Геоморфологічна будова України
Сучасний рельєф України сформувався внаслідок взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил, які діяли протягом кайнозойської ери. Походження та закономірності поширення різних форм і типів рельєфу вивчає галузь фізичної географії – геоморфологія.
Геологічні структури, неотектонічні рухи, а також давні і сучасні кліматичні умови зумовили виникнення різноманітних за походженням типів і форм рельєфу на території України: тектогенних, вулканогенних, денудаційних, водно-ерозійних, морських, льодовикових і водно-льодовикових, гравітаційних, карстово-суфозійних, еолових.
Тектогенні — це форми рельєфу, що утворилися внаслідок деформації земної кори. Ними є складчасті хребти Карпат і Кримських гір, Причорноморська западина і т. п.
Вулканогенні форми рельєфу поширені в Карпатах (Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет), на Закарпатській низовині (Берегівське горбогір'я), в Кримських горах (Карадаг, Аюдаг та ін.). На Керченському півострові є грязьові вулкани з відносними висотами до 50 м.
Грязьові вулкани — це різні за формою природні конусоподібні утворення, з яких постійно або періодично викидаються на поверхню грязьові маси, горючі гази, тверді уламки. Виникнення їх зумовлене особливостями геологічної будови та нафтогазоносністю Керченського півострова. Грязьові вулкани там розташовані поодинці або групами. Найбільша активність їх припадає на неогеновий період. Грязьові вулкани поділяються на постійно діючі, періодично діючі та згаслі. Виверження постійно діючих грязьових вулканів відбувається спокійно. Розташовані вони в овальних улоговинах, на дні яких підносяться конуси заввишки до 1,5—2,0 м і містяться озера. Періодично діючі вулкани викидають грязьові маси один раз за кілька або десятки років. Виверження відбувається протягом кількох діб і супроводжується вибухами, місцевими землетрусами, іноді самозайманням газу. В сучасному рельєфі це — конічні горби або похилі підвищення заввишки до 60 м. Всього на Керченському півострові відомо близько 50 грязьових вулканів, більша частина з них — згаслі. З грязьовулканічними структурами пов'язані родовища залізних руд (Новоселівське, Баксинське та ін.), глини, що використовуються для виробництва керамзиту, вапняки. Грязь вулканів є лікувальним засобом.
Денудаційні форми рельєфу — ті, що утворилися в результаті денудації — руйнування гірських порід водою, льодом, вітром. Вони поширені на Поліській низовині, Подільській, Придніпровській і Донецькій височинах, в Приазов'ї. Це — останці, пасма, вали, виходи гранітів, уступи. В передгір'ї Кримських гір ними є Зовнішнє і Внутрішнє пасма, розділені долиною, що має ширину 4—5 км. На Подільській височині — це товтровий бар'єр, утворений вапняковими підняттями і кряжами з широкими плоскими вершинами і крутими схилами.
Водно-ерозійні форми рельєфу утворюються текучими водами. Це — річкові долини, балки, яри. Вони мають велике поширення в Україні, що зумовлено вологістю клімату, наявністю покривних порід, які легко руйнуються тимчасовими потоками.
Морські абразивні останці (абразія — руйнування берегів хвилями) поширені вздовж узбережжя Кримських гір.
Морські акумулятивні форми (акумуляція — накопичення) — коси — на Азово-Чорноморському узбережжі (Арабатська Стрілка).
Морський прибій і зсуви — підступний ворог Азово-Чорноморського узбережжя України. Постійні обвали, розмиви, шторми «з'їдають» за рік 1,0—1,5 м берегів. Для попередження зсувів і обвалів будують протизсувні споруди. В Україні захисту потребує узбережна смуга завдовжки 1 800 км (від гирла Дунаю до Керченської протоки).
До льодовикових форм рельєфу належать кари (борозни) і цирки (чашкоподібні заглиблення), що у невеликій кількості збереглися в Карпатах.
До водно-льодовикових форм рельєфу відносять ози (довгі вузькі піщані вали), ками (горби 6—12 м заввишки), на Поліській низовині — моренні рівнини і горби.
Трапляються форми рельєфу, викликані порушеннями гірських порід, що сталися під тиском льодовика. Вони дістали назву гляціодислокацій (від латинської гляціс — лід і французької дислокаціон — зміщення).
В Україні гляціодислокації пов'язані з дніпровським зледенінням. У результаті тиску льодовиків утворились складки, насуви, які добре виражені в рельєфі. Відомими утвореннями цього типу є Канівські гори, Мошногірський кряж, куполоподібні «гори» Пивиха, Калитва, Кленова, що знаходяться у Середньому Придніпров'ї. Такого ж походження горби і пасма, що спостерігаються на територіях Київської і Житомирської областей. У межах Волинської області гляціодислокації утворюють підвищення на поверхні височин.
Карстово-суфозійні форми — печери і поди. Карст поширений в районах залягання крейдових, гіпсових і вапнякових тріщинуватих порід, тобто в тих, що розчиняються у воді.
Поди — це плоскі, найчастіше круглі зниження в степах на півдні України. Вони є результатом суфозійних явищ — вимивання дрібних мінеральних часточок ґрунту, внаслідок чого відбувається його просідання . Відомі під назвою "степові блюдця".
Найбільша в світі карстова печера в гіпсах знаходиться поблизу села Коралівки Тернопільської області. Називається вона Оптимістична. Загальна довжина її лабіринтів 214 км. Вже кілька років досліджують її українські і зарубіжні спеціалісти—спелеологи, їм удалося нанести на карту кілька десятків залів вигадливої форми, велику кількість відгалужень, два десятки мальовничих озер, окремі з яких досягають чотирьох і більше метрів глибини.
Гравітаційні форми рельєфу утворюються під впливом сили тяжіння (гравітації). Ці форми рельєфу — результат обвалів, осипищ, зсувів. Вони характерні для Південного берега Криму, Карпат, правобережних схилів долини Дніпра та інших річок.
Еолові форми рельєфу — піщані горби, пасма поширені на Поліссі, в долинах річок і їх дельтах, у пониззі Дніпра (Олешківські піски), на морських косах.
Олешківські піски є найбільшим піщаним масивом у Європі. Складаються із безмежних барханів (тутешні мешканці називають їх «кучугурами»), висотою близько 5 м, і негустою рослинністю.
Знаходяться ці піски у Цюрупінському районі (нова назва Цюрупінська – Олешки), за 30 км на схід від м. Херсон. Дніпровські піски існували здавна, але Олешківська пустеля у нинішньому своєму вигляді з'явилися порівняно недавно: через випасання величезних отар овець у ХІХ ст., які знищили траву, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися.
Нерівності земної поверхні, утворення або зміна яких пов'язані з діяльністю людини, називаються антропогенними формами рельєфу. До таких форм рельєфу належать: численні терикони шахт (Донбас, Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, Криворізький залізорудний басейн), глибокі та великі за площею кар'єри (Кривий Ріг, Новий Роздол, вапнякові кар'єри Вінниччини, Хмельниччини, Тернопільщини та ін.), земляні насипи і виїмки (залізниці, автомобільні шляхи, канали, греблі штучних водойм тощо).
Найбільший вплив на природні ландшафти спостерігається в містах. Центральна частина Донбасу практично втратила природну основу і саме внаслідок втручання людини перетворилася на типовий індустріальний краєвид. Те саме можна сказати і про центральну частину Придніпров'я та деякі інші регіони України.
На південь від Києва добре збереглися так звані Змієві, а в Причорноморському Придністров'ї Троянові вали — унікальні пам'ятки давньої історії. Це могутні, як на свій час, оборонні споруди. Вони створювалися для захисту від набігів кочівників. Висота насипних земляних валів досягала десяти і більше метрів, ширина — 8-10 м, ширина на вершині — 5-7 м, загальна їх довжина — кілька сотень кілометрів. Назва «Змієві вали» походить, ймовірно, з відомої легенди про давньоруських богатирів, які впрягли у великий плуг переможеного змія і виорали ним глибокі борозни та поклали високі скиби — вали.
У багатьох місцевостях України збереглися земляні вали, насипані для захисту окремих населених пунктів від ворожих набігів, наприклад у Володимирі-Волинському, с. Крилос (княжий Галич), с. Стратин на півночі Рогатинщини (Івано-Франківська обл.) та ін.
У степових і лісостепових районах України трапляються могили — насипні кургани, в яких археологи знаходять цінні пам'ятки історії і культури, що свідчать про давню історію племен і народів, які жили на цих територіях.