Готуйся серйоЗНО
до географії

Легка промисловість України охоплює галузі, що виробляють товари народного споживання — тканини, одяг, взуття, предмети галантереї та парфумерії тощо. Серед них — текстильна, швейна, трикотажна, шкіряно-галантерейна, взуттєва, хутрова та інші галузі. Крім того підприємства легкої промисловості виробляють й товари виробничого призначення – корд, канати, штучну шкіру тощо.

Основною галуззю легкої промисловості є текстильна, сировиною для якої є рослинні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк) та штучні й синтетичні (віскозний шовк, лавсан, капрон, нейлон та ін.) волокна. Легка промисловість України переробляє як власну (льон, шкіра, хутро, хімічні волокна, вовна), так і привізну (вовна, бавовна, текстиль) сировину.

В Україні легка промисловість почала формуватися в другій половині ХІХ ст. Саме тоді з’явилися перші шкіряні заводи у Києві та Бердичеві, джутова фабрика в Одесі, канатний завод у Харкові. Підприємства легкої промисловості на початку ХХ ст. більше походили на кустарні майстерні та мали незначний обсяг виробництва. Проте вже через півстоліття, коли було збудовано низку потужних підприємств, галузь розвивалася прискореними темпами. Наприкінці ХХ ст. легка промисловість посідала вагоме місце в економіці України. Її частка у структурі промислового виробництва становила майже 12%. Проте в останні роки спостерігається суттєве скорочення обсягів її виробництва (менше 1% у структурі промисловості України в 2015 р.).

Підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача, жіночі трудові ресурси та джерела сировини, тому вони поширені, загалом, на території всієї України. Однак легка промисловість завжди відставала від потреб суспільства щодо асортименту, якості й обсягів виробництва продукції, а в наш час перебуває у глибокій кризі, її частка у промисловому виробництві скоротилась.

Провідна роль у завоюванні зовнішніх ринків збуту вже кілька років належить ТОВ «Текстиль-контакт», ПАТ «Україна» (м. Житомир), ПАТ «Черкаський шовковий комбінат», ВАТ «Тернопільське об’єднання «Текстерно», ВАТ «Рівнельон», ТОВ «Любава-Грація» (Черкаси), ПАТ «Трикотажна фірма «Роза» (м. Київ), ПАТ «Софія»(м. Бровари) та ін. 

Текстильна промисловість займає провідні позиції за вартістю виробленої продукції у складі легкої промисловості. Вона використовує натуральні (бавовняні, вовняні, лляні і шовкові) і штучні та синтетичні (віскоза, капрон, нейлон та ін.) волокна.

Текстильна промисловість охоплює виробництво бавовняних, вовняних, лляних та шовкових тканин, що виготовляють тканини, нитки, пряжу та ін. Структура виробництва тканин має такий вигляд: бавовняні – 71 %, вовняні – 10 %, шовкові – 18, лляні – 1 %.

Процес виготовлення тканин із натуральних (природних) волокон складається з кількох стадій: первинна обробка сировини -> прядіння -> ткацтво -> обробка (вибілювання, фарбування та ін.).

На першій стадії відбувається виготовлення прядива. Воно вимагає великих затрат сировини, тому нерідко первинна обробка здійснюється у місцях виробництва сировини на бавовноочисних, льонопереробних, шовкомотальних чи вовномийних фабриках. Якщо ж усі стадії виробництва тканин поєднуються на одному підприємстві, то воно називається текстильним комбінатом. Існують і підприємства, на яких зосереджено одну або дві стадії виготовлення тканин — це ткацькі, прядильні, прядильно-ткацькі, оздоблювальні чи ткацько-оздоблювальні фабрики. Кожна з галузей текстильної промисловості має свої особливості розміщення.

Бавовняна галузь України об’єднує прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове виробництва. Галузь працює на привізній сировині, що надходить переважно з Узбекистану та  Єгипту. Основними центрами галузі є Херсон, де працює найпотужніший в Україні бавовняний комбінат, Тернопіль, Донецьк, Нікополь (ниткова фабрика), Чернівці. Є також великі підприємства цієї галузі є в Києві, Харкові, Львові, Полтаві, що орієнтуються у розміщенні на жіночі трудові ресурси. 

Вовняна галузь охоплює підприємства з первинної переробки вовни, виробництва вовняної пряжі та тканин. Сировиною для виробництва вовняних тканин є власна та привізна, переважно з Австралії, вовна. Вовняні тканини виробляють у Чернігові (концерн “Чексіл” – одне з найбільших підприємств Європи), Луганську, Кривому Розі, Дунаївцях (Хмельницька область), Сумах, Харкові, Одесі. Виробництво килимів з вовни та синтетичних волокон здійснюється у Богуславі (Київська область), Києві та Черкасах.

Лляна галузь охоплює виробництво тканин побутового та технічного призначення  (пожежні рукави, пакувальні матеріали тощо). В Україні налічують більш як 30 льонозаводів та 2 льонокомбінати. Первинна переробка льону здійснюється на невеликих льонозаводах, що тяжіють до сировини. Вони розміщені на півночі країни, де зосереджені найбільші посіви льону-довгунця (Житомирська, Рівненська, Львівська і Чернігівська області. Безпосередньо ж лляні тканини виготовляють на льонокомбінатах у Рівному та Житомирі. 

Конопледжутова галузь працює як на власній, так і на імпортній сировині. Основною її продукцією є мішковина, пакувальні матеріали, канати, шпагат тощо. Ще з кінця ХІХ ст. провідними центрами даної галузі є Харків (канатна фабрика) та Одеса (джутова фабрика).

Шовкова галузь виробляє шовкову пряжу та тканини з неї. Сировиною є натуральні, штучні та синтетичні волокна. Основні центри галузі – Київ, Черкаси та Луцьк.

Швейна галузь посідає друге місце у складі легкої промисловості за вартістю виробленої продукції. Швейна промисловість має повсюдне поширення. Її підприємства є багатьох містах України, майже в кожному районному центрі. Найпотужнішими центрами швейної промисловості є зазвичай великі міста (Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Львів, Чернівці), де зосереджено по кілька швейних фабрик зі значною кількістю зайнятих. Нині українська швейна промисловість працює здебільшого на замовлення іноземних фірм, використовуючи нашу дешеву робочу силу. Левова частка виробленої продукції направляється на експорт.

Трикотажна промисловість займається виготовленням трикотажних тканин, білизни, в'язаних виробів, шкарпеток і панчіх із натуральних та хімічних волокон. У своєму розміщенні повністю орієнтується на споживача. Великі підприємства є в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Миколаєві, Чернівцях, Житомирі.  

Взуттєва промисловість.  

Шкіряно-взуттєва промисловість достатньо поширена в нашій державі, хоча її виробництво зменшується через неспроможність конкурувати з імпортним взуттям. Нині існує понад 30 взуттєвих підприємств у багатьох містах, зокрема Львові, Дніпрі, Запоріжжі, Києві, Черкасах, Броварах. Там виробництво взуття орієнтується на чинники споживача та трудових ресурсів.

Хутряна промисловість  представлена кількома фабриками, які працюютьу Тисмениці (на Івано-Франківщині), Харкові, Вінниці, Рівному, Києві, Жовтих Водах (на Дніпропетровщині). 

Шкіряно-галантерейна промисловість – це виробництво та вичинка шкір, виробництво краваток, хусточок, косинок, стрічок, біжутерії, валіз, інших товарів широкого вжитку. Найбільшими центрами шкіряно-галантерейної промисловості є Київ, Львів, Харків, Васильків, Миколаїв, Одеса.

Основні проблеми легкої промисловості — відсталі технології виробництва й низька якість продукції. Вони можуть бути розв’язані в результаті реконструкції і модернізації та створення спільних з іншими країнами підприємств. Наявність величезних текстильних комбінатів (особливо бавовняних) зумовлює значні проблеми постачання сировини з-за кордону. Необхідне переоснащення цих підприємств, перепрофілювання на виробництво лляних та інших тканин.

Легка промисловість в Україні має великий, недостатньо використаний потенціал: потужні виробничі можливості та достатня кількість кваліфікованих трудових ресурсів. Через недостатнє постачання імпортної сировини виробничі потужності недовантажено. Засилля внутрішнього ринку турецькою та білоруською продукцію витісняє вітчизняного виробника. Необхідно звернути увагу на використання нових видів сировини, залучення іноземних інвестицій, що дадуть змогу більш системно використовувати сучасні виробничі технології.

ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

В усіх регіонах України розвинуті традиційні промисли з виготовлення текстильних виробів (килимів, рушників, гобеленів та ін.). Збереглися й традиції виготовлення вовняних та шкіряних виробів, які люди використовують поряд із промисловими товарами. Охоплюють декілька напрямків народного мистецтва (пластичний, живописний та графічний). Серед пластичного напрямку особливо розвинуте різьблення по дереву, яке раніше було поширене майже по всій лісовій смузі України. У Карпатах різьблення домінує у декорі ужиткових предметів, знарядь праці. У південних районах України характерне різьблення виробів з глини та гіпсу. У Карпатах також поширені промисли шкіряних виробів з "ременю" (футляри, череси тощо). У багатьох рівнинних районах збереглося лозоплетіння. Значно поширене виробництво керамічного посуду, а на Полтавщині — керамічних іграшок. У Києві та Львові працюють майстри художнього скла. Живопис і графіка використовують також багатство матеріалів і предметів. Серед цих промислів — стінопис, узори на меблях, кераміці, склі, писанкарство. Особливо славляться мальовки на папері с. Петриківка (Дніпропетровська обл.), полив'яній кераміці в с. Опішня (Полтавська обл.), традиційній кераміці Передкарпаття та Закарпаття, димленому посуді Полісся, писанках Космача (Івано-Франківська обл.) та інших регіонів України. Багатством орнаменту характеризуються вироби з бісеру на Поділлі та Гуцульщині, декоративні тканини на Поліссі, рушники, вишитий одяг різних куточків України, килимові вироби Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, Поділля та Західної України.

Всьому світові відомі вироби майстринь із Косова, Вижниці, Коломиї, Чернівців, Львова, Тернополя, Решетилівки, Богуслава, Кролевця та ін.

В Україні нині промисли є в усіх областях. Найбільші їх осередки: м. Косів на Івано-Франківщині (килимарство, ткацтво, кераміка, різьблення на дереві), с. Клембівка Вінницької області (вишивання), м. Кролевець Сумської області (художнє ткацтво), Львів (гутне скло, різьблення), с Опішня Полтавської області (кераміка, килимарство), с Петриківка Дніпропетровської області (декоративні розписи), с Решетилівка Полтавської області (килимарство, ткацтво).

До художніх промислів можна віднести і порцеляно-фаянсове виробництво, яке перетворилось на велику галузь і випускає порцелянові та фаянсові вироби тонкої кераміки господарського, культурно-побутового і художньо-декоративного призначення. Це виробництво виникло на основі народних промислів, передусім поширеного виготовлення гончарних виробів. Наприкінці XVIII ст. галузь стала фабричним виробництвом. Винятково сприятлива сировинна база на Волині та Поділлі (залягання високоякісних каолінів, польових шпатів, пісків тощо) сприяли її зародженню і розвитку саме в цих місцях. Перший порцеляновий завод виник в Україні у 1783 р. в Корці на Рівненщині. Тепер підприємства цього профілю розміщені в 12 областях. Найбільші підприємства галузі: Барановський, Коростенсъкий (Житомирська обл.), Полонський (Хмельницька обл.), Будянсъкий (Харківська обл.) заводи.

Косів Івано-Франківська область

Клембівка Вінницька область

Опішня Полтавська область

Петриківка Дніпропетровська область

Кролевець Сумська область

Львів Гутне скло

Іза Закарпатська область

Решетилівка Полтавська область

Рубрика "Потренуйся!"

    До початку ХVІІІ ст. працемістке текстильне виробництво розвивалося у світі переважно на основі кустарних майстерень та в домашніх умовах. Тривалий час славилися своїми натуральними тканинами країни Сходу: Персія, Єгипет, Китай. Їх текстильні товари везли на ринки Європи. Географія текстильної промисловості вперше змінилася з винаходом ткацького верстата. Тоді, з початком власного виробництва тканин, важливим осередком текстильної промисловості стали країни Європи: Франція, Італія. У ХІХ ст. набуває розквіту текстильна промисловість Великої Британії, яка за безцінь вивозила сировину зі своїх азійських та африканських колоній. Протягом ХХ ст. текстильна промисловість була поширена переважно у високорозвинутих країнах Європи, США, Японії.

     Нині географія текстильного виробництва знову змінилася. Через дорогу робочу силу та високу собівартість тканин їх виробництво скорочується у високорозвинутих країнах, хоча й донині значним виробником тканин залишаються США. Проте усе більше з ними конкурують інші держави, передусім Китай та Індія. Нині 70 % усіх тканин виробляють в Азії. Китай вийшов на перші місця у світі за виробництвом бавовняних (30 % світового виробництва) та вовняних (15 %) тканин. Індія увійшла у першу «трійку» країн за виробництвом бавовняних, вовняних та шовкових тканин. Бавовняне виробництво набуває усе більшого значення в Індонезії, Єгипті, Пакистані; вовняне – у Туреччині, Республіці Кореї, Аргентині; шовкове – Індії та Китаї.

    Щодо країн Європи, їх текстильне виробництво переважно обслуговує внутрішній ринок: вироблені тут тканини є дуже якісними, проте й дорогими, тому не витримують конкуренції на світовому ринку з дешевшою продукцією країн, що розвиваються. Серед країн Європи своїми якісними вовняними тканинами відомі Італія, Німеччина, Велика Британія, Іспанія, Франція.

     На світовому ринку великими експортерами тканин є Китай, США та Індія, з поміж країн Європи – Франція та Німеччина.

     Виробництво одягу в світі. Загальний рівень розвитку швейної промисловості, її технічна оснащеність, якість швейних товарів характеризуються вищими показниками у розвинутих країнах. Особливо відомі швейні підприємства США, Італії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Японії. Законодавцями світової моди залишаються Париж, Мілан, Лондон, Відень, Нью-Йорк. Проте нині там майже не існує великих фабрик з виробництва одягу через те, що праця робітників коштує дорого.

    «Швейним цехом» розвинутих країн стали азійські країни з дешевою робочою силою та вигідним для експорту готової продукції географічним положенням: Туреччина, Китай, Індонезія, В’єтнам, Філіппіни, Малайзія, Індія. Нині їм конкуренцію склали країни

з перехідною економікою Європи, де робоча сила так само дешева, а якість продукції набагато вища: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Латвія, Литва, Естонія, Україна, Білорусь (за принципом давальницької сировини).

      Виробництво взуття у світі. У минулому найбільшу кількість взуття виробляли та вивозили на світовий ринок високорозвинуті країни. Нині найбільше взуття випускають Китай (близько 40 % світового виробництва), Південна Корея, Тайвань, Японія, Індонезія, В’єтнам, Таїланд. У виробництві цих країн значна частка припадає на спортивне взуття. Найбільшими виробниками та експортерами високоякісного шкіряного взуття є Італія, Німеччина, Бельгія, Португалія, Іспанія, Франція, Велика Британія, Румунія, Словаччина, Австрія.

     Виготовлення виробів із хутра у світі. У світі не так багато є країн-виробників хутряних виробів. Традиційно спеціалізація країн у хутряній промисловості пов’язана з їх географічним положенням. Так, на ринку хутра диких тварин тайги відомі Канада та Росія. Постачальниками хутра тюленя є північні морські країни: Норвегія, Гренландія, Росія. Серед постачальників хутра фермерських тварин лідерами є Скандинавські країни, США, Нідерланди. Найбільше шиншилу розводять у Мексиці та Угорщині, мутона та кролика – в Іспанії, нутрію – в Аргентині.  Виробництвом дублянок з овчини вирізняються Іспанія, Австрія, Туреччина, Росія, Аргентина. Росію, яка була лідером за експортом хутра соболя, нині потіснив Китай, який організував спеціальні хутряні ферми, де утримують кліткових звірів. Крім того, Китай шиє промислові колекції практично усіх італійських компаній за їх лекалами та технологіями. Найбільше ж хутряного одягу випускає Греція, яка його виробляє з обрізків хутра норки, що їх завозить з усього світу.

    Центрами «індустрії моди» в сучасному світі традиційно залишаються

• Париж з його домами моди Versace («Версаче»), Dior («Діор»), Valentino («Валентіно»), Nina Ricci («Ніна Річчі»), Chanel («Шанель»);
• Рим і Мілан із всесвітньо відомими компаніями Gucci («Гуччі»), Prada («Прада»), Dolce&Gabbana («Дольче і Габбана»);
• Нью-Йорк з домами моди Mihael Kors (Майкл Корс), Calvin Klein (Келвін Кляйн), Ralph Lauren (Ральф Лорен), Donna Karan New York («Донна Каран Нью-Йорк»);
• Лондон, що спеціалізується на молодіжній моді.
• До них долучаються Лос-Анджелес (США), Мадрид і Барселона (Іспанія), Шанхай (Китай), Гонконг, Токіо та інші міста.