Готуйся серйоЗНО
до географії

За підручником "Географія" 9 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко

   Електроенергія, чавун, сталь, алюміній, мідь, мінеральні добрива, каучук, пластмаси, ліки, парфуми, деревина, меблі, папір, машини та устаткування, тканини, одяг, взуття, харчові продукти і напої, будівельні матеріали та самі будівлі – усе це продукція виробництв вторинного сектора господарства. Результатом його діяльності є одержана у процесі переробки сировини кінцева продукція, яка призначена для продажу, споживання людьми або використання в інших виробництвах.

     У господарстві країн Європи вторинний сектор панував від початку ХІХ ст. до 80-х рр. ХХ ст. Причиною переходу від економіки первинного сектора стали промислові перевороти, які привели до поліпшення техніки для села та добувної промисловості. Внаслідок цього значно зросла продуктивність праці, що дало змогу вивільнити надлишки робочої сили та ресурсів з первинного сектора й переорієнтувати їх на вторинний – переробну промисловість та будівництво. Усе це спричинило відтік населення з села до міст й процес урбанізації.

     Суспільство, яке існує в умовах панування вторинного сектора господарства, називають індустріальним. Воно ґрунтується на промисловому виробництві, яке широко використовує передові досягнення науки і техніки, а отже, механізацію та автоматизацію праці, розвиток ринку товарів. В сучасному світі країнами з індустріально економікою є зокрема Китай, Індія, Бразилія, Мексика, Аргентина та інші.

  Вивчаючи третій розділ курсу, ви ознайомитеся з найважливішими виробництвами вторинного сектора господарства, їх сучасним станом та перспективами розвитку в Україні та світі. 

    Значення електроенергетики. Без електроенергії не працювало б жод­не підприємство, не літали б літаки, зупинилися б автомобілі та потяги. Наші оселі, вулиці міст та сіл увечері поринали б у темряву. Без електро­енергії ми не змогли б слухати музику, дивитися телебачення, працювати на комп’ютері, користуватися мобільними телефонами. Нині найбільшими споживачами електроенергії є промисловість (65%), транспорт і сільське господарство (по 10%), будівництво, побут та інші сфери.

   Електроенергетика – виробництво важкої промисловості, що продукує електроенергію та передає її до споживача через лінії електропередачі (ЛЕП).

      Це капіталомістке виробництво, яке потребує великих вкладень коштів у його розвиток. Вона розвивається найбільш динамічно у всіх країнах світу, тому належить до «авангардної трійки» виробництв разом з маши­нобудуванням та хімічною промисловістю. Без її розвитку неможливий подальший науково-технічний прогрес у суспільстві. У багатьох країнах світу розвиток електроенергетики фінансується за рахунок державних ко­штів. В одних країнах основна частина електроенергетичних потужностей належить державі (зокрема, у Франції, Великій Британії, Італії), в інших – приватним компаніям (як у США та Японії). Є країни, де виробництво електроенергії контролюється змішаними компаніями за участі держави (наприклад, ФРН, Іспанія, Україна).

      Упродовж ХХ – початку ХХІ ст. споживання електроенергії на планеті зросло у 15 разів, а потреби в ній подвоюються кожні 12–14 років. У наш час важливим завданням є ощадливе ставлення до паливно-енергетичних ресурсів та електроенергії через проведення на державному та побутовому рівнях політики енергозбереження.

  Енергозбереження – комплекс заходів з раціонального використання та економних витрат палива та енергії.

      Енергозбереження стосується організаційних, правових, виробничих, наукових, економічних, технічних та інших напрямів. Це важлива дер­жавна задача зі збереження ресурсів, яка дасть змогу відкласти вичерпан­ня паливно-енергетичних ресурсів; країнам, що мають обмежені їх запаси, зменшити імпорт; зменшити собівартість продукції, що виробляється, і тим збільшити її конкурентоспроможність. Заощаджені на енергозбереженні кошти можна спрямувати на соці­альний розвиток, охорону природи, розвиток інфраструктури тощо. 

  У наш час електроенергія виробляється здебільшого за рахунок невідновлюваних джерел: переважно вугілля, нафтопродуктів (мазуту), природного газу. З відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) найбільше значення має гідроенергетика, що використовує енергію водного потоку річок. Щоправ­да, економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17%. У Європі цей показник значно вищий – 80%. Почато використання дійсно невичерпних ресурсів: енергії Сонця, вітру, припливів, внутрішньої тепло­ти Землі, хвиль тощо. Електроенергію виробляють на електростанціях. До традиційних типів електростанцій належать теплові електростанції (ТЕС), гідравлічні (ГЕС) та атомні (АЕС).

   Теплові електростанції (ТЕС). За виробництвом електроенергії у біль­шості країн світу провідне місце посідає теплоенергетика. Перші ТЕС було побудовано наприкінці ХІХ ст. Принцип роботи ТЕС полягає у перетворен­ні теплової енергії в електричну. Під час спалювання енергоносіїв на ТЕС нагрівається котел з водою. Пара, що виробляється при цьому, обертає тур­біну, механічна енергія обертання якої переходить в електричну. ТЕС може ефективно працювати лише у безперервному режимі. У разі її зупинки кот­ли знову треба протягом 2–3 діб розігрівати для досягнення необхідних технічних параметрів пари.

  Існує кілька видів ТЕС: паро- та газотурбінні, дизельні, парогазові, які використовують різні види палива: вугілля, газ, мазут тощо. Частіше працю­ють паротурбінні ТЕС, що використовують тверде паливо, зазвичай вугілля.

   Залежно від технології виробництва електроенергії існують конденса­ційні електростанції (КЕС) та теплоелектроцентралі (ТЕЦ).

      Конденсаційні електростанції (КЕС) виробляють багато електроенергії. При цьому відпрацьована пара, пройшовши турбіну, охолоджується, конден­сується й знову надходить у котел. Часто споруджують дуже потужні КЕС (понад 2 млн кВт), застосовуючи концентрацію як просторову форму орга­нізації виробництва. Вони обслуговують великі території. Такі електростан­ції є ресурсозатратними та неекологічними. Найбільшої шкоди середовищу завдають електростанції, що працюють на вугіллі. За добу вони спалюють 10–20 тис. тонн твердого палива. Для перевезення такої кількості вугілля потрібно близько 1500 товарних вагонів. Під час спалювання вугілля у пові­тря викидається значна кількість сполук Сульфуру, що спричиняє при спо­лученні з парами води кислотні дощі, в також виділення вуглекислого газу.

    Найголовнішим чинником розміщення ТЕС є споживач. Оскільки електро­енергію транспортувати на великі відстані нерентабельно, ТЕС споруджують у великих промислових районах, де потреба в електроенергії є найбільшою. При цьому збагачене вугілля перевозять до електростанцій на чималі відстані. У країнах, які мають значні поклади вугілля, потужні ТЕС також орієн­туються на чинник сировини, тобто на місця цих розробок. Наприклад, на базі донецького вугілля працює ряд таких електростанцій. Найбільші ТЕС у Німеччині, США, Росії, Казахстані також працюють біля джерел сировини.

   Теплоелектроцентралі (ТЕЦ) є результатом комбінування, забезпечую­чи поєднання двох виробництв: електроенергії та гарячої води для опалення приміщень. Відпрацьована пара при цьому не охолоджується, а як відходи виробництва опалює приміщення холодної пори року. Оскільки гарячу воду транспортувати через її швидке охолодження на відстань більш ніж 20 км не можна, ТЕЦ будують у великих містах, орієнтуючись на чинник споживача.

  Гідравлічні електростанції (ГЕС). Гідроелектростанції використовують як джерело енергії рух потоку води, зазвичай у руслі річки. Хоч гідроенергію як механічну люди використовують здавна (згадайте водяні млини), для одержання електричної енергії річки почали використовувати лише у ХІХ ст. Під час зведення ГЕС, щоб створити напір води, будують з ґрунту або бетону греблю із засувками, яка перекриває річку. Перед греблею річка роз­ливається, утворюючи водосховище. У греблі монтують гідравлічні турбіни. Для того щоб запрацювала така електростан­ція, потік води має рушити крізь вузькі отвори в греблі й почати обертати гідро­турбіну, перетворюючи механічну роботу в електричну енергію. Для зупинення турбіни закривають засувки в греблі. Біля великих міст, де попит на елек­троенергію зростає (особливо зранку, увечері та вночі), для покриття пікових потреб поряд з ГЕС зводять додатково гідроакумулятивну електростанцію (ГАЕС). Вона являє собою два басейни на різних рівнях. У міжпіковий час станція працює в насосному режимі, перекачуючи воду з нижнього басейну до верхнього, акумулюючи водний по­тік. У години пік ГАЕС виробляє дорогу пікову електроенергію за рахунок водно­го потоку, що падає з верхнього басейну в нижній, обертаючи гідротурбіну. Гідроенергетика має певні переваги та великі перспективи розвитку у світі. Хоча ГЕС вирізняється тривалістю спорудження та високою собі­вартістю будівельних робіт, така станція є простою в експлуатації та дає достатньо дешеву електроенергію. Її собівартість у 4 рази менша, ніж на аналогічній за потужністю ТЕС. Будувати ГЕС найвигідніше на річках з ве­ликими падінням та похилом річища. ГЕС використовують невичерпне дже­рело енергії й водночас не забруднюють навколишнє середовище. Однак їх екологічність є суперечливою. Через створення водосховищ виникає низка проблем: затоплюються родючі землі, руйнуються береги, змінюється рівень ґрунтових вод, застоюється та цвіте вода, що приводить до загибелі риби. Попри усі переваги масштаби гідроенергетичного будівництва та частка ГЕС в енергопостачанні світу постійно зменшуються. Це пояснюється швид­шими темпами спорудження ТЕС, які меншою мірою залежать від прив’яз­ки до певної території. ГЕС же можна споруджувати лише на річках. 

  Атомні електростанції (АЕС). Атомна енергетика з’явилася у середині ХХ ст. внаслідок науково-технічної революції, яка дала змогу використову­вати енергію розпаду радіоактивних речовин у мирних цілях. Вона є неза­мінною для країн з обмеженими енергоресурсами. За сучасних технологій і дотримання норм безпеки АЕС відіграють значну роль в енергозабезпеченні високорозвинутих країн та деяких країн, що розвиваються.

  Принципи роботи АЕС і ТЕС подібні. Лише замість мінерального палива використовується ядерне. Сировиною для виробництва «елементів живлен­ня» для АЕС є збагачений Уран-235 або Плутоній-239. Атомна енергетика дуже потужна. 1 кг урану виділяє стільки само теплоти, як при спалюван­ні 2,5 тис. тонн кам’яного вугілля. Генератором енергії на АЕС є ядерний реактор – агрегат, у якому відбувається керована ядерна реакція. Величезна кількість теплоти, яка виділяється в ньому в результаті реакції радіоактив­ного розпаду, нагріває воду в котлах, утворюється пара, що обертає турбіну.

   Ядерне паливо легко транспортується, тому АЕС розташовують неза­лежно від сировинного чинника. Їх споруджують, орієнтуючись на споживача, у районах з дефіцитом паливних ресурсів. Оскільки АЕС дуже водо­місткі, їх споруджують біля джерел водопостачання, зазвичай біля річок. Багато води потрібно для охолодження водяної пари у конденсаторі для повторного її використання. Навколо АЕС створюють зону спостереження для моніторингу радіаційної ситуації. У радіусі 3 км навколо станції існує санітарно-захисна зона, у якій заборонено проживання людей та обмежено сільськогосподарську діяльність.

  Чорнобильська трагедія продемонструвала всьому світу небезпечність атомної енергетики за умов недосконалих технологій системи захисту під час виникнення аварійних ситуацій. Однак АЕС, на відміну від ТЕС, є екологічно чистим видом енергії в разі безаварійної роботи. Це пов’язано з тим, що ядерний розпад відбувається усередині реактора й не має безпосе­реднього зв’язку з навколишнім середовищем. Кожні 4 роки проводиться капітальний плановий ремонт енергоблоків, під час якого вивантажують з нього паливо, проводять діагностику, ремонт, заміну та модернізацію об­ладнання, випробовують корпус реактора на міцність.

  Проте й досі остаточно не вирішена проблеми утилізації радіоактивних відходів та консервації АЕС після закінчення терміну їх роботи. У деяких краї­нах створено підприємства з переробки та збереження радіоактивних відходів.

  Відновлювані джерела енергії. Вичерпність паливних мінеральних ре­сурсів, неекологічність ТЕС, небезпечність АЕС, обмеженість на певних те­риторіях гідроенергопотенціалу річок змусили людство замислитися над використанням відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Нині вони дають лише близько 5,8% світового виробництва електроенергії. Проте всі нові джерела енергії мають дві безперечні переваги: використовують невичерпні джерела енергії та є екологічно чистими.           

 Найчастіше використовуються вітрові електростанції (ВЕС). Вони перетворюють енергію вітру в механічну, теплову та електричну. Хоча енер­гія вітру в 10 разів перевищує енергопотенціал усіх річок планети, але здавна використовувалася лише мізерна її частина для роботи вітряків та вітрильників. Енергія вітру дуже розсіяна. Для спорудження ВЕС потрібні великі площі. Окрім того, ВЕС можна ставити лише там, де дмуть постійні вітри: біля моря або в горах. Через роботу вітрових установок виникає ві­брація, яка негативно впливає на довкілля.

  Геотермальні електростанції (ГеоЕС) – теплові електростанції, які перетворюють енергію внутрішньої теплоти Землі (гарячих джерел, гейзерів, пари) в електричну енергію. Розроблено два шляхи використання енергії надр: використання гарячої води для опалення приміщень (подібно до ТЕЦ) та відведення водяної пари для одержання електроенергії. ГеоЕС не можуть бути розміщені повсюдно. Вони прив’язані лише до сейсмічних поясів Землі.

   Сонячні електростанції (СЕС), або геліостанції, перетворюють енер­гію сонячної радіації в електричну. Сонячна енергія величезна: лише за півроку Сонце дає Землі енергію, еквівалентну всім запасам мінеральної сировини в надрах планети. Нині існують два види СЕС: термодинамічні та фотоелектричні. Перші перетворюють енергію Сонця в теплову, а по­тім в електричну подібно до ТЕС. Другі – через систему сонячних батарей енергію Сонця зразу перетворюють в електричну. Планується створення на орбіті нашої планети сонячних космічних електростанцій (СКЕС), які передаватимуть на Землю сонячну енергію. Однак потік сонячної енергії не є постійним, тому слід її акумулювати вдень для подальшого використання. Також перспективними для спорудження СКЕС є лише країни аридного (сухого й жаркого) клімату.

  Припливні електростанції (ПЕС) перетворюють енергію морських при­пливів у електричну. Цю енергію люди використовували здавна, але з по­явою парового двигуна про неї надовго забули. Енергія припливів у кілька разів більша, ніж в усіх річках планети разом. Щоправда людина вико­ристовує її мало. У припливно-відпливній зоні, як на річці, споруджується дамба з турбінами, які, обертаючись, виробляють енергію. Обмежує вико­ристання ПЕС висота припливної хвилі. Вона має бути не меншою від 10 м.

 Нині люди приборкують енергію хвиль, споруджуючи перші хвильові електростанції. Океанічні течії несуть у сотні разів більше води, ніж усі річки планети. Щоб їх використати для одержання енергії, потрібно збуду­вати електростанції посеред океану. Відроджується біоенергетика. Старий спосіб її використання – спалювання біомаси, новіший – переробка органіч­них решток на спирт або біогаз, що їх використовують як паливо.

  Виробнича інфраструктура. Для забезпечення нормальної роботи енер­гетики необхідна розгалужена виробнича інфраструктура. До неї нале­жать транспортні магістралі, електромережі та система водопостачання. Специфічним видом транспорту для обслуговування даного виробництва є трубопроводи. Транспортування електроенергії здійснюється за допомо­гою ліній електропередачі (ЛЕП). Електромережі розподіляють електро­ енергію між споживачами. Водо­ постачання забезпечує виробничий цикл на ТЕС та АЕС.

  Паливно-енергетичний баланс. Для розрахунків співвідношення витрат та надходження палива і енергії в країні застосовують паливно-енергетич­ний баланс (ПЕБ).

   Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) – це співвідношення між надходженням та витратами палива різних видів та електроенергії у країні протягом року. 

  Оскільки різні види палива мають неоднакову енергетичну цінність, ПЕБ обчислюють в одиницях умовного палива. За одиницю умовного палива (коефіцієнт 1) прийнято теплотворну здатність кам’яного вугілля, яка дорівнює 7000 ккал/кг, або 29 мДж/кг. Більш енергомістким є вугілля марки антрацит (коефіцієнт 1,2), а також нафта та природний газ (коефіцієнт 1,5). Менш калорійними, ніж кам’яне вугілля, є торф (0,5), буре вугілля (0,4), горючі сланці (0,3). Прибуткову частину ПЕБ становлять видобуток палива різних видів, виробництво електроенергії на ГЕС та АЕС (які не потребують витрат паливної сировини), імпорт різних видів палива та електроенергії, а також залишки палива на електроенергії з попереднього року. Витратну частину ПЕБ становлять потреби виробництва, ТЕС та АЕС, експорт па- лива та електроенергії, а також залишки палива та електроенергії на кінець року. В ідеальному разі прибуткова та витратна частини ПЕБ мають бути приблизно однаковими.

   Виробництво електроенергії в Україні ґрунтується на використанні атомної енергії (АЕС), спалюванні вугілля, мазуту, природного газу (ТЕС), використанні енергії води (ГЕС), сонця (СЕС) та вітру (ВЕС). Значення різних типів електростанцій у ПЕБ України за останні 25 років суттєво змінилося. Тривалий час переважали ТЕС, на які на початку 90-х рр. ХХ ст. припадало майже 3/4 усього виробництва електроенергії. Через зростання цін на імпортний природний газ, а потім че­рез військові дії і втрату контролю над вугільними шахтами Донбасу значно зросла роль атомної енергетики. Роль гідроенергетики є допоміжною. АЕС та ГЕС перебувають у власності держави. Більшість ТЕС мають приватних власників. Проводяться роботи з розши­рення видів використання ВДЕ: перш за все вітрової та сонячної. Україна є великим виробником та одночасно споживачем електроенер­гії. За останні роки наша держава зменшила виробництво електроенергії на 10%. У 2015 р. було одержано 163,7 млрд кВт· год, що становить 0,8% сві­тового виробництва. За цим показником Україна посіла 23-тє місце в світі та 6-те місце в Європі після Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії та Іспанії. За споживанням електроенергії на одну особу Україна на 56-му місці в світі (3550 кВт· год за рік на 1 особу) та 33-му в Європі. Через не­ раціональне використання електроенергії, енергозатратне виробництво, що використовує застаріле обладнання, наша держава є одним з найбільших споживачів електроенергії у Європі. Так, наприклад, Україна споживає вдвічі більше електроенергії з розрахунку на кожний долар ВВП, ніж Ні­меччина. Тому на державному рівні необхідна програма енергозбереження.

     Розміщення електроенергетики в Україні. Атомна енергетика. З 60–70 рр. ХХ ст. в Україні швидкими темпами розвивається атомна енергетика. Вона має велике значення для країни з обмеженими енергоресурсами.

      Керує роботою АЕС державне підприємство «Енергоатом», створене у 1996 р. Це найбільший виробник електроенергії в Україні з часткою 53,7% від загального її виробництва. У підпорядкуванні компанії – чотири АЕС: Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька. Для обслу­говування кожної з АЕС побудовано спеціальні міста енергетиків. Робо­та «Енергоатома» націлена на подальше зростання виробництва електро­енергії на АЕС, збільшення потужності діючих АЕС за умови постійного підвищення рівня безпеки їх експлуатації. За встановленою потужністю ядерних енергоблоків Україна посідає 7-ме місце в світі. На діючих АЕС працюють 15 енергоблоків загальною потужністю понад 13,8 млн кВт. Планується доведення частки виробництва електроенергії на АЕС до 60%. Це дасть змогу знизити залежність держави від імпортного вугіл­ля на 5 млн тонн на рік.

    АЕС споруджені з орієнтуванням на споживача у районах з дефіцитом паливних ресурсів. Тому за сучасних технологій і дотримання норм безпеки атомна енергетика є незамінною для промислового Придніпров’я та півден­них, бідних на енергетичні ресурси, районів України. Оскільки для роботи АЕС потрібно багато води для охолодження водяної пари у конденсаторі для повторного її використання, їх споруджено біля великих річок.

     Найпотужнішою електростанцією Європи та третьою за потужністю серед АЕС у світі є Запорізька АЕС, розташо­вана на березі Каховського водосховища для забезпечення потреб в електроенер­гії найбільшого промислового району України – Придніпровського. Перший енергоблок був уведений в екс­плуатацію у 1984 р. Протягом наступ­них 11 років було введено ще п’ять. Нині діють 6 енергоблоків, кожний з яких має потужність в 1 млн кВт, тобто загальна потужність станції становить 6 млн кВт. Для обслуговування Запорізької АЕС було збудоване місто Енергодар.

    Другою за потужністю серед АЕС в Україні є Південноукраїнська АЕС, розташована на березі річки Південний Буг біля міста енергетиків Южно­українська Миколаївської області, що обслуговує південні частини краї­ни. Вона почала давати електроенергію у 1982 р. На станції працюють 3 енергоблоки загальною потужністю 3 млн кВт. У 1987 р. було розпочате спорудження 4-го енергоблоку, яке згодом було зупинене.     Найстаріша з нині діючих АЕС України – Рівненська АЕС. Вона працює з 1980 р. біля міста Вараша (до 2016 р. – Кузнецовськ) на березі річки Стир. Нині діють 4 енергоблоки загальною потужністю понад 2,835 млн кВт. Проектування 5-го та 6-го енергоблоків призупинене.

   Наймолодша з АЕС України – Хмельницька АЕС. Вона почала експлу­атуватися у 1987 р. Була розміщена неподалік від міста Нетішина на річці Горинь. Нині дають енергію 2 енергоблоки загальною потужністю 2 млн кВт. Планується будівництво ще трьох енергоблоків.

   У 2000 р. була виведена з експлуатації Чорнобильська АЕС. Вона була однією з трьох найпотужніших АЕС Радянського Союзу. Почала працювати з 1977 р. біля міста Прип’яті Київської області. Мала 4 енергоблоки загаль­ ною потужністю 3,8 млн кВт. Споруджувалося ще 2 енергоблоки (роботи припинили у 1988 р.). Під час аварії 1986 р. був зруйнований 4-й енерго­блок. Другий блок зупинили у 1991 р., згодом перший – у 1996 р. Остан­ній, 3-й енергоблок, припинив виробляти електроенергію 15 квітня 2000 р. У 2016 р. указом Президента України у зоні відчуження був створений Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який стане до­слідницькою ділянкою для проведення міжнародних наукових досліджень та моніторингу стану довкілля.

     Україна має власні ресурси для роботи АЕС. Єдине місто, де видобува­ ються та збагачуються уранові руди, – Жовті Води Дніпропетровської обла­сті. Там працює Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК)». Але більша частина ядерного палива надходить з Росії. У різних частинах України планувалося будівництво ще чотирьох АЕС. Кримську АЕС біля м. Щолкіного планували запустити у 1989 р. Проекту­ валося 4 енергоблоки загальною потужністю 4 млн кВт. 1-й блок був гото­вий на 80%, 2-й – на 18%. Після чорнобильської катастрофи роботи були припинені, а ділянка занедбана. У другій половині 80-х рр. ХХ ст. велися роботи зі спорудження Чигиринської АЕС у Черкаській області, Одеської та Харківської АТЕЦ, та також міст для роботи енергетиків біля них. Але під тиском громадськості роботи було припинено. Нинішні перспективи роз­ витку атомної енергетики в Україні вбачаються не у зведенні нових АЕС, а нарощуванні потужності вже існуючих з обов’язковим контролем за надій­ністю та безпекою їх роботи.

   Теплові електростанції. Перші ТЕС було побудовано в Україні ще на­прикінці ХІХ ст. Хоча нині вони поступилися своєю першістю в економіці України АЕС, їх роль залишається важливою. Нині ТЕС дають 41,2% всієї електроенергії країни. У своїй роботі вони використовують різні види пали­ва: вугілля, мазут, природний газ.  

   Основними в розміщенні ТЕС є чинники споживача та сировинний з перевагою на користь першого. До того ж при виборі місця для будівни­цтва ТЕС обов’язково враховують екологічний чинник.

  Найпотужніші ТЕС України побудовано на основі форми просторової організації виробництва – концентрації. З 36 нині діючих ТЕС в Україні 14 потужних ТЕС виробляють 85% електроенергії країни. Теплова енергетика країни належать 6 основним компаніям, 5 з яких є приватними. До приватної енергетичної компанії ДTЕК входять «ДТЕК Східенерго», «ДТЕК Західенерго», «ДТЕК Дніпроенерго» та «Київенерго». Крім того, власником ТЕС є приватне акціонерне товариство «Донбасенер­го». Приватизацію «Центроенерго» було відкладено. Концентруються ТЕС у великих промислових районах та біля великих міст. Тому основними двома «кущами» зосередження ТЕС в Україні є Дон­бас та промислове Придніпров’я. Так, на Донбасі працюють Вуглегірська, Старобешівська, Кураховська, Зуївська, Слов’янська, Луганська ТЕС. У Придніпров’ї розміщені Запорізька, Криворізька, Придніпровська ТЕС. Крім того, потужні ТЕС збудовані біля Києва (Трипільська), Харкова (Зміївська), на Вінниччині (Ладижинська). У Прикарпатті діють Бурштинська та Добротвірська ТЕС. Серед найбільших за проектною потужністю ТЕС України вирізняються Запорізька та Вуглегірська ТЕС, які мають по 7 енергоблоків кожна, за­ гальною потужністю 3,6 млн кВт. Однак через високі ціни на природний газ енергоблоки станцій, що працювали на цьому виді палива, було зупи­нено. Тому нині ці ТЕС працюють лише на 1 /3 від своїх можливостей. Вуглегірська ТЕС, що розташована на окупованій частині Донбасу, через часті обстріли на деякий час на­віть призупиняла свою роботу.

 У великих містах працює 21 теплоелектроцентраль (ТЕЦ). Вони крім виробництва електроенергії нагрівають воду для опалювання приміщень холодної пори року. Найбільшими ТЕЦ є Київська-5 та -6, Харківська-5.

    ТЕС – це найбільш неекологічний тип електростанцій. Вони викида­ють до 1 /3 усього обсягу шкідливих промислових відходів, поступаючись за цим сумним рекордом лише автомобільному транспорту. Найбільше вики­дів дають ТЕС, що працюють на вугіллі. Вони є джерелами надходження у повітря оксидів Сульфуру та Нітрогену, які спричиняють кислотні опа­ди, а також вуглекиого газу, леткого попелу, сполук Флуору. Найменше шкодять довкіллю ТЕС, що працюють на природному газі. Вони дають у 5 разів менше викидів, ніж ті, що використовують вугілля. Великі ТЕС скидають у водойми багато відпрацьованої гарячої води, спричиняючи так зване теплове забруднення. Це змінює температурний режим річок та озер, що призводить до цвітіння води, негативно впливає на умови нересту риби.

     Гідравлічні електростанції (ГЕС) відіграють в економіці України допо­міжну роль. Вони дають лише 4,2% електроенергії України. Великі гідроелектростанції (ГЕС) зведено на Дніпрі: Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпровська, Дніпродзержинська, Каховська. На Дністрі працюють дві ГЕС: Дністровська-1 та Дністровська-2. Каскад дніпровських ГЕС та Дністровський гідровузол є власністю державного публічного акці­ онерного товариства «Укргідроенергія». Для покриття пікових навантажень працюють ГАЕС: Київська ГАЕС, Дністровська ГАЕС. У 2006 р. на річці Великий Ташлик, лівій притоці Пів­денного Бугу, була введена в експлу­атацію найпотужніша в Європі Ташлицька ГАЕС, потужністю 0,9 млн кВт). Вона є частиною великого гідровузла у складі Південноукраїнської АЕС та Олександрівської малої ГЕС. Також ще у 1984 р. було спро­ектовано Канівську ГАЕС на Дніпрі. Спорудження було розпочате, але у 1992 р. роботи призупинено. Нині йдеться про відновлення цього проекту. На малих річках діють близько 50 невеликих ГЕС. У Карпатах у місці злиття двох гірських річок споруджена Теребле-Ріцька ГЕС.

   Відновлювані джерела енергії. В останні десятиліття в нашій дер­жаві зріс інтерес до нових типів електростанцій, які використовують невичерпні природні ресурси і не зав­дають шкоди навколишньому середовищу. Однак нині на них припадає майже 1% виробленої в країні електроенергії, у тому числі 0,6% – на со­нячні електростанції та 0,4% – на вітрові.

   У південних частинах України почато використання енергії Сонця. Вже працюють 11 сонячних електростанцій (СЕС), які займають значні площі малопридатних для сільськогосподарського використання земель. Більшість з них розміщені в Одесь­кій області та Автономній Республіці Крим. СЕС в Одеській та Херсонській областях експлуатуються українським приватним підприємством «Соларенер­го». Вони були спроектовані та зведе­ні за участі австрійської компанії Activ Solar. Станція «Перово» у Криму є най­більшою СЕС у світі.

     Широко використовується вітрова енергетика. Нині у південних та схід­них частинах країни діють 8 ВЕС, на яких працюють близько 400 вітрових установок (ВЕУ). Перспективним щодо розвитку вітрової енергетики є район Українських Карпат. Найпотужніша з українських ВЕС – Новоазовська на пів­денному сході Донецької області. Вона має фактичну потужність 79,3 тис. кВт та складається з 143 ВЕУ. Власник станції – компанія «Вітроенергопром» планує довести кількість вітрових агрегатів до 468 для досягнення потужності 107,5 тис. кВт.

    В Україні є певні можливості для розвитку геотермальної енергетики, що використовує внутрішню теплоту Землі. Великі термальні зони на глиби­нах менш ніж 4 км є у Карпатах та в Криму. Перша дослідна ГеоЕС зведена біля Ужгорода для теплопостачання теплично-парникового комбінату і тва­ринницької ферми. Глибина даної системи – 2,3 км, а температура – 124 °С. Перспективні райони для освоєння геотермальної енергії – Львівщина, За­карпаття, Полтавщина, Харківщина, Донеччина, Керченській півострів.

         Лінії електропередачі

 Основою електроенергетики нашої держави є об’єднана електроенергосистема (ОЕС), яка здійснює централізоване енер­гопостачання окремих споживачів і взаємодіє з енергосистемами сусідніх країн, забезпечуючи експорт електроенергії з України. Контролює надійну передачу електроенергії від електростанцій до споживачів, а також її екс­порт Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укре­нерго». На балансі підприємства – підстанції напругою 220–750 кВ та майже 22,5 тис. кілометрів магістральних та міждержавних ліній електропередачі (ЛЕП) різної напруги: від 35 до 1500 кВ. ЛЕП великої напруги (750–1500 В) забезпечують передачу електроенергії на значні відстані, у тому числі й за кордон.

    Через ЛЕП великої напруги значна частка електроенергії постачаєть­ся до Угорщини, Словаччини та Румунії з Бурштинської ТЕС. З Південноукраїнської АЕС електроенергія експортується до Молдови та Румунії, з Хмельницької АЕС – до Польщі та Білорусі. У зв’язку з економічною кризою Україна скоротила експорт електроенергії удвічі.

Електроенергетика світу

        Обсяги виробництва електроенергії в світі

    В період зростання виробництва електроенергетика є однією з галузей «авангардної трійки», що розвивається найбільш динамічно. У світі в 2014 р. було вироблено 23536500 ГВт · год елек­ троенергії. Хоча електроенергетика є у господарському комплексі всіх країн сві­ту, проте 3/4 виробництва електроенергії припадає на десять держав, у тому числі перші дві – Китай (24%) та США (18%). Розрив у загальному виробництві електроенергії між країнами високорозвинутими та тими, що розвиваються, є дуже значним. Ще більший він за кількістю електроенергії, що припадає на 1 особу. Найви­щий цей показник у Ісландії – 51440 кВт · год., Норвегії – 25175 кВт ·год., Люксембургу – 16834 кВт ·год.; а найнижчий – в африканській країні Малі – 13 кВт ·год. Тобто співвідношення становить 4000 : 1.

 Традиційні джерела енергії

   Більшу частину електроенергії в світі – 66,2% – виробляють ТЕС. Вони працюють на вугіллі, мазуті або природно­му газі й розміщені в основному поблизу споживача або сировини. За допо­могою ТЕС майже вся електроенергія виробляється у Лівії (100%), Білорусі (99,7%), Алжирі (99%), Нідерландах (97%), Південній Африці (91%), Польщі (87%), Румунії (83%), Мексиці (82%), Австралії (майже 79%), Китаї (майже 70%), США (майже 68%), Росії (понад 60%). Ці дер­жави багаті на кам’яне вугілля, нафту чи природний газ, на яких ґрунту­ється їхня електроенергетика. Досить високий показник виробництва електроенергії на ТЕС також мають США, більшість країн Європи, Індія.  

      Найпотужніша у світі Тайчжунська ТЕС споруджена на Тайвані. Її потуж­ність – 5,78 млн кВт, працює на вугіллі з Австралії. Одночасно вона й най­більший у світі забруднювач повітря. Російська Сургутська-2 – друга за потужністю ТЕС у світі. Вона розташована в Західному Сибіру, має 8 енерго­блоків загальною потужністю 5,6 млн кВт.

    Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють 18,1% електроенергії світу. Найбільше освоєний гідроенергопотенціал річок Європи (на 60%) та Північ­ної Америки (на 40%), найменше – Африки (лише на 5%). Дуже високою є частка ГЕС у виробництві електроенергії Парагваю (100%), Норвегії (98%), Бразилії та Перу (80%), Канади (63%), Австрії (майже 60%), Нової Зеландії (56%). Ці країни мають потужний гідроенергопотенціал та широко його вико­ристовують. ГЕС належать до найпотужніших у світі електростанцій. Найбільша з них запущена на повну потужність у 2012 р. у Китаї на річці Янцзи – «Сань-Ся» («Три ущелини»). Будівництво тривало 20 років. При ство­ренні водосховища площею 1045 км2 було переселено 1,5 млн осіб. Бетонна дамба має довжину 2,3 км, висоту – 185 м. Проектна потужність станції – 22,4 млн кВт. Їй на третину посту­пається за потужністю друга ГЕС світу Ітайпу (14 млн кВт), що на межі Бразилії та Парагваю. Її бетонна дамба має довжину 7,2 км, а висоту 196 м.

   Після Чорнобильської катастрофи частка АЕС у світовому виробництві електроенергії зменшується. Якщо наприкінці 90-х рр. ХХ ст. на них припа­дало 17,6%, то нині – лише 7,5%. Вони залишаються важливими для ряду країн, бідних на інші джерела енергії. Нині працює 197 АЕС у 31 країні світу, де існує 439 ядерних реакторів. США на АЕС виробляють близько 20% сві­тової ядерної енергії. Найвищим відсотком виробленої електроенергії на АЕС вирізняються нині Франція (76,9%), Словаччина (56,8%), Україна (53,7%), Угорщина (53,6%), Бельгія (47,5%). Понад 1/3 цей показник становить у Швеції, Швейцарії, Словенії, Чехії, Фінляндії, Болгарії, Республіці Кореї.

   Нині найпотужніша в світі АЕС – це японська Касівадзакі-Каріва. Її 7 енергоблоків сучасної конструкції мають сумарну потужність – 7,965 млн кВт. До аварії 2010 р., що сталася під час землетрусу і цунамі були пошкоджені японські АЕС «Фукусіма-1» і «Фукусіма-2». Їх сумарна потужність була 8,814 млн кВт. Проте нині її 4 реактора з 6-ти мають знач­ні ушкодження.