Готуйся серйоЗНО
до географії

Загальна характеристика транспорту світу

Транспорт є один з найважливiших видів діяльності людини у сучасному світі. Він забезпечує функціонування світового господарства і потреби людей в усіх видах перевезень. Транспорт є основою міжнародного географічного поділу праці. Усі транспортні шляхи світу утворюють світову транспортну систему. Різні види транспорту використовують їх залежно від конкретних умов. 

Залежно від рівня розвитку транспортної системи розрізняють країни, що мають:

а) високорозвинені всі види транспорту (держави Європи, США, Канада);

б) високий рівень більшості видів транспорту (наприклад, Японія не має трубопровідних та річкових перевезень; Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка майже не мають річкового транспорту);

в) переважно один вид транспорту (зокрема, залізничні перевезення є домінуючими в Індії, Аргентині, Марокко, автомобільні — в Афганістані, Саудівській Аравії, Ефіопії, річкові — у Судані, Конго, Парагваї).

  Найбільш розвинутими є транспортні системи країн Європи, Північної Америки, де зосереджено понад половину залізничних колій, рухомого складу, автомобільних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту: великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту. Серед країн з високим рівнем розвитку транспорту вирізняються Японія, Республіка Корея, Тайвань, нафтодобувні країни Перської затоки. Швидкими темпами розвивається транспорт Китаю.

  Більшості країн, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку транспорту, застарілий малопотужний рухомий склад. У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки часто використовують в’ючний та гужовий транспорт.

   Робота різних видів транспорту характеризується багатьма чинниками: довжиною мережі шляхів сполучення, кількістю рухомого складу, кількістю зайнятого економічно активного населення на транспорті, а також обсягом перевезень, вантажо-­ та пасажирообігом. 

 У високорозвинутих країнах залізниці почали втрачати своє колишнє значення через неекологічність та недостатню швидкість. Під впливом науково­технічного прогресу було підвищено їх екологічність внаслідок електрифікації. Так, майже всі залізниці електрифіковано в Швейцарії – 99,5 %, більш як половину їх переведено на електричну тягу в Нідерландах, Швеції, Італії, Австрії, Україні. У США електрифікованих залізниць мало – лише 0,5 %.

  Завдяки впровадженню нових двигунів та безколісних потягів вдалося значно збільшити швидкість на залізницях. Швидкісними вважаються магістралі, якими потяги рухаються зі швидкістю не менш ніж 200 км/год. Батьківщиною швидкісних магістралей стала Франція (перші дороги Париж – Марсель та Париж – Бордо). Європа й нині залишається основним регіоном поширення швидкісних залізниць. Там створено загально європейську мережу швидкісних залізниць, яка сполучає між собою ряд країн ЄС. Їх основу становлять швидкісні залізничні магістралі Франції, Італії, Німеччини, Швейцарії, Іспанії. В Японії мережа швидкісних залізниць охоплює усю країну. Але найдовшу мережу швидкісних ліній має Китай. Її протяжність перевищує сумарну довжину усіх подібних залізниць Європи та Японії разом – понад 13 тис. км. Нині у Китаї відбувається бум високошвидкісного залізничного будівництва. Розширення швидкісного руху проходить як за рахунок модернізації звичайних залізниць, так і створення нових, спеціально під надшвидкісні потяги. У країні була прокладена перша у світі комерційна лінія для руху потягів на магнітній подушці – Шанхайський маглев (від «магнітної левітації»). Працюють швидкісні дороги у США (Бостон – Вашингтон), Росії (Москва – Санкт­ Петербург, Санкт­Петербург – Гельсінкі (Фінляндія), Москва – Нижній Новгород), Республіці Кореї (Сеул – Пусан), Узбекистані (Ташкент –Самарканд). Проектується значне розширення мережі швидкісних залізниць у США, спорудження у Польщі, Канаді, Бразилії, Аргентині.

 У наш час залізниці прокладають і під дном моря в тунелях. В Японії споруджено найдовший залізничний тунель «Сейкан» (54 км), 23 км якого пролягають на глибині 100 м під дном протоки між островами Хонсю і Хоккайдо. У 1994 р. було розпочато регулярне залізничне сполучення між Парижем і Лондоном. Відрізок дороги завдовжки 37 км проходить тунелем, прокладеним на глибині 40 м під дном протоки Ла­-Манш. 

 Найбільша густота автодоріг – у країнах Європи та в Японії. Важливу роль відіграють міжнародні транспортні коридори, які сполучають протилежні береги материків: наприклад європейський маршрут E85 (від Балтійського моря до Чорного), Трансамазонське шосе (від східного берега Південної Америки до західного), Панамериканське шосе (від Канади до Аргентини). Прокладена через Сахару асфальтована дорога сполучила узбережжя Середземного моря з країнами Гвінейської затоки. Трансазійська магістраль пролягла через території 15 держав регіону.

 Водночас автомобільний транспорт є неекологічним. Автомобілі дають половину всіх шкідливих викидів в атмосферу. Нині намагаються застосовувати нові види палива, які менше забруднюють довкілля: рідкий водень, спирт, природний газ. Створено автомобілі, що працюють на сонячних батареях. Переходять до масового виробництва електромобілів. Однак автотранспорт залишається найбільш аварійно небезпечним. У світі під колесами автомобілів щорічно гинуть близько 200 тис. осіб. Виходом із цієї ситуації є поліпшення якості доріг та підвищення культури водіння. 

Морський транспорт

 Одним з найдавніших видів транспорту є морський, проте й нині він зберігає свою першість у вантажоперевезеннях. 70 % світового товарообігу припадає саме на нього. Бурхливому розвитку морського транспорту в другій половині XX ст. сприяло зростання залежності більшості високорозвинутих країн від заморського постачання палива та сировини, а також від збуту власної продукції. Тому 80 % морських перевезень є міжнародними і лише 20 % – каботажними. Одночасно із зростанням ролі морського транспорту в перевезеннях вантажів через низьку швидкість він втрачає значення в пасажиропотоках.

Сучасний торговельний флот світу налічує понад 80 тис. морських суден, які плавають під прапорами близько 160 держав. Найбільший за тоннажем флот мають дві невеликі країни, що розвиваються: Панама та Ліберія. Це пояснюється тим, що судна під прапором цих країн мають пільги у вигляді зменшеного оподаткування, дешевої робочої сили тощо. Свій прапор «продають» також Багамські Острови, Антигуа і Барбуда, Мальта, Кіпр, Греція, Шрі­-Ланка, Вануату та деякі інші держави. Такі держави називають країнами «дешевого (або зручного) прапору». Великий торговельний флот мають Китай, США, Норвегія, Велика Британія, Італія, Республіка Корея, Німеччина, Японія, Росія.

Основним товаром, який перевозять морем, є нафта, тому майже 1/3   всього торговельного флоту становлять судна для рідких вантажів – танкери (від англ. tank – бак, цистерна). У них також перевозять кислоти, спирт, патоку, китовий жир, а останнім часом – скраплений газ. Третина флоту світу припадає на балкери – судна для перевезення насипних вантажів. Якщо раніше вони були універсальними, то нині – спеціалізованими: рудо­-, вугле-­, лісо­-, зерно-­, банановози та ін. Швидко зростає частка контейнеровозів, що їх завантажують не вертикальним, а горизонтальним способом. Тропічні фрукти, м’ясо та іншу продукцію, що швидко псується, перевозять рефрижераторами (від лат. охолоджую).

Географію морського транспорту визначає мережа морських портів, їх у світі понад 30 тис., проте найважливіших, що мають міжнародне значення, – близько 2 700. Найбільше портів у Європі – понад 900. Основним показником роботи порту є його вантажообіг. Найбільшими вважаються морські порти, що приймають понад 50 млн тонн вантажів щороку. Є порти універсальні, які працюють з різноманітними вантажами, і спеціалізовані, зорієнтовані на один товар. Універсальних портів­-велетнів у світі понад 70. Найбільшим морським портом світу є Шанхай у Китаї. Через нього проходить 697 млн тонн вантажів щороку.

До найбільших портів світу належать також Сінгапур (561 млн тонн на рік) та Тяньцзінь у Китаї (477 млн тонн на рік). Найбільше велетенських портів мають Китай, США та Японія. Найбільшим портом у Європі є Роттердам у Нідерландах (440 млн тонн на рік). Його називають «морськими воротами» Європи. У ньому одночасно можуть розміститися 375 суден. Це шостий у світі за вантажопотоками морський порт. До найбільших європейських морських портів належать Антверпен (Бельгія), Гамбург та Бремен (Німеччина), Марсель та Гавр (Франція), Валенсія та Барселона (Іспанія), Трієст та Генуя (Італія), Берген (Норвегія). Серед морських портів США найбільші – Х’юстон, Нью-Йорк, Лонг-Біч (біля Лос­Анджелеса), в Африці – Дурбан (Південна Африка), Порт-Саїд (Єгипет), в Австралії – Мельбурн.

Найважливіші міжнародні морські транспортні коридори проходять Атлантичним океаном. На нього припадає майже 2/3 морських перевезень. Зростає роль Тихого океану, частка якого вже становить 1/4. Це пояснюється швидким економічним піднесенням багатьох країн на його узбережжі. На Індійський океан припадає понад 1/10 обсягу морських перевезень. Більшість шляхів у ньому спрямовані до Перської затоки. Значення Північного Льодовитого океану невелике.

Міжнародними морськими каналами є Суецький (споруджений у 1869 р., довжина – 193 км), Панамський (працює з 1920 p., довжина – 82 км) та Кільський (відкритий у 1895 р. на території Німеччини, довжина – 99 км). Найважливішими для морського судноплавства протоками вважаються Ла-Манш, Ересунн, Гібралтарська, Ормузька, Малаккська, Босфор. 

Внутрішній водний транспорт

Внутрішній водний транспорт використовує  для судноплавства річки, озера та внутрішні судноплавні канали. Він обслуговує переважно внутрішні потреби держав і поступається за пасажиро-­ та вантажообігом перед іншими видами.

Найбільший річковий та озерний флот мають США, хоча за протяжністю внутрішніх водних шляхів вони поступаються Китаю та Росії. У США 3/4 усіх шляхів припадають на штучні водойми, в тому числі найдовший – Береговий канал (5 580 км). Головним районом внутрішнього судноплавства Північної Америки є система Великих Американських озер та річка Святого Лаврентія. Для внутрішніх перевезень у США важливе значення має річка Міссісіпі. У Європі найбільшими міжнародними судноплавними річками є Дунай і Рейн; в Азії – Тигр, Ганг та Меконг; в Африці – Ніл, Нігер та Замбезі; в Латинській Америці – Парана і Ріо-Гранде. Для внутрішніх перевезень у Росії найбільше використовуються річки Волга, Об, Єнісей, Лена та кілька судноплавних каналів, що сполучають Балтійське море з Чорним та Каспійським; у Китаї – Янцзи та Великий канал; у Бразилії – Амазонка. 

Нині прокладено підводні трубопроводи, загальна довжина яких перевищує довжину земного екватора. Найдовшим (2,5 тис. км) з­-поміж них є середземноморський газопровід, що сполучив Алжир з Італією. Найбільша мережа підводних трубопроводів працює у Північному морі та Мексиканській затоці. Працюють пульпопроводи, якими транспортують подрібнене вугілля, руди металів, фосфорити, вапняк.  

Повітряний транспорт 

Наймолодшим є авіаційний транспорт. Він за темпами розвитку випереджає всі інші види транспорту. Через високу собівартість перевезень повітряний транспорт використовуються для транспортування вантажів, що швидко псуються: тропічних фруктів, екзотичних квітів, а також пошти й коштовностей. Роль повітряного транспорту в перевезеннях людей зростає. За цим показником він поступається лише автомобільному та залізничному, а в міжконтинентальних перевезеннях є навіть першим. Перші позиції за авіаперевезеннями пасажирів посідають США, Японія, Велика Британія, Канада, Франція, Німеччина, Австралія. 55 % усіх перевезень припадають на міжнародні лінії, 45 % – на внутрішні.

Основу світового повітряного транспорту становить мережа аеропортів. У світі їх налічується близько 25 тис. Найбільшими вважаються аеропорти, пасажирообіг яких становить понад 10 млн осіб на рік. Значна їх частина розташована у США. Найбільше пасажирів приймають аеропорти «Хартсфілд-Джексон» (Атланта) у США (92,5 млн щорічно), «Пекін-Столичний» у Китаї (77,4 млн), «Хітроу» (Лондон) у Великій Британії (69,4 млн), «О’Хара» (Чикаго) в США (66,6 млн), «Міжнародний аеропорт Токіо» в Японії (62,3 млн). Серед аеропортів Європи (окрім британського «Хітроу») вирізняються за пасажиропотоками «Шарль де Голь» (Париж) у Франції (61 млн), «Франкфурт» (Франкфурт­-на­-Майні) у Німеччині (56,4 млн), «Схіпхол» (Амстердам) у Нідерландах (49,8 млн), «Мадрид Барахас» (Мадрид) в Іспанії (49,6 млн).