Готуйся серйоЗНО
до географії

СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АФРИКИ 

       Особливості економіко-географічного положення Африки

      Африка є третім за площею регіоном світу й займає 20,4 % поверхні суходолу. Його площа становить 30,3 млн км². Населення регіону неухильно зростає. За його кількістю Африка поступається лише Азії. Там проживає 1,25 млрд осіб, тобто понад 16,6 % населення світу. Разом з тим у регіоні виробляється лише 2,9% ВВП світу. Усі суверенні країни Африки є членами ООН. 

      Економіко-географічне положення (ЕГП) країн Північної та Тропічної (на південь від Сахари) Африки є суттєво різним. На економічний розвиток Північної Африки найбільший вплив чинить наближеність до розвинутих країн Європи та транзитне транспортно-географічне положення на перетині морських шляхів з Європи до Азії. Середземне та Червоне моря відокремлюють північну частину Африки від Європи та Західної Азії. Особливо поліпшилося транспортно-географічне положення регіону після відкриття Суецького каналу. Великі морські порти працюють у Єгипті (Александрія, Порт-Саїд) та Марокко (Танжер).

   ЕГП країн Тропічної Африки є менш вигідним. Вони відділені значними морськими просторами та Сахарою від економічно розвинутих регіонів світу. Більшість країн мають широкий вихід до морів або океанів. Універсальні морські порти-велетні (вантажообіг яких – понад 50 млн тонн на рік) існують лише у Південно-Африканській Республіці (Річардс-Бей, Дурбан). Водночас 16 країн є континентальними. Це суттєво стримує їхній економічний розвиток.

    Майже усі країни Африки є союзниками в організації Африканський Союз (АС). Основними цілями організації є забезпечення в Африці демократії, прав та стабільної економіки, припинення всіх міждержавних конфліктів і створення ефективного спільного ринку. Серед пріоритетних планів Африканського Союзу – введення єдиної валюти (афро) та створення спільних збройних сил. Африканські країни-експортери нафти є членами організації ОПЕК. 

    Водночас для розвинутих країн Європи, США, Китаю, Індії важливими чинниками їх подальшого економічного розвитку та збереження геополітичного впливу у ХХІ ст. є проникнення на африканські ринки та інтеграція з їх національними економіками. Необхідність співпраці з Африкою зумовлюють як ресурсний, так і геополітичний складники, а також ринки збуту продукції та послуг. 

      Райони збройних конфліктів

  Важким спадком епохи колоніалізму залишаються в Африці територіальні та міжетнічні конфлікти, що виснажують і без того бідні бюджети країн. Характерною ознакою політико-географічного положення Африканського регіону є наявні райони збройних конфліктів. За їх загальним числом Африка опинилася на 1-му місці в світі. За останні півстоліття в регіоні сталося 186 державних переворотів, 26 великомасштабних воєн й незліченна кількість різного роду конфліктів меншого масштабу, а кількість загиблих перевищила 7 млн. Окрім того, Африка – це єдиний район світу, де число конфліктів рік від року не лише не зменшується, а навіть зростає. За це Африку називають «киплячим континентом». При цьому більшість конфліктів відбувається у бідних і найбідніших країнах на тлі гострого дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу. Там часто при владі перебувають представники однієї з місцевих народностей, яка має привілейоване становище й дискримінує інші етнічні групи.

    Прикладом країни з особливо затяжним конфліктом може слугувати Ангола, де збройна боротьба Національного союзу за повну незалежність Анголи (УНІТА) з урядом почалася ще в 1966 р., а закінчилася лише в 2002 р. У ході громадянської війни в Руанді, що спалахнула на міжетнічному підґрунті, людські втрати перевищили 1 млн осіб, ще 2 млн стали біженцями. В результаті громадянської війни зі складу Ефіопії у 1993 р. виокремилася Еритрея. Розпадом на дві країни завершилася у 2011 р. тривала війна, що її вели урядові війська Судану з народами південної частини країни, які виступають проти насильницької ісламізації. В останні роки відбулися політичні перевороти в ряді арабських країн Північної Африки (Лівія, Єгипет). В Алжирі уряд веде збройну боротьбу з Ісламським фронтом порятунку.

 Територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН. 

       Райони проявів тероризму

    До кінця ХХ ст. Африка була регіоном, вільним від тероризму. Все змінилося в 1998 р., коли зазнали нападів посольства США у Кенії та Танзанії. Будівлі посольств було зруйновано, загинуло понад 200 людей, понад 4000 було поранено. При цьому жертвами терористів стало лише 12 американців.

    Нині Африка стала ледь не головною ареною міжнародного тероризму, в основі якого лежать здебільшого релігійні причини. В регіоні посилюються ісламський фундаменталізм та екстремізм. В Африці діють десятки великих міжнародних терористичних організацій.

    Найбільшу небезпеку для світу має дестабілізація в Нігерії, де виникла ісламська терористична організація «Боко Харам» («Західна освіта гріховна»), яка закликає до викорінення моделі світського розвитку країни та проголошення ісламської держави. Ознакою діяльності організації стали скоординовані терори стичні акти в країні та прикордонних районах з використанням терористів-смертників, жертвами яких стають мирні люди різного віросповідання.

     У Сомалі існує ісламська терористична організація «Аш-Шабаб» («Молодіжний рух моджахедів»), мета якої – визволення країни від іноземних військ, створення ісламської держави та поширення істинної віри в країні та поза її межами. Під контролем організації перебуває південна частина Сомалі. Для боротьби з нею сусідня Кенія ввела свої війська в Сомалі. Відповіддю на це були терористичні акти в столиці Кенії – Найробі та інших містах. Районом піратського тероризму є територіальні води Сомалі. 

    Ісламістське терористичне угруповання туарегів «Ансар ад-Дін» діє також на території Малі, яка силоміць прагне примусити частину країни жити за законами шаріату. Особливістю африканських терористичних організацій є їх висока мобільність. Кордони більшості держав, особливо у Сахарі, терористи вільно долають. Через те в Африці нині важко провести межу між міжнародним та місцевим тероризмом. 

        Склад регіону

    На сучасній політичній карті Африки – 59 держав і територій. З них 53 суверенні країни, які є членами ООН. У регіоні існують різні за площею держави: від дуже великих (Алжир, Демократична Республіка Конго, Судан) до країн-карликів (Сейшельські Острови – 455 км², Сан-Томе і Принсипі – 1000 км²).

      Дві африканські країни – Нігерія та Ефіопія – належать до групи найбільших за кількістю населення країн світу (понад 100 млн осіб). Водночас у ряді країн живе менш ніж 1 млн осіб (Джибуті, Екваторіальна Гвінея, Коморські Острови та ін.).

     На політичній карті Африки початку ХХ ст. було лише дві незалежні країни – Ефіопія та Ліберія. Всі інші території було поділено між європейськими країнами. Найбільші площі колоній дісталися Франції, Великій Британії та Португалії. Свої володіння мали в Африці Німеччина, Італія, Іспанія та Бельгія. Перші дві африканські країни здобули незалежність у першій половині ХХ ст. – Південно-Африканська Республіка (ПАР) та Єгипет. Масова деколонізація континенту розпочалася в 50-х рр. ХХ ст. з Північної Африки.

     Нині від колишніх колоніальних імперій в Африці залишилося кілька невеликих за площею залежних територій, що перебувають під контролем Великої Британії (Острів Святої Єлени), Франції (острови Реюньйон та острів Майотта), Іспанії (міста Сеута і Мелілья на території Марокко). 

      Форми державного правління й територіального

устрою країн Африки

  За формою правління більшість держав Африки є республіками. В Африці переважають президентські республіки, в яких президент є не лише головою держави, а й очолює уряд. Крім того, в Африці багато змішаних республік, де президент залежний від законодавчої влади. На материку небагато парламентських республік, в яких роль президента є переважно представницькою, а уряд очолює прем’єр-міністр (Туніс, Ефіопія, Еритрея). У ПАР та Зімбабве до 80 – 90-х рр. ХХ ст. зберігався режим апартеїду, що дискримінував місцеве корінне темношкіре населення. Нині у більшості африканських країн правлять режими, які є дискримінаційними щодо білого населення. В ряді країн (Нігерії, Мавританії, Сенегалі, Демократичній Республіці Конго, Екваторіальній Гвінеї) спостерігається відступ від демократичних досягнень у бік авторитаризму.

    В Африці збереглися 3 монархії. Вони є конституційними. Королівства Марокко та Есватіні – дуалістичні монархії. В них монарх має свободу прийняття рішень, але в заданих Конституцією рамках. Королівство Лесото є парламентською монархією. Там монарх не має влади. Законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду. Монарх виконує лише представницьку та церемоніальну роль.

         Типи країн Африки за рівнем економічного розвитку

        Африканський регіон є одним з найменш розвинутих. Лише одна держава ПАР належить до типу високорозвинутих країн. Господарство країни склалося під упливом колоніального минулого та економічного порядку, запровадженого англійськими колонізаторами. ПАР є переселенською країною, яка зберігає свою аграрно-сировинну спеціалізацію.

      Усі інші держави Африканського континенту є країнами, що розвиваються. Середній рівень ВВП у них на одну особу майже у 8 разів нижчий від середньосвітового показника. Значна соціально-економічна відсталість країн зумовлена їх тривалою колоніальною залежністю. Внаслідок цього господарство функціо нувало в інтересах країн-метрополій, що виявлялося у нещадній експлуатації природних ресурсів, ігноруванні розвитку обробної промисловості, інфраструктури, соціальної сфери. Це стримувало процес формування національних економік, зумовило їх залежність від світового ринку та іноземного капіталу.

       Найменш розвинуті країни займають 56,4 % площі Африки, в них проживає 52,6 % населення регіону. Водночас ці країни виробляють 26 % ВВП Африки. 14 держав Африки відносять до групи країн великого потенціалу. У більшості з них переважають первинний сектор економіки, а також харчова та легка промисловість. В окремих країнах (Єгипет, Туніс, Марокко) значну частку ВВП створює міжнародний туризм. Найвищі прибутки мають країни-дрібні острови (Сейшельські Острови), які відомі своїм туристичним бізнесом, та нафтодобувні країни (Габон, Лівія, Алжир, Нігерія). 

 ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ РЕГІОНУ.

      Природні умови

   Для рельєфу материка характерні величезні плато та плоскогір’я, які займають близько 90 % площі. Невисокі гори лежать лише на крайній півночі та крайньому півдні континенту. Кліматичні умови Африки характеризуються високими температурами. Близько 40 % території займають савани з тривалим сухим сезоном, близько 1/3 площі – пустелі (Сахара, Наміб, Калахарі). В екваторіальній смузі за надмірного зволоження сформувалися вологі екваторіальні ліси. 

        Мінеральні ресурси

     Регіон посідає провідні місця в світі за покладами багатьох видів мінеральних ресурсів. Вони зазвичай вирізняються високою якістю та низькою собівартістю видобутку.

   З паливних ресурсів вирізняються запаси нафти та природного газу. За їх покладами Африка поступається Азії та Америці. Особливе значення мають відкриті у середині ХХ ст. басейни: Сахарський (Лівія, Алжир, Єгипет) та Гвінейської затоки (Нігерія, Ангола, Габон ).

   Понад 90 % запасів кам’яного вугілля Африки сконцентровано в південній частині материка. Так, близько 80 % покладів припадає на ПАР, решта 10 % – на Зімбабве. ПАР посідає 5-те місце у світі за покладами кам’яного вугілля. Там сконцентровано понад 10 % його світових запасів, у т. ч. антрацитів.

    Рудні ресурси континенту переважно пов’язані з виходами кристалічних порід фундаменту давньої платформи на поверхню. Так, великими запасами залізних та марганцевих руд вирізняються ПАР та країни Гвінейської затоки. Промислові поклади уранових руд відомі в ПАР (10 % світових запасів), Намібії, Нігері. Величезними покладами алюмінієвих руд відомі країни Гвінейської затоки (Гвінея, Гана, Сьєрра-Леоне). В надрах ПАР зосереджено близько 60 % світових покладів золота. До системи розломів земної кори на сході материка приурочено великі поклади мідних руд (ДРК, Замбія), що їх називають Мідним поясом Африки. Крім міді ці руди містять кобальт, свинець, цинк, уран. Запаси олов’яних руд відомі в ДРК та Нігерії, поліметалічних руд – у ПАР, Марокко та Тунісі, хромових руд – у ПАР та Зімбабве.

    З нерудних ресурсів особливе значення мають африканські алмази, як технічні, так і ювелірні. За їх покладами вирізняється ДРК, яка дає 30 % технічних алмазів світу. Якісними ювелірними алмазами відома ПАР (20 % світових покладів). Значне місце посідає видобування алмазів у Ботсвані, Намібії, Анголі, Гані.  «Коморою фосфоритів» називають Марокко, в якому сконцентровано близько 70 % їх світових запасів. Цю цінну хімічну сировину також знайдено в Тунісі, Алжирі, Того.

  Серед африканських країн бідними на мінеральні ресурси вважаються Чад, Судан, Центрально-Африканська Республіка та ряд інших країн.

   Якщо в минулому Африканський континент був традиційною зоною політичних та економічних інтересів Франції та Великої Британії, то згодом до них приєдналися США, а в останні роки, – Китай та Індія, зростаюча економіка яких потребує значних обсягів природних ресурсів. Так, Китай уже захопив африканський ринок збуту товарів і послуг, витіснивши звідти США і значно послабивши позиції Франції. 

     Водні ресурси

    В Африці водні ресурси розподілено вкрай нерівномірно. Великі площі пустель і саван відчувають нестачу води. Там річки не мають постійного стоку, а основним джерелом водопостачання є підземні води. Водночас найбільші африканські річки розташовані в західній та центральній частинах материка. Це такі річки, як Ніл, Конго, Замбезі, Нігер, Оранжева. Починає розвиватися гідротехнічне будівництво. Зведено тисячі дамб і водосховищ. Гідроенергопотенціал африканських річок великий, але використовується поки на 1,5 %. На материку є великі озера: Вікторія, Танганьїка, Ньяса. 

      Земельні ресурси

  В Африці земельні ресурси достатньо обмежені. Хоча під розорювання придатна 1/3 ґрунтів, використовується для цих потреб лише 7 % земель. Це пов’язано з нестачею води та великими просторами пустель. Окрім того, значні території зайнято лісами. Значна частина ґрунтів зазнає вітрової та водної ерозії.

    У більшості субрегіонів Африки частка орних земель у структурі земельного фонду менша за середньосвітовий показник. У Північній та Центральній Африці частка становить лише 4 – 5 %, в Південній – близько 6 %, в Східній – 8,5 % і лише в Західній Африці сягає 11 %. Найбільш родючі коричневі ґрунти розміщені на крайньому Півдні та Півночі Африки. У зоні саван родючі червоно-бурі ґрунти через недосконалі форми їх обробітку зазнають спустелення. Родючі алювіальні ґрунти трапляються вздовж річок. 

     Лісові ресурси

    Африка має 17 % усіх лісових масивів планети. Ліси концентруються переважно в екваторіальній частині Африки в зоні гілей (вологих екваторіальних лісів). Запасами лісових ресурсів вирізняються ДРК, Нігерія, Габон, Камерун, Кот-д’Івуар. Нині загрозливих масштабів набуло знеліснення африканської гілеї через надмірне її вирубування заради цінних порід деревини та для очищення територій під орні землі. Окрім того, донині 80 % енергії у країнах Західної та Центральної Африки добувають завдяки спалюванню дров, а на півдні цей показник сягає 70 %. Лісовідновлення та поширення заповідних зон поки не дають очікуваних результатів, і ліси Африки перебувають під загрозою зникнення. 

      Рекреаційні ресурси

     Своїми природно-рекреаційними та культурно- історичними ресурсами відомі країни Північної Африки. Це морські узбережжя Червоного та Середземного морів, культурні пам’ятки світового значення Єгипту, Марокко, Тунісу. Ряд острівних країн приваблюють туристів своїми пляжами, круїзами на яхтах, дайвінгом, океанічною риболовлею, екотуризмом. Це Сейшельські Острови, Маврикій, Кабо-Верде. В Африці створено численні національні парки, відомі унікальними краєвидами, екзотичними тваринами та рослинами. Передусім це стосується Кенії, в якій існує близько 60 національних парків. Найбільший з них Тсаво, частиною якого є вулкан Кіліманджаро. Прибутки від міжнародного туризму в Кенії поступаються лише експорту кави. Найбільш масштабні та цікаві сафарі проходять саме там і в Танзанії з її національними парками Серенгеті та Нгоронгоро. 

НАСЕЛЕННЯ АФРИКИ

    Для демографічної ситуації більшості африканських країн характерний ІІ тип відтворення з дуже високими показниками народжуваності  – 31,12  осіб/тис.  Завдяки тому, що в останнє десятиліття в Африці значно поліпшилися соціально-економічні умови життя, зокрема рівень медичного обслуговування, значно зменшилися показники смертності й нині становлять 9,16  осіб/тис. Скоротилася дитяча смертність. Залишається високим рівень смертності від інфекційних захворювань, зокрема від СНІДу. В деяких африканських державах (Лесото, Замбія, Зімбабве, ПАР) носієм ВІЛ є кожна 5-та особа. В Африці найвищі у світі показники природного приросту – 21,96  осіб/тис. За темпами приросту населення Африки випереджає всі інші регіони світу.

 Статево-вікова піраміда Африканського регіону має типові ознаки зростаючого типу. Характерні дуже велика частка дітей (понад 40 %) та незначна – людей літнього віку (3 – 5 %). Середня тривалість життя людей невелика: 61,14  року. Все це змушує уряди країн проводити демографічну політику, але її ефективність є незначною. Людей працездатного віку в країні близько 50 %. Рівень безробіття дуже високий: в деяких країнах до 40 %.

    Більшості країн Африки притаманне негативне сальдо міграції. Значні потоки емігрантів прямують до країн Європи (особливо до Франції та Великої Британії) та Західної Азії (з арабських країн). Всередині регіону населення з найменш розвинутих країн переїжджає до країн з розвинутою промисловістю, зокрема до ПАР, Алжиру, Нігерії.

  Расова та національна структура населення Африки дуже складна. За її особливостями значно різняться Північна та Тропічна Африка. На півночі регіону живуть представники європеоїдної раси – араби, бербери, туареги. 

     У Тропічній Африці, на південь від Сахари, поширені численні негроїдні народи, які говорять мовами трьох різних мовних сімей. Лише на крайньому південному заході ПАР є представники європеоїдної раси – бури (африканери) – нащадки переселенців з Нідерландів.

     Африка забезпечена дешевими трудовими ресурсами низької кваліфікації. Регіон посідає останнє місце у світі за рівнем писемності: близько 40 % населення є неписьменним. Там приблизно 80 % населення позбавлено медичної допомоги, понад 70 % перебуває за межею бідності, найнижчий рівень науково-технічного розвитку. 

      Урбанізаційні процеси

   За рівнем урбанізації Африка поступається всім іншим регіонам світу. Її середній показник становить 43,5 %. Однак темпи урбанізації в регіоні найвищі. Якщо на початку 90-х  років минулого століття 2/3 африканців жили в сільській місцевості, то до 2025 р. понад половину людей житиме в містах, а до 2030 р. кількість нинішніх городян подвоїться. Основною причиною «міського вибуху» є жебрацькі умови життя на селі.

    Африка має найменші показники, що характеризують економічний розвиток міст. Через те для багатьох африканських країн характерна хибна урбанізація, за якої притік міського населення значно випереджає розвиток міської інфраструктури та промислових підприємств, що не сприяє підвищенню рівня добробуту містян. При цьому в промисловому розвитку країн зазвичай домінує одно місто, яке водночас є столицею, а часто й великим портом. Околиці величезних міст перетворюються на перенаселені нетрі. В Африці їх називають «бідонвілями». В них немає доріг, вуличного освітлення, водогону, каналізації, утилізації побутових відходів. Оскільки вік понад 40 % африканців менший за 15 років, ці квартали перетворилися на неконтрольовані місцевими органами влади перенаселені безробітної молоддю території, що підживлює злочинність, наркоторгівлю, зміцнює зв’язки з транснаціональними організованими злочинними групами та екстремістами, сприяє поширенню інфекційних хвороб, підсилює політичну нестабільність.

     Найбільш урбанізованими є арабські країни Північної Африки: Лівія (78,4 %), Алжир (70,1 %), Туніс (66,6 %). Там переважає давно сформований тип арабського міста з традиційними для нього центром (мединою) та критими базарами, що їх у XIX – XX ст. було доповнено кварталами європейської забудови. Для Тропічної Африки характерний найнижчий рівень урбанізації, зокрема для східної частини континенту: Бурунді (11,8 %), Уганда (15,8 %), Ефіопія (19 %), а також сахарських країн: Нігер (18,5 %), Чад (22,3 %). Багато міст Тропічної Африки вирізняються надзвичайною скупченістю населення. У них значна частка жителів зайнята в сільському господарстві, що робить їх подібними до великих сіл. Квартали розкоші в них чергуються з перенаселеними, позбавленими елементарних вигод районами. У матеріальному вигляді міст Південної Африки відображено як африканські, так і європейські риси, а соціальні контрасти залишаються дуже відчутними.

   Нині в Африці є 36 міст-мільйонерів. Переважно це промислові центри. Найбільші з них – Каїр (10,2 млн осіб), Кіншаса (9,5 млн осіб), Лагос (7,9 млн осіб), Луанда (5,2 млн осіб), Александрія (4,5 млн осіб), Йоганнесбург (4,4 млн осіб), Кано (3,8 млн осіб), Абіджан (3,8 млн осіб), Гіза (3,4 млн осіб), Кейптаун (3,4 млн осіб), Касабланка (3,4 млн осіб), Аддис-Абеба (3,3 млн осіб), Найробі (3,1 млн осіб).

    Навколо великих міст сформувалися великі міські агломерації. Найбільшими серед них є агломерації Каїру (16,2 млн осіб), Лагосу (13,4 млн осіб), Кіншаси (11,9 млн осіб), Йоганнесбург – Екурхулені (11,9 млн осіб), Луанди (7,3 млн осіб), Найробі (5,5 млн осіб), Хартуму (5,3 млн осіб).

      До категорії світових міст в Африці відносять Йоганнесбург і Кейптаун (ПАР), Каїр (Єгипет), Порт-Луї (Маврикій), Касабланка (Марокко), Лагос (Нігерія), Найробі (Кенія), Туніс (Туніс). 

 ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇН АФРИКИ 

        Особливості сучасного розвитку країн Африки

     Важливе місце в економіці належить іноземному капіталу. Валова продукція іноземних і спільних підприємств формує близько половини ВВП. Основні обсяги іноземного капіталу вкладено переважно у видобуток корисних копалин у національних економіках ПАР, Нігерії, Габону, Лівії, ДРК. У виробничій структурі переважають малоефективне, часто монокультурне сільське господарство, лісове та рибне господарство, добувна промисловість. 

     Для просторової організації економіки африканських країн характерні невеликі окремі осередки промисловості та високопродуктивного сільського господарства на тлі величезних площ малоефективного дрібнотоварного виробництва. Від порівняно розвинутих районів, де виробляють експортну продукцію, прокладено дороги до узбережжя в райони великих портів, звідки продукцію вивозять на світовий ринок. 

       Первинний сектор економіки

   Провідне значення в економіці африканських країн має первинний сектор економіки, зокрема сільське, лісове та рибне господарства, а також добувна промисловість. Серед усіх регіонів світу Африка вирізняється переважанням  традиційних видів природокористування. 

Головний «хліб» екваторіальної поясу – банани. Високотоварний сектор склався в період колоніалізму й вирощує експортні технічні культури. Основними з них є какао (понад половину виробництва какао-бобів світу), кава та арахіс. Розміщення технічних культур має чітку зональну спеціалізацію. В екваторіальному поясі культивують какао (Кот-д’Івуар – 29 % світу, Гана – 12 %, Нігерія), олійну пальму (Бенін, Нігерія) та гевею (Нігерія). На межі екваторіального та субекваторіального поясів вирощують каву (Ефіопія, Уганда, Кот-д’Івуар, Ангола). В субекваторіальному поясі розміщені плантації арахісу (Нігерія, Судан, Сенегал, Гамбія), бавовнику (Єгипет, Судан, Танзанія), цукрової тростини (Судан, Мозамбік, Маврикій), тютюну (Зімбабве, Малаві), чаю (Кенія, Малаві, Уганда, Мозамбік), сизалю (Танзанія, Кенія). Тропічний пояс освоєний мало. Там розвинуто землеробство в оазисах, де вирощують фінікову пальму. Для крайніх північних та південних субтропічних частин Африки важливе значення мають виноградарство та садівництво. Експортом цитрусових вирізняються Єгипет, Марокко, ПАР.

     Низькопродуктивним є тваринництво Африки, що розвивається на сезонних пасовищах. Переважають кочове, напівкочове та відгонно-пасовищне тваринництво. В саванах розводять велику рогату худобу, в напівпустелях і горах – овець та кіз, у пустелях кочівники-бедуїни випасають верблюдів. Головною продукцією тваринництва є шкіри, вовна, мохер. 

      Лісове та рибне господарства

   Африканський регіон постачає на світовий ринок деревину екваторіального лісу. Заготівлю її ведуть іноземні або змішані компанії. Район їхньої дії – прибережні країни Західної та Центральної Африки: Кот-д’Івуар, Камерун, Габон, Конго. Головними з них є червоне дерево (використовується для оздоблювальних та столярних робіт, виробництва фанери) та ебенове дерево (для підводних конструкцій, будівництва, машинобудування). У більшості випадків лісове господарство задовольняє місцеві потреби, передусім у паливі. Крім того, займаються збиранням дикорослої кави та дикого меду. В ряді країн доглядають за дикорослою гевеєю заради одержання каучуку.

    У субтропічних лісах Північної Африки заготовляють кору коркового дуба, що є однією зі статей експорту країн субрегіону.

 Головна зона африканського морського рибальства – атлантичний континентальний шельф, особливо в його південній та північній частинах. Риболовний флот та рибоконсервні заводи мають Єгипет, Марокко, Нігерія, ПАР, Намібія. Риба, що зазнала промислової обробки, йде на експорт. 

      Добувна промисловість

     У промисловому виробництві Африки переважає добувна промисловість. У цій сфері діють великі міжнародні концерни. Серед них найвідомішою є компанія De Beers, що контролює видобуток та збут алмазів. Найбільшою є роль Африки в постачанні на світовий ринок марганцю, хрому, кобальту, ванадію, золота, платини та алмазів. Досить великим є також експорт урану, міді, бокситів, фосфоритів, залізних руд і вугілля.

     Ряд країн Африки є значними виробниками сирої нафти та природного газу, що експортують в країни Європи та США. Членами організації країн-експортерів нафти ОПЕК є Нігерія, Алжир, Лівія, Габон та Ангола. В роботі Форуму країн-експортерів газу (ФКЕГ) беруть участь Алжир, Нігерія, Єгипет, Лівія та Екваторіальна Гвінея.

    Експорт нафти та природного газу з країн Африки не перевищує 10 % їх світового експорту, але за вартістю – це 70 % всього товарного експорту з регіону. Відносна обмеженість запасів нафти та природного газу африканських країн спонукає до прискореного розвитку промисловості з їх переробки.

    В Африці налагоджений видобуток рудної сировини. Видобутком залізних, марганцевих, хромових руд, платини та золота вирізняється ПАР, мідних руд – Замбія та ДРК, бокситів – Гвінея та Гана. З нерудної сировини налагоджений видобуток світового значення алмазів у Ботсвані, Анголі, ПАР та ДРК; фосфоритів – у Марокко, Того та Тунісі. 

       Вторинний сектор економіки

   В Африці склалися промислові виробництва з трьома різними формами діяльності.

• Перші – займаються первинною переробкою експортної сільськогосподарської сировини: какао-бобів, кави, очищенням бавовнику, виробництвом олії, цукру, соків, вина. Вони поширені у багатьох країнах.
• Другі – виробляють споживчі товари для місцевого населення: кустарне виробництво тканин, харчових напівфабрикатів, напоїв. У країнах Північної Африки та ПАР працюють фабрики та заводи з виробництва тканин та харчових продуктів.
• Треті – виробництва важкої промисловості та новітні виробництва. Вони представлені лише в окремих країнах, де є родовища відповідної сировини. Зокрема, в ПАР, країнах Північної Африки, Замбії, Зімбабве, ДРК, Нігерії, Гані.

        Металургія

    В окремих країнах помітного розвитку набула металургійна промисловість. Чорна металургія повного циклу представлена лише у ПАР (23-тє місце в світі, виробляє 80 % сталі регіону), Єгипті, Алжирі, Тунісі та Зімбабве. Також в Африці працює близько 40 переробних підприємств.

   Кольорова металургія є одним з найважливіших виробництв у країнах, що багаті на руди кольорових металів. Так, за фінансової підтримки високорозвинутих країн працюють заводи з виробництва міді у ДРК (7-ме місце в світі), Замбії (8-ме місце в світі), ПАР; алюмінію – в ПАР (13-те місце), Єгипті, Камеруні, Гані; свинцю та цинку – в Намібії (9-те місце в світі за виробництвом цинку), Марокко, Тунісі; олова – в Нігерії; кобальту – ДРК (1-ше місце). 

       Машинобудування

   Багатопрофільне машинобудування посіло чільне місце лише в національній економіці ПАР. Воно випускає гірниче обладнання, військову техніку, сільськогосподарські машини, залізничні вагони, складає автомобілі, ремонтує річкові судна. 

      Хімічна промисловість

 Виробнича структура хімічної промисловості африканських країн характеризується значною часткою нафтохімії. Найбільші потужності хімічних виробництв мають ПАР та Нігерія. Особливе значення має синтез мінеральних добрив. Так, за виробництвом азотних добрив вирізняється Єгипет (8-ме місце в світі), фосфатних добрив – Марокко (3-тє місце в світі). У Замбії, ДРК, ПАР, Зімбабве важливе значення має виробництво вибухових речовин для добувної промисловості. Середнім рівнем розвитку хімічної промисловості також вирізняються Алжир, Туніс, Лівія. 

      Текстильна промисловість

     На текстильних підприємствах зайнято третину всіх працюючих в обробній промисловості Африки. Головною є бавовняна промисловість, що забезпечена власною сировиною. Головні її потужності сконцентровано у Єгипті. Бавовняні фабрики працюють також у Судані, Нігерії, Сенегалі, Уганді, Кенії, Марокко, ПАР. 

      Харчова промисловість

     Швидкими темпами розвивається харчова промисловість. На її підприємствах зайнято чверть усіх працюючих в обробній промисловості. Основними виробництвами харчової промисловості є олійна (виробництво пальмової, арахісової та оливкової олії), цукрова, фасування какао та кави, рибна, виноробна, плодоовочеконсервна.

      Особливості розміщення промислових районів в Африці

    Найбільший з промислових районів Африки – Південний, у межах ПАР, Зімбабве та Ботсвани. Там видобувають майже усі види рудних і нерудних ресурсів, кам’яне вугілля. Розвинуті різноманітні виробництва важкої, легкої та харчової промисловості.

    Другим є Конго-Замбійський промисловий район, через який проходить «Мідний пояс» з родовищами високоякісної мідної руди, а також супутніх руд кольорових металів: кобальту, цинку, свинцю, кадмію, германію, золота, срібла.

      На основі родовищ нафти та руд металів (заліза, марганцю, алюмінію) склався Західногвінейський промисловий район. Окрім експорту сировини там формуються центри її переробки: виробництво глинозему, кольорова металургія, хімічна промисловість.

     Три промислові райони склалися у Північній Африці: Єгипетський, Алжирсько-Лівійський у Сахарі та район Атлаських гір на півночі Марокко та Алжиру. Перший з них, Єгипетський, сформувався на основі родовищ нафти, природного газу, руд і фосфоритів, а також трудових ресурсів. Там розвинуто металургію, машинобудування, хімічну, текстильну (бавовняну) та харчову промисловість. Алжирсько-Лівійський промисловий район виник на базі великих нафтогазових родовищ Сахарського басейну. Його основною спеціалізацією є нафтопереробка та хімічна промисловість. Промисловий район Атлаських гір вирізняється покладами руд металів і найбільшими у світі запасами фосфоритів. На їх основі розвинуто хімічну промисловість та металургію. 

  Третинний сектор економіки: особливості становлення й закономірності розміщення

     Ринок послуг почав формуватися в Африці у другій половині 90-х рр. ХХ ст. Якщо наприкінці ХХ ст. послуги забезпечували близько 35 % ВВП регіону, то нині їх частка зросла до 58 %.

   Достатньо високою є частка сфери послуг у структурі ВВП країн Північної Африки – 42,3 %, а в Тунісі, Марокко, Єгипті – понад половину. Найвищими темпами там розвиваються туристичні й транспортні послуги, роздрібна інтернет-торгівля, інформаційні технології.

      Найнижчою є частка сфери послуг у структурі ВВП країн Центральної Африки – 34,3 %. Через низький рівень життя спостерігається вкрай низький попит на послуги. Найвища частка сфери послуг у структурі ВВП спостерігається в країнах Південної Африки – 53,8 %. Найважливішим джерелом державних прибутків є міжнародний туризм, зокрема в ПАР та Зімбабаве.

      Транспорт

     Транспортна інфраструктура Африки в основному складалася в колоніальний період і була орієнтована на обслуговування економічних і геополітичних інтересів країн-метрополій. Фактично в регіоні немає сучасної транспортної мережі. В багатьох країнах велика роль належить гужовому та в’ючному транспорту, а в районах поширення мухи цеце часто використовують працю носіїв.

   Переважна більшість залізничних та автомобільних магістралей з’єднують райони розробки родовищ корисних копалин, орієнтованих на експорт промислових та сільськогосподарських виробництв, найбільших адміністративних центрів з портами. Найкраще транспортна мережа розвинута в ПАР, Зімбабве, Єгипті та прибережних частинах країн Північної Африки.

   Більшу половину вантажопотоків у межах материка забезпечує залізничний транспорт. Але він має низький рівень технічного оснащення, різну ширину колій. Найбільшими темпами розвиваються автомобільний та трубопровідний транспорт. Газопроводи з Алжиру в Європу мають міжконтинентальний характер. У Тропічній Африці донині велика транспортна роль належить річкам. Більшість зовнішніх перевезень здійснює морський транспорт. Великими морськими портами є Александрія та Порт-Саїд (Єгипет), Танжер та Касабланка (Марокко), Лагос (Нігерія), Дакар (Сенегал), Момбаса (Кенія), Дар-ес-Салам (Танзанія), Річардс-Бей, Дурбан та Кейптаун (ПАР). В Африці є близько 300 аеродромів. Найбільші з них у Каїрі (Єгипет), Рабаті (Марокко), Дакарі (Сенегал), Лагосі (Нігерія), Найробі (Кенія), Йоганнесбурзі (ПАР). Величезне значення для світових морських перевезень має Суецький канал на території Єгипту.

      Туристичні райони

   Число туристів, які відвідують Африку, і надходження від них, дуже малі й становлять відповідно 4 % і 2 % загальносвітових. Туристів насторожують спекотний клімат, тропічні хвороби, злидні, політична нестабільність, відсутність розвинутої транспортної та туристичної інфраструктури.

   Територія Африки лежить у межах двох рекреаційно-туристичних регіонів світу, що різняться за природними та історико-культурними особливостями: Арабський світ (країни Північної Африки) та Африка (країни усіх інших субрегіонів). Останнім часом у туристичному бізнесі стрімко зростає роль Арабського світу. Там активно розвиваються пляжний та діловий туризм. Окрім того, підвищується інтерес до пізнавального туризму країн з багатою історією. Найбільш популярними туристичними країнами з африканського Арабського світу є Єгипет, Туніс та Марокко.

  Роль рекреаційно-туристичного регіону Африка поки що незначна. Проте особливо популярним у цьому регіоні є африканське сафарі – автомобільні мандрівки саваною з метою ознайомлення з дикою природою. Найвідоміші сафарі – в межах національних парків Кенії, Танзанії, Уганди, Ефіопії. 

     Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Африки. Особливості їх участі в міжнародному поділі праці

   Економіко-географічне положення, а також природні, історичні, етнічні та соціально-економічні відмінності визначають особливості участі субрегіонів Африки в міжнародному поділі праці. 

    Північна Африка – найбільший за площею та часткою ВВП серед субрегіонів Африки. Субрегіон переважно розташований у субтропічних широтах, що визначає спеціалізацію сільського господарства на виробництві оливок, цитрусових, винограду, бавовнику. Арабські народи Північної Африки мають багаті традиції в ремісництві, зрошуваному землеробстві, кочовому тваринництві, самобутню культуру. Промислова спеціалізація субрегіону пов’язана з видобуванням нафти, природного газу, фосфоритів, руд металів та їх переробкою. Північна Африка – один з регіонів міжнародного туризму, що швидко розвивається.

   Західна Африка – другий серед субрегіонів Африки за часткою ВВП. Там надзвичайно різноманітні природні умови та найбільш строкатий етнічний склад населення. Спеціалізацію субрегіону визначають сільське господарство, яке представлене виробництвом товарних (какао-боби, кава, олійна пальма) та споживчих культур; лісове господарство; видобування та первинна переробка мінеральної сировини: нафти, природного газу, руд металів.

   Найменшою часткою ВВП з-поміж субрегіонів вирізняється Центральна Африка. Там сформувався однорідний етнічний склад населення (народи банту). Мінеральні ресурси найбільш різноманітні: нафта, природний газ, мідні руди, алмази. Провідною спеціалізацією субрегіону є лісове господарство та добувна промисловість.

    Східна Африка вирізняється найбільшою кількістю населення серед субрегіонів. Мінеральні багатства тут менш досліджено. Різноманітність природних ресурсів зумовлює господарську спеціалізацію субрегіону. У міжнародному поділі праці Східна Африка відома сільським господарством, металургією, екологічним та пригодницьким туризмом.

   Південна Африка – найбільш віддалений від Європи, Америки та Азії субрегіон, але з широким виходом до важливих міжнародних морських шляхів. Економічним осередком субрегіону є багатопрофільне господарство ПАР, що відоме розвитком добувної й обробної промисловості, сільського господарства, сфери послуг. 

      Зв’язки України з країнами Африки

  Важливість Африканського континенту для України зумовлюється його великими природними багатствами та значними потенційними можливостями для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва, особливо в аграрній сфері. Серед експортованих країнами товарів великий інтерес для України становлять традиційні види африканських аграрних культур: какао-боби, кава, чай, арахіс, банани, оливки, цитрусові, бавовна, свіжі овочі, шкіряна сировина, рибна продукція, цінні породи деревини.

   Африканські країни зацікавлені у виході на український ринок із такими актуальними для України товарами, як мінеральна сировина (нафта, природний газ, боксити), окремі види продукції обробної промисловості (взуття, тканини, готовий одяг, вироби із шкіри, деякі види продукції хімічної промисловості).

   Країни півдня Африки відчувають потребу у вантажних авіаційних перевезеннях. Видається перспективним використання на умовах лізингу української вітчизняної авіатехніки, зокрема літаків АН. Україна може запропонувати країнам Африки допомогу в будівництві гребель і водосховищ, штучних зрошувальних систем, геологорозвідувальні роботи з метою виявлення підземних вод, інженерні роботи, поставки будівельної й сільськогосподарської техніки та обладнання, допомогу кваліфікованих фахівців. Освоєння африканського ринку означатиме для українських підприємців вихід на один із найбільших споживчих ринків світу. Африканські держави відчувають потребу в українських інвестиціях, машинах, устаткуванні, чорних металах, різноманітних послугах. Основними споживачами українських товарів є Єгипет, Нігерія, Алжир, Марокко, Туніс.