Для тренажеру виключіть на вашому комп'ютері антирекламу.

Африка - другий за величиною після Євразії материк. Його площа складає 29,9 млн.км.кв., а разом з небагатьма островами, що лежать біля берегів материка - близько 30,3 млн.км.кв.

Африка розміщена між 37°20’ пн.ш. і 34°52’ пд.ш.

Населення - близько 1300 млн. осіб.

 Материк розташований по обидва боки від екватора, який перетинає Африку майже посередині. Територія Африки видовжена з півночі на південь. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км, ширина з заходу на схід на півночі складає 7500 км (мис Альмаді - мис Рас-Хафун), на півдні - близько 3100 км.

Африка омивається водами двох океанів та їх морями: з заходу і півночі - Атлантичним океаном, зі сходу і півдня - Індійським океаном, з півночі - Середземним морем, з північного сходу - Червоним морем. Африка наближена до Євразії, з якою зв'язана Суецьким перешийком, а Червоним морем відділяється від неї. Від Європи Африку відокремлюють Середземне море і Гібралтарська протока.

Найбільшою затокою материка є Гвінейська. Найбільший острів - Мадагаскар, який відокремлений від материка Мозамбікською протокою. Цей острів має материкове походження. Вулканічне походження мають острови Мадейра, Зеленого мису, Канарські, Коморські. Найбільший півострів - Сомалі.

      У Стародавньому Єгипті ще задовго до нашої ери нагромаджувалися перші знання про материк. Відомо, що 3,5 тис. років тому єгиптяни здійснювали далекі плавання вдовж берегів Червоного моря на південь. Фараони посилали своїх підданих у країну Пунт (нині Ефіопія і Сомалі), звідки привозилися слонова кістка, золото, цінні породи дерев.

   Найзначніші географічні відкриття у VІ ст. до н. е. зробили фінікійці, які були відважними моряками. За три роки вони обігнули Африку, довівши, що вона зусібіч оточена водою.

    Натомість для європейців і азіатів Африка, яка була найближчим сусідом Євразії, протягом багатьох віків залишалася таємничою. Грекам, римлянам, арабам  вона уявлялася островом чи півостровом, приєднаним до Азії, що простягнувся аж до екватора. Багато віків існувало переконання, що життя в жаркому екваторіальному кліматі неможливе, сонце там обпалює людей до чорного кольору, а море кипить і випаровується.

 З VII ст. арабські купці перетинали Сахару і екватор. Пізніше арабські мандрівники відкрили Коморські острови, а в ІХ ст. досягли Мадагаскару. Відомий вам уже марокканський мандрівник Ібн Баттута у ХІV ст. під час своїх численних подорожей перетнув Сахару та дослідив узбережжя Східної Африки і Західний Судан. 

     У XV ст. чималі зусилля для дослідженні берегової лінії Африки доклали португальські мореплавці, які шукали морський шлях до Індії. У 1488 р. Бартоломеу Діаш проплив уздовж західного узбережжя Африки і досягнув її південних околиць. Він відкрив миси Доброї Надії і Агульяс. 

   Через 10 років потому відкриття південних берегів Африки продовжив Васко да Гама. Так „розвідники Індії” встановили обриси Африканського континенту. Португальці привезли в Європу перших чорношкірих африканців-рабів. Згодом работоргівлею почали займатися голландці, англійці та ін. Це був ганебний і жорстокий період в історії людства. 

 Натомість внутрішні райони материка залишалися невідомими. У ХІХ ст. англійський лікар Давид Лівінгстон перетнув Південну Африку із заходу на схід.  Захопившись вивченням природи, він здійснив плавання по річці Замбезі, відкрив на ній великий водоспад Вікторія, дослідив озера Ньяса і Танганьїка,  описав рослини і тварин. У 1849 р. Лівінгстон перетнув Калахарі і встановив, що це – не пустеля, а напівпустеля. Вражає точність, з якою лікар, не маючи спеціальної географічної підготовки, наніс об’єкти на карту. Лівінгстон дуже хотів знайти витоки Нілу, але тяжко захворів і помер.

  Розширив і поглибив знання про Центральну Африку також англійський дослідник Генрі Стенлі, який очолював велику англо-американську експедицію. Вона обстежила кілька великих озер континенту, річку Конго та верхів’я Нілу.

  Досліджував далеку Африку і наш земляк Єгор Ковалевський, який здобув освіту у Харкові. У 1847–1848 рр. його, гірського інженера, відрядили в Єгипет для допомоги у пошуках родовищ золота. Виконавши своє завдання, він багато  подорожував. Ковалевський описав рельєф маловідомого тоді Ефіопського нагір’я. Він першим припустив, що головним джерелом Нілу є не Голубий, як тоді вважали географи, а Білий Ніл, верхів’я якого слід шукати в екваторіальних районах Африки. Талановито написаними дорожніми замітками мандрівника зачитувався сам Тарас Шевченко.

  Василь  Юнкер —  російський мандрівник і дослідник Африки. В 1875 р. Юнкер здійснив велику подорож по Лівійській пустині.  Згодом В. В. Юнкер зробив велику подорож у глибину екваторіальної Африки (1877—78 pp.); тут він відвідав район водо­ділу між Нілом і правими притоками р. Конго. 

   Микола Вавилов у 1926 році  здійснив важливу для науки експедицію в північно-східну Африку. Ботаніка цікавили насамперед осередки виникнення культурних рослин. Багато часу він присвятив Ефіопії, де зібрав більше шести тисяч зразків культурних рослин і знайшов близько 250 видів пшениці. Крім цього, було отримано дуже багато інформації про дикорослих представників флори. Микола Вавилов їздив по всьому світу, досліджуючи і збираючи рослини. Про свої подорожі він написав книгу «П'ять континентів».   

   Географічні карти Африки були остаточно уточнені тільки в середині ХХ ст. Проте й досі багато таємниць материка не розкрито.

Найвища точка над рівнем моря - вулкан Кіліманджаро (5895 м), найнижча - западина Ассаль - 155 м.

Середня висота поверхні материка становить 750 м (друге місце після Азії).

У зв'язку з тим, що Африка лежить більшою частиною в межах давньої Африкано-Аравійської платформи, її рельєф переважно рівнинний. Великі гірські масиви займають тільки п'яту частину території материка. За переважаючими висотами Африку умовно поділяють на дві частини: північно-західну (Низьку Африку, де висота нижче 1000 м) та південно-східну (Високу Африку, з відмітками понад 1000 м).

  В кайнозої та мезозої в межах Високої Африки Африкано-Аравійська платформа піднімалася, внаслідок чого з часом утворилися Ефіопське нагір'я та Східноафриканське плоскогір'я. Водночас опускання окремих блоків платформи на сході Африки зумовило виникнення цілої системи глибоких розломів у земній корі, що утворили Великий Африканський грабен (Східноафриканські розломи – рифти – довжиною – 4000 км від Суецького перешийку дном Червоного моря до річки Замбезі. Ширина сягає до 120 км). Тут відбувалися виливи магми і виверження вулканів. В наш час окремі з них уже згасли, як, наприклад, найвища вершина Африки гора Кіліманджаро (5895 м).

Там, де щити – нагір’я Ахаггар, Тібесті, Дарфур.

Западини – Калахарі, Конго

Вулкани – Кіліманджаро, Кенія, Камерун

Пояси складчастості займають невеликі площі Африки. На північному сході материка знаходяться Атлаські гори. Їх південні хребти утворилися внаслідок зіткнення Африканської та Євразійської літосферних плит в герцинську епоху горотворення палеозойської ери, а північні – молоді – альпійського віку. На південному сході та півдні континенту простяглися давні Капські гори (герцинського горотворення). На південному сході простягаються Драконові гори, що мають вигляд стрімкої стіни заввишки близько 3000 м, що обривається до океану.

Африка багата на різноманітні корисні копалини. Переважання на континенті давніх магматичних порід спричинило багатство його надр рудами різних металів.

Вони утворилися в товщах застиглої лави в розколинах давнього фундаменту платформи. Африка має великі запаси залізних руд  та бокситів. Великі їх запаси є в Гвінеї та Камеруні. Африка займає перше місце серед інших материків за запасами марганцевих руд, хромітів, кобальту, алмазів (98% видобутку, Зх. та Пд. Африка), золота; друге місце – за запасами мідних та уранових руд. На території материка (Алжир, Лівія, Нігерія) після ІІ-ої світової війни виявлено великі запаси нафти  та природного газу.

   Особливості клімату Африки сформувалися внаслідок дії системи кліматотвірних чинників. Більша частина материка розташована між тропіками, і через це клімат Африки характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації. Відповідно, значна частина материка має високі температури, і тому Африка вважається найжаркішим материком. Тут є області, де температура повітря деколи перевищує +50°С (найвища температура на Землі - +58° С, зареєстрована поблизу міста Тріполі.)

 В широтах Африки над океаном панують постійні вітри - пасати, що значно впливає на розподіл опадів. Південно-східний пасат дме з Індійського океану, тому приносить вологі повітряні маси. Північно-східний пасат – з Євразії, й викликає суху погоду. Південно-західні затримують Драконові та Капські гори, що впливає на перерозподіл опадів: велику кількість їх одержують прибережні райони, за горами опадів мало.

 У формуванні клімату узбережжя Африки значну роль відіграють морські течії. Тому малозволоженими є північно-західне узбережжя (через холодну Канарську течію), південно-західне (через Бенгальську), східне (через Сомалійську). Навпаки, добре зволоженими є західні і південно-східні береги завдяки теплим течіям (відповідно Гвінейській та Мозамбіцькій).

Найбільша кількість опадів припадає на екваторіальні райони: басейн річки Конго (Заїр) і узбережжя Гвінейської затоки - 2000-3000 мм за рік, а на схилах гір – до 9000 мм. На північ від 20° пн. ш. і на південь від 18° пд. ш. клімат Африки тропічний, у Північній півкулі пустельний, дуже сухий. У Сахарі кількість опадів зменшується до 100 мм і менше на рік; Східна Сахара - найсухіший район Африки (10-20 мм опадів на рік).

Африка лежить в межах семи кліматичних поясів. Через те, що екватор перетинає материк навпіл, кліматичні умови дзеркально повторюються від екватора до країв материка. На території Африки виділяються екваторіальний, два субекваторіальних, два тропічних пояси. Крайні південна та північні частини материка розташовані в субтропічних поясах.

Екваторіальний пояс охоплює територію, що простягається на 5-6° широти на південь і північ від екватора. Тут переважають екваторіальні повітряні маси. Для екваторіального поясу характерні незначний середній річний хід температури повітря, незначні добові й річні її амплітуди (+26ºС, +28ºС). Тут помітна деяка відмінність термічного режиму в напрямі від Гвінейської затоки в глибину материка, зумовлена впливом режиму атмосферних опадів і континенту.

Клімати субекваторіальних поясів обох півкуль Африки формуються під вирішальним впливом відповідно двох типів повітряних мас - екваторіальних влітку і тропічних узимку. У межах субекваторіального поясу чітко виділяються вологий літній і посушливий зимовий періоди, що відіграє важливу роль у річному розвитку природи й господарській діяльності людини.

Від узбережжя Атлантичного та Індійського океанів до центральних районів субекваторіального поясу наростає вплив континентальних тропічних мас повітря. Доказом цього є відомості про частоту і тривалість харматану, як називають тут північно-східні пасатні потоки, що виносять з тропічного поясу в субекваторіальний пояс пил і пісок прилеглих пустель.

Тропічні кліматичні пояси в Африці представлені в обох півкулях. Для них характерні високі температури повітря і ґрунту при незначних кількостях атмосферних опадів і запасах вологи в атмосфері. Середні місячні температури повітря влітку становлять понад 30 °С, а взимку 20 °С. Поверхня ґрунту в ряді місць прогрівається до 80—90 °С. Річна кількість атмосферних опадів у середньому не перевищує 150 мм. Подекуди випадає 1—3 мм опадів, а нерідко по 5-10 років не буває і краплі дощу. Над більшою частиною території поясу влітку виникають потужні висхідні потоки в атмосфері, але хмари не утворюються, бо рівень конденсації знаходиться на висоті 5-5,5 км.

У західній частині тропічного поясу Північної Африки хмари не утворюються через формування в атмосфері низхідного потоку повітря під впливом холодної Канарської океанічної течії. У деякі періоди на узбережній частині взимку виникають тумани.

У Сахарі вітер прокидається і лягає спати разом із сонцем. Вітри відіграють значну роль у житті пустелі. Спостереження показують, що тут у середньому зі 100 днів тільки шість бувають безвітряними. Погану славу мають гарячі вітри на півночі Сахари, що надходять з центру пустелі і за кілька годин знищують урожай. Сильні вітри (самуми) спричинюють пилові й піщані бурі. Швидкість вітру під час бурі сягає 50 м/с. У повітря здіймаються маси піску і дрібних камінців. Бурі настають і затухають раптово, залишаючи після себе хмари сухого пилового «туману», що повільно осідає.

Хамсин — сухий, гарячий південний вітер у північно-східній частині Африки.

Хабуб - (араб. Той, що дує несамовито) – сильна піщана буря в пустелях Єгипту й Аравії (на півночі Судану, у басейні Верхнього Нілу). У дощовий сезон хабуб передує сильній грозовій зливі, що звичайно починається не більш ніж через 2 години після початку бурі. Xабуб пов’язаний зі стрімким рухом (до 60 км/год) холодного атмосферного фронту, поперед якого утворюється хмара у вигляді стіни пилу висотою до 1,5 км і шириною до 30 км. Пил піднімається нагору на кілька кілометрів.

Тропічний кліматичний пояс Південної Африки характеризується великою контрастністю розподілу кліматичних елементів, зумовленою циркуляційними особливостями атмосфери над континентом і прилеглими частинами Атлантичного та Індійського океанів.

 У західній (атлантичній) частині клімат тропічного поясу Південної Африки формується під впливом постійного перенесення океанічних тропічних повітряних мас з півдня. Над холодними потоками Бенгельської океанічної течії виникають інтенсивні тумани. Незначні кількості опадів і температури 20-18°С спричинюють формування типових пустинь, прикладом яких є Наміб. Клімат тут тропічний пустельний.

  У східній (індійській) частині тропічного поясу Південної Африки протягом року бувають атмосферні опади з океанічних повітряних мас. Оскільки цей максимум досягає найвищої активності влітку, то й опади в цю пору бувають частішими й інтенсивнішими. Температури повітря улітку становлять 26-28°С, а взимку знижуються до 20-22 °С, що при достатньому зволоженні повітря і ґрунту забезпечує розвиток вічнозелених лісів. Тут формується вологий тропічний клімат.

Субтропічні кліматичні пояси. Крайні північні і південні частини обох півкуль Африки - це субтропічні кліматичні пояси у вигляді вузьких смуг, що простягаються із заходу на схід.

У субтропічному кліматичному поясі Північної Африки виділяють кліматичну область – середземноморську. Ця область охоплює північно-західну окраїну Північної Африки, у тому числі Атлаські гори. Літо тут жарке і сонячне. В цей час у горах і на узбережжі формується місцева бризова і гірсько-долинна циркуляція, у процесі якої переноситься волога й виникають опади, переважно у вигляді дощів.

 Узимку в результаті інтенсивної дії циклонів випадають дощі, а в Атлаських горах - сніг, що формує сніговий покрив на 80-100 днів. Завдяки достатньому зволоженню в горах розвивається деревна рослинність. Частину опадів використовують для штучного зрошування сільськогосподарських угідь влітку на узбережжях і в долинах.

Влітку в східних районах цього поясу жарка погода дещо послаблюється стійкими північними вітрами - етезіями. У центральних районах, навпаки, часто проносяться великі сухі південні вітри - сірокко, які виносять тропічні маси повітря з великою кількістю континентального пилу.

Субтропічний кліматичний пояс Південної Африки, незважаючи на його невеликі розміри, характеризується значними контрастами в режимі атмосферних опадів, температури і вологості повітря, що пов'язано із своєрідністю циркуляційних процесів в атмосфері й океані цієї частини нашої планети.

На заході виділяють середземноморську кліматичну область, а на сході – з рівномірним зволоженням.

    Кліматичні особливості та характер рельєфу Африки визначають розподіл стоку та гідрологічний режим річок. Майже 80% опадів випаровується і лише 20% формує стік (5400 км3 на рік) - більше лише в Євразії та Південній Америці. На області, які не мають стоку в океан, припадає 31% території материка. Головний вододіл Африки - на сході, де розташовані найвищі підняття. Внаслідок загального нахилу Африки на захід найбільші показники стоку характерні для річок басейну Атлантичного океану, а найменші - для річок басейну Середземного моря, незважаючи на те, що сюди несе свої води одна з найбільших річок світу - Ніл. Густота річкової мережі неоднакова, що зумовлено кліматом (співвідношенням опадів і випаровування), рельєфом і складом гірських порід.

Водність річок зменшується від екватора до тропіків.

В Африці переважає дощове живлення. В засушливих районах важливе значення має підземне живлення.

У пустелях річки пересихають, утворюючи сухі русла ваді (на карті показані пунктирною лінією) та солоні озера шотти. Вони зрідка наповнюються водою, яка на короткий час перетворює їх на бурхливі каламутні потоки.

Ніл — найдовша річка в світі. її довжина становить 6 671 км. Ніл бере  початок з  річки  Кагера,  що  на  Східноафриканському плоскогір'ї, протікає через кілька озер і витікає з них під назвою Білий Ніл. Біля міста Хартум Білий Ніл приймає води Голубого Нілу, який бере початок з озера Тана на Ефіопському нагір'ї. Після злиття Білого і Голубого Нілу водний потік стає дуже широким і називається Нілом.

Конго (Заїр) – друга за довжиною річка Африки (4 320 км), найповноводніша у Східній півкулі. На своєму довгому шляху Конго приймає численні притоки, які збирають води з північної та південної частин материка. Праві притоки живлять Конго переважно з березня до листопада, ліві — з вересня до березня. Це пов'язано з дощовими сезонами в субекваторіальних поясах у різних півкулях. Саме тому Конго повноводна протягом року. В нижній течії є каскад водоспадів – водоспади Лівінгстона.

До найбільших річок Африки відносять також Нігер, Замбезі із широко відомим водоспадом Вікторія і річку Оранжеву, Лімпопо.

Водоспад Вікторія знаходиться на річці Замбезі, на кордоні між Зімбабве і Замбією. Водоспад Вікторія - захоплююче видовище страхітливої краси і пишності. Його ширина становить приблизно 1800 м, висота – 128 м. Мосі-о-Тунья («Дим, що гримить») - так з давніх часів називали мисливці племені батока водоспад на річці Замбезі. А замбійський народ матабеле, що живе на протилежному березі, назвав водоспад Чонгує, що на їхній мові означає «Місце веселки».

Шотландський мандрівник Давид Лівінгстон відвідав водоспад у 1855 році і назвав його на честь королеви Вікторії. Водопад Вікторія - єдине місце на Землі, де можна побачити рідкісне природне явище - місячну веселку.

Найвищим водоспадом Африки є Ауграбіс на р. Оранжевій. Висота 146 м, або за іншою версією Тугела на тій же річці.

Озера Африки поширені нерівномірно. Найбільші з них знаходяться в Східній Африці (по лінії Великого Африканського грабена), де вони розміщуються в грабенах і є класичними озерами тектонічного походження Танганьїка, Ньяса. У них витягнуті улоговини зі стрімкими берегами і значною глибиною.

Танганьїка має високі та стрімкі береги. За глибиною (1 470 м) це типове рифтове озеро поступається тільки Байкалу і є найдовшим прісноводним озером на Землі.

Є на континенті озера, що виникли у прогинах давнього фундаменту платформи. Вони порівняно неглибокі, як, наприклад, озеро Вікторія. Озеро Вікторія — найбільше в Африці і друге за площею (68 тис. км:) прісноводне озеро світу. На противагу озеру Танганьїка, береги цієї мілководної водойми переважно низькі, порізані затоками.

В районах вулканічної діяльності трапляються озера, що з'явилися внаслідок загачування гірських долин лавовими потоками. До таких водойм належить озера Тана, Рудольф. Воно невелике за розмірами, але глибоке. З нього бере початок Голубий Ніл.

Залишком давнього моря є озеро Чад. У нього впадали великі в минулому річки центральної Сахари. Тепер воно живиться тільки двома річками, головна з них — Шарі. Коли на Шарі повінь, Чад майже втричі збільшує свою площу. Жодна річка не витікає з озера, проте воно прісноводне. Сіль звідси виноситься підземними водами в сусідні улоговини.

Значна частина екваторіальної Африки зайнята болотами. Їх утворення пов'язане з великою кількістю опадів і рівнинним характером земної поверхні. На високих гірських вершинах, навіть на екваторі, лежать багаторічні сніги і льодовики.

У Низькій Африці є великі запаси підземних вод. Величезні артезіанські басейни виявлені в Сахарі і пустельних районах Південної Африки. Там, де підземні води виходять на поверхню, утворюються оазиси.

   Простягання природних зон в Африці обумовлене рівнинним характером рельєфу, розмірами та положенням материка. Через те, що південна частина Африки значно вужча і більш гориста за північну, тут простягання природних зон близьке до меридіонального. У північній же частині природні зони простягаються, переважно, вздовж паралелей.

Зона вологих екваторіальних лісів (гілея) формується на червоно-жовтих фералітних ґрунтах за умов достатнього зволоження. Рослини верхнього ярусу сягають висоти 80 метрів. Другий та третій яруси представлені фікусами, різних видів пальмами та рослинами що мають цінну міцну деревину. Найнижчий ярус представлений невибагливими до світла деревоподібними папоротями, різноманітними чагарниками. Дуже багатий також і тваринний світ. Мавпи, павіани, шимпанзе, горили, птахи, кажани досить комфортно почувають себе, проводячи більшу частину життя на деревах. Наземний ярус опанували слони, носороги, леопарди, пітони. Поширені тут москіти, комарі, мурахи.

У зоні перемінно-вологих лісів домінують дерева, що скидають листя в сухий сезон.

Зона саван і рідколісся  (40% території Африки)– це безкраї трав'янисті простори (трави – до 5 м) з поодинокими деревами (баобаби й акації) та чагарниками. Через те, що трав'янистий покрив не встигає розкластися за сухий сезон, в ґрунті накопичується перегній, що забарвлює його в характерний червоно-бурий колір.

Для саван притаманні яскраво виражені сезони: дощовий і посушливий, це зумовлює значні міграції тварин на великі відстані в пошуках води та їжі. Тваринний світ саван дуже різноманітний: тут можна зустріти тисячі антилоп, буйволів, зебр, що блукають у пошуках соковитої трави; біля водоймищ – жирафи, носороги, слони, бегемоти. Багато хижаків (леви, гепарди, гієни). Також у саванах дуже багато птахів, які часто біля водоймищ утворюють величезні пташині колонії.

Зона пустель та напівпустель сформувалася здебільшого в тропічних поясах. Найбільшу площу вони займають у Північній Африці через те, що північна частина материка значно ширша за південну і тут найменше відчувається вплив океанів. Переважання тут сухих і спекотних континентальних повітряних мас разом з великим перепадом температур впродовж доби призводить до швидкого руйнування гірських порід і утворення каміння та піску. Пустельні тропічні ґрунти слабо розвинуті і часто засолені, за винятком долин річок і місць, де близько до поверхні підходять підземні води – тут розвивається багата рослинність, із давніх давен селяться люди. Ці місця називаються оазисами.

Пустелі: Сахара - найбільша в світі пустеля з площею 8,7 млн. км² (понад 1/3 площі материка (Лівійська, Нубійська пустелі), Наміб, Калахарі.

Формуються різні типи пустель: майже 20% площі Сахари займають піщані пустелі - ерги, особливо в Лівійській пустелі та на північному заході. Поширені також кам'янисті щебнюваті (гамади) та галечникові (peri, серіри) пустелі. Останні займають днища улоговин (себхів).

Тваринний світ пустель досить бідний. А ті з тварин, що тут мешкають, пристосовані до життя в екстремальних умовах. Так, гієна, шакал, гепард задовольняються тією вологою, що потрапляє до них із їжею. Антилопи та газелі вимушені долати сотні кілометрів у пошуках поживи. Черепахи, ящірки, змії рятуються від спеки в норах, а на полювання виходять здебільшого, коли спадає спека. Досить часто зустрічаються тут страуси, дрохфи, жайворонки.

Зони вічнозелених твердолистих лісів і чагарників формуються в умовах середземноморського клімату на коричневих ґрунтах. Рослини добре пристосовані до сухого літа. Флора тут представлена африканськими видами дуба і бука, дикою маслиною, суничним деревом, карликовою пальмою. Тваринний світ Атласу поєднав у собі європейські та африканські види. Тут багато гризунів (зайців, тушканчиків) та травоїдних даманів. З хижаків поширені шакали, вівери, дикі коти та гієни. З мавп зустрічається безхвостий макак. Багато ящірок, плазунів (гадюк). Особливої шкоди населенню завдає сарана, періодичні напади якої з півдня та сходу знищують посіви сільськогосподарських культур і молоді лісонасадження.

У горах Африки чітко простежується висотна поясність: ліси змінюються саванами, далі вгору – луки, а на вершинах найбільших гір (навіть на екваторі) лежать багаторічні сніги.

   Африку вважають батьківщиною людства. Саме тут знайдені сліди найдавнішої людини, яка, на думку вчених, з‘явилася, приблизно, 2 млн років тому. В Африці живуть народи трьох головних рас. Представники південної гілки європеоїдної раси (араби, бербери, туареги) населяють північ материка.  Південніше Сахари переважають народи екваторіальної раси (негроїди – пігмеї – найменші люди планети – 145 см, масаї і тутсі – найвищі в Африці, їх зріст сягає 2 м., нілоти – найтемніші за кольором шкіри, суахілі – «люди узбережжя» живуть в прибережних районах Індійського океану; на півдні бушмени і готентоти). Острів Мадаґаскар заселений малагасійцями - представниками монголоїдної раси.

Населення країн Африки сповідує переважно іслам (Північна Африка) і християнство. Але в багатьох частинах континенту поширені різноманітні місцеві релігії.

За темпами приросту населення Африка є світовим лідером, водночас на континенті найвищій рівень смертності. Середня тривалість життя в більшості африканських країн найменша на планеті. Причина цього – дуже низький рівень життя.

Населення континенту розміщене нерівномірно. Середня густота – 20 осіб на км². Найбільш залюднені узбережжя океанів і Середземного моря та долини річок. Саме тут розташовані великі міста (Каїр, Кіншаса, Александрія, Касабланка, Рабат, Луанда, Мапуту), розвинуті промисловість і торгівля. Найбільшу кількість населення має Нігерія. Алжир - країна, найбільша за площею. Для Африки характерний низький рівень урбанізації: до 70 % населення континенту – селяни.