Готуйся серйоЗНО
до географії

   Біосфера (гр. bios — життя + sphaera — куля) — природна підсистема географічної оболонки, що являє собою глобальну планетарну екосистему (населена живими організмами), яка охоплює нижні шари атмосфери, всю гідросферу і верхній шар літосфери.

Біосфера (у сучасному розумінні) – своєрідна оболонка Землі, що містить усю сукупність живих організмів і ту частину речовини планети, що знаходиться в безупинному обміні з цими організмами.

Біосфери на інших планетах, окрім Землі, невідомі. Вважається, що бактеріальні біосфери або подібні до них можуть існувати на Марсі, Венері, Європі, Титані і ймовірно інших малих планетах.

Термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський. У його наукових працях термін "біосфера" вперше з'явився у 1911 p. У 1926 p. він видав книгу "Біосфера", в якій виклав вчення про біосферу як особливу сферу Землі, що включає сферу поширення живої речовини.

Межі біосфери: Біосфера охоплює атмосферу від рівня моря до висоти близько 20-25 км, гідросферу, та літосферу до глибини 3-11 км на суші й 0,5-1,0 км під дном океану. Товщина біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на екваторі — 28 км. Маса біосфери — близько 0,05% маси Землі.

Життя на планеті зародилося понад 3,5 млрд. років тому. Деякі види збереглися з архею до наших днів (наприклад, синьо-зелені водорості), розвиток других ліній життя призвів до появи складних форм живого (включаючи людину), розвиток третіх закінчився їх вимиранням. За всю історію біосфери існувало приблизно 500 млн видів організмів, нині їх трохи більше 2 млн. видів: 0,5 млн. видів рослин, 1,5 млн видів тварин, 100 тис. видів грибів і бактерій.

Більшість організмів на Землі зосереджена в межах тонкого «прошарку» - там, де взаємодіють повітря, води і гірські породи на земній поверхні – це так звана «плівка життя».

Існують 4 форми (царства) життя на Землі: рослини, тварини, гриби, мікроорганізми.

Теорії виникнення життя на Землі: божественна, космічна, еволюційна.

Флора – богиня рослинності і квітів у римській міфології.

Фауна – богиня тваринного світу у римській міфології.

Органічний світ океану:

Планктон (з грец. - блукаючий) – дрібні рослини і тварини, що населяють товщу води і переносяться хвилями і течіями – дрібні водорості, черв’ячки, рачки, креветки, медузи.

Нектон (з грец. - плаваючий) – морські тварини, які активно рухаються у воді – кити, дельфіни, моржі, тюлені, восьминоги, різноманітні риби.

Бентос (з грец. - глибинний) – рослини і тварини, що оселилися на дні: водорості, корали, губки, морські зірки, краби, червяки.

Помірні широти – найбільш продуктивні райони океану.

Тропічні широти – «блакитні пустелі» через підвищену температуру і солоність рослин і тварин дуже мало.

Грунт – верхній пухкий родючий шар земної кори. Основна  властивість ґрунту – родючість.

Гумус – органічна речовина ґрунту, що утворюється з перегнилих решток рослин.

Формула ґрунту: (гірські породи + гумус + вода + повітря) *час = ґрунт. 

Найродючіші ґрунти – чорноземи.

Ґрунт - багатокомпонентна, динамічна система, що включає гірські породи, верхній природний шар земної кори, техногенні утворення і складається з твердих (тверді мінерали, лід і органомінеральні структури), рідких (водні розчини), газоподібних (повітря, гази) і біологічних або живих (макро- і мікроорганізмів) компонентів.

Родючість ґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в ґрунті та товщини шару ґрунту. Кращі чорноземи містять до 70—90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий).

Російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за золото, дорожчий за вугілля. У Міжнародному інституті метрології у Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщено моноліт чорнозему з Воронезької області, як еталон найродючішого ґрунту в світі.

Грунт завтовшки 1-2 см утворюється приблизно 500 років

Географічна оболонка — комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери.

Верхня межа її проходить на висоті 50 км над поверхнею Землі, нижня — під океанами на 5 км нижче від їхнього дна.

Потужність географічної оболонки досягає 60-65 км.

Характерна особливість географічної оболонки — наявність речовини в трьох агрегатних станах: твердому, рідкому й газоподібному. Основні види енергії, що зумовлюють розвиток географічної оболонки, надходять від Сонця та пов'язані з внутрішньою будовою Землі.

Географічній оболонці притаманні цілісність, зумовлена безперервним кругообігом речовини та енергії між складовими її частинами; нерівномірність розвитку в просторі й часі, зокрема ритміка процесів і явищ (добова і сезонна), зумовлена головним чином астрономічними і геофізичними факторами, безперервність розвитку.

Зональність – закономірна зміна природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів. У горах спостерігається інша закономірність – висотна поясність – зміна природних компонентів з висотою: від підніжжя до вершини.

Комплекс – (з латинської – поєднання, сукупність складників, що становлять єдине ціле).

Кожний природний комплекс (ПК) утворений із взаємопов’язаних природних компонентів: гірських порід, повітря, води, ґрунтів, рослин і тварин.

Географічна оболонка – найбільший природний комплекс, що охоплює всю земну кулю.

Географічні пояси – це найбільші зональні природні комплекси, які широкими смугами простягаються у широтному напрямку і змінюють один одного від екватора полюсів. Вони різняться між собою кількістю тепла, переважаючими повітряними масами і пануючими вітрами.

Їх є 13: екваторіальний, два субекваторіальних, два тропічних, два субтропічних, два полярних, субарктичний і субантарктичний, арктичний і антарктичний.

Природні зони – території, що виділяються різним співвідношенням тепла і вологи в межах одного географічного поясу.

Екологічні проблеми – проблеми, пов’язані з порушенням зв’язків у середовищі існування всього живого.

Природні ресурси – багатства природи, які людина використовує в господарській діяльності.

Всі природні ресурси поділяють на дві групи: вичерпні і невичерпні.

Використання вичерпних природних ресурсів приводить до їх зменшення або повного зникнення. Вичерпні ресурси можуть бути відновними і невідновними. Відновлювані ресурси здатні самовідновлюватися за порівняно короткий час. До них належать вода, ґрунт, рослинність, тваринний світ. Невідновлювані ресурси – це такі вичерпні ресурси, що не здатні до самовідновлення. До них належать корисні копалини: нафта, газ, вугілля, рудні і нерудні корисні копалини.

До невичерпних природних ресурсів відносять сонячна енергія, енергія вітру, внутрішньоземне тепло, енергія припливів. Вони вважаються невичерпними, тому що їх використання не призводить до зменшення запасів.