Металургійне виробництво світу

За підручником "Географія" 9 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко

  Значення металургії у світовому господарстві. Для виготовлення машин і різноманітного обладнання, транспортних засобів, домашньої побутової техніки, у будівництві та медицині використовуються чорні та кольорові метали, які є продукцією світової металургії. Найпоширенішими з них у світовому виробництві є алюміній та залізо.

     Хоча сучасні досягнення науки дають можливість замінити одні ма­ теріали іншими, дешевшими, з кращими властивостями, але сталь і досі лишається головним конструкційним матеріалом.

   Під впливом науково-технічного прогресу зростає значення кольорової ме­ талургії світу. Якщо у першій половині XX ст. переважало виплавлення важ­ких металів (міді, свинцю, цинку, олова), то згодом на перші позиції вийшли легкі метали (алюміній, титан, магній), нарощується виробництво рідкісних (ітрій, лютецій, лантан) і штучних (технецій, америцій, кюрій) металів. Кіль­кість розвинутих країн, що мають кольорову металургію, зростає, оскільки вона забезпечує необхідними матеріалами точне машинобудування. У краї­нах, що розвиваються, переважають старі та екологічно «брудні» галузі.

  Чорна металургія. Одним із давніх виробництв світового господарства є чорна металургія. Вона завжди характеризувалася високим рівнем концен­ трації виробництва. Так, на початку ХХ ст. чорна металургія розвивалася лише у кількох країнах світу. Понад 4 /5 світового виплавлення сталі тоді давали лише 5 країн: США, Німеччина, Велика Британія, Бельгія та Люк­сембург. Протягом останніх 100 років виробництво чавуну і сталі значно збільшилося, а розміщення суттєво змінилося: підприємства поширилися спершу у високорозвинутих країнах, а після Другої світової війни й у ряді країн, що розвиваються, які багаті на високоякісні руди чорних металів. Тоді основним чинником розміщення підприємств був сировинний.

  У наш час чорна металургія розвинута далеко не в усіх регіонах світу. Так, її практично немає в більшості країн Африки, Близького та Серед­ нього Сходу, Центральної Америки. Натомість на Топ-20 країн припадає понад 90% усього світового виробництва сталі. Нові заводи у розвинутих країнах тепер орієнтуються у своєму розміщенні на транспортний чинник та відповідно імпортну сировину. Їх спеціалізацією стало виробництво на основі новітніх технологій високоякісної сталі та складних видів прокату. У країнах, що розвиваються, підприємства чорної металургії переважно й донині розміщуються біля басейнів видобутку сировини: залізних та мар­ганцевих руд, коксівного вугілля. У наш час чорна металургія характеризується циклічністю зміни попиту на її продукцію, світовим надвиробництвом та високими ризи­ками. Виходячи із співвідношення ризику та прибутковості інвестицій, частка металургії у промисловості розвинутих країн постійно зменшу­ється, поступаючись місцем високо­ технологічним галузям.

   До недавнього часу щорічні темпи зростання виробництва сталі стрімко зростали: в середньому до 7% на рік. Серед країн світу найбільший приріст чорної металургії забезпечив Китай, додавши майже 80% загально­ світового приросту. Якщо у 2007 р. потужності з китайського виробництва сталі становили близько 36% загальносвітових, то у 2015 р. – вже майже половину, з яких понад 70% оснащено найсучаснішим високоефективним обладнанням, що забезпечує найменші витрати сировини та енергоресурсів: киснево-конвертерний та електродуговий способи плавлення. Але останнім часом темпи розвитку чорної металургії уповільнилися у зв’язку зі зниженням металомісткості виробництва, заміною металів на пластмаси та композитні матеріали, зростанням витрат на технічне пере­оснащення підприємств, а також загостренням конкуренції серед виробни­ків на світовому ринку сталі. У 2015 р. спостерігалося скорочення світово­го виробництва сталі на 2,8%. Усі країни першої «десятки», окрім Індії, скоротили її виплавлення на 0,5–10%. Найбільшим було скорочення у розвинутих країнах, переважно з екологічних міркувань.

  Цікавим є показник виплавленої сталі на одну особу. «Сталевим герцог­ ством» називають Люксембург, у якому виплавляється найбільше сталі з розрахунку на кожного жителя. У 2015 р. це становило 3,7 т. І це вже утричі менше, ніж було ще 30 років тому. Понад 1 т сталі на одну особу також виплавляють Республіка Корея (майже 1,4 т/особу) та Катар (май­же 1,2 т/особу). В Україні виплавляють понад 0,5 т сталі на людину. Сталь є важливим товаром на сві­товому ринку. На експорт йде майже 1 /3 усієї виплавленої країнами сталі. По­над 20% сталі на ринок надходить з Китаю. До найбільших експортерів сталі також належать Японія (понад 9%), Республіка Корея (7%), Росія (6,2%), Німеччина (5,5%), Україна (4,7%). Споживання сталі має велике зна­чення. Китай є одночасно як лідером з виробництва, так і за внутрішнім спо­живанням металу. Найбільшими спо­живачами сталі також є країни Європейського Союзу, США та Японія. Країни ЄС закуповують напівфабрикати сталі та сталь низької якості у країн, що роз­виваються. Потім використовують їх для переробки на складну сучасну стале­ву продукцію: з полімерним покриттям, спеціальні види сталі тощо. Перспектив­ними є ринки Індії, Індонезії, Філіппін, Таїланду. Попит на сталь у цих країнах зумовлений зростанням сфери матеріального виробництва, що супроводжується зростанням споживання сталі, на відміну від розвинутих країн, де рівень споживання сталі стабілізувався, а ВВП зростає здебільшого за раху­нок сфери послуг. На Близькому і Середньому Сході спостерігається значне зростання попиту на сталь, зумовлене потребами, пов’язаними з реалізацією нафтогазових проектів і активізацією діяльності у сфері будівництва.

   Розвиток сучасної чорної металургії світу характеризується кількома напрямами. Відбувається збільшення обсягу виробництва і зміна частки окремих країн у світовому виробництві за рахунок використання новітніх технологій, які суттєво знизили витрати на виробництво сталі та прокату. Постійно збільшуються інвестиції у наукові і технологічні дослідження, спрямовані на розвиток технологічної і технічної бази металургійного ви­робництва. Очікується подальше збільшення надлишкових потужностей. Останніми роками посилилися процеси глобалізації в металургії, які про­явилися в домінуванні транснаціональних компаній (ТНК). Найбільша ме­талургійна компанія світу – ArselorMittal, зареєстрована у Люксембурзі, що має представників у 60 країнах світу на усіх материках, окрім Австра­лії. Вона контролює близько 6% світового ринку сталі, а також 3% ви­добутку залізної руди та коксівного вугілля. Компанія виробляє безпечну екологічну сталь та є лідером за її поставками для виробництва автомобі­лів, побутової техніки та упаковки, будівництва. До провідних світових ТНК-виробників сталі також належать Baosteel (Китай), POSCO (Республі­ка Корея), Nippon Steel (Японія), US Steel (США), Gerdau (Бразилія).

  Оскільки чорна металургія є екологічно «брудною» галуззю і, до того ж, старі родовища сировини виснажено, у високорозвинутих країнах нові потужності чорної металургії майже не нарощуються. Зростає роль пере­робної металургії. У країнах, що розвиваються, навпаки, ця галузь роз­ширюється, набуваючи важливого значення. Зокрема, Індія та Республіка Корея вже випередили усі європейські країни за виплавленням сталі.

  Кольорова металургія. Сучасний світ неможливо уявити без кольорових металів. Покладів руд кольорових металів на планеті мало, й поширені вони вкрай нерівномірно. Лише США та Росія задовольняють свої потреби у ко­льорових металах за рахунок розробки власних родовищ, а решта країн тією чи іншою мірою залежать від імпортної мінеральної сировини. Особливо сприятливим для розміщення підприємств кольорової металур­гії є одночасне поєднання родовищ рудних ресурсів та джерел енергії, але таке трапляється вкрай рідко. Руди кольорових металів здебільшого розта­шовані в країнах, що розвиваються, а для виробництва готового металу треба багато енергії, що виробляється у розвинутих країнах. Це суттєво впливає на розвиток кольорової металургії у світі. Крім того, неекологічність виплав­ лення кольорових металів сприяла тому, що у наш час розвинуті країни на­дають більшої переваги вкладанню капіталу в розвиток кольорової металур­гії на території країн, що розвиваються, ніж виплавленню металів з імпортної сировини на своїй території. Ви вже знаєте, що металургія важких і легких металів відрізняється принципами розміщення підприємств. Алюмінієва промисловість є головною галуззю світової кольорової мета­лургії, оскільки алюміній нині має найширше застосування. Вам уже відомо, що металургія алюмінію складається з двох територіально роз’єднаних ста­дій: вилучення глинозему та виплав­лення металевого алюмінію, зорієнтованих на різні чинники у своєму розміщенні. Перша матеріаломістка стадія виробництва алюмінію, як правило, склалася в країнах, що розвива­ються, а друга, енергомістка – у високорозвинутих державах.

   Виробництво глинозему здебільшого набуло поширення у країнах, що багаті на боксити. Перш за все це Австралія, Китай, Бразилія, Ямайка, Росія, Гвінея, Венесуела, Суринам. Не усі країни, що виробляють глино­ зем, мають власні потужності для його переробки на металевий алюміній. Тому глинозем має велике значення на світовому ринку. Основні спожи­вачі глинозему – промислово розвинуті країни, які зазвичай через брак бокситів глинозему не виробляють. Виплавленням металевого алюмінію вирізняються Китай, Росія, Канада, США, Австралія, Бразилія, Норвегія. Останнім часом суттєво зросли обсяги виплавлення алюмі­нію в ОАЕ, Індії, Бахрейні.

  Мідна промисловість – друга за значенням серед виробництв у кольоро­вій металургії світу. Вона працює на рудах, яких у світі порівняно багато. 3 /4 покладів мідних руд припадає на країни, що розвиваються. Основними виробниками чорнової та рафінованої міді, за даними організації Copper Investing News, є Чилі, Китай, Перу, США та Австралія, а також Росія, Демократична Республіка Конго, Замбія, Канада, Мексика, Казахстан. 

  З країн Європи найбільше значення мідна промисловість має у Польщі, де вона працює на власних ресур­сах. Нині у світі до 20% виплавле­вної міді – це вторинний метал, одержаний з брухту. Так, у Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії існує лише переробна мідна промисловість.

  Свинцево-цинкова промисловість як сировину використовує полімета­лічні руди. Проте їхня концентрація у мінералах невелика. Основний ви­добуток та виплавлення цих металів зосереджені у небагатьох країнах. Ос­новними виробниками цих металів є Китай, Австралія, Перу, Індія, США, Канада, Мексика, основними експортерами – Австралія, Канада, Перу, Мексика, США та Бразилія. Споживають свинець та цинк переважно роз­винуті країни. Так, на США, Японію, Німеччину, Італію та Велику Британію припадає до 70% їх споживання. Найбільше з країн Європи розвинута свинцево-цинкова промисловість у країнах, що мають поклади сировини: Ірландії, Швеції, Польщі, Румунії.

   Олов’яна промисловість розвинута лише у кількох країнах світу, де є необхідна для переплавлення сировина. Промислова концентрація олова у природі трапляється рідко. Олов’яні руди відомі лише у 13 країнах світу. Найбільшого розвитку галузь набула в Китаї, Росії, Болівії, Демократичній Республіці Конго. Таким чином, основними виробниками чорних та кольорових металів є високорозвинуті країни. Проте останнім часом у виробництві кольорових металів зростає частка країн, що розвиваються, особливо багатих на відпо­відну сировину.