Готуйся серйоЗНО
до географії

       Перші відомості про Україну

      Перші географічні відомості про територію України збереглися ще з давніх часів у працях відомих грецьких істориків, географів та мандрівників – Геродота (V ст. до н. е.), Страбона (І ст. до н. е.), Птолемея (II ст.). У своїх працях вони  описували південь України, найбільше – Причорномор'я, де існували грецькі міста-держави. Змальовуючи природу цієї території, вчені відзначали її багатства, передусім потужні темні ґрунти, широкі повноводні річки, чудові пасовища для худоби. Пізніше арабські та візантійські мандрівники описували побут, культуру, господарство людей, які жили на землях Середнього Подніпров'я та Північного Причорномор’я.. Вони згадують про гостинність людей, їх миролюбний характер. З античних часів дійшли до нас і перші картографічні зображення цих територій.

      Природні умови Скіфії і скіфів описував також Гіппократ (460—370 рр. до н. е.) та римський натураліст Пліній Старший (23—79 рр.).

       Відомості в добу Середньовіччя

  Після  утворення давньої держави Київської Русі, завдячуючи арабським і європейським мандрівникам та купцям, відомості про територію України значно поширилися у світі. Їхні звіти  містили географічну інформацію про окремі українські землі, господарське й політичне життя на них.

    Перші вітчизняні згадки про територію нашої держави є в літописах, княжих грамотах, літературних творах. У найдавнішому літописі «Повість минулих літ», автор вперше вживає назву „Русь” (862 р.), намагається дати відповідь на запитання: „Звідки пішла Руська земля?”, змальовує її природу, описує народи, які  заселяли ці землі, їх політичні й торгові зв’язки з іншими державами, що здійснювалися суходолом, річками й морем, у тому числі й „шляхом із варяг у греки” по Дніпру й Чорному морю. У Київському й Галицько-Волинському літописах вживається назва „Україна” (1187 р.). У них є відомості про заснування давньоруських міст, спорудження замків, церков, заселення й освоєння нашими пращурами нових територій.

     Після завоювання українських земель Литвою та Польщею географічні відомості про наші території містяться здебільшого в хроніках і урядових документах цих держав, а з розвитком запорізької державності – в козацьких літописах. У ті часи зросла зацікавленість європейців територією України та її народом, про що свідчать щоденники, звіти й донесення італійських, французьких, німецьких, австрійських, шведських мандрівників і послів, а також мандрівників з арабського Сходу.

     У XII ст. у Києві тричі побував арабський письменник і вчений Абу-Гамід. У своїх книжках «Антологія деяких чудес Заходу» та «Космографія» він детально описав природу, господарство, торгівлю та побут населення Русі. Відомості про це знаходимо також в арабських мандрівників Ель-Ідрісі (XII ст.) та Ібн Баттути (XIV ст.). Відомості про Україну поширювали й наші співвітчизники, які навчалися в університетах Європи. Серед них – учений ХV ст. Юрій Дрогобич, який став керівником Болонського університету, викладав медицину й астрономію.

        Перші карти України

    Перші карти всієї української території були подані у 1482 р переписувачами «Географії» Клавдія Птолемея, починаючи з XIII ст. Ця книжка перевидавалася більш як 50 разів. До стародавніх птолемеївських карт додавалися нові. Спочатку це були рукописні карти, а у ХУ – ХУІІІ ст. – друковані. Територія України відображалася на картах світу, Європи й окремих держав – Польщі, Литви, Угорщини, Туреччини, Росії.      Натомість у 1650–1660 рр. у Західній Європі вийшли перші карти, присвячені винятково українським землям. Їх автор – французький військовий інженер і картограф Гійом де Боплан. Перебуваючи інженером військових споруд і картографом на службі в польського короля, він 17 років провів в Україні. Він часто подорожував, особисто виконуючи топографічні вимірювання для накреслення карт. Боплан створив кілька загальних карт України й окремих її частин (Київщини, Поділля, Волині та ін.), а також карту Дніпра. Його перу належить „Опис України”, в якому докладно змальовані її природа, населенні пункти, шляхи, заняття та побут мешканців. Карти й книжку Г. де Боплана дослідники називають перлиною в українознавчій літературі ХУІІ ст. Ці твори були й залишаються цінними джерелами відомостей про український народ і Україну того часу.

         Дослідження у ХVІІІ – ХІХ ст.

      Початки систематичного географічного дослідження України припадають на XVIII ст. Потреби виробництва і торгівлі вимагали створення географічних описів і карт. Вони здійснювались у різних частинах України польськими, австрійськими і російськими дослідниками, які вивчали ці території з метою виявлення природних багатств для експлуатації урядами своїх країн. найбільше експедицій направлялося в малоосвоєну степову частину України, яка відійшла до Росії.

   У XIX ст. географічні дослідження здійснювали  вчені, які працювали в університетах – Київському, Львівському, Харківському, Одеському. Там географію почали викладати студентам.

         Значну роль у вивченні територій відіграли наукові товариства. У 1873 –1876 рр. у Києві існувало Південно-Західне відділення Російського географічного товариства. У його роботі брали активну участь не тільки природодослідники, а й видатні діячі української науки і культури: історик Михайло Драгоманов, композитор Микола Лисенко, письменник Панас Мирний, а також  відомі представники української інтелігенції, як Г. Ґалаґан, В. Антонович, Ф. Вовк, П. Житецький та ін.

          Наприкінці ХІХ ст. у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка, в якому діяла природнича секція. В її роботі брали участь учені-географи України й ті, що проживали за межами батьківщини. Нині діяльність цього товариства в Україні відновлена.

        У XVIII ст. Григорій Капустін відкрив поклади кам'яного вугілля у Донбасі, а Василь Зуєв – поклади залізної руди у Криворізькому басейні. Іван Кирилов склав низку карт України, які увійшли до атласу Російської імперії, а також здійснив опис території України (у складі Росії).

                                  Внесок українців у вивчення світу

      Українські вчені та мандрівники брали участь у дослідженнях різних регіонів світу. 

                  Дослідження у ХХ – ХХІ ст.

На кінець XIX – початок XX ст. припадає становлення української географії. 

     Для дослідження природних умов і ресурсів України, населення і господарства, їх картографування, проблем природокористування і охорони природи в 1964 р. при Інституті геологічних наук Академії наук України був створений Сектор географії. Пізніше він був перетворений у Відділення географії, а в 1991 р. на його основі був створений Інститут географії Національної академії наук (НАН) України — головна академічна установа в галузі географічних досліджень у нашій державі. Всіх географів України об'єднує громадська організація — Українське географічне товариство, що існує з 1964 р.

    У наш час географічні дослідження здійснюються вченими в Інституті географії Національної академії наук України, на географічних факультетах університетів. Українські вчені з 1996 р. проводять дослідження Антарктиди на науковій станції Академік Володимир Вернадський.

      У 60—90-х рр. XX ст. в Україні виконано великі за обсягом і значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод Чорного і Азовського морів, водних ресурсів, ґрунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення Атласу природних умов і природних ресурсів України, багатотомної серії з природи України (геологія і корисні копалини, клімат, моря і внутрішні води, ґрунти, рослинність і тваринний світ, ландшафти і фізико-географічне районування). Найповніші географічні дані про природу нашої держави наводяться в трьохтомній «Географічній енциклопедії України» (1989—1993 рр.), яку видано вперше.

    За роки незалежності в царині вітчизняної географії активно працюють проф. Заставний Ф.Д., Жупанський Я.І., Руденко Л.Г., Топчієв О.Г., Пістун М.Д., Шаблій О.І., Шищенко П.Г., Пащенко В.М. та ціла низка ін., хто всебічно і комплексно вивчають географію України.