Готуйся серйоЗНО
до географії

За підручником "Географія" 9 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко

 Лісове господарство світу й України 

          Лісове господарство

        Ліс і лісові ресурси завжди мали для людини велике значення. Окрім заготівлі деревини ліс забезпечує заготівлю грибів, дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин, сіна, березового соку, меду. У лісі у період полювання відбувається відстріл промислово­мисливських тварин.

       Доглядом за лісом опікуються спеціальні установи – лісництва. В Україні вони підпорядковані Державному комітету лісового господарства (Держкомлісгоспу). Залежно від характеру використання ліси бувають промислового та непромислового призначення.

• ліси промислового призначення використовують для одержання ділової деревини, тобто придатної за розмірами та якістю для промислової переробки, а також використання кругляку. У них здійснюються вирубки лісу, а після того обов’язкове лісовідновлення. Зрілим для більшості порід дерев вважається вік 80 років;
• у лісах непромислового призначення можуть проводитися лише санітарні вирубки, тобто вибіркові з метою поліпшення стану та видового складу дерев. В Україні таких лісів близько 57 % від усього лісового фонду. Такі лісові ділянки залежно від використання поділяють на водозахисні, полезахисні, протизсувні, заповідні, рекреаційні, зелену зону в містах та навколо них. У місцях, де лісу немає, його за необхідності штучно насаджують. 

    Лісове господарство – частина матеріального виробництва, яке проводить облік, розведення, відновлення, охорону і захист лісів, а також регулює їх використання з метою задоволення потреб господарства у лісових ресурсах.

   На територіях, де раніше був ліс, або для поліпшення видового складу вже існуючих лісів проводять лісовідновлення.

   Лісовідновлення – вирощування лісів на територіях, що зазнали їх зведення внаслідок вирубок, пожеж і т. д.

    Існує два способи лісовідновлювальних робіт: штучний (посадка або посів лісу) та сприяння природному поновленню (створення умов для швидкого заселення цінними деревними породами). Нині у багатьох частинах світу існують позитивні тенденції щодо лісовідновлення. Так, за останні десятиліття майже в половині з 50 найбагатших на ліс країн світу лісові площі збільшилися. Особливо це стосується Скандинавських країн, США, ряду країн Східної Азії (зокрема Китаю, Індонезії). Можна стверджувати, що до 2050 р. глобальна кількість лісів на планеті має зрости на 10 %, що відповідає площі розміром з Індію. На тих територіях, де раніше лісу не було, наприклад, у степах, на болотах, піщаних масивах, застосовують лісорозведення.

      Лісорозведення – це штучне насадження лісу в безлісих районах. 

    Є кілька причин для лісорозведення:

• передусім це закріплення ґрунтів з метою боротьби з вітровою або водною ерозією. У США, Китаї, країнах Європи та Африки це називають створенням зелених екологічних каркасів;
• по-­друге, для одержання деревини, особливо м’яких порід, що придатні для виробництва паперу;
• по­-третє, для створення рекреаційних зон.

    Залежно від особливостей рельєфу, клімату, ґрунтів застосовують різні види посадки дерев: рядовий чи розсипний. При цьому використовують або вирощені у розсадниках з насіння саджанці, або розмножують дерева вегетативно: живцями або відводками.

  До земель лісогосподарського призначення належать не лише ті, що безпосередньо зайняті лісом. Також це й нелісові землі під сільськогосподарськими угіддями, болотами, водоймами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями, які використовуються для потреб лісового господарства.

      Основні лісові пояси світу та лісозабезпеченість

      Лісові ресурси є частиною біологічних рослинних ресурсів планети. До лісових ресурсів належать деревина, живиця, гриби, плоди, ягоди, горіхи, промислово­мисливські та лікарські ресурси. Крім того, ліс має ґрунто-­ й водозахисні, оздоровчі та естетичні властивості. Лісові ресурси характеризуються показниками лісистості, лісового фонду та запасами деревини.

  Лісові ресурси є вичерпними, але відновлюваними. Лісовий фонд світу становить майже 30 % площі суходолу. Найвищі показники лісистості має Латинська Америка, найнижчі – Західна Європа та Австралія.

    Запаси лісових ресурсів зазвичай оцінюють з розрахунку на душу населення. Для цього слід площу під лісом поділити на кількість населення.

     Країни з високим показником лісистості розташовані у зонах екваторіального та морського тропічного клімату, а також у помірному поясі. Тому на Землі є два майже однакові за площею пояси лісових масивів: північний і південний.

• у північному (помірному) поясі переважають хвойні породи дерев, на які припадає 2/3 лісових площ. Там найбільші лісові площі мають Росія, Канада та США;
• південний (екваторіальний і тропічний) пояс охоплює ліси басейнів Амазонки і Конго, а також острови Південно­Східної Азії, східні райони Китаю та південн-о­східну частину США. У лісах південного поясу переважають листяні породи, на них припадають 97 % площ.

    Лісові площі щороку скорочуються на 0,6 %. Найінтенсивніше вирубуються вологі екваторіальні ліси. За останніх 50 років їх площа скоротилася вдвічі. Тропічні ліси зводять під ріллю, будівництво та промислове освоєння. Багато деревини йде на потреби целюлозно-­паперової та меблевої промисловості. У найбідніших країнах й донині використовують ліс як паливо. Так, за даними ООН, 70 % населення країн, що розвиваються, застосовують дрова для опалення помешкань та приготування їжі. Постійно зростає частка експорту тропічної деревини до розвинутих держав світу.

  Найефективнішим способом боротьби із зменшенням площі лісів є лісовідновлення. Темпи його мають перевищувати швидкість вирубування лісу. Слід більше уваги приділяти комплексному використанню деревини, тобто зробити виробництво безвідходним. Розпочато наукові роботи щодо пошуків замінників деревини для целюлозно­-паперової промисловості. 

       Лісове господарство в Україні

       Україна має низький рівень лісистості території: природними лісами вкрито 14,3 % території України та 2,6 % – штучними лісонасадженнями. Через те рівень забезпеченості діловою деревиною в нашій державі недостатній. До 80 % її імпортується. Високим рівнем лісистості вирізняються лише Карпати (40,2 %) та Полісся (25,5 %). Ліси зростають у різних природних умовах, що мають істотні відмінності щодо методів ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів. В Україні значення лісів є переважно екологічним та високою є їх частка з режимом обмеженого лісокористування. Частина лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення, де їх використання можливе лише з науковою метою. Нині в Україні половина лісів є штучно створеними і потребують посиленого догляду. За рахунок них площа лісів у минулому зростала. Останнім часом темпи відтворення лісів уповільнилися. Лісове господарство страждає через неконтрольовану вирубку лісу без подальшого лісовідновлення. Ліси знищуються варварським способом навіть на території деяких національних парків. Особливо це небезпечно у горах та на стрімких схилах рівнин через зсуви ґрунту та селі. За прогнозами екологів, якщо такими темпами площа лісів скорочуватиметься й надалі, в Україні їх не залишиться у найближчі 50 – 70 років.

Виробництво деревини та паперу

       Значення лісової промисловості

     Виробництвом деревини й паперу займається лісова промисловість, яка є одним з найдавніших видів господарської діяльності. З розвитком людства то розширювалося, то скорочувалося застосування деревини у будівництві, побуті, техніці, мистецтві. З появою ремесла деревину використовували у виробництві верстатів, млинів, суден, автомобілів та літаків. З часом її витіснили нові матеріали: металічні та хімічні. Однак й донині вироби з деревини мають чільне значення через її цінні властивості як конструкційного матеріалу. Тисячі найменувань виробів створюють з деревини: меблі, спортивні снаряди, музичні інструменти, будівельні деталі. Досі не навчилися масово застосовувати у виробництві недеревну сировину для виготовлення паперу.

  Водночас удосконалювалися методи обробки деревини, але усі вони ґрунтуються на колишніх принципах. Лише ручну працю замінили верстати. Існує механічна та хімічна переробка деревини.

• механічна обробка передбачає зміну форми та об’єму деревини без хімічної зміни речовини. Найпоширенішим способом механічної обробки є різання, під час якого відбувається розділення деревини на заготовки та видалення частини матеріалу для надання необхідної форми. Інші способи – стругання, свердління, обточування та шліфування. Під час механічної обробки деревини залишається багато відходів: кора, тонкі гілки, тирса, стружка. Рідше використовують пресування та гнуття;
• хімічна обробка – це зміна хімічної структури деревини під дією на неї хімічних речовин. Внаслідок цього одержують нові хімічні речовини (целюлозу, папір, спирти, оцет), а також вилучають з деревини різноманітні хімічні речовини (олії, смолу).

   Лісова промисловість – система виробництв важкої промисловості, що займається механічною та хімічною переробкою деревини та утилізацією відходів виробництва. 

     Структура та особливості розміщення лісової промисловості

   У лісовій промисловості обробка деревини проходить у кілька послідовних етапів. Тому вона вбирає групу виробництв, які послідовно здійснюють глибшу переробку тієї самої сировини, але за різними технологіями. Продукція або відходи попереднього виробництва є сировиною для наступного. Так в ідеалі відбувається комплексна переробка деревини.

  Першим виробництвом є лісозаготівля, яка займається валкою та трелюванням (перевезенням) лісу. Природно, що це виробництво тяжіє до лісонадлишкових районів. У минулому воно було сезонним, а нині стало цілорічним з використанням якісної техніки та кваліфікованої робочої сили. Часто ліс до місця переробки транспортують річками.

     Далі йде механічна обробка деревини. Найпростіша обробка відбувається у лісопильному та стругальному виробництві, сировину для якого дають лісозаготівельні підприємства. На лісопильних заводах розпилюють колоди на дошки та шпали. Виробництво є матеріаломістким, тому головним чинником у розміщенні його центрів є сировинний, тобто лісопильні заводи розміщуються у районах лісозаготівлі. Але вони можуть бути й у інших районах з орієнтуванням на чинник транспорту. Історично склалося, що підприємства розташовані на перетині річкових шляхів та залізниці. Щоб уникнути зайвих перевезень, колоди сплавляли річкою, розпилювали на дошки, які потім залізницями відправляли до місць споживання. Лісопильна промисловість дає близько 40 % відходів усієї лісової промисловості: хвою, кору, сучки, тирсу. 

    Одержані пиломатеріали є вихідною сировиною для виготовлення виробів з деревини (деревообробної промисловості). Це найбільш працемістке виробництво. Його продукція дуже різноманітна. Деревообробка складається з низки виробництв. Поблизу місць споживання виробляють дерев’яну тару (ящики, діжки) та дерев’яні будівельні деталі (двері, лутки, віконні рами, паркет, плінтуси). У зв’язку із заміною у цих виробництвах дерева на хімічну сировину їх значення зменшується. Ряд дерев’яних виробництв деревообробної промисловості зорієнтовані у своєму розміщенні на сировинний чинник – певні породи дерев. Так, диктова (фанерна) промисловість працює на березі, дубі та буку; сірникова – на осиці. Набуває популярності виробництво стандартних дерев’яних будиночків. З відходів лісопильної та деревообробної промисловості виготовляють деревоволокнисті плити (ДВП) та деревостружкові плити (ДСП), які для здешевлення та зменшення маси використовують у меблевій промисловості та будівництві. 

  Найбільш поширеним є виробництво меблів (меблева промисловість). Це працемістке виробництво, продукцію якого важко перевозити, тому його максимально наближують до споживача. Виробляються меблі для помешкань, офісів, підприємств торгівлі, а також кухонні меблі.

    Глибшою є хімічна переробка деревини. Нею займається виробництво паперу та паперових виробів (целюлозно-паперова промисловість). На її комбінатах поєднуються послідовні стадії виробництва спершу целюлози, а потім з неї – паперової маси, різних сортів паперу та картону, паперової та картонної тари, шпалер. Таке виробництво є водночас матеріало-­, водо-­ та енергомістким. На 1 т целюлози витрачається 5 м³ деревини та 400 м³ води для багаторазового промивання після варіння у присутності сірчаної кислоти та вапняку з метою виділення клітковини. Частина целюлозно-­паперових підприємств використовують відходи механічної обробки деревини, так звану паперову масу. Виходячи з технології виробництва, основними чинниками розміщення целюлозно­-паперових комбінатів є водний, енергетичний та сировинний. 

   Відходи лісозаготівлі та деревообробки використовує лісохімічне виробництво. Через те вигідно створювати лісохімічні комбінати, де послідовну обробку деревини можна поєднувати з повною переробкою відходів. Продукцією лісохімії є різноманітні речовини: метиловий спирт, оцтова (етанова) кислота, етилен, формалін, барвники, олії, каніфоль, скипидар, дьоготь, дубильні речовини для обробки шкіри, соснова смола живиця для виробництва друкарських фарб, пасти для кулькових ручок, мила, лінолеуму, ліків. З відходів лісової промисловості також виробляють кормові дріжджі для сільськогосподарських тварин. 

      Виробництво деревини й паперу в Україні

    Обмеженість лісових ресурсів та їх приуроченість до окремих частин країни вплинули на масштаби розвитку та розміщення лісової промисловості України. В ній представлено усі виробництва, але їх значення не однакове. Пріоритетного розвитку набули деревообробна та целюлозно-­паперова промисловість

   Лісозаготівля представлена двома районами: Карпатським та Поліським. У лісовому фонді переважають цінні хвойні (сосна, ялиця) і твердолистяні породи дерев (дуб, бук). Величезних збитків завдала аварія на Чорнобильській АЕС, яка вивела з обігу понад половину лісових ресурсів на Поліссі. Тепер найбільше лісозаготівля розвинута у Закарпатській, Івано­Франківській та Чернівецькій областях, менше – у Львівській, Волинській та Рівненській. В цілому лісові ресурси України досить обмежені, тому здійснюється значний імпорт ділової деревини й пиломатеріалів з Білорусі та Росії.

    Понад 80 % заводів лісопильного та стругального виробництва розміщуються у місцях лісозаготівлі. Так, у Карпатах найбільшими центрами, що виробляють дошки, є Чернівці, Рахів, на Поліссі – Ковель, Овруч, Коростень, Малин. Частина центрів лежать на перетині річкових шляхів сполучення з іншими транспортними магістралями, як то Київ, Черкаси, Дніпро.

   Виготовлення виробів з деревини дає різноманітну товарну продукцію. Його підприємства переважно сконцентровані або у районах заготівлі лісу, або наближені до споживання готової продукції. Виробництво дерев’яних будівельних деталей сконцентроване у Києві, Черкасах, Вигоді, Кам’янці-Бузькій та інших містах. Виробництво стандартних дерев’яних будиночків колись почалося у Костополі на Рівненщині. Нині воно представлене у багатьох промислових містах Полісся.

   Виробництво дикту з берези, дубу та буку, у тому числі великого формату і водостійкого, зосереджено на підприємствах Карпатського регіону (Чернівці, Львів), Рівненської (Оржів), Черкаської областей та Києва.

   Єдина «Українська сірникова фабрика» працює у м. Березному на Рівненщині. Її проектна потужність – 630 млн коробок на рік. Продукція підприємства постачається в усі регіони України та за її межі. Фабрика була створена у рекордні терміни у 1999 р., коли наша держава, не маючи власного виробництва, імпортувала сірників на 20 млн доларів щороку з Білорусі та Росії. Для виготовлення сірників використовують деревину осики, яку постачають з Рівненської, Волинської та Житомирської областей. Запалювальна суміш, якою вкриті сірники, містить 5 – 6 % сірки.

  Виробництво меблів значно домінує над іншими за обсягами виробленої продукції. Воно розвинуте майже повсюдно в зв’язку із значним попитом на продукцію. Зокрема, великі меблеві фабрики працюють у великих містах: Києві, Харкові, Донецьку, Львові, Житомирі. Серед найбільших спеціалізованих меблевих підприємств відомі Ужгородський диктово-меблевий комбінат, Івано-Франківська меблева фабрика, Дніпровський та Чернівецький меблеві комбінати, меблевий комбінат «Стрий» та інші.

   Головною формою організації підприємств з виробництва паперу та паперових виробів є комбінати, які поєднують кілька виробництв: целюлози, різних сортів паперу, картону, шпалер, паперової тари тощо. Розміщені вони на річках з орієнтацією на джерела водопостачання, електроенергію та використовують переважно імпортну сировину. У 2003 р. для протистояння кризовим викликам 14 провідних підприємств та організацій, що працюють на вітчизняному ринку паперово­-картонної продукції, об’єдналися в Асоціацію українських підприємств «Укрпапір». 90 % українського газетного паперу ще недавно виробляв Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат (ЦПК) на Львівщині, що стоїть на річці Стрий, притоці Дністра. Згодом через завезення дешевшого газетного паперу з Польщі комбінат освоїв виробництво гофротари. Найбільшим виробником целюлози є Ізмаїльський целюлозно- картонний комбінат на Одещині на березі Дунаю. Підприємства целюлозно-­паперової промисловості є також у таких містах, як Малин (відоме випуском високоякісних сортів паперу для грошових банкнот), Коростишів («Коростишівська паперова фабрика»), Обухів («Київський картонно-­паперовий комбінат»), Зміїв («Кронекс-­Харків»), Корюківка (виробляє шпалери, фризи та бордюри), Львів, Рахів, Олешки (до 2016 р. – Цюрупинськ).

    Підприємства лісохімічного виробництва орієнтуються на відходи усіх галузей лісової промисловості. Її центрами є Свалява та Великий Бичків на Закарпатті, Перечин на Івано-Франківщині. На основі сухої перегонки деревини вони роблять деревне вугілля, оцтову (етанову) кислоту, а також хімічну продукцію: карбамідні смоли, етилацитат тощо.

  Ресурси деревини у країні постійно скорочуються. Для збереження теперішнього рівня виробництва слід щороку закуповувати деревину за кордоном. Залучення до господарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси деревини, вторинних та інших матеріалів та вивільненню цільної деревини за рахунок застосування замінників. Важливим резервом є використання лісосічних відходів: пеньків, кори, гілок. У тарному, целюлозно­-паперовому виробництві, будівництві слід ширше заміняти деревину вторинними матеріалами: макулатурою, лозою, соломою, очеретом.

      Виробництво деревини й паперу в світі

   Розвиток лісової промисловості світу залежить переважно від розміщення лісових ресурсів, які поширені вкрай нерівномірно між двома лісовими поясами.

   На північний лісовий пояс припадає значна частка хвойних порід світу, які широко використовуються в целюлозно-­паперовій промисловості. На США і Канаду припадає 1/6 частина залісених площ світу. Приблизно така сама частка припадає на Росію. Її ліси розташовані переважно на півночі європейської частини, у Сибіру та на Далекому Сході.

    У країнах Європи лісів мало. Більшість їх була зведена у минулі століття. Там часто поширені штучні лісонасадження. Найбільшою лісистістю в регіоні вирізняються Швеція та Фінляндія, які називають «лісовим цехом Європи». Надлишкове виробництво лісу мають також Австрія та Норвегія.

    Лідерами за заготівлею деревини є США, Канада, Росія та Скандинавські країни. 2/3 усього паперу, який називають «хлібом культури», виробляють 7 країн: Китай (22,4 %), США (19,3 %), Японія (7 %), Німеччина (6,1 %), Фінляндія (3,6 %), Канада (3,4 %), Швеція (3,2 %). Найбільшими експортерами паперу є Канада, Швеція, Фінляндія, Норвегія, найбільшими імпортерами – США, більшість країн Європи, Японія.

    Країни південного лісового поясу, де переважають листяні породи, вивозять за кордон в основному неперероблену деревину. Тропічні ліси активно розробляються, і їхня продукція вже відіграє помітну роль на світовому ринку. Через слабкий розвиток лісопильної промисловості у країнах, що розвиваються, експортується кругляк, що цінується набагато нижче, ніж пиломатеріали. Він використовується на деревообробних підприємствах Європи, Північної Америки, Японії. Дикт та деревний шпон для оздоблення меблів експортують Бразилія, країни Екваторіальної Африки та Південно- Східної Азії. У багатьох країнах, що розвиваються, до 80 % деревини йде на дрова. У цих країнах в целюлозно­паперовому виробництві замість лісу використовують недеревні рослини: стебло цукрової тростини після видобування з нього цукру, солому, листя агави, бамбук. Недеревні матеріали розглядають як важливу альтернативу деревній сировині. Це пов’язано зі зростанням дефіциту деревини та цін на папір на світовому ринку.