Лісостеп
Лісостеп – перехідна зона між Поліссям і Степом. Здається, що все в ній запозичене. Так, але запозичене найкраще. Тут ще століття тому були безмежні відкриті простори, порослі сивою ковилою. Були і великі гаї з дуба та граба, що вабили подорожнього прохолодою в літню спеку, а повітря духмяніло мальвою і буркуном. Уже розорано різнотравні степи, зведено ліси. На їхньому місці колоситься пшениця, дозріває соняшник, наливаються соком цукрові буряки. Залиті водосховищами береги Дніпра. Але лишилися високі кручі, складені гранітами, та глибокі балки, порослі шипшиною, терном і глодом. Уславлений український чорнозем, який тисячоліттями створювала природа, й донині щедро живить сади і лани. У Канівських горах на горі Чернечій спочиває Тарас Шевченко. У лісовому урочищі Холодний Яр точилася боротьба проти польського гноблення, яку назвали Коліївщиною. На берегах славетної річки Рось завершилася перемогою українського війська Корсунська битва. Усе це – наш Лісостеп, найкомфортніша територія для життя людини.
Фізико-географічне положення
Лісостепова зона займає центральну частину України. Вона простягається широкою смугою з південного заходу на північний схід від зони широколистяних лісів і кордонів з Молдовою до східних кордонів нашої держави. Далі на схід продовжується на території Росії. Північна межа лісостепу проходить по лінії, де закінчуються мішанолісові ландшафти. А південна зі степовою зоною доходить до умовної лінії, що пролягає через такі населені пункти: Котовськ – Первомайськ – Кіровоград – Красноград – Вовчанськ. Лісостепова зона займає близько 31 % площі України.
Особливості географічного положення природної зони зумовлюють поєднання на її території лісових і степових ландшафтів, які формуються в однакових кліматичних умовах. Це найбільш сприятлива для життя і господарського освоєння територія в Україні. Тому вона зазнала інтенсивного впливу з боку людини. Тут розташовані величезні площі сільськогосподарських угідь на чорноземних ґрунтах, великі промислові центри України (Харків, Кременчук, Черкаси), райони оздоровчого і пізнавального туризму.
Тектонічні структури, форми рельєфу та корисні копалини
Територія лісостепу розташована в межах трьох тектонічних структур Східноєвропейської платформи: Українського щита, Дніпровсько-Донецької западини та Воронезького кристалічного масиву. Із чергуванням позитивних і від’ємних тектонічних структур пов’язана різноманітність форм рельєфу, що проявляється в утворенні великих за площею височин і низовин. Із заходу на схід простягаються: південно-східна частина Подільської височини, Придніпровська височина, Придніпровська низовина, відроги Середньоруської височини. Абсолютні висоти коливаються від 383 м на Подільській височині до 50 м біля русла Дніпра.
Поверхня складена лесом і лесоподібними суглинками, які легко розмиваються водою. Тож у формуванні рельєфу височин лісостепової зони велика роль належить водно-ерозійним формам рельєфу. Ярами зайнято до 15 % території, а швидкість зростання ярів сягає 8–9 м на рік. Також активно проявляються зсувні та просадочні процеси, в окремих районах – карст. Тому поверхня височин являє собою підняті плато, що поступово знижуються у бік річкових долин. Відбувається чергування плоских вододілів із глибокими річковими долинами, ярами й балками. З наближенням до великих річок вододіли звужуються і мають вигляд увалів із плоскою поверхнею. Трапляються зсуви.
У межах Придніпровської височини виділяють Канівські гори, які підносяться на висоту до 244 м. Насправді це не гори, а глибоко й густо порізана ярами і балками колись плоска поверхня, що набула вигляду гір. Гірські породи тут зім’яті у складки, зсунуті зі свого первинного місця і перевернуті так, що давні відклади опинилися зверху, а ті, що утворилися пізніше, – під ними. Геологи називають це явище Канівськими дислокаціями. Його причина остаточно невідома. Більшість учених пов’язують це з роботою давнього льодовика.
Там, де на поверхню чи близько від неї виходить кристалічний фундамент, постає гранітовий краєвид. Річкові долини звужуються, русло кам’янисте, порожисте, течія бурхлива.
Придніпровська низовина існувала ще перед льодовиковою епохою. Льодовик вибрав собі її як дорогу й тут просунувся довгим язиком уперед. Тому краєвид над самим Дніпром має деякі ознаки зандрового. Тут можна простежити кілька терас. Чим далі на схід від річки, тим більше краєвид стає типовим яружно-балковим. Східну підвищену частину Придніпровської низовини називають Полтавською рівниною, де висоти досягають 200 м і більше. Між горбами-останцями помітні промоїни, залишені потоками талих вод льодовика.
З різними тектонічними структурами лісостепової зони пов’язане поширення родовищ корисних копалин. У місцях виходу на поверхню магматичних порід Українського щита є родовища залізних руд (Кременчуцьке родовище), хромітово-нікелевих руд (Побузька група родовищ), граніту, лабрадориту, мармуру. У пониженнях щита з органічних решток сформувалися поклади бурого вугілля (Дніпровський басейн), горючих сланців (Бовтиське родовище). У результаті метаморфізму осадових порід на щиті виникло родовище графіту (Заваллівське). З потужним осадовим чохлом платформи пов’язані родовища нафти і природного газу на Придніпровській низовині (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область). Повсюдно видобувають природні будівельні матеріали: пісок, вапняки, гіпс, каолін, мергель. Відомі мінеральні води: «Миргородська», «Березівська», «Збручанська» та інші.
Кліматичні умови та води суходолу
Формування і розвиток лісостепових ландшафтів зумовлені оптимальним балансом тепла й вологи. Клімат помірний, атлантико-континентальний. Південна межа лісостепу майже збігається з віссю О. Воєйкова. Континентальність клімату збільшується із заходу на схід. Так, середньосічневі температури повітря знижуються від –4 °С до –8 °С, а середньолипневі, відповідно, зростають від +16 °С до +22 °С. Річна кількість опадів зменшується від 650 мм на заході до 500 мм на сході. Майже стільки ж води випаровується, тому зволоження є достатнім. Більша кількість опадів випадає з квітня по вересень. Часто бувають зливи. Літо тепле. В окремі роки у південній частині зони спостерігаються посухи. Зима помірно холодна. Сніговий покрив може утворюватися з листопада до березня. Часті весняні й осінні заморозки.
Кліматичні особливості зони лісостепу спричиняють формування густої річкової мережі, яка зменшується у східному напрямку. Річки – рівнинні, з озерами-старицями в заплавах. Характерною ознакою краєвиду майже всієї території є високі праві береги річок, сильно розчленовані ярами, і низькі ліві береги з терасами. У місці перетину Українського щита є пороги. Живлення річок переважно снігове. Весняна повінь посилює твердий стік і каламутність води. Річки належать до басейнів Південного Бугу, Дніпра та Дону.
Найдовшою річкою лісостепової зони в Україні є ліва притока Дніпра Псел. Давня українська назва річки – Псло – уперше згадується в «Повісті минулих літ». Починається Псел на Середньоруській височині на території Росії. Із загальної протяжності 717 км у межах України тече 692 км. Має у верхів’ях вузьку й глибоку з крутими схилами долину. У середній і нижній течіях це типова рівнинна річка з широкою (до 15–20 км) асиметричною долиною. Високі праві береги досягають висоти 30–70 м, ліві – низькі й плоскі. Річище звивисте, розгалужене, з озерамистарицями. Живлення здебільшого снігове. Річка замерзає на початку грудня, скресає до кінця березня. Воду використовують для водопостачання та зрошування полів. На окремих ділянках Псел судноплавний.
Найдовшою правою притокою Дніпра в межах лісостепу є Рось. Витік річки розташований на Вінниччині в заказнику «Зелені криниці». Подолавши 346 км, впадає на Черкащині у Дніпро. Перетинаючи Придніпровську височину, Рось кілька разів змінює напрям течії. Для долини характерне чергування звужених і розширених ділянок. У місцях перетину кристалічних порід річка звужується, стає порожистою, створює мальовничі краєвиди. У Білій Церкві на лівому березі Росі розміщений відомий парк «Олександрія». Живлення переважно снігове. У режимі помітні весняна повінь і літня межень. Замерзає в грудні, скресає у березні. Рось багата на рибу. Тут відомі краснопірка, плітка, пічкур, окунь, йорж та інші види. На річці споруджені чотири ГЕС. Її береги – улюблені місця відпочинку людей.
В окремих місцевостях через нестачу природних водойм створені ставки. У межах лісостепу Дніпро перекритий дамбами, вище яких виникли Канівське та Кременчуцьке водосховища. Під час заповнення найбільшого в Україні Кременчуцького водосховища було затоплено 212 населених пунктів і переселено 133 тисячі людей.
Ґрунтово-рослинний покрив
Зональними типами ґрунтів лісостепової зони є чорноземи, які сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках. На Подільській і Придніпровській височинах утворилися чорноземи опідзолені та вилугувані. На Придніпровській низовині найбільші площі займають чорноземи типові (глибокі). Гумусовий горизонт цих найкращих у світі ґрунтів сягає 120– 150 см. Рівень родючості найвищий у середній і східній частинах лісостепової зони. Південна межа лісостепу збігається з переходом чорноземів типових у чорноземи звичайні.
У зниженнях рельєфу, по берегах річок поширені лучні ґрунти, подекуди – торфові. На давніх терасах лівобережжя Дніпра сформувалися лучно-чорноземні ґрунти. У місцях, які колись були під степовою рослинністю, а потім поросли лісом, виникли чорноземи деградовані. Через збільшення вологості вони втратили вміст гумусу і стали менш родючими.
Природна рослинність представлена лісовими та степовими ділянками, що чергуються. У зв’язку зі зменшенням зволоження у східному напрямку на правобережжі більше лісових масивів, на лівобережжі – степових. Лісистість території з вини людини зменшилася від 50 % до 13 %. Серед дерев домінують широколистяні породи, особливо дуб (43 % площ під лісом), граб (10 %) і бук (5 %). Основна частина лісів збереглася в долинах річок, де ростуть вільха й верба. Найбільша лісистість спостерігається в долині річки Ворскла (10 %). Порослі лісом широкі балки в Україні називають байраками. У них ростуть дуб, граб, клен, ясен, липа, часом береза й осика. У підліску – кущі ліщини, калини, бруслини. На бідних піщаних ґрунтах у долинах Дніпра та Сіверського Дінця, куди доходив язик давнього льодовика, острівцями трапляються соснові ліси.
Степові ділянки в межах лісостепової зони майже повністю розорані. Степове різнотрав’я збереглося лише на схилах балок, берегах річок, окраїнах лісів. Тут ростуть осока низька, ковила, типчак, мітлиця, шавлія лучна, конюшина гірська. Серед чагарників трапляються терен, степова вишня, шипшина, спірея. Колись типові для лісостепової зони лучні степи й остепнені луки збереглися у заповіднику «Михайлівська цілина».
Доволі великі площі зони лісостепу зайняті луками. Частина з них була затоплена під час створення водосховищ. На Придніпровській низовині подекуди збереглася болотна рослинність з осоки й очерету. Більшість луків і боліт нині використовують для вирощування багаторічних трав, як сінокоси й пасовища.
Тваринний світ
Для тваринного світу зони лісостепу характерне поєднання представників як лісової, так і степової фауни. Тому тут на лісових ділянках зустрічаються дикий кабан, козуля європейська, благородний олень, борсук, лось, лисиця, вовк, куниця кам’яна, білка, їжак, кажани. Типовими мешканцями безлісих просторів є заєць-русак, тхір степовий, ховрах європейський і крапчастий, хом’як, тушканчик, миші. Багато птахів. У лісових масивах гніздяться строкатий дятел, горлиця, зозуля, сови, чорний і співочий дрізд, вільшанка, зяблик, шуліка. На полях селяться жайворонок, перепілка, дрохва, куріпка, вівсянка. Біля водойм – видра, ондатра, норка європейська, бобри, черепахи, тритони.
Природне районування й охорона ландшафтів
Унаслідок відмінностей у рельєфі, кліматі, типах ґрунтів і рослинності лісостепова зона України поділяється на три природні провінції (краї): Дністровсько-Дніпровську (лісостепових і лукостепових височинних ландшафтів), Лівобережно-Дніпровську (лісостепових і лукостепових низовинних ландшафтів) та Східноукраїнську (лісостепових височин).
Упродовж останніх 150 років людина докорінно змінила природні ландшафти лісостепової зони. Лісистість території зменшилася майже у 5 разів, а розораність земель становить 75 %.
Для збереження лісостепових комплексів створено природоохоронні території. Працюють два природні заповідники – Канівський і Михайлівська цілина. Канівський природний заповідник – один із найстаріших в Україні. Створений у 1923 р. Охоплює яри і пагорби на правому березі Дніпра та заплавні острови. Об’єктами охорони є геологічні утворення і грабові ліси. Заповідник «Михайлівська цілина» був створений у 1928 р. як філія Українського степового заповідника. Статусу окремого заповідника набув у 2009 р. Тут охороняється єдина в Україні ділянка цілинного лучного степу, де зареєстровано майже 500 видів рослин, серед яких є як рідкісні види, так і звичайні. У лісостеповій зоні діють такі національні природні парки: «Кармелюкове Поділля», Білоозерський, «Гомільшанські ліси», Гетьманський, Ічнянський, Слобожанський.