Франція
За підручником "Географія: регіони та країни" 10 клас,
автори С. Кобернік, Р. Коваленко
Офіційна назва – Французька Республіка
Склад території – 95 департаментів, особлива територіальна одиниця Корсика, 5 «заморських департаментів», 5 «заморських спільнот», «заморська спільнота з особливим статусом» Нова Каледонія, Французькі Південно-Антарктичні території
Член міжнародних організацій – ООН, НАТО, Європейський Союз та ін.
Офіційна мова – французька
Релігія – християнство (католицтво)
Столиця - Париж
Площа країни - 551,6 тис. км²
Кількість населення (на 2017 р.) - 64,9 млн. чол.
Форма правління - змішана республіка
Адміністративний устрій - унітарна держава
Місце країни у світі та регіоні
Францію називають «колискою європейської інтеграції», оскільки після Другої світової війни країна стала однією із тих, які ініціювали об’єднання Європи.
- Вона посідає 6-те місце у світі та 3-тє в Європі за ВВП
- 14-те місце в світі та 4-те в Європі – за золотовалютними резервами
Франція – постіндустріальна країна з розвинутою промисловістю. Франція – ядерна держава, постійний член Ради Безпеки.
- За військовою потужністю країна посідає 6-те місце в світі та 3-тє в Європейському регіоні.
Франція була третьою країною світу, яка запустила власний супутник Землі. Вона має широку космічну програму і космодром на мисі Куру в Французькій Ґвіані, що розташована у Південній Америці.
Місце Франції у міжнародному поділі праці визначає ряд чинників:
- вигідне економіко-географічне положення
- науково-технічний
- працересурсний
- споживчий
- природно-ресурсний потенціал
- а також історичний чинник.
Економіко-географічне положення
Франція – високорозвинута держава, що займає приморське положення в субрегіоні Західна Європа. Вона межує з високорозвинутими державами, що є її партнерами у Європейському Союзі. Всі сусідні країни, крім Швейцарії, входять до військово-політичного блоку НАТО.
Країна розташована на перетині найважливіших транзитних шляхів сполучення Європи. 2/3 її кордонів – морські. Франція є водночас і середземноморською, й приатлантичною країною. Її морські порти Марсель і Гавр належать до найбільших у світі. В країні споруджено другий у Європі за завантаженням пасажирський аеропорт-хаб «Руассі-Шарль-де-Голль» у Парижі. Сприятливим для розвитку господарства країни є її наближення до важливих мінерально- сировинних баз Європи, Північної Африки, Західної Азії.
Науково-технічний потенціал
Держава бере активну участь у розвитку науки та фінансує науково-дослідницьку роботу, спрямовану на економічний розвиток країни. У найбільшому технополісі Франції «Софія Антиполіс», розташованому біля Ніцци, працює 1 200 технологічних компаній, близько 100 з яких іноземні. Приблизно половина компаній займається дослідженнями, інша половина розвиває інформаційні, біо- та агротехнології. Другим за значенням технополісом Франції є науковий центр у Монпельє. Дослідження ведуться у трьох напрямах: медицина, інформаційні та агротехнології. «Містом науки» називають технополіс Іль-де-Франс, який включає Париж і столичний регіон. У ньому розташовано 9 наукових і технологічних парків. У Ліоні створений великий технополіс, зорієнтований на розробку й виробництво новітніх електронних, фармацевтичних та інших товарів підвищеного попиту.
Працересурсний потенціал
До початку ХІХ ст. Франція була найбільш багатолюдною країною в Європі. Значні втрати населення країни сталися під час світових війн у ХХ ст. Нині для демографічної ситуації Франції характерний І тип відтворення населення. Однак рівень народжуваності є достатньо високим: 12,3 осіб/тис; смертність низька: 9,3 осіб/тис.; природний приріст позитивний: 3 особи/тис. Середній вік населення становить 39,4 року, тривалість життя в країні – 81,75 року.
Для країни характерне позитивне сальдо міграцій. Країна перетворилася на один з основних осередків трудової імміграції. Сюди прибуває багато тимчасових робітників з Португалії, Іспанії, Греції, Італії, Польщі, країн Північної Африки. Зменшилася частка працюючих у первинному та вторинному секторах економіки, натомість зросла у третинному секторі.
Франція – однонаціональна країна. Понад 85 % її населення становлять французи. Незначну частку становлять національні меншини: на сході – ельзасці, на острові Корсика – корсиканці, на північному заході – бретонці. Національне питання у Франції ніколи гостро не поставало. У Франції живе близько 35 тис. осіб української діаспори. Оскільки трудові ресурси Франції вирізняються високим рівнем кваліфікації і високою вартістю, продукція старих французьких виробництв (наприклад, текстильного) стає неконкурентоспроможною на світовому ринку через пропозицію дешевших аналогів із країн, що розвиваються.
Природно-ресурсний потенціал
Природні умови Франції в цілому сприятливі для розвитку господарської діяльності. Понад половину території займають рівнини. Молоді високі гори здіймаються лише на крайньому півдні – Піренеї та південному сході – Альпи.
Клімат на півночі помірний морський, на півдні – субтропічний. Такі відмінності клімату визначають широку спеціалізацію сільського господарства.
Мінеральні ресурси нині сильно виснажено, а добувна промисловість переживає глибоку кризу.
Країна добре забезпечена водними ресурсами. Найбільшими річками є Рона, Луара, Сена, Гаронна, Рейн. Значний гідроенергопотенціал мають Рона та її альпійські притоки. Морські припливи північно-західного узбережжя Франції використовуються в електроенергетиці.
Найбільш родючі бурі лісові ґрунти сформувалися на вулканічних породах Центрального масиву. Лісові ресурси обмежені. Країна славиться природно- рекреаційними ресурсами Лазуровго берега та Альп.
Історичний чинник
У минулому Франція володіла третьою за площею на планеті колоніальною імперією й мала володіння в усіх регіонах світу. Залишками колись великої колоніальної імперії є сучасні заморські володіння Франції. Ці території мають різні правовий статус і рівень автономії, проте всі вони є частиною французької економіки, представлені в парламенті Франції, наділені правом голосу в Європейському парламенті.
Традиційна особливість французької економічної політики – велика частка державного сектору (57 %). Це є наслідком політики дирижизму (від фр. diriger – управляти) – активного втручання в керування ринковою економікою з боку держави, що її проводив уряд Франції в середині 40-х рр. ХХ ст. У 80-х рр. ХХ ст. країна перейшла від політики дирижизму до неолібералізму, тобто посиленню ринкових відносин. Відбулася денаціоналізація низки великих промислових, банківських і страхових компаній.
У Франції прийнятий принцип «змішаної економіки», що передбачає активну участь як держави, так і приватних осіб в управлінні економічною діяльністю. Ступінь соціального захисту населення в країні – один з найвищих у світі. На нього витрачається близько 30 % ВВП. В економіці існує планування на 5 років наперед, але його дотримуються лише державні підприємства. Для приватних воно не є нормативним документом.
Система розселення
Франція є однією з найбільш густозаселених і високоурбанізованих країн світу. Середня густота населення становить 117,7 осіб/км². Особливо густо заселені околиці Парижа та Ліона.
Найбільша густота сільського населення (майже 100 осіб/км²) – в районах з родючими ґрунтами. Це Північна Франція, морське узбережжя Бретані, рівнини Ельзасу, долини річок Рона та Сона. У країні сформувалася радіальна система розселення, в якій домінує Париж. У столиці та його містах-супутниках зосереджено понад 17 % населення країни (11,3 млн осіб). Від Парижа віялоподібно розходяться основні осі розселення. Окремі осі розселення тягнуться вздовж узбережжя Середземного моря та в долинах річок Луари і Гаронни.
Рівень урбанізації – 77 %. Характерна риса урбанізації Франції – дуже висока концентрація населення у великих містах і міських агломераціях. Міст-мільйонерів в країні є 5: Париж (2,2 млн осіб), Марсель (1,6 млн осіб), Ліон (1,4 млн осіб), Лілль (1,3 млн осіб), Тулуза (1,1 млн осіб). На сході сформувалася велика поліцентрична міська агломерація Лотаринзька. До світових міст у Франції належать Париж та Ліон. За чисельністю переважають малі й середні міста, а в сільській місцевості – хутори й невеликі села. Околиці Парижа є найбільшим урбанізованим районом Європи. У міських агломераціях відбуваються маятникові міграції: з міст-супутників і сіл люди щоденно їздять на роботу в ядра агломерацій.
Франкофонія
Французька мова є офіційною в 32 країнах світу. Її вважають рідною близько 3%, а використовують як державну 13 % населення світу. 46,3 % франкомовного населення живе в Африці, 44 % – в Європі, 7,6 % – в Америці, 1,8 % – в Америці, 0,3 % – в Океанії.
Франкофонія – франкомовний простір, тобто спілка країн, де говорять французькою мовою. До Міжнародної організації франкофонії входить 56 країн та урядів, що представляють різні держави або частини держав світу, а також 14 спостерігачів. Прапор франкофонії символізує п’ять континентів. Головним критерієм для вступу до організації вважають культурні зв’язки з Францією, що склалися історично. Україна є спостерігачем франкофонії.
Особливості сучасного постіндустріального розвитку країни
Франція – високорозвинута постіндустріальна держава. Вона посідає 15-те місце за ВВП на душу населення серед країн Європи та 22-ге – в світі.
Найбільші французькі фірми є відомими у світі та Європі. Проте за обсягами товарообігу, прибутковістю та кількістю працюючих вони поступаються американським, німецьким і цілому ряду британських компаній.
В останні десятиліття економіка країни зазнала структурних зрушень. У первинному секторі економіки відбулося згортання добувної промисловості. Сільське господарство продовжує відігравати важливу роль в економіці Франції, хоча в ньому зайнято лише 2,8 % населення. У 1,5 раза скоротилося значення вторинного сектору. Так, у переробній промисловості через скорочення традиційних виробництв (чорна металургія, текстильна промисловість) зросла частка новітніх: машинобудування, хімічної промисловості, електроенергетики. Це призвело до занепаду старих промислових районів. Важливе значення для престижу Франції на світовому ринку має виробництво та продаж предметів розкоші. В країні сформувався потужний третинний сектор, що представлений різноманітними видами послуг. Він охоплює понад 3/4 зайнятого населення та виробляє 79 % ВВП країни.
У французькій економіці значною є частка іноземного капіталу, зокрема, у промисловості – до 40 %, сфері послуг – 9 %, в інформатиці та інших новітніх виробництвах – понад 50 %. На підприємствах з іноземним капіталом працює понад 20 % населення. За розмірами іноземних інвестицій у національну економіку Франція посідає 3-тє місце в світі. США та Німеччина найбільше інвестують в країну.
Домінуючі складники третинного сектору
У третинному секторі французької економіки особливе місце посідають фінансова діяльність, освіта, туризм, швидкісні залізниці.
Найбільше значення має фінансово-кредитна система. Провідне місце в ній посідає банківський сектор. Основна частина банківських операцій припадає на три банки: «Банк насьональ де Пари», Crédit Lyonnais і Société Générale. Комерційний банк Crédit Agricole обслуговує переважно аграрний сектор економіки. Зростає значення страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів, фондових бірж. Париж є найбільшим фінансовим і біржовим центром Франції.
Французька система освіти вважається однією з найкращих у світі. Основна її особливість – доступність безкоштовного навчання в державних вищих навчальних закладах. Щорічно на освіту витрачається близько 6 % ВВП. Освіту у приватних закладах здобувають лише близько 17 % учнів середньої школи та 14 % студентів вишів. У Франції працює 80 університетів і близько 300 т. зв. вищих шкіл. Топ-200 найкращих університетів Європи – це 15 французьких вишів: університети Парижа, Ліона, Марселя, Бордо, Страсбурга, Монпельє, Тулузи.
У Франції з початку 90-х рр. ХХ ст. міжнародний туризм став одним із найпотужніших видів економічної діяльності. За обсягом туристичних потоків країна посідає 1-ше місце у світі – 84,7 млн осіб на рік (2015 р.). Державним органом, що сприяє розвитку туризму в країні, є Національна рада з питань туризму. Туристична привабливість Франції пояснюється багатими рекреаційними ресурсами та високим економічним потенціалом території. Рекреаційні ресурси представлено великою кількістю пам’яток історії, культури, архітектури й мистецтва, багатоманітністю краєвидів, океанічними й морськими узбережжями, наявністю гірських масивів Альп і Піренеїв, комфортними кліматичними умовами, численними джерелами цілющих вод. Насиченість території соборами, монастирями, палацами, фортецями й музеями є однією з найвищих у світі. До списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО у Франції внесено 42 об’єкти (2016 р.). За цим показником країна поступається лише Італії та Іспанії. Культурні заклади активно використовуються для організації фестивалів, свят, ювілеїв тощо.
Економічний потенціал території полягає в транспортній доступності, наявній мережі культурно-розважальних закладів. Усе це зумовлює розвиток екскурсійно-пізнавального, лікувально-оздоровчого, спортивного та інших видів туризму в країні. Найпопулярнішими для туристів місцями у Франції є Париж з його околицями (Іль-де-Франс), Ніцца, Ліон, Руан, Страсбург, Ла-Рошель, Лурд, Бордо, Марсель. Париж називають «світовою столицею туризму».
Французька система залізничного транспорту – одна з найрозвинутіших у Європі. Вона охоплює всю країну й складається з місцевих, нічних та високошвидкісних потягів TGV. Франція – батьківщина швидкісних залізниць у Європі. Першу гілку було відкрито в 1981 р. між Парижем і Ліоном. Нині усі високошвидкісні залізниці країни сходяться до Парижа. Ними можна дістатися не лише до французьких міст, а й до сусідніх країн: Швейцарії, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії, а через підводний Євротунель під Ла-Маншем – до Великої Британії. Високошвидкісні потяги у Франції долають до 320 км/год. Пройшов випробуваннях потяг, який досяг швидкості 575 км/год. Потяги для високошвидкісних залізниць – французького складання.
Промислові виробництва, що визначають міжнародну спеціалізацію країни
Пік розвитку промислових виробництв Франції припав на 60 – 70-ті pр. ХХ ст., коли вони демонстрували середні темпи росту до 7 % на рік. Однак згодом темпи почали спадати. Особливо зменшилося виробництво традиційних товарів: тканин, шкіри, паперу, чавуну і сталі, будівельних матеріалів. Надалі швидкими темпами розвивалися найновітніші наукомісткі промислові виробництва, що посилило конкуренто спроможність французької промислової продукції. На світовому ринку отримали визнання аерокосмічне та військове виробництва, металообробка, автомобілебудування, електронна та електротехнічна промисловість, кольорова металургія (зокрема обробка рідкісноземельних металів), фармацевтика, парфумерія, хімічна промисловість, атомна енергетика. Провідні позиції Франція посідає у робототехніці, засобах зв’язку, виробництві нових матеріалів, біотехнології, мікроелектроніці, енергетиці.
За виробництвом електроенергії (553,4 млрд кВт/год – 2016 р.) Франція посідає 9-те місце в світі та 2-ге в Європі (після Німеччини). У зв’язку з нестачею паливних ресурсів уряд країни приділяє увагу розвитку атомної енергетики. Вона спирається на власну сировинну (уранові руди) та потужну науково-технічну базу. Водночас частину уранових руд довозять з африканських країн: Нігеру та Габону. У країні діють 19 АЕС. За кількістю електроенергії, що виробляється на атомних електростанціях, країна поступається лише США, а за часткою атомної енергетики їй немає рівних у світі – 72,3 % (2017 р.). Виробництво електроенергії перевищує власні потреби на 20 %, тому країна експортує найбільше електроенергії у світі.
У Франції проводяться активні наукові дослідження в області атомної енергетики. На півдні країни споруджується Міжнародний експериментальний термоядерний реактор. Électricité de France (EDF) є провідною компанією з виробництва і постачання електроенергії у Франції, а також найбільшим ядерним оператором у світі. 85 % її акцій належить державі. Компанія виробляє 95 % електроенергії без викидів вуглекислого газу.
Провідна роль у промисловості Франції належить виробництву машин та устаткування. Найбільше значення має виробництво автомобілів, якому належить третина вартості продукції машинобудування. Автомобільну промисловість Франції контролюють дві найбільші компанії – державна Renault і приватна Peugeot-Citroen. За останні 30 років виробництво автотранспортних засобів у країні скоротилося вдвічі. Нині за цим показником Франція посідає лише 10-те місце в світі та 3-тє в Європі, поступаючись Німеччині, Іспанії та Великій Британії.
Добре розвинуто авіаційно-космічне виробництво, в якому Франція успішно конкурує із США. На території Франції швидко розвивається концерн European Aeronautics Defence and Space (EADS). Це транснаціональна фінансово-промислова група з переважанням французького та німецького капіталу за участі Великої Британії та Іспанії. Вона виробляє пасажирські літаки та гелікоптери, засоби супутникового зв’язку, авіатанкери-дозаправлення для військово-повітряних сил тощо. Найбільший у світі пасажирський лайнер Airbus A380, що складений на підприємстві концерну EADS в місті Тулуза, став символом європейської інтеграції.
Високого рівня розвитку досягла електротехнічна промисловість, зокрема обладнання для атомних та гідравлічних електростанцій, а також електрокабель. Цей широкий асортимент продукції випускає крупний концерн Alcatel – Alstom. В електротехнічній промисловості також відомий концерн «Томсон», який посідає 1-ше місце у світі за випуском навігаційного обладнання для літаків.
Франція входить у топ-країн світу за виробництвом хімічної і нафтохімічної продукції. Серед хімічних виробництв нині переважає «легка хімія». На французькому ринку діє близько 300 парфумерно-косметичних компаній. Абсолютним лідером є корпорація L’Oreal. Виробництва парфумів та ліків зосереджено в Парижі та на його околицях. У країні також налагоджене виробництво хімічних волокон, пластмас, синтетичного каучуку, шин, побутової хімії.
Традиційно визначає міжнародну спеціалізацію Франції виробництво одягу. Як правило, у цьому виробництві переважають невеликі майстерні. З великих компаній найбільш відома Christian Dior. Париж традиційно вважається світовою столицею моди.
З традиційних видів діяльності найважливіше значення має виробництво харчових продуктів і напоїв. У ньому працює найбільша кількість населення, зайнятого у вторинному секторі економіки, а за вартістю експорту воно поступається лише авіаційно-космічному виробництву. В останні роки зростає виробництво здорових та органічних продуктів. Країна славиться виробництвом марочних вин, коньяків, лікерів. У кожній частині країни виробляють свої марки вин: шампанське, бордоське, анжуйське, бургундське, кагор.
У країні одержують близько 400 сортів твердого сиру. Також відомі виробництва м’ясних та молочних продуктів, хлібобулочних та кондитерських виробів, овочевих консервів, соусів, приправ, харчових добавок, морепродуктів. Найбільшою концентрацією підприємств харчової промисловості вирізняються території навколо столиці (Іль-де-Франс), Бретань, землі вздовж річки Луари. Найбільшою харчовою компанією країни є Danone. В «заморських» регіонах Франції виробляють цукор із тростини, ром, ваніль, іланг-ілангову олію, морепродукти, тропічні фрукти, консервують ананаси, пакують креветки.
Особливості аграрного сектору
Франція є найбільшим виробником сільськогосподарської продукції в Європі та одним з найбільших її експортерів у світі. Хоч у країні чисельно переважають дрібні ферми, значну частку продукції виробляють у великих господарствах, що їх всіляко підтримує держава. Основним аграрним виробництвом в країні є тваринництво, яке дає 2/3 вартості сільськогосподарської продукції. Франція вирізняється значним поголів’ям великої рогатої худоби, овець, свиней, домашньої птиці. Країна постачає на світовий ринок м’ясо (яловичину, свинину, баранину) та молочні продукти. Традиційним є розведення устриць (90 % європейського виробництва) та жаб.
Рослинництво Франції спеціалізується на вирощуванні зернових культур (пшениці, ячменю, кукурудзи) та цукрового буряку. За виробництвом зерна Франція посідає 1-ше місце в Європі та є найбільшим його експортером у регіоні. У країні висаджують близько 550 сортів винограду. За споживанням овочів на душу населення країна є лідером у світі. Також розводять квіти, в т. ч. для виготовлення парфумів.
Характерні риси просторової організації господарства
Для французької економіки характерним є нерівномірне розміщення продуктивних сил, надзвичайна централізація промислової, фінансової, культурної та політичної діяльності у столичному регіоні. Ще півстоліття тому головних промислових районів у Франції було три: багатопрофільний Іль-де-Франс (Великий Париж), вугільно-металургійний Схід (Лотарингія) та текстильна Північ (Лілль). Через припинення видобутку вугілля та залізних руд, зменшення обсягів текстильного виробництва ці райони стали депресивними. Водночас швидко зросла роль Півдня (Марсель, Тулуза) та Заходу (Бордо, Бретань) країни.
Іль-де-Франс – найпотужніший економічний осередок Франції. Він займає 2 % території країни, там проживає 23 % населення, яке забезпечує виробництво 30 % ВВП. На цій території зосереджено 60 % вишів, 40 % наукових працівників, тисячі високотехнологічних підприємств, 37 % менеджерів і керівників підприємств, 18 з 20 найбільших фінансово-промислових груп і 48 з 50 найбільших компаній Франції. Там розташований найбільший діловий центр сучасної Європи – паризький район «науки і промисловості» Ла Віл’єт. Іль-де-Франс – найбільший в світі центр туризму, проведення конференцій та виставок, найбільший в Європі технополіс.
З метою подолання територіальних диспропорцій французький уряд проводить регіональну політику з вирівнювання економічного розвитку територій. Для цього, наприклад, на південь країни було перенесено авіаційно-космічне та металургійні виробництва.
Зовнішні економічні зв’язки
Для економіки Франції характерне негативне сальдо торговельного балансу. Після вступу країни до Єврозони продукція французької економіки втрачає свою конкурентоспроможність через високу вартість євро відносно якості її продукції. Основними експортними товарами є машини і транспортне обладнання, літаки, військова техніка, пластмаси, хімікати, фармацевтика, залізо і сталь, напої. Франція є провідним експортером атомних технологій та технології зберігання радіоактивних відходів.
Країна належить до найбільших імпортерів енергоресурсів, особливо нафти, що її завозить переважно з Алжиру і країн Перської затоки. Імпортуються також природний газ і вугілля. Природний газ надходить з Нідерландів, Росії та Алжиру. З інших товарів імпортуються машини та обладнання, транспортні засоби, споживчі товари, літаки, хімічні речовини.
Основними торговельними партнерами Франції є країни ЄС, переважно Німеччина. Зростає економічна співпраця з країнами Середнього та Близького Сходу, Африки, Латинської Америки, Східної Європи, Китаєм.
Значне місце в зовнішніх зв’язках країни посідає діяльність на ринку капіталу. Водночас зростає й обсяг іноземних інвестицій в економіку Франції. Країна має великий розмір зовнішнього боргу, що становить 98,9 % від ВВП (2017 р.).
Міжнародні зв’язки України з Францією
Україна розширює політичні, економічні та культурні відносин з Францією. Уряд Франції відкрив кредитну лінію для України для використання в сфері ядерної безпеки та розвитку сільського господарства. Україна постачає Франції чорні метали, продукцію хімічної промисловості, текстиль, а Франція – продукцію хімічної промисловості, технічне обладнання, товари широкого вжитку.