Готуйся серйоЗНО
до географії

 За підручником "Географія" 9 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко

РОЛЬ ТА СТРУКТУРА МАШИНОБУДУВАННЯ

    Машинобудування – найважливіше із сучасних виробництв матеріальної сфери, значення якого неухильно зростає під впливом науково-технічного прогресу. Сьогодні неможливо уявити життя людини без машин: ані на виробництві, ані у сфері послуг, ані у побуті. Створюючи знаряддя праці, машинобудування саме істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці та ефективність виробництва.

        Машинобудування як промислове виробництво виникло в ході промислових переворотів в країнах Європи у ХVІІІ ст. Тоді поняття «машина» (від лат. machen – пристрій) означало технічний засіб, робота якого ґрунтується на використанні механічного руху з метою виконання певної роботи або одержання енергії. Перші машини були дуже металомісткими. Їх основним призначенням було замінити важку фізичну працю людини.

    Становлення і розвиток машинобудування тривало протягом кількох століть. У конструювання нових машин увесь час впроваджувалися все нові й нові відкриття фізики. Загальносвітовою тенденцією стало постійне ускладнення машин та розширення їх асортименту. Із часом машини почали робити все меншими за габаритами, тобто відбулася їх мініатюризація. Металомісткість зменшилася, водночас зросла праце- та наукомісткість виробництва. Набули розвитку такі новітні виробництва, як електроніка, робототехніка, біомеханіка, моделювання біологічних систем. Сучасні «некласичні» машини вже здатні замінити людину під час виконання інтелектуальної роботи: моделювати будь-які процеси з використанням програмових продуктів, застосовувати комп’ютеризовані системи автоматизованого проектування та системи безперервного управління виробничим циклом. Нині машини слідкують за екологічним станом навколишнього середовища, роботою систем опалювання, рухом транспорту, керують виробництвом без участі людини. Новітні машини є в медицині, військовій справі, навчанні, повсякденному житті. Комп’ютери, телевізори, мобільні телефони, радіоприймачі, електронні годинники, електролампи, побутові прилади, роботи, лазерні верстати – усе це машини.

         Отже, машинобудування – система виробництв важкої промисловості, що складається з проектування, виробництва та експлуатації різноманітних машин та устаткування.

      Сучасні тенденції розвитку машинобудування. Для створення нових машин широко застосовуються принципи інженерії, фізики, матеріалознавства. Для цього необхідна спеціальна підготовка кваліфікованої фахової спільноти.

    З розвитком сучасного машинобудування пов’язане формування у світі технопарків, які поєднують освітні, науково-дослідні, проектні установи з виробничими підприємствами. Вони забезпечують підготовку та концентрацію

висококваліфікованих спеціалістів, що сприяє якнайшвидшому запровадженню у виробництво наукових винаходів. Технопарки також забезпечують трансфер технологій – їх передачу підприємствам для запровадження у виробництво у формі ліцензій, інжинірингу (консультацій), лізингу (фінансової оренди), створення спільних підприємств тощо.

       У високорозвинутих країнах успішно діють понад 500 технопарків, зокрема у США, Японії, Німеччині, Великій Британії, Франції. У зв’язку з бурхливим розвитком виробництва з’явилися технопарки у Китаї. В Україні з 1999 р. також створюють

технопарки: у Києві (зокрема, «Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона», «Київська політехніка») та Харкові («Інститут монокристалів»).

      Спеціалізація та кооперування у машинобудуванні. Усі машини і механізми складаються зі з’єднаних поміж собою найпростіших частин – деталей. Тому в технологічному процесі машинобудування виокремлюють три процеси: виробництво заготовок – виробництво деталей – складання кінцевої продукції.

Для виробництва кожної машини потрібні тисячі різноманітних деталей. Їх одержують з різної сировини, використовуючи найрізноманітніше обладнання та роботу працівників різної кваліфікації. Через те поєднати в межах одного підприємства весь технологічний процес від одержання заготовок до складання кінцевої продукції технічно неможливо. Тому основою нормального функціонування машинобудування є застосування таких форм просторової організації виробництва, як спеціалізація та кооперування виробництва

      Спеціалізація передбачає зосередження одних підприємств лише на випуску окремих частин для майбутньої машини або заготовок для них. Інші – з цих частин складають готову продукцію – машину. Внаслідок спеціалізації для досягнення кінцевої мети – випуску готової машини – підприємства, що беруть участь у спільному виробництві, змушені вступати у виробничі зв’язки, тобто кооперуватися.

      У машинобудуванні поширені усі види спеціалізації: технологічна, подетальна

та попредметна.

      Технологічна спеціалізація передбачає створення підприємств для виконання окремих технологічних операцій (процесів), які випускають заготовки та напівфабрикати для деталей та вузлів майбутніх машин. Прикладами таких підприємств є заводи з виробництва зварювальних конструкцій або литва.

    Подетальна (вузлова) спеціалізація означає зосередження підприємства на виробництві із заготовок певних деталей, вузлів, агрегатів для використання їх під час складання машини. Наприклад, існують заводи автомобільних двигунів або шин.

     Попредметна спеціалізація передбачає складання готових машин з деталей та вузлів, наприклад, автомобільні, тракторні, верстатобудівні заводи.

  Таким чином, у виробництві кожної машини завдяки спеціалізації та кооперуванню бере участь ціла група підприємств. Лише їх злагоджена робота дає змогу виробляти кінцеву продукцію.

       Структура та принципи розміщення машинобудування. Машинобудування складається з металообробки, «малої металургії» та власне машинобудування. Металообробка займається виготовленням металевих виробів (ножів, столових приборів, замків, фурнітури, цвяхів тощо), металоконструкцій, ремонтом машин та обладнання. «Мала металургія» представлена невеликими цехами при машинобудівних підприємствах, які випускають деталі для різноманітних машин. Воно представлене ливарним і ковальсько-пресовим виробництвами, штампуванням. Власне машинобудування складає різноманітні машини та обладнання.

        Основними матеріалами, що використовуються у машинобудуванні, є чавун і сталь, тобто продукція чорної металургії. Частина машинобудівних виробництв є металомісткими. Але різні виробництва потребують неоднакової кількості металу. Останнім часом значно зменшилася металомісткість машин. До того ж зросло використання пластмас, кераміки, композитних матеріалів, а також кольорових металів, особливо сплавів алюмінію та міді.

        Усі машини складаються з деталей. У деяких машин (наприклад, тепловозів,

екскаваторів) деталі дуже великі, їх складання не вимагає високої кваліфікації працюючих. У інших (літаків, автомобілів) деталі дрібні, а їх кількість становить сотні тисяч. Такі виробництва вважають працемісткими, тому що потребують у процесі складання залучення значної кількості трудових ресурсів. На початку ХХ ст. процес складання полегшив конвеєр, а нині – використання роботів.

     Новітні галузі машинобудування (електротехніка, електроніка), продукція яких швидко морально застаріває, потребують серйозних наукових досліджень для постійного оновлення асортименту машин. Ці галузі вважаються наукомісткими.

  Виробництва, які характеризуються високою металомісткістю, малими праце- та наукомісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або окремими екземплярами, доцільно розташовувати у районах споживання продукції або поблизу металургійних баз. Підприємства, які випускають масову машинобудівну продукцію з високою працемісткістю та невисокою металомісткістю, зазвичай розміщуються у містах, де є кваліфіковані кадри.

 Підприємства, яким властиві висока наукомісткість та мала металомісткість, розміщують у районах, де є висококваліфіковані кадри та науково- дослідні інститути.

    Власне машинобудування вбирає понад 70 різних галузей, які, залежно від характеру продукції, технічних особливостей (матеріало-, праце- та наукомісткості) та чинників розміщення, об’єднано у три групи: виробництво машин і устаткування загального призначення (загальне машинобудування), виробництво транспортних засобів (транспортне машинобудування) та точне машинобудування.

  Виробництво машин і устаткування загального призначення. Засоби виробництва, тобто устаткування для забезпечення роботи різних виробництв, виготовляє загальне машинобудування. Ці машини великогабаритні, тому потреба у чорних металах для їх виробництва дуже висока. Отже, основною технічною характеристикою загального машинобудування є його металомісткість. Такі машини важко транспортувати на великі відстані, тому основним чинником розміщення підприємств є споживач – підприємства, що застосовуватимуть дані машини у своїй діяльності. Важливим також є сировинний чинник. Оскільки основним матеріалом для складання таких машин є сталь, центри загального машинобудування часом поєднано з районами розвитку чорної металургії.

     Загальне машинобудування складається з кількох виробництв, а саме: важкого машинобудування, енергетичного машинобудування, сільськогосподарського машинобудування, тракторобудування, верстатобудування, а також виробництва устаткування для легкої та харчової промисловості.

  Важке машинобудування випускає гірничошахтне, підйомно-транспортне, металургійне обладнання (печі, прокатні стани), устаткування для хімічної промисловості, будівництва, портового господарства, шляхові машини (бульдозери, екскаватори, катки) тощо (мал. 124).

     Енергетичне машинобудування виробляє турбіни для електростанцій різних

типів та дизелів, парові котли, дизельні двигуни тощо. Продукція цієї галузі випускається невеликими партіями або навіть одиничними екземплярами.

  Сільськогосподарське машинобудування забезпечує засобами виробництва рослинництво та тваринництво. Його основною продукцією є комбайни та інші сільськогосподарські машини. У своєму розміщенні воно орієнтується на споживача, тобто враховує спеціалізацію сільського господарства певної території. Так, залежно від спеціалізації рослинництва налагоджено виробництво різних видів комбайнів. У районах вирощування пшениці та жита – зернозбиральних, кукурудзи – кукурудзозбиральних, цукрових буряків – бурякозбиральних. Для потреб сільського господарства також налагоджено виробництво сівалок, орал, сіножаток, косарок, машин для тваринництва, кормовиробництва, боротьби зі шкідниками.

  Тракторобудування є менш металомістким та більш працемістким. Воно складає колісні і гусеничні трактори, а також тракторні агрегати. Тракторобудування у своєму розміщенні орієнтується в основному на чинник

споживача.

    Верстатобудування займається виробництвом метало- та деревообробних,

автоматичних та напівавтоматичних ліній та іншого обладнання для підприємств з виробництва машин та виробів з різних матеріалів. Залежно від характеру обробки деталей верстати бувають різних типів. Токарні – застосовуються для всіх видів обробки поверхонь, свердлильні – для утворення

отворів, шліфувальні – для обробки поверхні абразивними інструментами, фрезерні – для обробки пазів та канавок. З розвитком науки і техніки змінилися й верстати. Нині вони стали менш металомісткими та більш наукомісткими. Обробка деталей вимагає більшої точності. Через те зростає частка верстатів з числовим та програмованим керуванням, верстатів-автоматів. Змінилося й розміщення верстатобудування. Якщо раніше воно було наближене до районів металургії, то нині – до центрів науки та технопарків. Зазвичай верстатобудування в країнах світу має вузьку спеціалізацію.

    Устаткування для легкої та харчової промисловості виробляється у багатьох містах, що пов’язано із значними потребами у цій продукції. Це ткацькі верстати, швейні машини, печі для хліба, обладнання для кондитерських, маслосироробних, плодоовочеконсервних та інших виробництв.

      Виробництво транспортних засобів. У зв’язку з інтеграційними процесами у світі в наш час розвивається стрімкими темпами транспортне машинобудування. Воно займається виробництвом різноманітних транспортних засобів і вирізняється своєю працемісткістю. Тому підприємства здебільшого тяжіють до великих міст, де є кваліфіковані трудові ресурси.

     Водночас потреба у металі та наукових дослідженнях для створення різних видів транспорту неоднакова.

    Залежно від видів транспортних засобів, що складаються підприємствами, розрізняють залізничне машинобудування, судно-, автомобіле-, авіаракетобудування, виробництво військових транспортних засобів.

  Залізничне машинобудування є однією з найстаріших галузей машинобудування. Воно історично склалося у тих районах, де була розвинута мережа залізниць. Виробництво є достатньо металомістким, тому його підприємства орієнтуються на сировинний чинник. Складниками залізничного машинобудування є локомотиво- та вагонобудування. Локомотив – самохідна тягова машина, яка потрібна для переміщення вагонів). Залежно від характеру тяги нині випускають два види залізничних локомотивів. У більшості розвинутих країн випускають електровози, а в країнах, що розвиваються, частіше застосовують тепловози. Вагонобудування випускає товарні та пасажирські вагони. З появою міського рейкового транспорту сформувалося зорієнтоване на чинник споживача складання вагонів спершу для фунікулеру, а потім – трамваю та метрополітену.

      Суднобудування є найстарішим з виробництв транспортних засобів. Воно є матеріаломістким, але максимально наближене до споживача готової продукції, тобто морських та річкових портів. Суднобудування займається будівництвом та ремонтом суден усіх типів: вантажних, пасажирських, рибопромислових, військових, а також інших плавучих споруд.

      Автомобілебудування є новішим виробництвом, яке з’явилося на початку ХХ ст. після того, як компанією «Форд» був вперше в світі застосований автоскладальний конвеєр та почалося масове виробництво автомобілів. Автомобілебудування є значним споживачем різних видів сировини: листового стального прокату, чавунних деталей, кольорових металів (для виробництва карбюраторів, радіаторів), каучуку (для шин), скла, фарб тощо. Тому воно вирізняється великою капіталомісткістю. Але основні витрати йдуть на робочу силу внаслідок процесу складання. Хоча потреба у кваліфікації робітників не така важлива, як у авіаракетобудуванні. Отже, основним у розміщенні виробництва автомобілів є чинник трудових ресурсів. Для здешевлення продукції в наш час високорозвинуті країни займаються лише розробкою нових моделей автомобілів та деталей для них, а працемісткий процес складання переносять до закордонних фірм з дешевшою робочою силою. Гостра конкуренція у виробництві автомобілів у сучасному світі зумовлює високий рівень монополізації. Нині автомобілебудування виробляє величезний асортимент машин: легкові, вантажні, автобуси, тролейбуси, мотоцикли, мопеди, велосипеди.

  Авіаракетобудування – найновіше найбільш науко- та капіталомістке виробництво транспортного машинобудування. Воно використовує практично

усю продукцію інших машинобудівних виробництв. Дане виробництво передбачає складання повітряних і космічних літальних апаратів та супутнього устаткування. Авіаракетобудування розвивається переважно у високорозвинутих країнах, де існує потужна наукова база та висококваліфіковані кадри. Держави-виробники цієї техніки часто орієнтуються не лише на внутрішній попит, а й на зовнішній ринок. Продукцією даного виробництва є пасажирські, вантажні, військові літаки, гелікоптери, штучні супутники Землі, космічні станції, модулі, ракетоносії.

  Точне машинобудування. У другій половині ХХ ст. з’явилося найбільш наукомістке та найменш металомістке точне машинобудування. Воно дало світу новітню продукцію приладобудування, електротехніки і особливо електроніки. Продукція виробництв цієї групи є винятково різноманітною: оптичні прилади, персональні комп’ютери, радіоелектронні засоби, авіаційні прилади, засоби зв’язку, волоконна оптика, лазери, годинники, обладнання для вимірювання, дослідження та навігації, трансформатори, силові кабелі, медичне обладнання, холодильники, електронна апаратура побутового призначення для приймання, записування та відтворювання звуку й зображення тощо. Ці виробництва спочатку з’явилися в Європі, США та Японії, а потім їх було перенесено також до нових індустріальних країн Азії та Латинської Америки зважаючи на дешеву робочу силу. Розміщується точне машинобудування у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути.

МАШИНОБУДУВАННЯ В УКРАЇНІ

    Місце машинобудування у господарстві України. Машинобудування є важливою складовою національного господарства України. В ній зайнята майже третина від усіх працюючих у промисловості. В Україні існує близько 1000 машинобудівних підприємств різного призначення. Основними виробництвами,

що формують головну частину вартості продукції, є авіа- та автомобілебудування, сільськогосподарське, енергетичне та важке машинобудування.

   Також працюють підприємства тракторо-, верстато-, суднобудування, залізничного машинобудування. Практично повністю припинило існування українське точне машинобудування. Майже 2/3 підприємств перебуває у колективній власності, близько чверті – у державній. Приватних підприємств у машинобудуванні України небагато – лише близько 5 %.

       Важке машинобудування. В Україні важке машинобудування склалося у трьох промислових районах: Донецькому, Придніпровському та Прикарпатському.

Чинниками його розміщення там є великий споживач їх продукції, а також у перших двох районах – потужна металургійна база, яка дає чавун та сталь для роботи підприємств.

  У Донецькому промисловому районі сконцентровано виробництва устаткування для шахтного видобутку вугілля, насосів (Горлівка) та для металургії (прокатні стани, ковальсько-пресове обладнання), а також важких металорізальних верстатів, кар’єрних екскаваторів (Краматорськ, Кадіївка (до 2016 р. – Стаханов), Маріуполь).

    У великих металургійних містах Придніпров’я – Кривому Розі та Дніпрі – налагоджене виробництво обладнання для металургійної промисловості, зокрема устаткування для безперервного розливу сталі, прокату труб, доменних печей тощо. У Кривому Розі також випускають гірничошахтне устаткування для залізорудної промисловості.

    У Західному і Східному нафтогазоносних районах зосереджено центри, що випускали устаткування для видобутку нафти і газу: Дрогобич, Борислав, Харків.

 Виробництво електричного устаткування. Одним з найважливіших виробництв українського машинобудування є енергетичне машинобудування. Турбіни для АЕС та ГЕС, парові котли для ТЕС виробляють у найбільшому центрі машинобудування України – Харкові. У ньому розміщується одне з найбільших у світі турбінобудівних підприємств – «Турбоатом», на якому налагоджений повний цикл: проектування, виготовлення, постачання, налагодження та фірмове обслуговування турбінного устаткування для електростанцій всіх типів. 3/4 акцій підприємства є державною власністю. За версією Forbes у 2016 р. компанія «Турбоатом» зайняла 5-те місце в рейтингу найбільших інноваційних компаній України. Частина продукції підприємства експортується.

    Україна є також виробником силових трансформаторів як важливої продукції електротехнічного машинобудування. Хмельницький трансформаторний завод «Укрелектроапарат» є одним з найбільших у Європі.

  Підприємство «Супер» у Запоріжжі складає надпотужні масляні та сухі трансформатори. В Україні існує багато кабельно-провідникових заводів, продукція яких необхідна для прокладання електромереж. Підприємства такого профілю існують зокрема у Запоріжжі, Кам’янському (до 2016 р. – Дніпродзержинськ), Бердянську, Рівному, Харкові, Одесі.

   Виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства.   Одне з найстаріших виробництв України – сільськогосподарське машинобудування – виникло у ХІХ ст. й завжди було зорієнтоване на райони виробництва сільськогосподарської продукції, а його розміщення пов’язане із зональною спеціалізацією сільського господарства. В Україні склалися спеціалізовані підприємства для виготовлення простих сільськогосподарських машин: землеобробних (плугів, культиваторів), сівалок, навантажувачів, причепів, а також обладнання для кормовиробництва і тваринництва. В Україні, де розвинуто зернове господарство (вирощування пшениці, кукурудзи) та цукробурякове виробництво, завжди існувала потреба у складній сільськогосподарській техніці – комбайнах відповідного профілю.

    Найбільшим центром виробництва комбайнів в Україні був Херсон. Протягом тривалої історії «Херсонський машинобудівний завод» був єдиним в країні підприємством, що спеціалізується на виробництві складної сільськогосподарської техніки. На полях України працюють зернозбиральні комбайни «Славутич» його виробництва та їх модернізована версія «Скіф», а також жатки для збирання кукурудзи та соняшнику, пристосування для збирання насіння ріпаку та гірчиці. Частина техніки йде на експорт до країн Європи.

   Донедавна одним із провідних виробників бурякозбиральних комбайнів України був Тернопіль. Тривалий час на Тернопільському комбайновому заводі складали комбайн «Збруч» для повнопоточного збирання цукрових буряків за західними технологіями, а також машини для збирання гички цукрових буряків, для картоплярства, малогабаритну техніку для фермерів. Нині завод значно скоротив свої потужності й перейшов на виготовлення нескладних товарів: садово-городнього інвентарю, запчастини для легкових автомобілів.

  Тракторобудування в Україні орієнтується в основному на чинник споживача. Найбільшим центром, що виробляє трактори та тракторні агрегати є Харків. У Харківській області виробляють деталі та вузли для тракторів. Їх складання відбувається на Харківському тракторному заводі (ХТЗ) – найбільшому в країні підприємстві з виробництва гусеничних і колісних сільськогосподарських тракторів загального призначення різної потужності, які поєднуються з більш ніж 250 найменуваннями сільгоспмашин та знарядь. В останні десятиліття освоєно виробництво орно-просапних тракторів, призначених для обробки та збирання цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, картоплі, гречки, сої та інших культур. У 2015 р. ХТЗ випустив партію з 10 електротракторів. Потужність електротрактора уможливлює рух причепів масою до 2 т зі швидкістю 40 км/год. Крім тракторів завод випускає на їх базі дорожньо-будівельну техніку, гусеничні тягачі, товари народного споживання, запчастини. ХТЗ перебуває у приватній власності. Значна частина техніки йде на експорт.

   У Дніпрі налагоджений випуск як власних колісних тракторів, так і складання китайських марок. У Вінниці виробляють тракторні агрегати. Підприємства з виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Кременчуку, Одесі, Білій Церкві.

 Виробництво металообробних машин і верстатів. Базовою галуззю машинобудування України є верстатобудування. Важливі центри верстатобудування – Київ (завод верстатів-автоматів), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстатобудівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-автоматів).

  Виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу. Україна має сприятливі умови для розвитку залізничного машинобудування: розвинута чорна металургія, розгалужена мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів. Усе це зумовило розміщення підприємств локомотиво- та вагонобудувуння в східній та центральній частинах країни.

   Понад 100 років тепловози виробляють у Харкові на заводі транспортного машинобудування. Окрім тепловозів це підприємство випускає військову бронетехніку – танки та бронетранспортери. Луганський тепловозний завод був зруйнований під час військових дій на Донбасі у 2014 р.

    Промислові електровози випускають у Дніпрі на електровозобудівному заводі. Там створене сучасне науково-виробниче об’єднання з виробництва магістральних електровозів, на які Україна має великий внутрішній попит. Разом з німецьким концерном Siemens завод спроектував та освоїв серійне виробництво електровозів, які замінили на вітчизняній залізниці іноземні аналоги.

   Вагонобудування в Україні спрямоване переважно на виробництво товарних вагонів, які виробляють у кількох центрах. Найбільшим з них є Крюківській вагонобудівний завод, що працює у Кременчуку. Майже 150 років він складає товарні вагони. Нині завод швидко пристосовується до кон’юнктури ринку та налагоджує випуск нової продукції: промисловий випуск вітчизняних пасажирських вагонів, потягів для метрополітену, ескалаторів. Головний та проміжні вагони метро Крюківського заводу експлуатуються у Києві з 2009 р. У 2012 р. підприємством було побудовано 2 швидкісні дев’ятивагонні електропотяги «Тарпан», а в 2014 р. сучасний пасажирський дизель-поїзд ДПКр2 в єдиному екземплярі.

  Великим підприємством зі складання товарних вагонів, зокрема вагонів-цистерн, є завод «Азовмаш» у Маріуполі. Окрім того, товарні вагони виготовляють у Кам’янському, Кадіївці, Києві (на Дарницькому вагоноремонтному заводі).

  У великих залізничних вузлах є підприємства з ремонту локомотивів та вагонів.

 Будування суден і човнів. Не найкращі часи переживає українське суднобудування. Як морська держава Україна тривалий час славилася випуском морських та річкових суден різного призначення. Розміщення цих виробництв зорієнтоване на морські та річкові узбережжя.

  Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де існує три суднобудівні заводи, найбільший з яких – «Океан». Його вироби – океанські і морські судна-танкери, суховантажні, військові судна, китобійні бази, морозильні риболовні траулери, лісовози, сейсморозвідувальні та пасажирські судна – ходять під прапорами багатьох країн світу. Налагоджуються кооперативні зв’язки українських виробників з європейськими. Але водночас заводи зазнають величезних труднощів з отриманням кредитів для модернізації виробництва, існує брак оборотних коштів, виробничі потужності мало завантажені.

  Іншими центрами морського суднобудування є Херсон, в якому на двох суднобудівних заводах є потужності для випуску океанських і морських суден різних типів, доків для морських портів і портових кранів; та Київ, де на заводі «Шхуна» є можливості для складання морських траулерів для вилову риби. Суднобудівні заводи України виконують замовлення переважно норвезьких та голландських компаній.

    Річкове суднобудування і судноремонт є на Дніпрі (Херсон, Запоріжжя, Київ) та Дунаї (Ізмаїл, Кілія, Вилкове).

 Виробництво автотранспортних засобів. Працемістке виробництво автомобілів орієнтується в Україні на наявність достатньої кількості трудових ресурсів, а також розгалужену транспортну мережу, яка дає змогу ефективно використовувати кооперування у виробництві. Крім того, достатнє

виробництво металу, пластмас, виробництво шин, автомобільного скла, потужна науково-дослідницька база та великий внутрішній ринок збуту продукції є сприятливими передумовами для розвитку автомобілебудування в нашій країні, які поки що використовуються мало.

     Автомобілебудування виникало в Україні у середині 50-х рр. ХХ ст. Тоді, колись найбільший у Європі, Львівський автобусний завод (ЛАЗ) почав серійний випуск автобусів для внутрішньоміських маршрутів. Потім на Запорізькому автомобільному заводі (ЗАЗ) почалося складання малолітражних легкових автомобілів марки «Запорожець», а на Луцькому автомобільному заводі (ЛуАЗ) – вантажно-пасажирських автомобілів. Згодом виник Кременчуцький автомобільний завод (КрАЗ), який прославився виробництвом вантажних автомобілів, здатних перевозити 23 т вантажів, а також тягачів, вантажопідйомністю 30 т! Але слава цих чотирьох колишніх стовпів українського автомобілебудування вже у минулому.

   За останні роки через економічну кризу та нездатність протистояти засиллю іноземної продукції автомобілебудування України суттєво змінилося як за характером своєї діяльності, так і за розміщенням. Запорізький та Кременчуцький заводи нині припинили випуск власних марок автомобілів і перейшли на великовузлове складання легкових автомобілів та позашляховиків

компаній Німеччини, Республіки Кореї, США, Росії.

     На внутрішньому ринку автобусів нині панує корпорація «Богдан» – одна з найбільш динамічних за розвитком компаній в Україні, об’єднує потужності для виробництва автобусів і тролейбусів, легкових та вантажних автомобілів, електробусів, комерційної та спеціалізованої техніки, а також має власну розгалужену торговельно-сервісну мережу по всій країні. Нині це найбільший автовиробник в Україні. Головне виробництво корпорації «Богдан» – це найсучасніше за обладнанням підприємство в місті Черкаси, яке здатне випускати 120–150 тис. легкових та 15 тис. вантажних автомобілів на рік. У 2005 р. корпорація «Богдан» придбала у власність потужності автозаводу в Луцьку. Нині там виробляють автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, електробуси, а також здійснюють великовузлове складання легкових автомобілів Республіки Кореї.

Нині в Україні значно менше за обсягами виробництво автобусів також ведеться у Черкасах, Борисполі, Чернігові, Рівному та інших містах. В останні роки в Україні відновлюється вітчизняне виробництво рухомого складу для міського електротранспорту: тролейбусів і трамваїв (Київ, Дніпро).

     Значним виробником сучасного пасажирського електротранспорту для міст – трамваїв, тролейбусів та електробусів – стала корпорація «Електрон» (Львів). Трамваї та тролейбуси «Електрон» – це низькопідлогові підвищеної комфортності вагони із системою кондиціонування салону, зниженим рівнем вібрації та шуму. Трамвайні вагони призначені для колій різної ширини та мають 3, 5 і більше секцій. Головною особливістю львівського тролейбуса є можливість його автономного ходу, тобто без контактної мережі, на відстань до 3 км. Електробус «Електрон» – це екологічний міський транспорт нового покоління, який здатний без підзарядження акумуляторів проходити до 300 км. Крім того, корпорація «Електрон» є виробником спеціальних автомобілів для комунального господарства та екстреної медичної допомоги.

   В Україні також налагоджене виробництво мотоциклів марки «Дніпро», причепів та автофургонів для перевезення пошти та харчових продуктів на Київському мотоциклетному заводі (КМЗ). У Харкові та Чернігові виробляють спортивні та дитячі велосипеди, дитячі та інвалідні візки.

  Виробництво повітряних літальних апаратів. Україна належить до небагатьох країн світу, що володіють повним циклом створення авіаційної техніки, і займає провідне місце на світовому ринку в секторі транспортної та регіональної пасажирської авіації. За рівнем розвитку літакобудування Україна належить до найбільш розвинутих держав світу. Стратегічно важливе для України виробництво розвивається на основі потужної науково-дослідної бази та висококваліфікованих кадрів. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків, найбільші наукові й промислові центри України. Київське державне підприємство «Антонов» випускає одні з найкращих у своєму класі літаки, які мають загальносвітове визнання і є конкурентоспроможними на ринках Європи і світу, а також космічні літальні апарати. Саме на цьому підприємстві було створено найбільші в світі вантажні літаки: серійний літак «Руслан» (АН-124), який підіймає 150 т та одиничний екземпляр літака «Мрія» (АН-225), вантажомісткістю 250 т! У 2016 р. було заявлено про те, що розглядається можливість запуску серійного виробництва найбільшого в світі літака.

  Україна є значним виробником космічної техніки. Великим центром ракетобудування є Дніпро. Двигуни для літаків в Україні складають на одному з провідних у світі підприємств цього профілю – «Мотор Січ» у Запоріжжі. Там налагоджено розробку, виробництво, ремонт та сервісне обслуговування авіаційних газотурбінних двигунів для літаків та вертольотів.

    Виробництво побутових приладів. Провідним спеціалізованим підприємством в України із серійного виробництва електропобутової техніки є завод «Електронпобутприлад» (Львів). Базовий напрям діяльності заводу – виробництво електродвигунів. Побутова електротехніка заводу (електром’ясорубки, соковитискачі, електровібромасажери та інше) відповідає міжнародним стандартам.

  Проблеми і перспективи розвитку підприємств машинобудування в Україні. Машинобудування не оминули кризові явища, які призвели до значного скорочення випуску продукції, розбалансування виробництва, а також погіршення виробничих зв’язків, що роками складалися як наслідок спеціалізації та кооперування. Частина підприємств перейшла на випуск іншої продукції або змінила форми своєї діяльності. Інші, не витримавши конкуренції з іноземними виробниками, взагалі припинили своє існування. Значна частина продукції машинобудування, попит у якій раніше задовольнявся за рахунок власного виробництва, нині надходить із-за кордону. Це стосується передусім автомобілів, побутової техніки. Через скорочення фінансування роботи наукових і конструкторських організацій недостатньо запроваджуються новітні технології, що спрямовані на ресурсозбереження та зменшення кількості відходів.

МАШИНОБУДУВАННЯ СВІТУ

  Сучасні напрями розвитку світового машинобудування. У сучасному світі машинобудування виконує провідну роль серед виробництв матеріальної сфери. Протягом усієї історії існування значення машинобудування у виробництві та житті суспільства неухильно зростало, та воно мало ряд напрямів свого розвитку. По-перше, постійно відбувається диференціація виробництва, тобто виникають вже нові й нові види машин, які принципово змінюють характер праці людини на виробництві та її повсякденне життя. По-друге, неухильно зростає наукомісткість машинобудування. Так, нині воно поглинає понад половину усіх витрат на наукові розробки. По-третє, весь час відбувається мініатюризація машин, їх роблять більш компактними, легкими, економними у використанні сировини та енергозатратах під час роботи. Й, нарешті, вже перейшли від виробництва одиничних екземплярів машин до створення комплексів машин та гнучких ліній, які практично повністю замінили людину у виробничому процесі. У сучасному світі найбільше значення мають такі напрями машинобудування, як транспортне (особливо автомобіле- та авіабудування) та точне машинобудування.

  Особливості розміщення машинобудування в світі. У зв’язку з надзвичайно важливим значенням у високорозвинутих країнах на машинобудування припадає більше 33 – 38 % усієї вартості обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство цих країн.

   Так, у національних господарствах країн G-7, особливо США, Японії, Німеччини, Франції та Великої Британії, найбільш повно представлено усі види машинобудівного виробництва. Ці країни й донині задовольняють значну частку попиту на якісну продукцію машинобудування на світовому ринку.

 Решта, навіть високорозвинутих країн, мають вузьку спеціалізацію машинобудування, й тому не в змозі повністю забезпечити потреби у цій продукції за рахунок власного виробництва. Через те вони є дуже залежними від світового ринку. Такі розвинуті країни, як Канада, Норвегія, Швеція, Швейцарія спеціалізуються на випуску окремих видів продукції машинобудування, що відомі на світовому ринку своєю високою якістю. Натомість потребу в інших машинах вони задовольняють за рахунок імпорту.

  Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного розвитку. У більшості з них машинобудування представлене лише металообробкою, машиноремонтом та виробництвом окремих видів нескладної техніки. Частка машинобудування в їх господарстві становить не більш ніж 10 % вартості обробної промисловості.

    Проте деякі країни, що розвиваються, за випуском продукції машинобудування наблизилися до високорозвинутих країн. Щоправда, їх машинобудування є вузькоспеціалізованим та експорт орієнтований на ринки розвинутих країн. Основою для його розвитку стала їх дешева робоча сила та на перших етапах – іноземні інвестиції й імпортні технології. Це нові індустріальні країни Східної та Південно-Східної Азії та Латинської Америки, а також Китай. На продукцію машинобудування у вартості обробної промисловості цих країн припадає 23 – 26 %. Ці країни виробляють масові товари машинобудування середнього рівня складності. В деяких країнах спостерігається тенденція до постійного ускладнення їх машинобудівних виробництв, а також відбувається перехід від використання іноземних технологій до власних.

 Отже, основними виробниками та постачальниками продукції машинобудування на світовий ринок є вирокорозвинуті країні, нові індустріальні країни та Китай. Перші є основними постачальниками дорогих машин високої складності та якості, інші – переважно масових товарів середнього технічного рівня.

   Виробництво машин і устаткування загального призначення. Основними виробництвами загального машинобудування у світі є важке машино- та верстатобудування та сільськогосподарське машинобудування.

   Високим рівнем розвитку важкого машинобудування вирізняються насамперед розвинуті країни, де існує потужна переробна важка промисловість. У країнах, що розвиваються, важке машинобудування зростає у країнах, де важливе значення має або видобувна промисловість (видобуток вугілля, руд, нафти і природного газу), або існують великі металургійні райони (Індія, Бразилія). Верстатобудування забезпечує прогресивний розвиток усіх виробництв. Воно потребує залучення висококваліфікованих трудових ресурсів, тому розміщується в основному у економічно розвинутих країнах. Не випадково на шість із них – Японію, Німеччину, США, Італію, Швейцарію та Францію – припадає 75 % виробництва та експорту верстатів. Верстатобудування зазвичай має вузьку спеціалізацію. Так, США відомі випуском верстатів з програмовим керуванням, Німеччина – металорізальних, Японія – ковальсько-пресових, Швейцарія – прецизійних (високоточних).

 Сільськогосподарське машинобудування, орієнтуючись на споживача, розвинуте у тих країнах, де розвинуте рослинництво та тваринництво. Так, найбільшим обсягом виробництва сучасної сільськогосподарської техніки вирізняються США та Німеччина. США одночасно є й найбільшим споживачем цієї продукції. Асортимент техніки визначається спеціалізацією сільського господарства. Так, зернозбиральні комбайни складають, наприклад, у Німеччині та Україні, льоно- та картоплезбиральні – у Польщі та Білорусі, кукурудзозбиральні – в США та Мексиці, бавовнозбиральні – в Узбекистані, машини для збирання кави – у Бразилії. У країнах, що розвиваються, часто працюють виробництва, що складають техніку для роботи на землі з комплектуючих із розвинутих країн.

   Важливим напрямом загального машинобудування є виробництво зброї. У світі, як правило, основними виробниками та експортерами зброї є розвинуті країни, а імпортерами – країни, що розвиваються. Найбільше продають зброї Росія та США.

  Виробництво транспортних засобів. Швидкими темпами в наш час розвивається транспортне машинобудування. Його основними виробництвами

є автомобіле- та авіаракетобудування. Для перевезення вантажів залишається

найважливішим суднобудування. З появою швидкісних потягів друге дихання одержало залізничне машинобудування.

      Автомобілебудування стало одним з найбільших за обсягами виробництв не лише машинобудування, а й обробної промисловості в цілому. Якщо у середині XX ст. у світі складалося майже 4 млн автомобілів щорічно, наприкінці ХХ ст. – близько 50 млн, то у 2015 р. – понад 90 млн. З цієї кількості 70 % припадають на легкові автомобілі, решта – на вантажні, автобуси, тролейбуси, мотоцикли тощо. Найбільше автомобілів виробляють Китай (27 % світового виробництва),

США (13,3 %) та Японія (10,2 %). З країн Європи найвідомішим є автомобілебудування Німеччини (6,6 %), Іспанії, Франції, Великої Британії, Чехії, Італії. В останні десятиліття було створено автоскладальні заводи у країнах, що розвиваються: Індії, Мексиці, Бразилії, Таїланді, Індонезії, Малайзії, Аргентині, Туреччині, Тунісі, на Філіппінах. Вони працюють на імпортних деталях, використовуючи дешеву робочу силу. Тому якщо наприкінці ХХ ст. автомобілебудування було прерогативою лише розвинутих країн, то нині до переліку лідерів увійшли країни, що розвиваються. Деякі з них, наприклад Республіка Корея, налагодили вже виробництво власних марок автомобілів та створюють філії своїх автопідприємств за кордоном.   Нині особлива увага приділяється підвищенню екологічності та економічності автомобілів, підвищенню рівня безпеки, поліпшенню ходових якостей. 

    Гостра конкуренція на світовому ринку зумовлює високий рівень монополізації автомобілебудування. Найбільшими ТНК з виробництва автомобілів є «Тойота», БМВ, «Даймлер-Бенц», «Дженерал-моторс», «Форд-мотор», «Опель», ФІАТ, «Вольво», «Нісан». За рівнем розвитку автомобілебудування значення регіонів світу змінювалося. На початку ХХ ст. першість належала Північній Америці за рахунок США. У другій половині ХХ ст. першою стала Європа. Нині серед регіонів

світу на першу позицію за виробництвом автомобілів вийшла Східна та Південно-Східна Азія.

   У сучасному світі великого значення набуло авіаракетобудування, хоч воно розвивається лише у небагатьох країнах світу. Його безперечними лідерами є США, Франція та Китай. Найбільшими виробниками літаків у світі є компанії Boeing (США) та Airbus (Франція, Німеччина, Іспанія та Велика Британія). В Україні окрім величезних вантажних літаків налагоджене окреме виробництво авіадвигунів на заводі «Мотор Січ» у Запоріжжі.

    Суднобудування втратило своє колишнє значення у складанні пасажирських суден, але залишається важливим у складанні вантажних, особливо танкерів. Змінилися й визнані лідери у цій галузі. Велика Британія, що з початку XIX ст. і до Другої світової війни будувала більш як половину морських суден світу, тепер опинилася в другому десятку. У другій половині ХХ ст. понад половину суден на світовий ринок вивозила Німеччина. Нині суднобудування поступово почало переміщуватися з розвинутих країн до тих, що розвиваються.

    Найбільшим виробником суден став Китай, який виробляє 38 % цієї продукції світу. Республіка Корея (33 %) останнім часом випередила Японію (близько 25 %). Помітними виробниками суден стали Бразилія, Аргентина, Мексика, Сінгапур, які складають кораблі з імпортних деталей. Натомість у США та країнах ЄС виробництво суден значно скоротилося. В окремих країнах сформувалась певна спеціалізація суднобудування. Японія виробляє судна для перевезення наливних та насипних вантажів, Франція – скрапленого газу, Фінляндія – криголами та пасажирські судна, США – військові судна, Китай – монополіст у будівництві малих і середніх танкерів.

    Роль залізничного машинобудування дещо зменшилося у розвинутих країнах та зросла у країнах, що розвиваються. Локомотивобудування історично склалося у ХІХ ст. у країнах Європи, Росії, США, Японії. У другій половині ХХ ст. через бурхливий розвиток парку автомобілів та літаків у розвинутих країнах виробництво рухомого складу для залізниць почало спадати. Так відбувалося, поки не з’явилися швидкісні залізниці. Нині найвідоміші виробники швидкісних локомотивів у Європі – Німеччина та Франція, в Азії – Японія, Китай та Республіка Корея. У 2016 р. японський локомотив поставив новий рекорд швидкості – 608 км/год.

   Точне машинобудування. Надбанням другої половини XX ст. стало точне машинобудування. Якщо у 80-х pp. XX ст. найбільше побутової техніки виробляли Японія, США, Німеччина та Франція, то тепер їх потіснили азійські нові індустріальні країни та Китай. Зокрема, світовим лідером у складанні телевізорів, радіоприймачів, годинників, пральних та швейних машин нині є Китай.

    Найбільшими виробниками продукції точного машинобудування у світі стали компанії Siemens (Німеччина), АВВ (Швейцарія, Швеція), General Electric (США), GEC-Alsthom (Франція, Велика Британія). За виробництвом побутової техніки лідерами поряд з розвинутими країнами (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція) є й нові індустріальні країни (Республіка Корея, Сінгапур, Малайзія, Бразилія) та Китай. У цих країнах впроваджене повномасштабне виробництво персональних комп’ютерів, великих інтегральних схем, периферійних систем, обладнання для електронного проектування, засобів зв’язку, волоконної оптики тощо.

   Найбільші машинобудівні регіони світу

  У світі склалося чотири основних регіони найбільшого розвитку машинобудування різних напрямів: Північна Америка, Європейський Союз, Східна та Південно-Східна Азія та Латинська Америка.

    Основу машинобудування регіону Північної Америки становить відповідна промисловість США, яка випускає широкий асортимент виробів та спеціалізується на науко- та капіталомісткому машинобудуванні. Доповнює його машинобудування Канади, яке тісно пов’язане виробничими відносинами із США. Регіон дає майже 16 % продукції світового автомобілебудування, близько 60 % цивільного літакобудування й значну частку точного машинобудування. Регіон є експортером продукції високої складності. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, морські судна, частину автомобілів.

   Країни Європейського Союзу відомі широким асортиментом науко- та капіталомісткого машинобудування дуже високої якості. В регіоні складається 20 % усіх автомобілів світу, літаків, а також значна частина побутової техніки. Осередок регіону становить машинобудування Німеччини, Франції та Великої Британії. Звідси експортуються побутова техніка, автомобілі, а імпортуються верстати та морські судна.

   Східна та Південно-Східна Азія – це регіон, що розвивається найбільш динамічно. Його головними осередками є машинобудування Китаю та Японії. До них долучаються нові індустріальні країни, передусім Південна Корея та Сінгапур. У регіоні виробляється понад 46 % автомобілів світу, понад 2/3 морських суден, левова частка електроніки та робототехніки. Уся ця продукція має експортне значення, особливо побутова середньої складності. Імпортуються новітні технології та якісне обладнання.

       В країнах Латинської Америки формується новий регіон машинобудування на базі складання автомобілів (понад 7 % світу), літаків, морських суден, електроніки на основі імпортних технологій переважно для насичення внутрішнього ринку. Основу регіону становить машинобудування Мексики, Бразилії та Аргентини.