Виробництво тканин, одягу та взуття
ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ ТА ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ З ВИРОБНИЦТВА ТКАНИН, ОДЯГУ, ВЗУТТЯ
Що таке побутові товари?
Головне завдання господарства – забезпечення потреб людей у товарах повсякденного попиту, які багато у чому визначають рівень комфортності життя. Без задоволення потреб населення у побутових товарах не можуть нормально функціонувати й інші виробництва.
Побутові товари – сукупність предметів, що їх виробляють для реалізації населенню з метою особистого, родинного або домашнього використання для задоволення матеріальних та духовних потреб.
Придбання побутових товарів не пов’язане з їх використанням у комерційних цілях.
Розрізняють товари повсякденного попиту та товари тривалого використання. Товари повсякденного попиту люди купують регулярно залежно від потреб на момент купівлі-продажу. При цьому покупець мало думає про необхідність придбання та рівень цін. Зокрема, це косметичні та мийні засоби, повсякденний одяг, взуття, ліки. Товари тривалого використання мають довгий термін експлуатації: три та більше років. Це, наприклад, меблі, сантехніка, іграшки, галантерейні вироби, електроприлади. Купуючи їх, споживацька спільнота попередньо оцінює їх якість, порівнює ціну в різних виробників. Існують товари першої необхідності, попит на які є сталим. Це їжа та повсякденний одяг. Предмети розкоші споживаються рідше. Попит на них зростає з підвищенням рівня життя у суспільстві. До них належать ювелірні вироби, брендовий одяг, взуття, автомобілі.
Склад легкої промисловості та її виробничі зв’язки
Основну частину побутових товарів виробляє легка промисловість. Вона включає текстильне виробництво, виробництво одягу, шкіри та взуття, виготовлення виробів із хутра та галантерейне виробництво. Кінцевою продукцією текстильного виробництва є тканини. Швейна промисловість з тканин виробляє готовий одяг та інші вироби побутового та технічного призначення. Шкіряно-взуттєва промисловість виготовляє натуральну шкіру та шкірозамінники, а також вироби з них: взуття та шкіряний одяг. Хутряна промисловість спеціалізується на виготовленні виробів з хутра тварин диких, кліткового утримання та свійських. Галантерейне виробництво виготовляє сотні дрібних побутових товарів повсякденного попиту.
Окрім побутових товарів, легка промисловість випускає деяку продукцію виробничого призначення: наприклад технічні тканини, шкірозамінники та шкіру для меблевої промисловості, автомобілебудування тощо.
Легка промисловість – матеріальне виробництво, яке забезпечує населення одягом та взуттям, а деякі виробництва промисловості – сировиною.
Легка промисловість найтісніше пов’язана виробничими зв’язками з сільським господарством та хімічною промисловістю.
З одного боку, для виробництва тканин, шкіри та хутра використовується рослинна, тваринна або хімічна сировина. Рослини та тварини дають волокно, з якого роблять нитки, а потім тканини. Крім того, свійські тварини дають вовну, натуральний шовк, шкури. Хутро одержують, як від домашніх, так і від диких тварин. У другій половині ХІХ ст. окрім натурального почали одержувати хімічне волокно, а з 60-х рр. ХХ ст. окрім натуральних шкір та хутра, почали використовувати шкірозамінники та синтетичне хутро.
З іншого боку, під час виробництва тканин та обробки шкур тварин використовують різні хімічні речовини: кислоти, луги, барвники.
Легка промисловість також тісно пов’язана з машинобудуванням, адже для одержання продукції вона використовує спеціальне обладнання: ткацькі верстати, швейні машини, машини для пошиття взуття тощо.
Чинники розміщення легкої промисловості
Особливістю легкої промисловості є працемістке виробництво, на якому до 75% зайнятих – жіночі трудові ресурси. Тому в містах, які спеціалізуються на легкій промисловості, існує чисельна перевага жіночого населення над чоловічим. Такі міркування були притаманні економічному фаховому колу через стереотипне бачення «жіночої» й «чоловічої» роботи.
Оскільки легка промисловість виробляє побутові товари, другим чинником її розміщення є споживчий. Водночас виробництва є достатньо екологічно чистими, не потребують значних витрат води та енергії, тому їх можна розміщувати у густонаселених місцях.
Підприємства первинної переробки сировини (бавовнику, вовни, шовку, льону) мають велику кількість відходів (до 30–40% вихідної сировини) і тому зорієнтовані на сировинний чинник. Через те підприємства, які готують рослинну сировину для одержання з неї ниток та миють вовну, розташовані недалеко від сільськогосподарських підприємств.
Текстильне виробництво
Початковим виробництвом легкої промисловості є текстильне виробництво. Воно складається з групи виробництв, які виробляють різні за походженням та хімічним складом тканини. Для виробництва тканин у переробку йдуть волокна – довгі гнучкі нитки, які одержують з природних або синтетичних полімерів. Розрізняють природні та хімічні волокна. Природні волокна мають рослинне, тваринне або мінеральне походження. Рослинні волокна одержують при переробці кількох культурних рослин, які називаються волокнистими. Це бавовник, льон, коноплі, джут, агава. Волокно вилучають або з їх насіння (бавовник), або стебла (льон, коноплі, джут), або листя (агава). Основа рослинного волокна – целюлоза.
Тваринні волокна за своїм хімічним складом є білковими полімерами, тому вони еластичні. Їх одержують з вовни тварин (овечок, ангорських кіз, лам, верблюдів, окремих порід собак) або коконів тутового шовкопряда. Наприклад, під час стрижки одна вівця найкращої породи мериносів за рік може дати 6–7 кг вовни, а з одного верблюда вичісують 4–9 кг пуху. Вовна тварин має високі теплоізоляційні властивості, тому тканини з неї добре зберігають тепло. Найціннішою є м’яка, ніжна, тепла й довга (до 25 см) вовна турецьких ангорських кіз, з якої одержують мохер. Метелик шовкопряда за життя дає один кокон, з якого одержують міцну й блискучу шовкову нитку завдовжки до 700 м.
Мінеральні волокна виробляють з волокнистої гірської породи – азбесту. Його волокно дуже цупке й не горить. Із нього виготовляють технічні тканини: брезент, тканини для захисту одягу, ковдри для гасіння пожежі, ізоляційні покриття.
До натуральної сировини зазвичай додають якусь частку хімічної: штучні та синтетичні волокна. Штучним називають волокно, яке виробляють з природних полімерів, зокрема целюлози, що її одержують з деревини. Так навчилися у другій половини ХІХ ст. виробляти віскозу – єдине штучне волокно натурального походження. Для цього тирсу різних порід дерев перетворюють на густу рідину і протягом доби варять у хімічному розчини під високим тиском. Потім з добутої маси формують нитки. Зовні важко відрізнити віскозу від натуральних тканин. За її блиск і гладку поверхню називають «штучним шовком». Сировиною для одержання віскози також може бути бавовняний пух, який залишився на насінні після того, як з нього зняли довге волокно. Тканина з віскози приємна на дотик, рівномірно зафарбовується, добре пропускає повітря. Синтетичне волокно є продукцією хімічної промисловості, його одержують в результаті переробки природного газу, нафти. Ці міцні й термостійкі волокна почали синтезувати у 40-х рр. ХХ ст. До синтетичних волокон належать понад 600 тис. їх видів, з яких у промислових масштабах добувають близько десятої частини. Назви найвідоміших з них можна прочитати на етикетках у складі тканин: поліамідні (капрон, нейлон), поліестерні (лавсан), поліакрилові (нітрон) та інші волокна. Синтетичні волокна окрім як для виробництва тканин використовують для виробництва синтетичного хутра, рибальських сіток, автомобільних шин, у хірургії.
Отже, текстильна промисловість – це група виробництв легкої промисловості, які займаються переробкою природних та хімічних волокон на пряжу або нитки, а потім – на тканини.
Пряжею називають одержаний з волокнистої рослинної або тваринної маси матеріал. Пряжа складається з коротких волокон, які скручують у процесі прядіння. Нитка, що її одержують з волокон без прядіння, має необмежену довжину.
Виробництво тканини відбувається у кілька етапів. На першому – у місцях одержання рослинної або тваринної сировини відбувається її первинна обробка. Так працюють бавовноочисні, вовномийні, шовкомотальні, льонообробні заводи. Їх продукцією є волокно, яке транспортують до місця подальшої переробки у міста, де є достатня кількість трудових ресурсів для роботи текстильного підприємства.
Для уникнення зайвих витрат на перевезення наступні стадії виробництва поєднано у межах одного текстильного комбінату. Спершу відбувається процес прядіння, що складається з кількох послідовних етапів, продукцією яких є нитки або пряжа. Потім з них під час ткацтва виробляють сурову тканину – неоздоблене полотно сірого кольору. Завершальна стадія – це оздоблення тканини: вибілювання білої тканини, фарбування однотонної або набивання малюнка на строкату.
Текстильна промисловість залежно від використаної для виробництва тканини сировини складається з таких виробництв, як бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопляно-джутова промисловість. Виокремлюють також трикотажну промисловість, яка виробляє тканини з різної сировини методом плетіння. У середині ХХ ст. натуральне волокно поступово почало витіснятися хімічним через нижчу собівартість останнього. Але нині більшу частину тканин виробляють з натуральних волокон з додаванням невеликої кількості хімічних, що поліпшує зовнішній вигляд тканин та полегшує догляд за ними.
Виробництво одягу
У першій половині ХІХ ст. на заміну кустарному пошиттю одягу, коли працювали дрібні ремісники й переважала ручна праця, прийшло масове машинне виробництво. Так виникла швейна промисловість, батьківщиною якої став Париж. На швейних фабриках працювали жінки, праця яких оплачувалася нижче від чоловічої. Вважалося, що кравчиня – це жіноча професія, але добре відомо, що є багато чоловіків, які з успіхом працюють кравцями.
Швейна промисловість – група виробництв легкої промисловості, що виробляють одяг та інші швейні вироби побутового та технічного призначення із тканин, трикотажного полотна, шкіри та хутра з використанням оздоблювальних матеріалів та фурнітури.
Нині швейна промисловість вирізняється значним поширенням, оскільки має великий споживчий попит на свою продукцію. Швейне виробництво – один з найбільш вигідних і найбільш високооплачуваних видів діяльності. Воно тяжіє до скупчень населення в урбанізованих районах.
Виробництво шкіри та взуття
У шкіряно-взуттєвій промисловості відбуваються обробка шкір тварин, виробництво шкірозамінників з хімічної сировини, а також пошиття з них кінцевої продукції: взуття та шкіряного одягу. Її розміщення зорієнтоване переважно на споживача та трудові ресурси. Дрібні виробництва витіснено великими компаніями, а ручне виробництво замінено верстатами та операційними лініями. За обсягами експорту нині взуття є одним з найпопулярніших товарів.
Виготовлення виробів із хутра
У світі не так багато країн-виробників хутряних виробів. Серед диких тварин найчастіше для одержання хутра використовують соболя, куницю, рись, койота, тюленя, бобра, дику норку, дику лисицю. Серед тварин кліткового утримання – норку, песця, лисицю-чорнобурку, шиншилу, нутрію, кролика, мутона, серед домашніх тварин – вівцю. Традиційно спеціалізація країн у хутряній промисловості пов’язана з їх географічним положенням.
Галантерейне виробництво
До складу легкої промисловості входить також галантерейне виробництво. Його продукцією є, як правило, невеликі за розмірами предмети особистого туалету та побуту, дешеві прикраси. Сировину для них поставляють багато виробництв: машинобудування, шкіряні, металургійні, текстильні та інші підприємства. Тому розрізняють кілька груп галантерейних товарів. До текстильної галантереї належать стрічки, шнури, тасьма, мереживо, краватки, косинки, нитки; до пластмасової – ґудзики, гребінці, розчіски, мильниці, коробочки; до металевої – кільця, біжутерія, булавки, голки, запонки, гачки, касети для гоління; до шкіряних – рукавички, гаманці, сумочки, ремені. Крім того, галантерейна промисловість виробляє щітки та дзеркала, різні за розмірами та призначенням.