Загальні відомості

Антарктида (від грец. αντι — проти та грец. αρκτικος — північний) — континент у південній півкулі навколо географічного південного полюса, омивається Південним океаном, займає 10% поверхні Землі. Там розташовані 90% світових запасів криги, в яких сконцентровано 80% прісної води на Землі.

З 1950 р. в Антарктиді працюють постійні науково-дослідні станції (перша — французька). В зв'язку з проведенням Міжнародного геофізичного року (1957—59) в Антарктиді 12 країн організували дослідні станції. Зокрема, СРСР, починаючи з 1956, організував 7 станцій. Основна з них — селище Мирний. З 1996 в Антарктиді діє також і українська наукова станція «Академік Вернадський».

Міжнародно-правовий режим Антарктиди та інших територій, що розташовані південніше 60° південної широти, регулюється Угодою про Антарктику від 1 грудня 1959 року.

На континенті знаходиться близько 40 міжнародних станцій, на яких перебувають близько 2-3 тис. чоловік.

Як тільки не називають Антарктиду: "королева холоду", “безлюдний континент", "край Землі". Вона значно відрізняється від уже відомих нам материків тропічних широт, оскільки розміщена на крайньому півдні планети. Це - велетенська льодова пустеля.

На південному полюсі можна побачити тільки один схід та один захід на рік. Тут зареєстровані найнижчі температури повітря на Землі, хоч сонячної радіації в полярний день надходить більше, ніж одержує впродовж року жарка Африка.

Географічне положення

Загальна площа поверхні — 13 900 000 км², без шельфових льодовиків 12,6 млн. км²

За площею він перевершує тільки Австралію. Географічне положення Антарктиди різко відрізняється від положення інших континентів. Антарктида майже цілком лежить за Південним полярним колом у полярних широтах. Виняток становить лише Антарктичний півострів, який досягає 63° південної широти.

Майже в центрі материка розміщений Південний полюс, тому всі береги Антарктиди "дивляться" на північ. Вони омиваються південними водами Тихого, Атлантичного та Індійського океанів, що пов'язані між собою потужною холодною течією Західних Вітрів. У материк вдаються великі моря Уеддела і Росса, а також Беллінсгаузена, Амундсена, Співдружності, Космонавтів, Дюрвіля, Рісер-Ларсена, Лазарєва, Дейвіса. Прибережні океанічні води, прилеглі архіпелаги та острови Земля Олександра I, Південні Шетландські, Південні Оркнейські, Південні Сандвичеві, Південна Джоржія, Баллені і багато інших разом з материком об'єднуються під спільною назвою Антарктика. Антарктида значно віддалена від усіх континентів. Найближче до неї розташована Південна Америка.

Для тренажеру виключіть на вашому комп'ютері антирекламу.

Історія відкриття та освоєння

   Факти біографії Антарктиди так само незвичайні, як і її природа. Вона була відкрита пізніше за інші материки – аж у ХІХ ст. Проте про можливість існування невідомого південного материка говорили ще стародавні греки. За 300 років до відкриття Антарктиди її можна було побачити на стародавніх географічних картах! Правда, розташування і обриси уявного материка визначалися навмання. У ХVІІІ ст. багато дослідників намагалися знайти шостий материк. Затято шукав Південну Землю й англійський мореплавець Джеймс Кук. Під час навколосвітнього плавання у 1772–1775 рр. його вітрильники вперше в історії мореплавства перетнули Південне полярне коло. Досі жодне судно не заходило так далеко на південь. Кілька днів вони пробивалися крізь крижані затори, та суцільна крига перепинила подальше просування на південь. Кук відкрив низку островів і повернув назад з думкою, що південний материк відкрити неможливо. 

 Вперше береги Антарктиди спостерігала російська експедиція під керівництвом Фадея Беллінсгаузена і Михайла Лазарева, і хоча висадитися на берег їм не вдалося, саме день 22 січня 1820 року, вважають днем відкриття.  Одночасно з російськими дослідниками Антарктиду відкрили британські мореплавці, які першими зійшли на її беріг 30 січня 1820 року. Це був британський дослідник Едвард Брансфілд.

    Яскраві і трагічні сторінки історії вивчення Антарктиди пов’язані з походами вглиб континенту до важкодоступної точки – Південного полюса. Наприкінці 1911 р. від узбережжя до нього наввипередки прямували дві експедиції – норвезька Руаля Амундсена і англійська Роберта Скотта. Шлях сміливцям заступали жорстокі морози, шалені вітри, небезпечні тріщини-провалля в кризі. Проте Р. Амундсен з товаришами 16 грудня 1911 р. досягнув полюса. Вони дослідили довколишню місцевість і повернули назад. 18 січня 1912 р. Південного полюсу досягли і п’ятеро відважних англійців. Проте там уже майорів норвезький прапор. Вони прибули на цілий місяць пізніше за норвежців. У пригніченому стані Р. Скотт з товаришами вирушили назад. Погода була поганою, бракувало їжі, люди втомились і були обморожені. Невдовзі вони всі загинули. У допоміжному загоні, що на першому етапі супроводжував Р. Скотта на шляху до полюса, і який повернувся на узбережжя, був і наш земляк – Антон Омельченко. Відтоді одна з бухт в Антарктиді носить ім'я Омельченко. 

    Всебічне і систематичне дослідження Антарктиди почалося з середини ХХ ст. Тоді між різними країнами світу була укладена міжнародна угода, яка визначала свободу наукових досліджень у будь-яких районах Антарктиди і використання материка тільки у мирних цілях. На його території заборонено розміщувати зброю, видобувати корисні копалини і споруджувати промислові підприємства. Антарктида стала материком науки і миру. Відтоді різні країни світу стали організовувати там наукові станції, де постійно працюють вчені. На допомогу їм прийшли санно-тракторний транспорт, морські судна, авіація, штучні супутники Землі. Тому швидко вдалося обстежити і покласти на карти численні маловивчені райони. Кожний похід у глиб континенту приносив нові відкриття. Світ дізнавався про гігантські льодовики, високі гірські хребти, корисні копалини, особливості клімату і органічного світу. 

  Нині в Антарктиди на 38 станціях працюють науковці з 17 країн світу. Міжнародна команда вчених продовжує закривати  „білі плями” Антарктиди. Геологи досліджують склад гірських порід, геоморфологи – підлідний рельєф, гляціологи – крижаний покрив, біологи – пристосування рослин і тварин до життя в суворих умовах, океанографи – прилеглі води океанів, метеорологи спостерігають за погодою. 

   На станції «Академік Вернадський» з 1996 р. працюють й українські вчені. Вони досліджують льодовики, геологічну будову, клімат, прибережні води, впливу суворих природних умов на організм людини. Є й наукові відкриття. Зокрема знайдено бактерії, які активно поглинають важкі метали, винайдено новий спосіб уточнення прогнозу землетрусів. 

 Результати наукових досліджень на Льодовому континенті дуже важливі, оскільки Антарктида через циркуляцію атмосфери і вод Світового океану впливає на природу всієї Землі. Наукові дані використовують для прогнозів погоди в різних куточках планети, забезпечення радіозв’язку, прокладання морських і авіаційних шляхів між материками Південної півкулі. Дослідження Антарктиди триває.

Рельєф Антарктиди

Антарктична платформа є одним з уламків давньої Гондвани.

Рельєф Антарктиди незвичайний, двоповерховий: згори - льодовиковий, знизу - земної кори (корінний). Поверхня материка вкрита велетенським льодовиковим щитом. Він має вигляд купола, який припіднятий у центральній частині. Антарктида ділиться на Східну (близько 10 млн. км²) і Західну з Антарктичним півостровом, різні за своєю геологічною будовою: Східна Антарктида і велика частина — докембрійська Антарктична платформа, облямована більш пізніми складчастими утвореннями, Західна Антарктида — Каледонська плита й Альпійський складчастий пояс (Антарктичний півострів і прилягаючі до нього райони).

99,5% поверхні прикриває материковий лід товщиною до 4776 м (середня товщина 1880 м), який піднімається до 4010 м (в середньому до 2040 м); решту займають гірські пасма, нунатаки і так звані оази; найвища точка, до 5140 м (масив Вінсона) в горах Елсверта, в Західній Антарктиді; шельфові льодовики Росса, Ронне, Фільхнера та інші творять льодові бар'єри. Південний полюс лежить на висоті близько 2800 м.

Зледеніння

     Більша частина поверхні Антарктиди (понад 95%) вкрита льодовиковим щитом потужністю до 1500—3000 м. Максимальна товщина льодусягає 4 км. Вільна від льоду поверхня становить лише 4,5% площі материка. Це незначні прибережні ділянки суходолу («оазиси») і найвищі гори. Поверхня льодовика розбита численними тріщинами й провалами. Встановлено, що в ряді місць Антарктиди ложе льодовика лежить нижче від рівня моря. Лід перебуває в постійному русі. Від центра Антарктиди він розтікається до її периферії (в районі обсерваторії «Мирний» швидкість руху льоду 30—45 м за рік) і круто обривається в бік моря, утворюючи високі льодові стіни — бар'єри. Висота найбільшого в Антарктиді льодового бар'єра Росса 45—73 м, але переважно 30—40 м. У багатьох місцях лід, що сповзає в море, утворює плаваючі припаяні до суші великі шельфові льодовики (Росса, Шеклтона та ін.) загальною площею понад 900 тис. км². Льодовики постійно обламуються і дають початок айсбергам, які виносяться на північ в океани, що омивають Антарктиду.

Корисні копалини

          Корисні копалини: кам'яне вугілля, залізна руда, слюда, мідь, свинець, цинк, графіт і ін. не видобуваються через міжнародну угоду 1959 р.

Клімат

Клімат Антарктиди — надзвичайно суворий. У центральних районах Антарктиди протягом року існує стійкий полярний антициклон. У літньо-осінній період на окраїнах Антарктиди спостерігається циклонічна діяльність, яка інколи поширюється і на її внутрішню частину.

На російській антарктичній станції Восток 21 липня 1983 року була зареєстрована найнижча температура повітря на Землі за всі роки метеорологічних спостережень: 89,2 градуси морозу! Район отримав назву Полюс холоду Землі.

Найвища у прибережній зоні −11,6 °C (станція Оаза). Температура —40° можлива протягом усього року.

Річні суми опадів у прибережній смузі 500—600 мм, у внутрішніх районах 100—150 мм.

Літня сумарна радіація наближається до екваторіальної, але через високе альбедо (до 90%) велика кількість сонячної радіації, що надходить на материк у полярний день, не може привести до значного підвищення температури повітря. До того ж, дуже великі втрати тепла трапляються у полярну ніч, коли спостерігається різко від'ємний баланс. Тому Антарктида - найхолодніший материк Землі.

Зледеніння - головна причина виняткової суворості клімату. Високе альбедо льоду і довга полярна ніч спричиняють сильне охолодження поверхні материка. У внутрішніх його районах знаходиться область постійного, дуже високого тиску. Вона зумовлює переважання антициклону з морозною безхмарною погодою без опадів.

Холодне повітря з центральних областей безперервно стікає до країв материка, формуючи так звані стокові  вітри  південно-східного напрямку. Кількість днів з вітром тут досягає 340 днів на рік. Вітри іноді досягають ураганної сили, розвиваючи швидкість до 30 - 50 м/с, а при поривах - до 90 м/с. Вітри мають величезну руйнівну силу. Вони нерідко зривають з місця і переносять на великі відстані значної ваги вантажі, роблять неможливим пересування пішки. Сухий сніг і крижані кристали, що переносяться сильним вітром, перепилюють товсті канати і до блиску полірують металеві предмети.

На краях материка середньорічні температури вищі, ніж у центрі (січневі температури становлять в середньому 0°С). Тут розвиваються циклони, що рухаються вздовж берегів. Циклональна діяльність особливо активна взимку. Це пов'язано з тим, що в зимовий період посилюються контрасти між винятково холодними антарктичними і порівняно теплими морськими помірними повітряними масами. Іноді циклональні вихори просуваються і вглиб материка. Їх вторгнення супроводжується штормовими вітрами і снігопадами.

В прибережній смузі є значні ділянки не покритого льодом суходолу. Тут виділяється особливий тип кліматичної області, де з-під льоду виходять корінні породи у вигляді скель, що носять ескімоську назву - нунатакі, або великих площ у десятки і навіть сотні квадратних кілометрів. Це так звані антарктичні оазиси, що мають повний комплекс елементів географічного середовища, в тому числі і накопичення прісної води (озера, струмки), що не промерзають на протязі року.

Оазиси Антарктиди

Прибережні оазиси розташовані звичайно на висоті близько 100 м над р. м., поблизу берега (оазиси Банглера, Вестфолл, Грирсона, Ширмахера та інші). Зустрічаються оазиси і в горах, на великій висоті і на значній відстані від берега (гірські оазиси Землі Вікторії і Землі Олександра I). Для оазисів характерні умови сухої і холодної пустелі. Влітку у зв'язку з прогріванням поверхні, вільної від снігу та льоду, температура на висоті декількох десятків сантиметрів над землею буває достатньо висока. На скелях поблизу селища Мирного у січні спостерігалась температура близько +30°С. Але вже на висоті 1,5 - 2 м вона була лише трохи вища, ніж над поверхнею сусідніх льодовиків.

Існує декілька гіпотез походження оазисів: наслідок підвищеного притоку геотермального тепла, відступу льоду в результаті потепління, орографічних умов підльодовикового рельєфу, що перешкоджає притоку льоду на їх територію. Площа не вкритих льодом ділянок суходолу в Антарктиді не перевищує 0,3% її загальної площі.

Органічний світ

Особливості органічного світу Антарктиди пов'язані з суворими кліматичними умовами. Це - зона антарктичних пустель. Видовий склад рослин і тварин не багатий, але досить своєрідний.

Життя переважно зосереджено в оазисах Антарктиди. Вони не мають нічого спільного з африканськими або австралійськими оазисами. Проте ця назва якоюсь мірою їм відповідає. До антарктичних оазисів належать області на краях материка, де зрідка трапляються ділянки, які встигають трохи прогрітися і звільнитися від криги. Тому лише тут можна зустріти лишайники (до 300 видів), мохи (75 видів), гриби і навіть квіткові рослини.

Проте на відстані 520 км від Південного полюса вчені знайшли в льоду рештки невідомої тварини. Дослідження показали, до вони належать давньому крокодилу, який жив тут близько 200 млн. років тому. Ця знахідка підтверджує гіпотезу про те, що в минулому найхолодніший материк був вкритий тропічними лісами й болотами. Про це свідчать і поклади кам'яного вугілля, які тут виявлені.

Фауна пов'язана з морем і зосереджена на узбережжі і узбережних островах. Представлена кількома видами птахів та антарктичними тюленями. Сніговий буревісник є одним з усього лише трьох видів птахів, які розмножуються тільки в Антарктиді.

В Антарктиці живе 17 видів пінгвінів. Розрізняють найбільш поширених на узбережжях і на паковій кризі маленьких пінгвінів Аделі і значно більших за розмірами імператорських масою до 50 кг і висотою понад 1 м. У Субантарктиці зустрічаються пінгвіни: королівський, папуа (або віслюковий), золоточубий (макароні), антарктичний, пінгвін Склатера та інші.

У літній період на прибережних скелях гніздяться баклани, чайки, буревісники, поморники, альбатроси. Останні мають розмах крил до 3,5 м. Їх життя нерозривно пов'язане з океаном, в якому вони добувають собі їжу. Зв'язок з суходолом існує тільки влітку, під час кладки яєць і появи пташенят.