Південна Америка
Make your own mind maps with Mindomo.
Для тренажеру виключіть на вашому комп'ютері антирекламу.
Географічне положення
Материк перетинає екватор, Південний тропік. Південна Америка знаходиться у трьох півкулях – Північній, Південній і повністю у Західній.
Крайні точки:
Північна - мис Галлінас 12°28' пн. ш.
Південна - мис Фроуерд 53°54' пд. ш.
Східна - мис Кабу-Бранку 34°47' зх.д.
Західна – мис Паріньяс 81°20' зх.д.
На півночі материк омивається водами Карибського моря, на сході - Атлантичного океану, на півдні - Магелланової протоки і на заході - Тихого океану. Вузьким Панамським перешийком Південна Америка зв'язана з Центральною і Північною Америкою.
Площа материка 17,65 млн. км², з островами 18,28 млн. км². Четвертий за розмірами материк, майже в два рази більший за Європу (13 % поверхні суші Землі).
До складу Південної Америки відносять острови Підвітряні і Тринідад, Фолклендські острови й архіпелаг Вогняна Земля (на півдні якого знаходиться мис Горн, південний край усієї Південної Америки - 55°59' пд. ш.), острови південного Чилі, Галапагос та інші.
Затоки - Ла-Плата, Баїя-Гранде
Протоки – Магелланова, Дрейка
Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км;
Рельєф
Середня висота поверхні 655 м, найвища точка в Андах (Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — на півострові Вальдес (42 м нижче рівня моря); понад 49 % поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5 % — понад 2000 м;
У рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформний Схід і гірський Захід, що відповідає рухливому альпійському поясу. Підвищення Південно-Американської платформи представлені Гвіанським, Бразильським і Патагонським плоскогір'ями, прогини - низинами і рівнинами Оріноцькою, Амазонською, Гран-Чако, Ла-Платською і Пампою.
Гвіанське плоскогір'я підвищується до центру (г. Немлинця, 3014 м), Бразильське - із північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське - зі сходу на захід (до 2200 м). Східний край Бразильського плоскогір'я розбитий на окремі масиви, що мають характерні форми "цукрових голів".
Система хребтів Анд простягається на 9000 км на північ і захід материка. Це найдовша гірська система світу.
Вулкани – Руїс, Сан-Педро, Котопахі, Чімборасо, Льюльяйльяко
Корисні копалини
Надра Південної Америки містять досить різноманітний комплекс корисних копалин. Найбільші поклади залізних руд у басейні р. Оріноко і Бразилії, найбагатші родовища мідних руд Центральних Анд. А також родовища руд олова, сурми, срібла тощо.
Прогини Анд вміщують поклади нафти і газу, особливо багаті в межах Венесуели. Є родовища вугілля. Характерні родовища бокситів (особливо в Гайані і Сурінамі).
Термін «Анди» в перекладі з мови інків – «мідні гори».
На узбережжі Тихого океану за мільйони років нагромадилось стільки пташиного посліду, що в результаті спресування тут утворилися найбільші в світі поклади природної селітри, яке тут називають гуано.
Клімат
Материк Південної Америки – найвологіший на Землі. Цьому сприяє – розташування в екваторіальних широтах, пасати, які несуть багато вологи із Атлантичного океану, рівнинний схід, який легко пропускає вологу на материк та теплі – Бразильська та Гвіанська течії. Тут можна зустріти дощ, який падає збоку.
Положення Південної Америки переважно в низьких широтах обумовлює великий приплив сонячного тепла. На північ від південних тропіків середні місячні температури коливаються в основному від 20 до 28 °С (максимальна температура 49 °С у Гран-Чако), знижуючись влітку, у січні, у Патагонії до 10 °С, а взимку, у липні, до 12-16 °С на Бразильському плоскогір'ї, до 6-10 °С в Пампі і до 1 °С - на крайньому півдні (на високих плоскогір'ях і на півдні мінімум до -30 °С).
Південна Америка лежить у 6 кліматичних поясах: екваторіальному, північному і південному субекваторіальних, тропічному, субтропічному і помірному.
Екваторіальний пояс – дуже теплий і постійно вологий. Опадів до 3600 мм на рік, температура понад + 26ºС.
Екваторіальні повітряні маси влітку зміщаються в субекваторіальні пояси, обумовлюючи дощовий сезон. Узимку ж у субекваторіальних поясах переважають сухі тропічні повітряні маси. Тому субекваторіальний клімат характеризується вологим літом і сухою зимою. У країнах, розташованих у північній частині Південної Америки, сухий сезон, який припадає там на зимові місяці, називають "верано", що в перекладі з іспанської означає "літо", а літні місяці, що припадають на дощовий сезон, називають "інверіо", тобто "зима". Справа в тому, що авторам цих назв - пришельцям з Іспанії - місцевий сухий зимовий сезон здався надзвичайно схожим на посушливе літо їхньої батьківщини, а вологий літній нагадував їм вологу зиму Південної Європи;
У тропічному поясі зволоження істотно змінюється у напрямку зі сходу на захід. На Бразильському плоскогір’ї – опадів багато, тому тут – клімат теплий і вологий. Але з просуванням вглиб материка стає континентальним. На вузькій смузі Тихоокеанського узбережжя завдяки впливу холодної Перуанської течії (течії Гумбольдта) клімат тропічний пустельний.
У субтропічному поясі на сході - теплий постійно вологий клімат: влітку опади приносять вітри мусонного типу з Атлантики, в інший час - циклони мігруючих полярних фронтів; характерні сильні південні вітри памперо – холодні вітри з боку Анд і Антарктиди, іноді з дощем. З просуванням углиб материка клімат стає сухим континентальним. На узбережжі Тихого океану – клімат субтропічний середземноморський (тепле сухе літо, волога зима).
У помірному поясі панує західне перенесення повітряних мас. На підвітряні західні схили Анд вони приносять величезну кількість опадів, температури мало змінюються по сезонах. Патагонія знаходиться в "дощовій тіні" з напівпустельним кліматом, сильними південно-західними вітрами і різкими коливаннями температур. На західному узбережжі клімат – помірно морський (дуже вологий до 5000 мм на рік) – «мокрий куток» Південної Америки. На східному узбережжі клімат помірно-континентальний.
У Південній Америці проходить найвища снігова межа – вище 4500 м.
Гаруа - так називають густий туман, що огортає тихоокеанське узбережжя в районах із пустельним кліматом. Його утворює Перуанська течія, охолоджуючи повітря. Туман буває настільки густим і так погіршує видимість, що рух автомагістралю, що проходить уздовж узбережжя, стає небезпечним.
Внутрішні води
Особливості рельєфу і клімату Південної Америки визначили її виняткове багатство на поверхневі і підземні води, значну величину стоку, наявність найбільш повноводної річки земної кулі - Амазонки. Займаючи 12% площі суші Землі, Південна Америка одержує приблизно у 2 рази більше (1643 мм) середньої кількості опадів на одиницю площі. Повний річковий стік складає 27% усього стоку Землі, середній шар стоку (58 см) також майже в 2 рази більше середньої величини для всієї суші. Але величина стоку різко коливається по території материка - від декількох мм до сотень см. Нерівномірно розподілені і ріки між басейнами океанів: басейн Тихого океану у 12 разів менший від басейну Атлантичного (вододіл між ними проходить в основному по хребтах Анд); крім того, близько 10% території Південної Америки відноситься до області внутрішнього стоку.
Переважають ріки дощового, а на крайньому півдні - також снігово-льодовикового живлення.
Головна ріка материка Амазонка є найбільшою за площею басейну і найповноводнішою в світі. Амазонка бере початок у Перуанських Андах, далі тече в основному через територію Бразилії, де її називають також Солімойнс. Довжина річки 6,4 тис.км з Мараньйоном (з Укаялі близько 7 тис.км). Амазонка збирає води з площі у 7180 тис.км². Більша частина басейну Амазонки належить Бразилії. Ріка приймає близько 500 приток, багато з яких – величезні ріки: близько 20 приток мають протяжність понад 1,5 тис. км. Найбільші праві притоки – Укаялі, Журуа, Мадейра, Тапажос, Шингу; ліві – Іса, Япура, Ріу-Негру. Впадаючи, одна за іншою, багатоводні притоки швидко збільшують ширину річки; після злиття з Укаялі Амазонка має ширину близько 1,5 км, в середній течії – до 5 км, перед гирлом – від 80-до 150 км. Перед впадінням в Атлантичний океан русло Амазонки розбивається між великими островами на рукави, утворюючи воронкоподібні гирла.
Режим Амазонки доволі складний. Праві притоки, які розташовані в Південній півкулі, і ліві у Північній півкулі, в результаті різночасового випадання у їхні басейни дощів, мають паводки в протилежні пори року: праві притоки – з жовтня по березень (літо Південної півкулі), ліві – з квітня по жовтень (літо Північної півкулі). У зв’язку з цим Амазонка повноводна впродовж року і сезонні коливання рівня води у значній мірі згладжені. Найбільше підвищення рівня відбувається у квітні-липні, повінь триває понад 120 днів. В цей час вода виходить з низьких берегів і затоплює ліси у широкій долині річки.
Найнижчий рівень води у річці спостерігається в серпні-вересні. Пересічна витрата води у нижній течії 120 тис м³/сек., величина річного стоку – 3800 км³.
Впадає в Атлантичний океан у районі екватора, створюючи у гирлі найбільший річковий острів Маражо.
Поророка – припливна хвиля на Амазонці, яка двічі на рік між лютим і березнем проходить вверх по течії Амазонки. Висота хвилі до 6 м, а довжина до 13 км. Індіанці називають її «амазуну» - гримляча вода. Триває майже півгодини.
Переміщується із страшним шумом, що чути на відстані 5—10 км. Призводить до страшних руйнувань на берегах.
Першу мандрівку по річці здійснив у 1541 році іспанець Франціско де Орельяна. Неодноразово у дорозі іспанцям довелося вступати у сутички з войовничими індіанцями. Біля гирла річки Тромбетас битва була надзвичайно запеклою. І що найбільше вразило конкістадорів, це те, що у перших рядах індіанських воїнів билися високі напіводягнені жінки, озброєні луком. Вони виділялися своєю хоробрістю навіть на тлі своїх одноплемінників. Відважні воячки нагадали іспанцям античний міф про амазонок - жінок-воїнів, що не знали поразок. Тому Орельяна і назвав річку Амазонкою. З тих пір на великій річці побувало чимало вчених-дослідників. Француз Кондамін, німець Гумбольдт, англієць Бейтс і російський мандрівник Лангсдорф наприкінці XVIII - початку XIX століття зуміли проникнути у нетрі Амазонії і відкрили для науки дивовижний живий світ Королеви Річок.
До великих рік в Південній Америці належать також Оріноко, Сан-Франціску, Парана та Уругвай з спільним гирлом – Ла-Платою.
Водоспади - Анхель (на річці Чурун, притока Оріноко) - 1054 м, Ігуасу на річці Парана, 72 м.
У Центральних Андах лежить найбільш високогірне з великих озер Землі – Тітікака (на висоті – 3800 м). Тут живуть індіанці – уру, які будують човни із тростини і живуть на озері на плавучих тростинових островах. Температура води в озері стала протягом року стала - +14ºС. Тут шукав скарби індіанців Жак Ів Кусто.
З озера Тітікака стікає вода в озеро Поопо, яке є безстічним, а тому солоним.
Великі лагунові озера знаходяться на півночі (Маракайбо) – надзвичайно багате на нафту.
Природні зони
Вологі ліси. У Південній Америці найбільше на Землі поширення мають вологі «дощові» вічнозелені екваторіальні ліси, так званих сельвас, що займають майже всю Амазонську низовину з прилягаючими схилами плоскогір'їв і Анд, західну Колумбію і східні схили Бразильського плоскогір'я. Вони відрізняються дуже багатим рослинним складом (4 тис. видів), густотою, найбільшим приростом біомаси (50-200 т/га) і наявністю багатьох цінних рослин. Характерні – сейба (80м висотою), гевея (каучконіс), какао, кавове, молочне, хінне дерева, парагвайський чай – мате, дерево кола, ананас, ліани, орхідеї, диняче дерево папайя і кокосова пальма, маніок і батат. Найбільше листя – у вікторії-регії, до 2 м у діаметрі. Найсильнішу отруту – кураре – дістають з коренів ліани.
Під сельвою формуються червоно-жовті ферралітні ґрунти.
Тварини - мавпи-ревуни, лінивці, ягуари, пуми, мурахоїди, травоїдні тапіри, водосвинка (капібара) – найбільший гризун на Землі. Багато птахів – папуга ара, хижа гарпія, товстодзьобий тукан, найменша в світі – колібрі (57 мм, вага – 2 г.). Змії, ящірки, удави (анаконда – найбільший у світі, 11 м). У воді – річкові дельфіни, крокодили каймани, піраньї, арапайми – найбільші прісноводні риби до 3 м. Тут зустрічається найбільший павук – птахоїд – 12 см.
Савани і рідколісся.
Для субекваторіальних поясів з чітко вираженим сухим сезоном найбільш характерні савани і рідколісся з галерейними лісами в долинах рік. На півдні на Оріноцькій низовині (тут вони називаються льянос) - це вологі високотравні, переважно пальмові савани і саванні ліси на червоних ферралітних ґрунтах.
У центрі Бразильського плоскогір'я - савани з ксерофільними (посухостійкими) деревцями, так звані кампос, на коричнево-червоних ґрунтах. До найбільш посушливого північно-східного району Бразильського плоскогір'я належить опустелене рідколісне угруповання каатинга з колючих чагарників, кактусів, молочаї, агави і пляшкоподібних дерев сімейства баобабових. Сухі тропічні ліси і рідколісся з коричнево-червоними ґрунтами займають рівнини Гран-Чако; у них дуже коштовні дерева кебрачо «зламай сокиру» (основний постачальник таніну).
Тварини – немає так багато тварин, як у Африці – невеликі олені, хижаки – ягуар, пума, свині пекарі, гризуни віскаша, броненосці, страуси нанду. Багато змій і ящірок.
Тропічний пояс.
Тропічні пустелі. Пустеля Атакама – найбільш безводна пустеля світу. Рослини живляться вологою туманів – кактуси і подушкоподібні чагарники.
Субропічні степи.
Степи поширені в основному в субтропічному поясі. Їх тут називають пампою. Рослини – пампаська трава, ковила, бородач, келерія. Ґрунти родючі сіро-коричневі. Тварини – пампаський олень, пампасна кішка, страус нанду. Багато гризунів (нутрія, віскаша).
У субтропічному поясі на заході напівпустелі змінюються "середземноморськими" літньосухими жорстколистими лісами і чагарниками (еспіналь, маттораль) на коричневих ґрунтах. На південь від 37-38° пд. ш. вони переходять у вологі вічнозелені змішані ліси - гемігілею - з південних буків, магнолієвих, лаврових та інших листяних порід з домішкою хвойних (чилійська араукарія) з безліччю ліан, бамбуків, епіфітів, папоротей на бурих лісових ґрунтах; до 42° пд. ш. вони вкривають і східні схили Анд; у високогір'ях з'являються альпійські луги.
На схід від Анд (на плато Патагонія), на північному заході Аргентини панують чагарникові напівпустелі із сіроземними ґрунтами і ділянками пустель.
Помірний пояс
Дуже контрастна рослинність і ґрунти на заході і сході помірного пояса. Острови і вологі західні схили Патагонських Анд покривають ліси південного типу (переважно з вічнозелених і листопадних південних буків з домішкою хвойних) на бурих лісових, частково опідзолених ґрунтах; східні схили Анд - хвойно-листопадні ліси, а підвітряну Патагонію - напівпустельні бурі ґрунти і рослинність з розріджених дерновидних злаків і щільних зон тикових.
Висотна поясність Анд
До 1500 м поширені екваторіальні ліси та плантації какао (+25º С)
До 2800 м – ліси (хінне дерево, папороті, бамбук), плантації кавового дерева(+18º С)
До 3500 м – низькорослі дерева і чагарники (холодно, тумани, +12º С)
До 4500 м - високогірні луки (парамос) – (холодно) +6ºС.
Пуни - високогірні пустелі в Андах.
Вище - сніги, льодовики.
Тварини – гризун шиншила, дикі лами гуанако, вікунья. Тут живе найбільший і найважчий з літаючих птахів – кондор, розмах крил до 3 м.
Заповідні території
Території, що охороняються, представлені в Південній Америці національними парками (близько 100) і резерватами, в основному для охорони коштовних лісів і видів тварин, що знаходяться під загрозою знищення, а також мальовничих рекреаційних ландшафтів. Загальна площа - близько 1% усієї території Південної Америки. Найбільше в Перу - близько 6 млн. га, в Аргентині - 2,6 млн., Венесуелі - близько 2 млн. Відомі національні парки: Науель-Уапі та Лос-Гласьярес в Аргентині, Ітатіая й Ігуасу в Бразилії, Лос-Парагуас у Чилі й інші.
Країни
На території Півд. Америки розташовані 12 держав: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай, Чилі і Еквадор, а також Французька Гвіана (заморський департамент Франції з 1946 року) і Фолклендські (Мальвінські) о-ви, що належать Великобританії. У господарстві більшості з них значна роль належить аграрно-сировинному сектору, включаючи видобуток мінеральної сировини і палива, лісову промисловість, сільське господарство. Нові індустріальні країни — Аргентина, Бразилія та Венесуела. Найменш розвинені — Французька Гвіана, Парагвай, Болівія, Гайана, Сурінам і Еквадор; проміжне положення займають Колумбія, Чилі, Уругвай і Перу.
Мови
Найбільш поширеними мовами Південної Америки є португальська та іспанська. На португальській мові говорить Бразилія, населення якої складає близько 50% населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Сурінамі говорять по-голандськи, в Гайані - по-англійськи, а у Французькій Гвіані - відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і Арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останнього) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу.
Населення
У Південній Америці живе більше 330 млн. чоловік. Чисельність населення зростає досить швидко. Населення характеризується змішуванням расових ознак людей. Дуже складний расовий і етнічний його склад пояснюється історією заселення материка. Давні індіанці, що належать до американської гілки монголоїдної раси, прийшли сюди з Північної Америки майже 20 тис. років тому. Їхні численні племена заселяли майже весь материк. Індіанські народи створили давні цивілізації. З XVI ст. почалося завоювання материка європейцями. Першими переселенцями стали іспанці і португальці, пізніше — вихідці з інших країн Європи (італійці, німці та ін.). Завоювання материка європейцями принесло незчисленні лиха її корінному населенню. Пам'ятки давньої індіанської цивілізації були зруйновані і розграбовані, знищено могутню державу інків, загинули сотні тисяч індіанців.
У XVI-XIX ст. для роботи на плантаціях у східну частину Південної Америки (Бразилію) були привезені з Африки мільйони негрів-рабів. У результаті такого заселення материка, змішування прийшлого населення між собою і з корінними народами склад населення став надзвичайно строкатим. У наш час переважає змішане населення: мулати — нащадки від шлюбів європейців із неграми, метиси — нащадки від шлюбів європейців з індіанцями, самбо — нащадки від шлюбів індіанців із неграми. Утворилися нові народності і нації, у житті яких поєднуються європейська, індіанська й африканська (негритянська) культури.
Південна Америка заселена вкрай нерівномірно. Більша частина населення живе на узбережжі Атлантичного океану, у пампі, в деяких областях Анд, де колись існувала держава інків. Більше половини населення континенту мешкає у містах. Три з них входять у десятку найбільших за чисельністю міст світу: Сан-Паулу (15 млн.), Буенос-Айрес (10 млн.), Ріо-де-Жанейро (6 млн.).
Гаучо – аргентинські пастухи.
Пончо – накидка, традиційний одяг інків.