за розвитком хімічного виробництва майже не посту­пається Європі. США належать перші позиції у світі за синтезом полімерів, виробництвом фосфатних добрив, сірчаної кислоти. На узбережжі Мексикан­ської затоки склався найбільший у світі район нафтохімії. Канада є найбіль­шим у світі виробником калійних добрив, потужним виробником полімерів.

   Третім регіоном високого розвит­ку хімічного виробництва є Східна, Південно-Східна та Південна Азія. Потужним осередком регіону є Японія, виробництво полімерів якої ґрунтується на імпортній сировині, а фар­мацевтична промисловість – на власній науковій базі. Швидкими темпами розвивається хімічна промисловість Китаю, яка спеціалізується переважно на виробництві мінеральних добрив: 34% усього виробництва світу та кон­троль 21% добрив на світовому ринку. Зростає роль хімічної промисловості Індії. Країна стала одним зі світових лідерів у виробництві азотних добрив та фармацевтичних препаратів. Роль азійського регіону у виробництві хімічної продукції постійно зростає: вже виробляється майже 3 /4 хімічних волокон світу, близько 1 /3 синтетичного каучуку та пластмас. В Азії з по­ чатку 90-х рр. ХХ ст. на основі нафтових родовищ формується новий регіон хімічної промисловості – Перська затока. Роль хімічного виробництва у світі й надалі зростатиме. У ній постійно вдосконалюються технологічні процеси, використовуються все більш різнома­нітна сировина та напівпродукти. Надалі відбуватиметься перехід від перева­жання основної хімії до хімії органічного синтезу. Перспективи розвитку хімічної індустрії мають бути спрямовані на більшу екологізацію виробництва.