Чорне море

За підручником "Географія" 8 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко

Для тренажеру виключіть на вашому комп'ютері антирекламу.

     Чорне море – це великий природний комплекс, що має свої специфічні природні умови і природні ресурси.

     Фізико-географічне положення та берегова лінія

    Чорне море є внутрішнім і належить до басейну Атлантичного океану. Воно з’єднане з Середземним морем через протоки Босфор і Дарданелли. Площа поверхні – близько 422 тис. км².

    Чорне море омиває південні береги України і ще п’яти країн: Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії та Росії. Довжина берегової лінії становить 4090 км, з яких у межах України – 1540 км. У Чорне море впадають великі річки, які сильно опріснюють воду. При впадінні в море річки утворили біля північного і західного узбережжя багато лиманів. Окремі лимани використовують як джерела лікувальних грязей і кухонної солі.

    З Азовським Чорне море сполучене вузькою (від 4,5 км до 15 км) Керченською протокою. Її протяжність – 45 км. Через протоку у 1944 р. було зведено міст, а менше ніж за рік він зруйнувався: його опори пошкодили крига і штормові хвилі. Міст не відновили, а через кілька років сполучення організували завдяки поромній переправі. Фарватер протоки перетинають рифи, мілина, коси, тому її глибина лише 2–7 м. Кораблі ходять спеціально проритим каналом.

   Українські береги моря слаборозчленовані, переважно низовинні. В окремих місцях – урвисті. З великих заток вирізняються Каркінітська, Каламітська, Феодосійська та Одеська. Є багато невеликих бухт, оточених косами, які використовують для причалювання кораблів. Островів у Чорному морі мало, всі вони в узбережній смузі.

 

     На Кримському півострові є багато мисів – ділянок суходолу, що гострим кутом врізаються в море. Найвідоміші з них: Сарич – найпівденніша точка нашої держави; на західному узбережжі півострова – Тарханкут і Херсонес; на південному сході – Меганом та Опук. 

      Будова і рельєф дна, корисні копалини

   «Котловина» Чорного моря – це залишок великого океанічного басейну, який існував протягом попередніх геологічних періодів.

    За геологічною будовою дна Чорне море є морем рухомих зон, яке лежить у межах глибоководної тектонічної западини. Про це свідчать такі ознаки: великі глибини, земна кора океанічного типу і висока сейсмічність дна. За своїм рельєфом дно Чорного моря нагадує велику тарілку: воно глибоке й рівне з мілководними краями на периферії. Середня глибина Чорного моря – 1256 м. Для більшої частини морського дна характерні глибини понад 2000 м. Точка з максимальною глибиною розташована у південній частині моря – 2245 м. Північна частина дна лежить на затопленій частині Східноєвропейської платформи, тому тут сформувався широкий (до 200 км від берега) шельф. Наймілкіша його частина – Одеська затока, де глибини становлять 30–60 м. Шельфу майже немає біля Південного берега Криму, де вертикальні підводні урвища сягають 50–80 м. Це пов’язано з подальшим опусканням території по лінії розлому. Значних піднять дна давно не спостерігалося, тому в морі так мало островів. У шельфовій зоні Чорного моря відкрито поклади природного газу і нафти. Тут у верхній частині осадового чохла платформи вже розвідано понад 60 родовищ. Більш перспективними вважають глибинні ділянки земної кори до 700–750 м. 

      Кліматичні умови

    Чорне море розташоване у межах двох кліматичних поясів. Північно-західна його частина – у континентальній області помірного поясу. Тут переважає суха погода протягом року зі спекотним літом і холодною зимою. Ця ділянка моря в окремі роки може вкриватися кригою на 10–20 км від берега. Більша частина Чорного моря – у середземноморській області субтропічного поясу з сухим і спекотним літом та вологою й теплою зимою. Температура повітря над морем у липні – +21…+24 °С, у січні – 0…–5 °С на півночі, +8 °С на півдні. Кількість опадів – від 200 мм до 1000 мм. Найчастіше море буває спокійним. Шторми трапляються рідко й піднімають хвилі до 6–8 м.

     Водні маси і морські течії

   Чорне море – проточна водойма, тому його водні маси мають удвічі нижчий рівень солоності, ніж океанічні води. Прісні води стікають до його улоговини з материка через річки і спрямовані у бік Середземного моря. Проточність моря могла б спричинити повне його опріснення. Однак цьому перешкоджає підтік у протилежному напрямку більш солоної води із Середземного і Мармурового морів через протоку Босфор. Холодніші й солоніші води надходять на певні глибини. Тому основні властивості водних мас зумовлюють «двоповерховість» Чорного моря.

     Поверхневий шар води до 150–200 м має знижену солоність: 17–18 ‰. Температура води відчутно коливається за сезонами: влітку – +24…+27 °С, узимку – +1…+8 °С. Цю особливість визначає значний річковий стік. Прозорість поверхневої води досить висока: світло від електричної лампи зникає лише на глибині 40–70 м. Глибшому шару води не властиві різкі коливання температури і солоності. Тут протягом року вода має температуру близько +8 °С, а солоність зростає до 22–25 ‰.

   Особливістю водних мас Чорного моря є те, що тільки верхній шар води насичений киснем, який підтримує тут розвиток життя. Нижче у чорноморській воді кисню немає. Він витіснений отруйним сірководнем. Його сліди у відкритому морі помітні вже з глибини 50 м, а біля узбережжя – глибше 200 м. Нижче й до самого дна його концентрація неухильно зростає. Такий шар води називають «мертвим». У цьому царстві холоду й мороку ніщо не живе, крім анаеробних бактерій роду мікроспіра. За однією з гіпотез, сірководень якраз і утворився завдяки життєдіяльності цих бактерій. Сірководень – узагалі не рідкість для водойм, але він легко окислюється. У Чорному морі вертикальні рухи води дуже обмежені, тому кисень у нижні шари моря не проникає і сірководень займає 87 % об’єму води.

     Під впливом північних вітрів із берега водні маси Чорного моря пересуваються, створюючи малопотужні теплі течії. Вони переміщуються проти годинникової стрілки паралельно до берегової лінії, формуючи два замкнені кола: у західній і східній частинах моря. Ширина течій – 50–100 км, швидкість – 0,5– 1 км/год. Через малу швидкість чорноморські течії практичного значення для судноплавства не мають. Припливи і відпливи у морі майже не помітні через їхню незначну висоту (7–30 см). 

         Органічний світ

    У Чорному морі світ живих організмів порівняно бідний і одноманітний. Це пояснюється двома чинниками: наявністю сірководню та істотною віддаленістю від Океану.

      У Чорному морі налічується понад 660 видів рослин. У шельфі північно-західної частини моря існує найбільше у світі скупчення червоних водоростей – філофори, яку називають морським виноградом. Філофора покриває понад 15 тис. км² морського дна і нагромаджує більше як 5 млн т біомаси. З неї виготовляють речовину агар-агар, яку використовують у мікробіології, кондитерському і текстильному виробництвах. На прибережних скелях можна зустріти їстівну зелену водорость ульву, або морський салат. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте квіткова рослина – морська трава зостера, серед якої знаходять прихисток колонії риб.

    Світ чорноморських тварин складається з близько 2000 видів. З-поміж них майже 180 видів риб. Більшість кісткових риб мають промислове значення: кефаль, тюлька, тунець, скумбрія, ставрида, оселедець, камбала, хамса. Серед водоростей ховаються незвичайні за формою рибки – морські голки (сарган) і морські коники. На дні живуть бички – дрібні рибки з ряду окунеподібних, які певний час можуть перебувати без води. Із хрящових риб у Чорному морі водяться кілька видів скатів (скат-метелик, морський кіт, морська лисиця) та один вид акул – чорноморський катран. Це найменша з акул завдовжки 25 см.

      У Чорному морі живуть чотири види ссавців: три види дельфінів та один вид тюленів. Чорноморський дельфін афаліна – найбільша морська тварина України. Довжина тіла сягає 3,3 м (зазвичай 1,8–2,5 м), маса – 200 кг. Дельфін білобокий менший за афаліну. Довжина тіла, як правило, не перевищує 2,1 м. Маса – 60–75 кг. Ще менший дельфін-азовка довжиною 1,3–1,5 м. Його називають морською свинею через товстий (до 4 см) шар підшкірного жиру та дихання, подібне до рохкання. Усі дельфіни живляться рибою. Живуть до 30 років. Тюлень-монах – великий ссавець із довжиною тіла до 275 см, масою понад 300 кг. Тримається невеликими групами і поодинці, тому й дістав таку назву. Живиться рибою та ракоподібними. В Україні вважають зниклим видом. Колись він жив біля берегів Криму. Його виловлювали задля шкури, жиру та м’яса. Усі чорноморські ссавці занесені до Червоної книги України. Їхній промисел заборонений.

     Із безхребетних відомо близько 650 видів ракоподібних (краби, омари, креветки, раки), понад 200 видів молюсків (рапана, мідії, устриці), три види медуз (аурелія, коренерот і мнеміопсис). 

        Використання природних ресурсів та екологічні проблеми

        Людина активно використовує природні ресурси Чорного моря, насамперед – біологічні. Зростають обсяги вилову риби. Щороку море дає близько 1 млн т риби. Промислове значення мають деякі молюски, ракоподібні та водорості. На їхній базі розвивається харчова, зокрема рибоконсервна, промисловість.

   Розпочато використання ресурсів чорноморського шельфу: розробляється Причорноморсько-Кримський (Південний) нафтогазоносний басейн.

  Активно працює морський транспорт. На чорноморському узбережжі розташовано 9 українських морських портів: Одеса, Чорноморськ, Южне, Миколаїв, Херсон, Ялта, Євпаторія, Феодосія, Керч. Морськими шляхами перевозять нафтопродукти, руди, вугілля, метали, хімічні речовини, будівельні матеріали.

   Кліматичні умови, піщані пляжі, мальовничі краєвиди, цілющі грязі зробили узбережжя Чорного моря найбільшим у країні курортним районом. Тут розташовані відомі кліматичні й бальнеологічні курорти. Велике рекреаційне значення має Південний берег Криму.

   У зв’язку з активним використанням природних ресурсів моря та високою щільністю заселення території України значно загострилися екологічні проблеми Чорного моря. Вода сильно забруднюється стічними водами курортної зони, через річковий стік, морським транспортом, російським військовим флотом, у процесі видобутку природного газу. Хімікати і добрива, що змиваються з навколишніх сільськогосподарських угідь, вражають планктон і рибу, призводять до катастрофічного поширення одноклітинних водоростей, які спричинюють «цвітіння» води. Усе це визначає екологічний стан Чорного моря як несприятливий.

      Крім того, різко скоротилося надходження у море прісної води з річок у зв’язку з її використанням для зрошення та перетворенням Дніпра на систему водосховищ. Це, своєю чергою, збільшує солоність води і викликає активізацію життєдіяльності анаеробних бактерій у нижньому шарі. Для запобігання екологічній катастрофі Чорного моря необхідне проведення комплексних заходів щодо виведення прибережних районів із зони екологічної небезпеки.

     Раціональне використання ресурсів Чорного моря й охорона його неповторної природи сприятимуть відновленню рибних запасів і цілющих рекреаційних властивостей морського узбережжя.

Азовське море

         Фізико-географічне положення та берегова лінія

        Азовське море, як і Чорне, є внутрішнім морем басейну Атлантичного океану, але значно більше віддалене від океанічних просторів і є найбільш континентальним морем у світі. Воно відзначається високим ступенем ізольованості від інших водойм, з’єднане лише з Чорним морем вузькою і мілкою Керченською протокою. Азовське – одне з найменших морів світу. Його площа в 11 разів менша за Чорне море і становить 38 тис. км². Море омиває південно-східні береги України. Окрім того, до його берегів виходить територія Росії. Розмежування морської акваторії між Україною та Росією досі не здійснене.

    Через значну порізаність берегова лінія Азовського моря лише в 1,5 разу коротша за чорноморську. Її загальна протяжність становить 2700 км, з яких у межах України пролягає більше ніж половина – 1472 км. Береги моря низовинні, з багатьма піщано-черепашковими косами: Бирючий Острів, Обитічна, Бердянська, Білосарайська. Вони утворилися через знесення річками лесових порід з материка і рухи води в узбережній зоні. Коси здіймаються над поверхнею води на 2–3 метри й оточують мілководні затоки: Обитічну, Бердянську. Найбільшими затоками моря є Таганрозька та Сиваш. Останній відділений від моря косою Арабатська Стрілка (з араб. – військовий пост) і настільки відрізняється за властивостями водних мас, що іноді його називають третім морем України – Гнилим морем. Островів мало. На південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження. У межах України в море впадає кілька невеликих річок: Молочна (утворює Молочний лиман), Кальміус, Берда, Салгир. З території Росії в Азовське море несуть воду великі річки Дон і Кубань, а також Міус, Єя, Бейсуг. 

          Будова і рельєф дна, корисні копалини

        За будовою дна Азовське море, на відміну від Чорного, є морем, розміщеним на платформі. Воно утворилося на опущених ділянках молодої Скіфської та давньої Східноєвропейської платформ. Про це свідчать такі ознаки. По-перше, Азовське море мілководне. Його середня глибина становить 7,4 м, а найбільша – 15 м. Тобто це наймілкіше море світу. Стародавні греки навіть називали його Меотійським болотом. У затоці Сиваш глибини ще менші: середня – 20–30 см, а найбільша – 3,5 м. По-друге, під Азовським морем земна кора материкового типу. По-третє, дно моря сейсмічно стійке, без сильних землетрусів.

     Рельєф дна доволі простий. По мірі віддалення від берега глибини повільно зростають. Найглибші ділянки знаходяться в центральній частині. На дні є системи підводних пагорбів, які витягнуті вздовж західного і східного берегів. Найбільш мілководна північна частина, де мілина тягнеться на 20–30 км від берега.

   В осадовому чохлі платформ на дні Азовського моря знайдені родовища природного газу (Стрілківське, Північноказантипське), нафти, осадових залізних руд (Керченський басейн). 

        Кліматичні умови

   Азовське море розміщене в межах континентальної області помірного кліматичного поясу, якому притаманна суха погода зі значними річними амплітудами температур. На формування кліматичних умов над морем впливають помірні повітряні маси. Влітку з західними вітрами приходить морське повітря. Взимку з північно-східними вітрами – континентальне. Середньолипнева температура повітря над морем становить +22...+24 °С, середньосічнева — –1...–6 °С. Річна кількість опадів – 300–500 мм. Періодично в морі виникають високі вітрові хвилі. Восени трапляються густі тумани.

           Водні маси та морські течії

     На властивості води Азовського моря впливають його віддаленість від Океану, малі глибини, значна ізольованість та істотне притікання через річки прісної води. Через атмосферні опади й річки в море надходить більше прісної води, ніж через Керченську протоку – солоної чорноморської. Унаслідок малих глибин і площ відбувається швидке нагрівання вод улітку та різке охолодження взимку. А перемішування вод на всю глибину визначає вирівнювання її температури й солоності.

    Тому для водних мас Азовського моря притаманні значні річні амплітуди температури води та низький рівень солоності. Влітку води Азова нагріваються в середній частині до +25...+28 °С, а біля берега – до +30...+31 °С. У таких умовах вода перенасичена киснем на 200–250 %. Це призводить до бурхливого розвитку планктону, у тому числі й одноклітинних водоростей, що спричинює «цвітіння» води. Узимку вода охолоджується до 0...–1 °С.

        Майже щороку море замерзає біля берега на три місяці, а у найхолодніші зими – навіть по всій площі водної поверхні. Товщина криги сягає 80–90 см. Тому серед суден, приписаних до найбільшого морського порту на Азовському морі – Маріуполя, є криголам.

       Солоність води у морі в минулому була втричі меншою, ніж у Світовому океані – близько 11 ‰. А біля гирла Дону навіть становила 1 ‰, тому практично була прісною. Однак після створення водосховищ на Доні та скорочення стоку через зрошення на Кубані солоність води Азовського моря почала зростати й нині досягає 12–14 ‰. Це негативно впливає на видовий склад риб, які здавна існували за певного рівня солоності води.

      Водні маси затоки Сиваш помітно відрізняються від інших частин Азовського моря. Затока сполучена з морем дуже вузькою Генічеською (Тонкою) протокою шириною 100 м і глибиною 2–3 м. Через це опрісненої води з Азовського моря сюди надходить обмаль. Улітку вода у мілководній затоці прогрівається до +30...+35 °С й інтенсивно випаровується. До того ж до Сиваша зазвичай не впадає жодна річка (річка Салгир часто пересихає). Тому солоність у 10–15 разів більша, ніж у морі, і становить 124–166 ‰. У найспекотніші й сухі роки вона зростає до 250 ‰. Сиваш складається з 11 солоних і гірко-солоних заток. Вода швидко випаровується, доходить до стану ропи і перетворюється на сіль. Улітку поверхня затоки виблискує соляною кіркою, ніби льодяна ковзанка. Сіль у Сиваші видобували здавна. Чумацькі валки розвозили її по всій Україні. Із сиваської ропи нині одержують також соду, йод, бром, рідкісну глауберову сіль.

      У зв’язку з панівними напрямками вітрів у морі сформувалася основна колова течія, спрямована проти годинникової стрілки. Через Керченську протоку азовська вода витікає в Чорне море. У прибережній зоні місцями виникають коловороти. Припливи і відпливи в Азовському морі майже не відчутні. 

        Органічний світ

     В Азовському морі органічний світ доволі одноманітний. Прозорість води в теплу пору року дуже мала через бурхливий розвиток рослинного планктону. Розвиваються діатомові та синьо-зелені водорості. Тваринний світ відзначається відносною бідністю видів (до 350 видів) і винятково великим кількісним розвитком, за яким Азовське море перевищує всі морські водойми світу. Зокрема, за рибопродуктивністю (тобто кількістю риби на одиницю площі) воно у 160 разів перевищує Середземне і в 40 разів – Чорне море.

  У морі відомо 103 види риб, які представлені одночасно прохідними, напівпрохідними, морськими та прісноводними видами. Прохідні види риб живуть у морі до настання статевої зрілості, а в річку заходять лише на нерест. Період розмноження в річках, як правило, не перевищує 1–2 місяці. Серед азовських прохідних риб є найцінніші промислові види – осетрові, зокрема білуга та севрюга. Люди споживають їхнє м’ясо та чорну ікру. Білуга досягає 2,5–9 м завдовжки й маси 1–2 т. З інших прохідних риб в Азовському морі живуть рибець і шемая з родини коропових. В’ялене м’ясо шемаї дуже смачне, тому її назва у перекладі з перської мови означає «царська риба». Поблизу берегів великими зграями плавають оселедці. До напівпрохідних риб, які на нерест ідуть у річки і затримуються там надовго, належать судак, лящ, тарань, чехонь. Весь час мешкають в Азовському морі пеленгас, ставрида, скумбрія, камбала-калкан, тюлька, риба-голка (трубкорот), бички. Прісноводні риби водяться у найбільш опріснених частинах моря. Це карась, щука, в’язь, верховодка.

     Із ссавців у морі живе лише один вид – дельфін-азовка. Це найдрібніша тварина з групи китоподібних (довжина тіла – від 90 см до 1,5 м). Мешкає зграями від двох до десяти особин. У воді плаває також багато рачків. На дні водиться безліч молюсків. Їхні черепашки становлять основну масу донних відкладів.

      Використання природних ресурсів та екологічні проблеми

   Основним природним багатством Азовського моря є біологічні ресурси. До середини XX ст. море було надзвичайно продуктивним і давало багато цінних видів риби, серед яких вагоме місце посідали осетрові. Ще давні греки називали море Меотида («годувальниця»), а скіфи – Каргулак («багате рибою»). Нині через екологічні проблеми вилов риби втратив колишнє промислове значення. Місце цінних промислових риб зайняли менш вибагливі до умов існування й малоцінні види. У зв’язку зі скороченням стоку річок і зростанням підтоку чорноморської води зросла солоність азовської води. Через це море перестало замерзати, змінилися умови існування промислових риб. Разом з чорноморською водою прийшли й медузи, що знищують мальків риб і планктон.

    Море має велике транспортне значення. Окрім Маріуполя, на його  берегах розміщені морські порти Бердянськ і Генічеськ. Під час перевезення нафтопродуктів трапляються аварії танкерів та виливи нафтопродуктів. Це призводить до загибелі морських організмів і птахів.

  Вода моря зазнає забруднення промисловими відходами з підприємств Приазов’я, сільськогосподарськими стоками. Найбільшим джерелом забруднення є металургійні заводи Маріуполя. Рівень забруднення вод моря визначається як дуже високий. Це завдає серйозної шкоди рекреаційним і біологічним ресурсам.

 Щоб урятувати Азовське море, потрібно здійснювати комплекс природоохоронних заходів: контролювати надходження стоків, курортну і приватну забудову узбережжя, акліматизувати промислово цінні види риб, поліпшити їхній доступ до місць нересту. Для охорони окремих узбереж моря створено природоохоронні території: Казантипський природний заповідник, національні природні парки Азово-Сиваський і «Меотида».