Готуйся серйоЗНО
до географії

За підручником "Географія" 9 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко

Значення та структура металургійного виробництва

     Значення металургійного виробництва в господарстві

   Металургія є од­ним з найстаріших виробництв у світі. Перші свідчення про виробництво людьми металу було знайдено під час розкопок у різних країнах Європи та Близького Сходу. Давні народи спершу використовували лише самородки металів: срібла, міді, олова, метеоритне залізо. З них виробляли знаряддя праці та зброю. Однак початком справжньої металургії вважають час, коли люди навчилися добувати метали з гірської породи. Тоді з мідних та олов’я­них руд, стопивши два метали, одержали перший сплав – бронзу. Значно пізніше почали видобувати залізо з руди. Особливо швидкими темпами ме­талургія стала розвиватися з початком промислових переворотів ХVІІІ ст. Зріс обсяг виробництва металів, вдосконалювалися способи їх добування, підвищувалася якість. Сучасна металургія добуває понад 75 металів і чис­ленні сплави на їх основі.

      Отже, металургія – система виробництв важкої промисловості, що пов’язані з добуванням металів із руд або металовмісних речовин, а також сплавів з наданням їм необхідних властивостей.

   Метали у сучасному світі залишаються важливим матеріалом для ви­робництва різноманітних інструментів, машин та обладнання. Також зро­стає використання металів та їх сплавів у будівництві: залізна арматура, залізобетонні конструкції, металопластикові вікна. З високоякісної сталі та сплавів кольорових металів виготовляють столові прибори. Благородні метали використовують у ювелірній справі.

    У ХVІІІ–ХХ ст. найбільше застосовувалися сплави заліза – чавун і сталь. Нині металомісткість виробництва зменшується, тому ці матеріа­ли поступово втрачають своє колишнє значення. У зв’язку з розвитком електротехніки, електроніки, робототехніки у сучасну епоху зростає роль кольорових та рідкісноземельних металів, високотехнологічних матеріалів, таких як сплави, леговані й композитні матеріали з металевими матриця­ми. В авіакосмічній, автомобільній, радіотехнічній, авіаційній, харчовій промисловості, медицині усе частіше використовується металокераміка.

       Структура металургійного виробництва

    Метали трапляються в природі у вільному стані як самородні достатньо рідко. Такими є золото, платина, іноді срібло, мідь, ртуть, олово. Інші метали у земній корі залягають у ви­гляді хімічних сполук. Отже, сутність металургійного виробництва полягає у переплавці цих сполук на чисті метали.

   Металургія складається з низки послідовних зв’язаних між собою ста­дій виробничого процесу, починаючи від видобутку сировини і закінчуючи випуском готової продукції – виро­бів з чорних або кольорових мета­лів та їх сплавів. Металургія скла­дається з трьох взаємопов’язаних виробництв: гірничодобувної про­мисловості, чорної металургії та ко­льорової металургії.

    Чорна металургія. Комбінування у чорній металургії

   Сполуки заліза залишаються важливими матеріалами, що використовують у сучасному господарстві. Чисте залізо м’яке і тому придатне лише для виготовлення прикрас. Те, що ми називаємо залізом, насправді – його сплави з різним вмістом вуглецю – чавун та сталь. Чавун важкий, добре про­водить тепло, тому з нього виготовлять батареї опалення, ванни, пательні, а також верстати, деталі для двигунів, сільгоспмашин тощо. Але через високий уміст вуглецю чавун крихкий і розтріскується від удару. Через те частину чавуну переплавляють на різні сорти сталі.

   Чорна металургія – складний комплекс вироб­ництв. Провідна роль у ньому належить послідовній металургійній переробці: збагачена залізна руда -  чавун - сталь - прокат. Прокат – кінцева продук­ція металургії, яку одержують на прокатних станах шляхом обробки металу тиском. Так надають йому різної форми. Існує прокат листовий (листи та ру­лони), сортовий (наприклад, кола, квадрати, кути, балки, залізничні рейки), трубний (труби різного діа­метра) та спеціальний або фасонний (колеса, кулі, сталеві канати тощо). Оскільки зазначені послідовні виробництва поєднано у межах одного підприємства, його називають металургійним комбінатом. Пара­лельно з металургійною переробкою розвивається ряд інших виробництв, які забезпечують основний технологічний процес: коксування вугілля (для одер­жання високоякісного вуглецевого палива – коксу), виробництво вогнетривких матеріалів (для обкладан­ня печей та форм для розливу металу), флюсів (для очищення металу від шкідливих домішок), фероспла­вів тощо.

  Чорна металургія нині комбінується з під­приємствами й іншого профілю, які використовують її кінцеву продукцію або відходи для власного вироб­ництва. Так, типовими супутниками металургії стали теплова енергетика, металомістке машинобудування, хімічна та цементна промисловість. Для чорної металургії також є характерним високий рівень концентрації виробництва, який зумовлений застосуванням обладнання великої по­ тужності. У ряді країн понад 3/4 чавуну та 2/3 сталі дають величезні металур­гійні комбінати.

      Чинники розміщення чорної металургії

    Чорна металургія – дуже ма­теріаломістке виробництво, яке потребує різної сировини. На виготовлення 1 т чавуну витрачається не менш ніж 1,5 т залізної руди, 1,2–1,5 т коксів­ного вугілля, понад 0,5 т флюсових вапняків, 150 кг вогнетривкої глини і до 30 м3 води. Для одержання високоякісної сталі з певними властивостя­ми також потрібні легуючі метали: марганець, хром, молібден, нікель, ко­бальт, ванадій та інші. Оскільки у чорній металургії на сировину й паливо припадає приблизно 85–90 % витрат, у минулому єдиним чинником розмі­щення металургійних комбінатів був сировинний. Найвдалішим вважало­ся територіальне поєднання покладів залізної руди та коксівного вугілля. Протягом тривалого часу більшість центрів чорної металургії формувалась у межах вугільних басейнів Європи, США, Росії. В інших місцях складалися металургійні райони біля потужних родовищ залізних руд. Сировину, якої бракувало, довозили.

  У наш час завдяки новим більш прогресивним технологіям плавлення сталі матеріаломісткість виробництва у ряді країн знижується. До того ж у високорозвинутих країнах виснажуються власні ресурси. Усе це привело доспорудження нових комбінатів з орієнтуванням на транспортний чинник, найчастіше – водний транспорт. «Припортова» чорна металургія склалася в тих країнах, які або забезпечені недостатньо власною сировиною, або зо­ рієнтовані на експорт чавуну та сталі на світовий ринок.

    Сучасні технології виробництва чавуну і сталі

   На початку ХХІ ст. близько 80% сталі виплавляється на підприємствах з повним металургійним циклом, що складається з послідовних стадій: виплавляння чавуну в доменній печі, сталеплавильного та прокатного виробництва. Існує також бездоменна металургія, яка дає змогу одержувати високоя­кісну сталь, обминаючи стадію доменного виробництва. При цьому зникає необхідність у ряді виробництв, що здешевлює кінцеву продукцію й сприяє зменшенню шкідливих викидів у атмосферу. Зростає роль переробної металургії, яка плавить вторинні метали з металобрухту. Такі підприємства наближені до споживача металу.

    Унаслідок науково-технічного прогресу удосконалилися технології ви­плавлення сталі. У попередні століття домінував старий мартенівський спосіб, який потребував багато коксового палива, а процес тривав 5–12 год. Нині за такою ж застарілою й неекологічною технологією виплавляють лише близько 7% сталі у світі. Україна майже повністю відмовилася від по­дібної технології. Серед провідних країн світу в наш час домінує конвертерний тип виробництва, що дає понад половину сталі. Замість коксу конвертер продувають киснем, який підтримує ви­соку температуру плавлення, що триває усього 35–60 хв. Найбільш прогресивним є електродуговий спосіб, за якого плав­лення відбувається за рахунок електро­енергії. Ця передова технологія, яка нині дає 41% сталі, уможливлює без шкоди для довкілля швидке виплавляння високоякісної сталі. У 2012 р. у місті Дніпрі був уведений у експлуатацію сучасний електросталеплавиль­ний завод, що належить компанії «Інтерпайп».

         Кольорова металургія: технології виробництва

   З розвитком наукоміст­кого виробництва кольорові метали набувають особливого значення. Нині у господарстві найбільше використовують мідь та алюміній. Часто кольо­рові метали застосовують у сплавах. Найбільш вживані сплави міді: брон­за (спав міді з оловом), латунь (міді з цинком), мельхіор (міді з нікелем), дюралюміній (міді з алюмінієм). Видобутком та збагаченням руд кольоро­ вих металів, а також їх переплавленням у метали та сплави займається кольорова металургія.

       Виробничий цикл кольорових металів у цілому подібний до чорної мета­лургії. Металургійна переробка включає такі послідовні стадії: збагачення руди - плавлення чорнового металу - рафінування (очищення) - прокат. Оскільки концентрація кольорових металів у гірських породах незначна, їх виробництво є матеріаломістким. Рафінування металу потребує значних витрат електроенергії. Тому поєднання чинників сировини та енергії особ­ливо сприятливе для розміщення підприємств кольорової металургії.

ВИРОБНИЦТВО КОЛЬОРОВИХ МЕТАЛІВ                    ВИРОБНИЦТВО АЛЮМІНІЮ

     Чинники розміщення кольорової металургії

 За фізичними властивостями та технологією добування виокремлюють металургію важких (мідь, нікель, свинець, цинк, олово, ртуть) та легких (алюміній, титан, магній) металів.

    Виробництво важких металів потребує великої кількості сировини та відносно незначних витрат електроенергії. Через низький вміст корисної речовини у рудах цих металів перевозити велику кількість руди на значні відстані від родовищ нерентабельно. Наприклад, на 1 т олова потрібно 300 т руди, міді – 20–150 т, цинку – 20–50 т. Тому центри виплавлення важких металів поєднуються з родовищами видобутку сировини. Такі метали часто виплавляють у країнах, що розвиваються.

   Для добування легких металів потрібно занадто багато електроенер­гії під час рафінування. Зокрема, для виплавлення 1 т титану витрача­ ється 30–60 тис. кВт · год електроенергії, магнію – 18–22 тис. кВт · год. Тому руди легких металів видобувають в одних місцях, а підприємства з їх переплавлення споруджені в інших – біля електростанцій. Легкі метали плавлять переважно високорозвинуті країни, де генерується велика кіль­кість електроенергії.

  Металургія алюмінію має певні особливості у своєму розміщенні. У земній корі алюміній – найпоширеніший метал, проте промислова кон­центрація його у породі трапляється рідко. Тому спочатку із бокситів (най­більш якісної алюмінієвої руди) вилучають глинозем, на виробництво якого витрачається 4–8 т руди, 6 т вапняків та 0,5 т соди. Це виробництво набли­жене до сировини. Потім з глинозему плавлять металевий алюміній. Ця стадія вимагає значних витрат електроенергії – 17 тис.кВт·год. Тому най­частіше бувають територіально роз’єднані дві стадії алюмінієвої промисло­вості: виробництво глинозему тяжіє до сировини, а виплавлення металево­ го алюмінію – до електростанцій.

       Екологічні проблеми металургії

    Металургія належить до найбільш неекологічних виробництв. Кожна стадія переробки сировини негативно впливає на довкілля. Під час видобутку руд відкритим способом утворю­ються кар’єри, які знищують природні екосистеми. Часто вони призводять до зниження рівня підземних вод. Зба­гачення руд супроводжується нагро­мадженням на земній поверхні великої кількості пустої породи. Під час роботи металургійних підприємств у повітря потрапляє велика кількість отруйних речовин, зокрема сполуки Нітрогену (гази рудого кольору, так звані лися­ чі хвости) та Сульфуру. Внаслідок їх взаємодії з водяною парою випадають кислотні дощі. Відходи виробництв та­кож забруднюють водойми та ґрунти.

   Головним шляхом розв’язування екологічних проблем металургії є впровадження нових технологій плавлення металу, що дає змогу зменшити викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище. Комплексне вико­ристання сировини уможливить використовування відходів металургії як сировини для інших виробництв. Наприклад, коксовий газ – для синтезу азотних добрив, шлаки доменного виробництва – для цементної промисло­ вості, сполуки Сульфуру – для синтезу сульфатної кислоти.

Металургійне виробництво в Україні

    Місце чорної металургії в господарстві України

  Чорна металургія – одна з провідних базових галузей господарства нашої держави та найбільш потуж­них у світі. Україна протягом тривалого часу посідала 6-те місце в світі за обсягами виплавленої сталі. У 2013 р. за даними рейтингу Світової асоціації виробників (World Steel Association, WSA), Україна виплавила 30,4 млн тонн сталі, посівши 7-ме місце в світі. Однак у зв’язку з військовим конфліктом на Донбасі та зменшенням попиту на сталь на світовому ринку за останні роки виробництво сталі скоротилося на 15,6%. У 2015 р. усі металургійні підприємства нашої держави виплавили 22,9 млн тонн сталі, й Україна замкнула першу «десятку» країн світу за цим показником.

    Чорна металургія залишаєть­ся експортно орієнтованою галуззю України. 85,5% усієї сталі і прока­ту експортується переважно до країн Європи та Близького Сходу. У струк­турі зовнішнього товарообігу нашої держави чорна металургія посідає 1-ше місце, що становить близько 45% вартості усього експорту краї­ни. За обсягом експорту сталі Украї­на посідає 6-те місце в світі.

   Основним способом виплавлення чавуну та сталі в Україні тривалий час був неекологічний з великим спо­живанням палива доменно-мартенівський. До 2012 р. Україна припинила роботу майже усіх мартенівських пе­чей. Вони ще залишилися на трьох металургійних підприємствах, де мають найближчим часом бути заміне­ні на сучасні прогресивні технології. З 1956 р. використовується прогре­сивний киснево-конвертерний спосіб виплавлення сталі, який нині є ос­новним. Він дає змогу контролювати кількість і якість сталі, переплавляти металобрухт, не потребує додаткового палива. Останнім часом запроваджу­ється електродуговий спосіб плавлення сталі. Електрометалургія виробляє найякіснішу сталь і практично не забруднює навколишнє середовище. За технологією виплавлення в дугових та індуктивних печах крім рудного агломерату використовують металобрухт. Електрометалургійні заводи пра­ цюють у Дніпрі та Запоріжжі. Набуває поширення бездоменна металургія, що передбачає виплавлення сталі з металізованих окотків, минаючи стадію виплавлення чавуну в доменній печі.

                                          Динаміка виплавлення сталі  в Україні

        Сировинна база для розвитку чорної металургії

    Для розвитку чорної металургії в Україні є всі необхідні умови: величезна, компактно розміще­на сировинна база; густа транспортна мережа, яка дає змогу перевозити в межах країни сировину, якої не вистачає у даному районі; кваліфіковані трудові ресурси, а також наявність внутрішнього споживача металу – мета­ломісткого машинобудування та будівництва.

     Ви вже знаєте, що сировиною для чорної металургії є залізна й марганцева руди, руди деяких кольорових металів, а також металобрухт. Основним видом палива є кокс, а також природний газ. Використовують у виробництві і флюсові вапняки для очищення металу від домішок, вогнетривкі глини для печей, формувальні піски для виготовлення разових ливарних форм.

     Україна повністю забезпечує себе власною залізною і марганцевою ру­ дами, коксом, іншими допоміжними матеріалами. Основним районом роз­витку залізорудної та марганцеворудної промисловості є Придніпров’я. Коксівне вугілля видобувають на Донбасі. Його коксування відбувається на місцевих коксохімічних заводах. У коксових печах вугілля нагрівають без доступу повітря до температури 1000°С. При цьому з вугілля виділя­ ються леткі речовини (коксовий газ), а залишається вуглець. Вугілля стає порожнистим й легким. Високоякіс­ні флюсові вапняки, вогнетривкі глини, формувальні піски поширені на Донбасі та у Подніпров’ї.

       Виробництво чавуну, сталі та прокату в Україні

     Підприємства, які ви­робляють чавун, сталь та прокат, зосереджені у трьох частинах країни: Придніпров’ї, Приазов’ї та на Донбасі. В їх межах склалися окремі центри розвитку чорної металургії.

   Центри чорної металургії, що склалися у Придніпров’ї, нині виробляють близько 75% чавуну та сталі України. Вони зорієнтовані на власні запаси сировини: залізних та марганцевих руд. У Придніпров’ї сформувалися такі великі центри чорної металургії: Дніпро (до 2016 р. – Дніпропетровськ), Новомосковськ, Кам’янське (до 2016 р. – Дніпродзержинськ), Запоріжжя, Кривий Ріг та Нікополь. Металургійні підприємства Придніпров’я є власністю різних компаній. Після приватизації металургійний комбінат м. Кри­вого Рогу належить найбільшій металургійній компанії світу ArcelorMittal, що зареєстрована у Люксембурзі. Дніпровський металургійний комбінат належить міжнародній компанії «Євраз Груп» зі штаб-квартирою у Москві. Приватній компанії «Інтер­ пайп» належать відкритий у 2012 р. у м. Дніпрі сучасний електросталеплавильний завод та Новомосков­ський трубний завод. Частина підприємств є колективною власністю.

     У Приазов’ї діють потужні металургійні підприємства Маріуполя, які дають близько 20% продукції чорної металургії країни. Один з них – «Азовсталь» – найбільший металургійний комбінат України. Приазов­ський район сформувався на перети­ні транспортних шляхів сполучення, якими завозиться необхідна для пере­робки сировина: залізні та марганцеві руди – з Придніпров’я, коксівне вугіл­ля та флюсові вапняки – з Донбасу. Ме­талургійні підприємства Маріуполя є приватною власністю найбільшої гірни­чо-металургійної холдингової компанії «Метінвест». Окрім України її металургійні підприємства працюють в Іта­лії, Великій Британії та Болгарії. Металургійні підприємства «Метінвесту» в Україні виробляють та експортують плоский, сортовий та фасонний про­кат, труби для теплових мереж, труби загального призначення. В останні роки для європейських замовників освоєно виробництво атмосферостійкого прокату, що не зазнає корозії, яка виникає через зовнішні природні чин­ники. Крім того, випускається оцинкований рулонний прокат, що його ви­користовують при виробництві легких будівельних тонкостінних конструк­цій. Для будівництва виробляють віконні профілі та водостічні системи, які експортуються до країн Східної Європи та Близького Сходу. Центри чорної металургії Донбасу склалися на основі родовищ коксів­ного вугілля та флюсових вапняків. Залізні та марганцеві руди сюди довозять з Придніпров’я.

  На Донбасі виникли такі центри чорної металургії: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Алчевськ, Луганськ, Краматорськ, Кадіївка (до 2016 р. – Ста­ханов), Харцизьк. У минулому цей район давав третину продукції чорної металургії України. Серед них на підконтрольній Україні території зали­шився лише Краматорський металургійний завод. Інші підприємства через бойові дії та порушення транспортного сполучення й технологічних проце­сів частково або повністю зупинено. Так, Алчевський металургійний ком­бінат, який належить транснаціональній компанії «Індустріальний Союз Донбасу», скоротив виробництво на 87%. На неповну потужність працю­ють підприємства «Метінвесту», Єнакіївський та Макіївський металургій­ні заводи, Харцизький трубний завод. Зовсім припинено роботу Донецького металургійного заводу, який належить російській групі «Донецьксталь». Тому нині на Донецький металургійний район припадає лише близько 5% виробництва чавуну і сталі країни.   Переробна металургія займається виплавлянням вторинних металів з металобрухту. Її центри зорієнтовані на основного споживача металу – ма­шинобудування. Така металургія представлена у великих центрах машино­будування: Києві, Львові, Запоріжжі, Харкові, Дніпрі.

        Проблеми чорної металургії України

       Як експортно орієнтована галузь, чорна металургія України дуже залежна від коливань попиту та пропозиції на сталь та прокат на світовому ринку. Останнім часом у нашої держа­ви з’явилися серйозні країни-конкуренти у цьому виробництві: насампе­ ред Китай, Індія та Південна Корея. Для набуття конкурентоспроможності продукції чорна металургія України потребує подальшого технічного та технологічного переоснащення підприємств, що дасть змогу, з одного боку, знизити її собівартість, з іншого – опанувати випуск нових високоякісних видів сталі та прокату.

   Завдяки виведенню з експлуатації мартенівських печей потужних ме­талургійних комбінатів дещо поліпшилася екологічна ситуація у великих металургійних районах України. Використання пиловугільного палива у доменному виробництві дало змогу заощадити як паливо природний газ. Водночас українська чорна металургія залишається достатньо енерго- та ресурсозатратною. Слід розширювати застосування металобрухту замість залізної руди, що заощадить вичерпні природні ресурси.

   Окрім того, залагодження військового конфлікту на Донбасі уможли­ вить поновлення обсягів виробництва на довоєнному рівні.

Кольорова металургія України

       Місце кольорової металургії в господарстві України

      Незважаючи на значну роль кольорової металургії у сучасному виробництві, в нашій дер­жаві вона, на відміну від чорної металургії, набула незначного розвитку. Її підприємства здійснюють збагачення і переплавлення руд кольорових на рідкісні метали, а також одержують сплави, виробляють прокат у формі катанки (дротів), фольги, труб, заготовок тощо. Слабкий розвиток виробни­ цтва кольорових металів зумовлений кількома чинниками: по-перше, не­ значними покладами руд кольорових металів; по-друге, незначним вмістом металів у гірських породах; по-третє, одночасним вмістом у рудах кількох металів, що ускладнює їх вилучення. Через це деякі кольорові метали в Україні плавлять з вітчизняної сировини, а інші – з імпортної. Крім того, відбувається переробка вторинної сировини – металобрухту.

        Розміщення кольорової металургії України

    В господарстві України представлені титанова, алюмінієва, феронікелева, цинкова, мідна та ртут­на промисловість. Через економічну кризу частина підприємств скоротила обсяги та асортимент товарів. На відміну від чорної металургії, внаслідок потужного розвитку якої сформувалися великі металургійні райони, ко­ льорова металургія представлена в Україні окремими центрами.

    У великих промислових містах (Харків, Київ, Одеса) для потреб міс­ цевого виробництва існує переробна кольорова металургія, яка одержує вторинні метали з металобрухту. Це сприяє не лише економії мінеральної сировини, а й суттєво скорочує вико­ристання електроенергії у виробничому процесі, а також зменшує викиди шкідливих речовин в атмосферу та водойми.

       Титанова промисловість

     В Україні виробництво титану розпочато у 1956 р. Цей тугоплавкий метал використовують для виробництва фарб (60%), пластику (20%), паперу (13%), а також у машинобудуванні (6%) та електродній промисловості (1%). Титан вирізняється високою стійкістю до зношування. Його використовують для одержання сплавів з алюмінієм, як добавку до чавуну та сталі, щоб підвищити якість цих речовин. Оскільки титан легший за сталь та дуже міцний, його застосовують у аерокосмічній промисловості, а також для виготовлення спортивного інвентарю, зокрема велосипедних рам. Зростає попит на титан у будівництві. У медицині з нього виробляють інструменти, внутрішні та зовнішні протези.

     Нині у світі лише Україна, Китай і США мають повний цикл виробни­цтва титанового прокату: ільменіт – титанова губка (порожнистий титан з домішками заліза, кремнію, вуглецю) – зливки – прокат. В Україні ти­танова промисловість повністю контролюється групою приватних компа­ній Group DF. Найбільше з підприємств – Запорізький титано-магнієвий комбінат. Підприємство одержує титановий концентрат з Іршанського та Вільногірського ГЗК. Це єдиний виробник титанової губки в Європі. Освоє­но також виробництво титанових зливків, які широко застосовуються як конструкційний матеріал в атомній енергетиці, хімічному машинобудуван­ні, суднобудуванні та в багатьох інших промислових галузях.

    У Києві при інституті імені Є.О.Патона існує науково-виробничий центр «Титан», який розробляє технології з одержання високоякісних і довговіч­них титанових труб.

      Окрім прокату титанові руди з Іршанського родовища йдуть на виробни­цтво якісного барвника титан діоксиду, який використовується у лакофар­бовій, гумовій, пластмасовій промисловості. На Півночі Криму, у місті Армянську, працює підприємство «Кримський Титан». Після зміни політичної ситуації в Криму завод відмовився реєструватися як юридична особа в Росії і платити податки на території Криму. Виробництво пігменту титан діоксиду також здійснює ВАТ «Сумихімпром», розміщене у південній частині м. Суми.

    Понад 80% продукції титанової промисловості України експортується до країн Європи та Азії. 

        Алюмінієва промисловість

    Алюміній є важливою стратегічною сирови­ною. Цей легкий метал широко застосовується в авіаційній, автомобільній, електротехнічній промисловості, приладобудуванні, будівництві та інших галузях господарства. В Україні виробництво алюмінію складається з двох територіально роз’єднаних стадій: матеріаломісткого виробництва глинозе­му та енергомісткого плавлення металевого алюмінію методом електролізу.

     Через брак власних алюмінієвих руд в Україні працює єдиний глиноземний завод у Миколаєві з орієнтуванням на транспортний чинник. До морського порту міста привозять боксити з африканської країни Гвінеї та ок­ ремих країн Європи.

      У Запоріжжі алюмінієвий комбінат почав працювати у 1933 р., використовуючи елек­троенергію Дніпрогесу – найбільшої на той час електростанції країни. Відбудований та модернізований завод у повоєнні роки значно збільшив випуск продук­ції. А відкриті місцеві незначні родовища бокситів дали змогу перевести підприємство на певний час на власну сировину. В Україні комбінат був єдиним виробником первинного алюмінію, який працював на миколаїв­ському глиноземі з використанням потужної електроенергетики Придні­пров’я. Після приватизації у 1994 р. підприємство було продано праців­никам комбінату, а з початку 2000-х рр. постійно перебувало у власності різних російських компаній. У 2007 р. більшою частиною акцій комбінату заволоділа компанія «РУСАЛ», яка не виконала інвестиційних зобов’я­зань та довела підприємство до вкрай негативного стану і реалізувала план по знищенню українського конкурента на світовому ринку. З цією метою було виведено з експлуатації обладнання електролізного цеху, а також зі складу комбінату – Глухівський кар’єр кварцитів. Виробництво алюмі­нію стало економічно невигідним через високу вартість електроенергії та падіння світових цін на алюміній. У результаті собівартість українського алюмінію виявилася вищою, ніж його ціна на Лондонській біржі металів. Тому в 2014 р. всі електролізери було законсервовано, а випуск металевого алюмінію повністю припинений.

      Згортання алюмінієвого виробництва має для нашої держави неодно­ значні наслідки. З одного боку, Україна позбулася енергозатратного і еколо­гічно «брудного» виробництва, орієнтованого лише на експорт. З іншого боку, наша держава для внутрішнього споживання потребує алюмінієвої фольги. Тому, після повернення 68,01% акцій у державну власність та дворічного простою, Запорізький алюмінієвий комбінат відновив випуск катанки.

        Нікелева промисловість

    Побузький феронікелевий комбінат – єдине в Україні підприємство, що виробляє в промисловому масштабі феронікель в однойменному селищі. Підприємство почало давати продукцію у 1972 р. – нікель, споживачем якого є машинобудування та електроніка, використо­вуючи місцеву сировину. Але згодом замість дорогого і дефіцитного нікелю освоїли виробництво більш дешевого феронікелю. Він являє собою сплав нікелю із залізом, який використовують у чорній металургії для легування (добавляння до складу домішок для поліпшення якості) сталі і сплавів. Добавляння нікелю підвищує міцність, в’язкість і пластичність сталі. Крім цього, нікель широко використовується у виробництві нержавіючих, жаро­ міцних, кислотостійких та інших сталей і сплавів.

    Через економічну кризу 90-х рр. ХХ ст. підприємство тривалий час не працювало. У 2003 р. після тривалого простою виробничих потужностей за рахунок іноземних інвестицій виробництво феронікелю було відновлене.

     Нині підприємство є базовим у селищі Побузьке, забезпечуючи робо­тою третину його населення. Електроенергією підприємство забезпечує Південноукраїнська АЕС. Власником комбінату є іноземна компанія Solway Investment Group. Підприємство приділяє багато уваги модернізації вироб­ництва: розвитку енергозбережувальних технологій та екологічного обладнання на основі впровадження новітніх технологій. Сприятливе географічне розташування та розвинута мережа комунікацій сприяють успішній роботі комбінату на світовому ринку металу. Феронікель на ринку має відповідати світовим нормам. Існує 5 марок даного сплаву залежно від вмісту у ньому нікелю: від 2 до 70%. Через особливості хімічного складу місцевих руд на Побузькому комбінаті виробляють феронікель із вмістом від 3,5 до 12% суми нікелю. 

          Інші галузі кольорової металургії

    На імпортній сировині працюють в Україні свинцево-цинкова та мідна промисловість. У м. Костянтинівці Донецької області з 1930 р. працює завод «Укрцинк». Окрім цинку завод одержує свинець та кадмій. Майже половина виробленого цинку йде на захист металоконструкцій від корозії (оцинкування) та на одержання висо­коякісних цинкових білил і сплавів.

     З готової імпортної міді, що надходить з Казахстану, у м. Бахмуті (Артемівськ) виробляють плоский і круглий прокат (лист, стрічку, труби, прутки), а також сплав міді з цинком – латунь. Цим відоме місцеве підприємство з обробки кольорових металів. 80–85% продукції, що виробляється на заводі, по­ставляється на внутрішній ринок для підприємств з виробництва силових кабелів та кольорових сплавів. Важливим завданням є одержання вторин­ної міді з металобрухту. У м. Чистяковому (до 2016 р. – Торез) працює завод наплавних твердих сплавів, що виробляє матеріали, які дають при наплавлянні або напиленні покриття, що захищає деталі машин і механізмів від будь-якого зношення. До переліку продукції заводу входять порошки та прутки на основі заліза, кобальту, нікелю, вольфраму, стрижневі електроди для електрозварювання тощо. Експортує продукцію до ряду країн Європи, у Казахстан, Росію.

     Понад століття в Україні існувала потужна ртутна промисловість на основі Микитівського родовища в м. Горлівці на Донбасі. З часом, у зв’язку з відпрацюванням багатих руд у верхніх горизонтах, видобуток різко змен­шився. Водночас низька якість залишкових ртутних руд Микитівського родовища, невеликі потреби України у ртуті, високозатратне виробництво зумовили недоцільність подальшої розробки ртутних руд і роботи Микитів­ського комбінату. З 1995 р. видобувні роботи припинено. Нині роботу під­приємства під назвою «Микитртуть» частково відновлено. Воно займається виробництвом вторинної металевої ртуті в результаті переробки та утилі­зації люмінесцентних ртутних ламп, ртутьвмісних приладів та відходів, а також знезараженням приміщень від ртуті.