Готуйся серйоЗНО
до географії

За підручником "Географія" 9 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко

    У постіндустріальному суспільстві третинний сектор господарства, який надає різноманітні види послуг, став ключовим сектором економіки. Задовольнивши матеріальні потреби, люди все більше звертають увагу на забезпечення комфортності життя та умов праці, свій інтелектуальний та духовний розвиток.

       У розвинутих країнах третинний сектор господарства зростає найвищими темпами. Там він становить основну частину економіки як за кількістю працюючих (понад 60 % економічно активного населення), так і за часткою ВВП. Наприклад, у більшості країн ЄС у сфері послуг працює 65 – 75 % економічно активного населення. У США сфера послуг забезпечує 80 % усього приросту зайнятості в країні. Водночас вивільнюються робочі місця у промисловості в зв’язку зі зростанням продуктивності праці, механізацією та автоматизацією праці. Частка сфери послуг у структурі ВВП у США становить 72 %, у Нідерландах – 78 %, в Ізраїлі – 81 %. В Україні також зростає частка сфери послуг. Нині вона забезпечує робочі місця понад 60 % зайнятих у господарстві та перевищує 40 % у структурі виробництва ВВП. Найбільшими секторами сфери послуг в середині Україні є транспорт, торгівля, ремонт автомобілів, зв’язок, фінанси та кредит. Швидкими темпами розвиваються готельне господарство, громадське харчування (особливо послуги мережі швидкого харчування «фаст-фудів»), ремонтно-будівельні послуги, індустрія розваг.

     Послуги, як правило, не завершуються виробництвом матеріального продукту, але сприяють процесу виробництва, підвищують продуктивність праці. Хоча деякі види послуги все ж передбачають виробництво матеріальних благ, наприклад громадське харчування (ресторани, кав’ярні, їдальні, бари), ательє пошиття одягу. 

 ЗНАЧЕННЯ ТА СТРУКТУРА СФЕРИ ПОСЛУГ. 

ПОСЛУГИ ЗВ’ЯЗКУ ТА ТРАНСПОРТУ 

             Сучасні тенденції розвитку сфери послуг

           Сучасний світ вимагає залучення до економічного та громадського життя усе ширших верств населення, усе більшого потоку інформації, високого ступеня інтеграції спільних людських зусиль для розв’язування суспільно значущих завдань. Такі тенденції розвитку суспільства висувають нові вимоги до сфери послуг. Зміни відбуваються не лише у кількості наданих послуг. Виникли нові їх види, що пов’язані з науково-­технічним прогресом. Наприклад, набирають обертів нові засоби зв’язку (електронна пошта, стільниковий зв’язок), які поступово витісняють традиційні: телеграф, пошту, стаціонарні телефони. Активно розвиваються консалтингові (консультативні), маркетингові (з вивчення ринку), управлінські, хай-тек (новітні техніка і технології) послуги. Якісно нових форм набули туристичні послуги.

         Рівень надання послуг

      Мета функціонування сфери послуг – зробити наше життя комфортнішим. Для сфери послуг характерні вищі прибутки, ніж у виробничій сфері. Оцінюючи її якість, прийнято говорити про клас сервісу – рівень надання послуг. Нині у боротьбі за споживача заклади приділяють йому неабияку увагу. Оцінюючи рівень обслуговування, говорять про третій, другий, перший, економ-клас, бізнес-клас, вищий, преміум (люкс) рівні надання послуг. Якість обслуговування означає сукупність умов, які забезпечують замовнику під час отримання послуг максимальне задоволення за мінімальних затрат часу. Дотримання задекларованого рівня обслуговування є обов’язковою вимогою не лише розвитку, а й самого існування будь-­якого закладу. Інакше воно не витримає конкурентної боротьби на ринку аналогічних послуг. Основними вимогами до рівня послуги є її:

•  надійність (своєчасність)
• доброзичливість обслуговуючого персоналу та взаєморозуміння з покупцем
• безпека (якість)
• очевидність (зовнішній вигляд персоналу
• засоби обслуговування
• наявність інших клієнтів

           Структура сфери послуг

     Сфера послуг включає всі види комерційних дій одних людей (установ) на користь інших. Працюючих у сфері послуг називають обслуговуючим персоналом.

         До послуг належить чимало видів діяльності:

• зв’язок
• транспорт (вантажний і пасажирський)
• торгівля (гуртова та роздрібна)
• фінансова діяльність
• наука, освіта, культура
• інформаційна галузь
• охорона здоров’я, фізкультура і спорт
• туризм, індустрія розваг
• шоу-бізнес
• житлово-комунальне господарство
• соціальне обслуговування
• охоронні послуги
• апарат управління
• армія, органи безпеки 

      Для нормального функціонування сфери послуг створена спеціальна система служб та споруд – інфраструктура: виробнича та соціальна. Саме від рівня її розвитку перш за все залежить рівень надання послуг.

    Вам уже відомо, що за секторальною моделлю економіки Алана Фішера та Коліна Кларка сфера послуг становить третинний сектор економіки. У зв’язку з диференціацією послуг окрім третинного виокремлюють ще четвертинний та п’ятинний сектори, які охоплюють різні за рівнем складності та рівнем кваліфікації обслуговуючого персоналу види послуг. 

      За напрямом діяльності установ послуги можна об’єднати у кілька груп:

• соціально-­побутові
• лікувально­ оздоровчі
• культурно­-освітні
• ділові. 

         Послуги зв’язку

     Для забезпечення функціонування виробництва та комфортного життя людей важливими є послуги зв’язку. Ця діяльність пов’язана зі встановленням та функціонуванням різних засобів передачі та поширення інформації: телефонного зв’язку, радіоточок, телевізійних установок, обслуговуванням мереж провідного мовлення, наданням в оренду каналів, ліній зв’язку, абонентських пристроїв. Сучасна система зв’язку – це кілька основних складників: міжнародна мережа Інтернет; електричний, у тому числі стільниковий (мобільний, супутниковий) зв’язок; телеграфний та поштовий зв’язок.

   Існує кілька мереж зв’язку. Для забезпечення потреб у послугах зв’язку всіх споживачів діє мережа загального користування. Є відомчі мережі, які експлуатуються юридичною або фізичною особою для задоволення власних потреб. Працюють також державні системи урядового (спеціального) зв’язку, які забезпечують передачу інформації, що містить державну таємницю, і діють в інтересах управління країною в мирний і воєнний час. Телекомунікації України значно відстають від телекомунікацій розвинутих країн за обсягами і рівнем технологій, хоч за останні роки цей ринок став більш відкритим і лібералізованим. 

       Транспортні послуги

    Послуги, що пов’язані з переміщенням людей або сировини, напівфабрикатів чи готової продукції з одних місць до інших, називаються транспортними. Такі послуги споживач одержує лише під час їх надання. У 2015 р. серед послуг, що були надані Україною на світовому ринку, найбільшу частку (54,1 %) традиційно становили саме транспортні. Рівень розвитку транспорту в країні залежить від багатьох чинників. 

    З одного боку, він визначається економічними чинниками: загальним рівнем розвитку господарства та ступенем участі країни у міжнародному географічному поділі праці. З іншого – географічними передумовами: площею країни, ступенем заселеності території, характером природних умов.

•       За сферами використання транспорт поділяють на особистий, відомчий та загального користування.
• За дальністю перевезень транспорт буває міждержавним, міжміським (приміським та далекого сполучення) та міським.
• За видами перевезень транспорт поділяють на пасажирський та вантажний. Пасажирський транспорт перевозить людей, які здійснюють поїздки з ділових або особистих міркувань, а також їхній багаж. Вантажний транспорт забезпечує виробничі зв’язки між підприємствами. Він перевозить товари від виробника до місць споживання або подальшої переробки. Такі перевезення можуть здійснюватися або самими виробниками продукції, або спеціалізованими транспортними установами.
• За використаними засобами пересування є кілька видів транспорту. До наземних видів належать залізничний, автомобільний, трубопровідний, електронний (лінії електропередачі), гужовий (на тваринах). Водні види транспорту – морський, річковий та озерний. Повітряний транспорт представлений авіаційним. 

 ТРАНСПОРТ УКРАЇНИ 

        Структура транспортної системи України

       Україна належить до держав з густою транспортною мережею. Транспорт є важливою складовою її національного господарства, яка забезпечує виробничі зв’язки між окремими регіонами країни, а також здійснює перевезення пасажирів. В Україні є практично усі види транспорту: наземні (залізничний, автомобільний, трубопровідний, електронний), водні (морський, річковий), повітряний (авіаційний).

   У 90-х роках ХХ ст. Україна була залучена до програми розбудови пан’європейських міжнародних транспортних коридорів, яку запропонував Європейський Союз з метою активного залучення постсоціалістичних країн у загальноєвропейські проекти.

    Міжнародний транспортний коридор (МТК) — це комплекс транспортних магістралей визначеного напрямку з відповідною інфраструктурою, включаючи допоміжні споруди, під’їзні шляхи, прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські термінали, що відповідають вимогам Європейського Союзу. Основні функції сучасних транспортних коридорів — доставка вантажів найкоротшим шляхом і максимально швидко. Окрім того, має здійснюватися перевантаження з одного виду транспорту на інший, оброблення, пакування, сортування цих вантажів.

  Чотири з десяти транс’європейських коридорів проходять територією України. Це три автомобільно-залізничні: № 3 (Дрезден — Краків — Львів — Київ); № 5 (Венеція — Будапешт — Ужгород — Львів); № 9 (Гельсінкі — Санкт-Петербург — Київ — Кишинів — Бухарест — Александрополіс, Греція), а також водний — № 7 (Дунайський). Україна проводить активну політику підтримки європейських ініціатив щодо МТК, пропонує європейському співтовариству свої варіанти коридорів. Створення транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи визнано пріоритетним загальнодержавним напрямом розвитку транспорту в Україні. Вигідне географічне положення України зумовлює пролягання її територією інших міжнародних транспортних коридорів. Зокрема в рамках міжнародної Організації співробітництва залізниць через територію нашої країни пролягає кілька залізничних коридорів із Центральної Європи в Центральну та Східну Азію. Ще один грандіозний проект — участь у формуванні МТК ТРАСЕКА (Європа — Кавказ — Азія). 

       Залізничний транспорт

  Основною частиною транспортної системи України є залізничний транспорт. Його діяльність сприяє нормальному функціонуванню всіх виробництв, соціальному й економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, забезпечує міжнародне співробітництво країн. Залізниці здійснюють значні обсяги перевезень як вантажів, так і пасажирів на значні відстані, тому вирізняються найбільшим вантажо­ та пасажирообігом.

      Перша залізниця на території України довжиною 97,6 км була прокладена у 1861 р. й з’єднала міста Львів та Перемишль (нині – територія Польщі). Через 4 роки з’явилася нова залізнична гілка Одеса – Балта довжиною 213 км, яка з’єднала найбільший у ті часи хлібний порт Європи з хліборобськими районами. Ще через рік Львів було з’єднано залізницею з Чернівцями та Яссами (Румунія). А у 1870 р. залізниця від Балти дійшла до Києва. Активно будували залізниці в нашій державі у першій половині ХХ ст., і в цілому їх мережа склалася вже у той час і мало змінювалася пізніше.

     Залізнична мережа – сукупність усіх залізниць, що їх експлуатують у країні та регіоні.

    Окрім загальної протяжності залізниць більше уявлення про ступінь її розвитку дає густота залізничної мережі. Це ступінь насиченості території дорогами, яка обчислюється як відношення протяжності залізниць до загальної площі території, й вимірюється у км/тис. км². Середня густота залізниць в Україні становить 34,8 км/тис. км². Це у 2–3 рази менше, ніж у більшості країн Європи (Німеччина – 130,4 км/тис. км², Бельгія – 115,1 км/тис. км², Італія – 80,3 км/тис. км²), але це значно перевищує показники Росії – 5 км/тис. км², США – 3 км/тис. км², Китаю – 2 км/тис. км². Густота залізниць неоднакова в межах України. Найбільшою їх густотою вирізняються східні (Донецька область – 62,5 км/тис. км²) та західні (Львівська та Чернівецька області – відповідно 60 та 57,7 км/тис. км²) частини держави. До найменших показників густота залізниць спадає у північній (Чернігівська область – 28 км/тис. км²) та південній (Крим – 23,9 км/тис. км² та Херсонська область – 16,1 км/тис. км²) частинах країни.

   Нині усі залізниці перебувають у власності державного підприємства «Укрзалізниця», яке було створене у 1991 р. й об’єднує 1 684 залізничних станцій, деякі з них є залізничними вузлами. Ця організація є монополістом у сфері залізничних перевезень в Україні. «Укрзалізниця» складається з 6 окремих залізниць. Найстаріша з них «Південно-Західна залізниця», створена у 1878 р. Вона обслуговує північну та частково центральну частини України. Там великими вузловими станціями є Жмеринка, Козятин, Шепетівка, Коростень, Новоград-Волинський, Київ, Ніжин, Бахмач, Конотоп. Львівська залізниця обслуговує західні області України. Найбільшими залізничними вузлами там є Львів, Ковель, Здолбунів, Сарни, Чоп. Східні регіони України обслуговують Південна та Донецька залізниці з великими вузловими станціями Лозова, Кременчук, Куп’янськ, Дебальцеве. Центральні та південні частини України контролюють Придніпровська та Одеська залізниці з такими вузлами, як Знам’янка, П’ятихатки, Синельникове, Джанкой.

      Найважливіші внутрішні залізничні магістралі: Донбас – Кривий Ріг, Київ – Львів, Львів – Одеса, Харків – Нижньодніпровськ – Херсон. Вихід до європейських країн здійснюється через лінії: Володимир-Волинський – Катовіце (Польща), Львів – Краків (Польща), Чоп – Прага (Чехія), Чоп – Будапешт (Угорщина). Залізнична поромна лінія Чорноморськ – Варна дає вихід на Балкани.

   Значною проблемою залізничного транспорту була його екологічність. Її вдалося розв’язати за рахунок електрифікації залізниць. Водночас залишається невисокою пропускна спроможність трас, що суттєво знижує швидкість руху. На залізничному транспорті України впроваджується рух пасажирських поїздів із підвищеною швидкістю (до 160 км/год), однак при цьому слід вирішити проблему розподілу мережі на вантажні та пасажирські лінії. 

      Автомобільний транспорт

   Автомобільний транспорт є важливою складовою транспортної системи України. Він виник в нашій країні на початку ХХ ст. Хоч автомобільний транспорт є лідером за обсягом перевезень пасажирів у нашій державі, проте він суттєво поступається за пасажирообігом залізничному та авіаційному транспорту, а через низьку вантажопідйомність (до 23 – 30 т) – за вантажообігом залізницям та трубопроводам. Водночас основними перевагами автотранспорту є його швидкість та здатність підвозити вантажі «від воріт до воріт». 

   Мережа автошляхів у нашій країні досить розвинута. Найбільш інтенсивно вони будувалися у 60 – 70­х рр. ХХ ст. Процес розширення мережі доріг та поліпшення їх якості триває постійно. Адже розвиток автомобільних шляхів загального користування ще відстає від темпів автомобілізації країни. За умовами пересування та доступу до них транспортних засобів автомобільні дороги поділяють на 5 категорій: від І­а (автобан) до V. На визначення категорії автодороги впливають кількість та ширина смуг, наявність твердого покриття та його якість. Усе це визначає середню швидкість руху. Категорії автобану в Україні відповідає дорога Київ – Бориспіль.

  Майже третину усіх автомобільних доріг України становлять дороги державного значення, решта – місцевого значення. Дороги державного значення, в свою чергу, поділяються на міжнародні, національні, регіональні та територіальні. Близько 5 % усіх автодоріг нашої держави становлять міжнародні дороги. Вони суміщаються з МТК та входять до Європейської мережі автомобільних доріг й забезпечують міжнародні автомобільні перевезення. Їх позначають літерою «М», а основні дороги Європи – літерою «Е». Основні дороги в напрямку захід – схід закінчуються на 0 (Е20, Е30 … Е90), проміжні мають на кінці індексу парну цифру (Е12, Е18 … Е94). Основні дороги в напрямку північ – південь закінчуються на цифру 5 (Е05, Е15 … Е95), проміжні мають на кінці непарну цифру (Е01, Е03 … Е93). Через Україну проходить 19 європейських автошляхів, серед яких 5 основних: 2 широтного та 3 меридіонального напрямків.

     Найдовшим є європейський маршрут E40. Його довжина із заходу на схід сягає 8 500 км. Він починається у французькому місті Кале, проходить через 5 країн Європи, Росію, 5 країн Азії до державного кордону Казахстану з Китаєм. Територією України проходить містами Львів – Рівне – Житомир – Київ. З меридіональних доріг важливим є європейський маршрут E95, довжиною 1790 км. Він починається у Санкт­-Петербурзі (Росія), проходить через Гомель (Білорусь), потім крізь українські міста Чернігів – Київ – Умань – Одеса. Далі шлях проходить поромом через Чорне море й завершується у Туреччині.

    Важливим МТК проходить європейський маршрут E85 загальною протяжністю 2 300 км. Він починається в литовській Клайпеді і закінчується у грецькому Александруполісі. В Україні проходить містами Ковель – Луцьк – Дубно – Кременець – Тернопіль – Чернівці й далі у бік Румунії.

    З міжнародних доріг найважливішими є Київ – Харків – на Росію (М03), Київ – Львів – Чоп (М06), Київ – Ковель – на Польщу (М07), Одеса – Рені – на Румунію (М15), Одеса – Чорноморськ (М27).

  Національні дороги позначаються літерою «Н». Їх частка – майже 3 % від загальної довжини доріг України. Вони суміщені з національними транспортними коридорами і з’єднують Київ з адміністративними центрами областей, великі промислові і культурні центри – з міжнародними автомобільними дорогами. Регіональні дороги («Р») сполучають між собою області та найважливіші об’єкти національної культурної спадщини, курортні зони – з міжнародними та національними автомобільними дорогами. Таких доріг є більш ніж 4,5 %. Майже 16 % автодоріг в Україні – територіального значення («Т»). Вони сполучають адміністративні центри областей з районними центрами, містами обласного значення, міста обласного значення – між собою та адміністративні центри районів – між собою.

  Автомобільний транспорт України інтегрується у високорозвинуту міжнародну автомобільну комунікаційну систему, яка сполучає європейські країни з державами Південно­-Західної та Центральної Азії. 

    Переважання рівнинного рельєфу сприяє розвитку автомобільної мережі на всій території України. Щільність мережі залежить від густоти населення найнижчі показники характерні для південних областей степової зони. Майже всі автомобільні шляхи України мають тверде покриття, однак його якість невисока. Сьогодні в країні транспортно-експлуатаційний стан автодоріг незадовільний. Середня швидкість руху на автодорогах України у 2 – 3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах, а кількість аварій з важкими наслідками суттєво більша. 

      Водні види транспорту

    Сприятливі умови для розвитку в Україні мають водні види транспорту, але останнім часом їх роль у перевезеннях вантажів та пасажирів різко скоротилася. Морський транспорт в Україні для здійснення регулярного сполучення бере початок з ХVІІІ ст. Протягом ХІХ – ХХ ст. його значення залишалося важливим. Однак починаючи із середини 80­-х рр. ХХ ст. частка морських перевезень неухильно скорочувалася. Якщо у 1955 р. морський транспорт перевозив 28,7 млн пасажирів та 56,5 млн тонн вантажів, то у 2015 р. – лише 3,3 млн тонн вантажів, а кількість пасажирів була дуже незначною.

    У морських перевезеннях виокремлюють два види: міжнародні та каботажні. Міжнародні морські перевезення з України здійснюються у 125 країн світу. 

     Каботаж – плавання вантажного або пасажирського судна між портами однієї  країни.

   Якщо каботажне плавання відбувається між портами одного моря, це малий каботаж (наприклад, Одеса – Миколаїв), якщо в межах однієї країни, але між портами різних морів – великий каботаж (зокрема, Херсон – Маріуполь). В Україні працюють 19 морських портів, які приписані до трьох морських пароплавств: Чорноморського, Торгового флоту Донбасу (у минулому – Азовське пароплавство) та Українського Дунайського. Чорноморське пароплавство найстаріше в Україні. Його історія почалася з першої половини ХІХ ст. Його портами є Білгород- Дністровський, Чорноморськ, Одеса, Южне, Миколаїв, Херсон, Скадовськ, Євпаторія, Севастополь, Ялта, Феодосія.

   Найбільшим морським портом України за обсягом вантажів та потоком пасажирів є Одеса. Щороку Одеський порт приймає понад 28 млн тонн вантажів, а потужність порту ще на 10 млн тонн більша. Одеський морський порт нині складається з кількох гаваней. У порту працюють близько 100 портальних кранів. Порт має 8 км причалів, реконструйований морський вокзал та готель, що стоїть у морі. Після анексії Криму Росією у 2014 р. в Одесі була створена база військово­морського флоту України. Одеса також – найстаріший (діє з 1794 р.) порт України на Чорному морі. На початку ХІХ ст. був другим за значенням портом Російської імперії (після Санкт­-Петербурга).

  Для розвантаження морського порту Одеси було збудовано поряд два аванпорти: у 1958 р. в 30 км на південь – Чорноморськ (до 2016 р. – Іллічівськ), а у 1978 р. в 47 км на схід – Южне (Південний). Чорноморськ став другим за потужністю після Одеси морським портом України. Він приймає щороку до 20 млн тонн вантажів. Там працюють 28 причалів довжиною 5,5 км, оснащені сучасним перевантажувальним обладнанням: портальними кранами вантажопідйомністю 5 – 40 т, тягачами, автомобільними кранами. Є буксири, плавучі крани, танкери, нафтосміттєзбиральники, плавучий зерноперевантажувач, катери. З Чорноморська починаються поромні переправи Чорноморськ – Варна (Болгарія), Чорноморськ – Поті (Грузія). Южне спеціалізується на прийомі рідких хімічних речовин. Біля нього збудований нафтовий термінал, з якого починається нафтопровід Одеса – Броди.

    Торговий флот Донбасу здійснює морські перевезення з портів Азовського моря. Пароплавство там почалося із середини ХІХ ст. Його найбільшим портом став Маріуполь. Ще недавно це був третій за вантажопотоками морський порт України. Через нього щороку проходило понад 12 млн тонн вантажів. Унаслідок переорієнтації російських вантажів на внутрішні порти Російської Федерації переробка транзитних вантажів у морському порту Маріуполя зменшилась майже у 64 рази і становила у 2015 р. лише 8,3 тис. тонн. Порт обладнаний потужними портальними кранами та криголамом. Довжина причалів – 3,2 км. Іншими українськими портами на Азовському морі є Бердянськ, Генічеськ, Керч.

    Україна має також три морські торговельні порти у нижній течії річки Дунай, які підпорядковані компанії «Українське Дунайське пароплавство», яке бере початок із середини ХХ ст. Його портами є Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайський (у місті Вилкове). Через них проходять вантажопотоки з придунайських країн Європи.

    Значення річкового транспорту в Україні різко знизилося. Якщо у 1980 р. річковий транспорт перевозив 24,8 млн пасажирів та 51,3 млн тонн вантажів, то у 2015 р. відповідно лише 0,6 млн людей та 3,2 млн тонн товарів. Судноплавними річками є Дніпро та його деякі притоки (Десна, Горинь, Тетерів, Рось, Сула, Псел, Самара, Інгулець), Південний Буг, Дністер, Тиса. Найбільшою річковою судноплавною компанією в Україні є «Укррічфлот». До її складу входять 5 річкових портів: Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Херсон та Миколаїв. 

        Повітряний транспорт

   Через високу собівартість послуг повітряний (авіаційний) транспорт зорієнтований переважно на перевезення пасажирів. Перші регулярні пасажирські перельоти в Україні почалися у 1924 р. за двома маршрутами: Київ – Полтава – Харків та Харків – Єлисаветград (нині – Кропивницький) – Одеса. Найвищого показника обсягу пасажирських перевезень авіаційний транспорт в Україні досяг у середині 80-­х рр. ХХ ст. – 12,6 млн пасажирів. У 2000 р. через економічну кризу кількість людей, які скористалася авіаційним транспортом, скоротилася в 10 разів. Нині цей комфортний вид транспорту знову набирає оберти. Так, у 2015 р. він перевіз 6,3 млн пасажирів, що становить близько 0,2 % усього пасажиропотоку. Хоча об’єм пасажирських перевезень незначний, але через велику дальність польотів повітряний транспорт має значний пасажирообіг, поступаючись в Україні за цим показником лише залізницям. Окрім пасажирів авіація перевозить термінові вантажі, виконує деякі сільсько­- та лісогосподарські роботи.

   В Україні працює 19 авіакомпаній, які надають послуги пасажирських перевезень: регулярних та чартерних. Найбільшим авіаперевізником в Україні є приватна авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України». Вона має парк літаків Boeing-737 та Embraer-190. Базовими є міжнародні аеропорти Бориспіль та Київ. Аеропорт Бориспіль – найбільший та єдиний в Україні аеропорт, що виконує трансконтинентальні перельоти. Розташований в 29 км на схід від Києва. Обсяг перевезень пасажирів зростає й нині становить 7,3 млн осіб на рік. Аеропорт «Київ» розміщений у межі міста, у 8 км на південний схід від центра Києва. Суттєво був розширений у 2012 р. Обсяг перевезень пасажирів зріс й становить понад 1 млн осіб на рік. На території аеропорту розташований найбільший в Україні авіаційний музей, де просто неба представлено зразки цивільної та військової авіатехніки.

   В Україні існує 63 аеропорти різного призначення. Серед них 15 мають статус міжнародного. Окрім «Борисполя» та «Києва» значний обсяг перевезень пасажирів мають аеропорти «Одеса» (950 тис. осіб на рік), «Львів» (понад 570 тис. осіб), «Харків» (374 тис. осіб), «Дніпро» (346 тис. осіб), «Запоріжжя» (128 тис. осіб). Міжнародні лінії пов’язують Україну з країнами Європи, Америки, Азії та Африки.

   На ринок повітряних перевезень нашої держави поступово заходять відомі бюджетні компанії іноземних авіаліній: ірландська «Ryanair», угорсько-польська «Wizz Air» та інші. 

      Трубопровідний транспорт

     Перші трубопроводи на території України було прокладено в Прикарпатті у 1924 р. У 60 – 80­-х роках ХХ ст. в Україні в цілому склалася сучасна система трубопроводів, більша частина яких належить до найбільш протяжних у світі й спрямованих на транзит російських газу та нафти до країн Європи. Тоді було прокладено нафтопровід «Дружба» (загальна протяжність 5 200 км), газопроводи «Союз» (відповідно загальна протяжність 2 750 км, з них в Україні – 1 568 км) і «Прогрес» (відповідно 4 451 км та 1 160 км). На межі ХХ та ХХІ ст. був введений в експлуатацію внутрішньодержавний нафтопровід Одеса – Броди (674 км). Він уможливлює створення Євро­-Азійського нафтотранспортного коридору, який міг би переміщувати нафту з Каспійського регіону, Середньої Азії та Кавказу в Україну, а в перспективі – до країн Європи. Морський нафтовий термінал «Южне» може приймати танкери одночасно для завантаження та розвантаження.

    Вам уже відомо, що Україна є найбільшим у світі транзитером природного газу й нафти, що забезпечується наявністю значної мережі трубопровідних шляхів. Цей вид транспорту є найбільш ефективним для перевезення рідких та газуватих вантажів на значні відстані. Він є третім за обсягом перевезень та другим (після залізниць) за вантажообігом видом транспорту в Україні. Операторами транспортування нафти в Україні є компанія «Укртранснафта», природного газу – «Укртрансгаз».

   В Україні працює єдиний амоніакопровід Тольятті (Росія) – Одеса, який належить до газотранспортної мережі України. Він є п’ятим за протяжністю у світі (2 447 км, з яких в Україні – 1 021 км). Цей трубопровід призначений для транспортування рідкого амоніаку під тиском 35 атм для переробки на Одеському припортовому заводі. Почав працювати у 1979 р., коли вступив у дію його перший відрізок Горлівка – Одеса. Через 2 роки був подовжений на територію Росії. Задля безпеки амоніакопровід прокладений на глибині, вдвоє більшій, ніж нафтопроводи – 1,4 м, розташований не ближче, ніж за 1 км від населених пунктів та через кожні 5 км обладнаний автоматичними аварійними кранами.

    Діють нафтопродуктопроводи, наприклад Кременчук – Лубни – Київ. 

  На території України діє також низка міжнародних продуктопроводів. Серед них — етиленопровід Тісауйварош (Угорщина) — Калуш. 

Електронний транспорт

   Електронний транспорт — мережа ліній електропередач, призначена для передачі й розподілу електричної енергії від електростанції до споживача. Розрізняють повітряні, підземні, підводні лінії електропередач. Потужна лінія електропередач з’єднала Донбас із Західною Україною.

      Проблеми і перспективи розвитку транспорту в Україні

     Сьогодні транспортний сектор економіки України у цілому задовольняє лише базові потреби економіки та населення у перевезеннях.

   Рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів і вантажів, енергоефективності, техногенного навантаження на довкілля не відповідають сучасним вимогам. Залишається низьким рівень сервісного обслуговування пасажирів, недостатньо використовуються наявний транзитний потенціал і вигідне географічне положення країни. Спостерігається відставання в розвитку транспортної інфраструктури. Мало запроваджується транспортно-логістичних технологій, які спрямовані на пошук та організацію найбільш раціональних напрямків перевезень. Недостатньо розвинута система мультимодальних перевезень, коли транспортування одного й того самого виду вантажів або пасажирів відбувається послідовно різними видами транспорту. Це потребує стикування у часі графіків роботи різних перевізників. Також низьким є рівень контейнеризації вантажів, що зумовлює високу частку транспортних витрат у собівартості продукції.