За підручником "Географія: регіони та країни" 10 клас,

автори С. Кобернік, Р. Коваленко

 СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АМЕРИКИ 

      Особливості економіко-географічного положення Америки

    Америка – найбільший з регіонів світу. Він велетенською дугою, довжиною понад 14 тис. км, тягнеться через Західну півкулю Землі з півночі на південь від холодних островів Канади та Гренландії до суворого архіпелагу Вогняна Земля. Загальна площа Америки становить 42,4 млн км², тобто 28,3 % суходолу планети. Його офіційне відкриття приписують Христофору Колумбу, європейці там побували принаймні ще за 500 років до нього. В Америці проживає 996,4 млн осіб, або 13,8 % населення світу, а виробляється 33,4 % світового ВВП, з яких 73,4 % припадає на США.

     Політико-географічне положення Америки визначається наявністю в її межах єдиної у світі наддержави США, що є провідним геополітичним осередком. Ця наймогутніша в економічному та військовому аспектах країна володіє ядерною зброєю й виступає гарантом миру та безпеки в регіоні та світі. Сусідство із США призвело до проникнення їх монополій у національні економіки країн регіону ще наприкінці ХІХ ст. Сполучені Штати є осередком Організації американських держав (ОАД), що об’єднує 30 країн регіону.

    Усі суверенні країни Америки є членами ООН. У країнах Америки розміщено штаб-квартири ряду міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Вашингтоні, Нью-Йорку, Монреалі, Монтевідео, Лімі. Так, у Нью-Йорку розміщується штаб-квартира ООН, у Вашингтоні – штаб-квартири Світового банку та Міжнародного валютного фонду.

  Транспортно-географічне положення характеризується розташуванням більшості держав Америки на перетині найважливіших транзитних шляхів, які сполучають Атлантичний океан з Тихим. На узбережжях виник ряд універсальних морських портів-велетнів. Переважна їх більшість розміщується на території США (зокрема, Х’юстон, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна) та Бразилії (наприклад, Сан-Луїс, Сантус, Ріо-де-Жанейро). Важливе значення у транспортному сполученні мають морські порти в Канаді (Ванкувер, Монреаль), Колумбії (Картахена), Перу (Кальяо), Еквадорі (Гуаякіль), Чилі (Сан-Антоніо), Аргентині (Буенос-Айрес). Особливе значення для регіону має Панамський канал, яким проходять головні міжнародні морські шляхи сполучення. На території Панами працюють великі морські порти Бальбоа та Колон. Лише дві країни в регіоні, Болівія та Парагвай, є континентальними державами, тобто не мають виходу до моря.

   Країни сполучені трансконтинентальними магістралями. Переважну більшість країн зв’язує Панамериканське шосе, яке проходить через їхні столиці та найбільші міста. Через амазонську сельву прокладено Трансамазонську магістраль, що з’єднала східне та західне узбережжя Південної Америки.

   Характерною ознакою сусідського положення країн Америки є наявність ряду інтеграційних регіональних угруповань: Андське співтовариство націй, Центральноамериканський спільний ринок, Карибське співтовариство та ін. Більшість країн беруть участь у роботі економічних організацій, які в результаті інтеграційних процесів об’єднали ринки США й Канади з внутрішнім ринком  країн Центральної та Південної Америки. При цьому США використовують сусідів для обслуговування своїх економічних потреб, а саме: для переробки привіз ної нафти, реекспорту нафтопродуктів, виробництва алюмінію. До портів Панами приписано більше торговельних суден Сполучених Штатів, ніж до всіх портів усередині США. Багато компаній США перетворилися на великі промислово-фінансові групи, що об’єднують до декількох десятків компаній у найрізноманітніших сферах.

   Останнім часом держави регіону намагаються звільнитися від опіки США та збільшити свою частку прибутку від експлуатації власних ресурсів. Активізація боротьби країн за економічну незалежність змушує американські ТНК шукати нових форм проникнення, прийнятних для держав регіону.

  Еколого-географічне положення регіону погіршується. Негативного впливу зазнає навколишнє середовище: Амазонії, де відбувається процес знищення вологих екваторіальних лісів; приморських промислових районів, де найактивніше здійснюється господарська діяльність; прикордонних територій США. 

        Склад регіону

    В Америці налічується 54 країни. З них суверенних держав  – 35. У регіоні розташовані три держави, що їх відносять до групи найбільших за площею (понад 3  млн  км²): Канада, США та Бразилія. На них припадає 66,8 % території Нового Світу. Територія перших двох лише трохи поступається площі Європи (без європейської частини Росії). Водночас у Карибському морі існують 7 карликових острівних держав площею менш ніж 1 тис  км²: Сент-Кіттс і Невіс (261  км²), Гренада (344  км²), Сент-Вінсент і Гренадини (389 км²), Барбадос (430 км²) та ін.

    У трьох американських державах кількість населення перевищує 100 млн осіб. Це США, Бразилія та Мексика. В них сконцентровано 66,1 % населення регіону. Усі сучасні держави Америки  – колишні колонії європейських держав. Після офіційного відкриття Америки з кінця ХV ст. різні частини регіону було розділено переважно між чотирма європейськими державами. Південна та Центральна Америка були завойовані Іспанією та Португалією, Північна Америка – Англією та Францією. Окремі території відійшли до Нідерландів, Данії, Російської імперії, Швеції.

  Першою державою в Америці, що здобула незалежність після визвольної боротьби в 1776 р., стали Сполучені Штати Америки. 

    У сучасних межах суверенні американці держави існують із 40-х рр. ХХ ст. Нині в Америці залишилося близько 20 залежних територій, що мають різний статус. Переважна більшість з них розташовані на островах Карибського моря. Вони належать Франції (Мартиніка, Гваделупа, Французька Гвіана), Великій Британії (Кайманові острові, Бермудські острови, Віргінські Острови (Брит.), Фолклендські/Мальвінські острови), Нідерландам (Аруба), США (Пуерто-Ріко, Американські Віргінські Острови). У регіоні розташована найбільша за площею залежна територія Гренландія, яка офіційно вважається автономною провінцією Данії.

   У зв’язку з колоніальним минулим в Америці утворилися два історико-географічні субрегіони: Англо-Америка (або Північна Америка) та Латинська Америка. Так історично склалося, що більша частина населення Північної Америки говорить англійською, а переважна частина віруючих – протестанти. Частина населення Канади говорить французькою.

     Форми державного правління і територіального устрою країн. Америка  – регіон «молодої демократії». Там немає жодної монархії. За формою правління майже три чверті американських країн є республіками. В Америці (подібно до Азії) переважають президентські республіки, в яких президент є не лише головою держави, а й очолює уряд (США, Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі). Парламентських республік, в яких роль президента є переважно представницькою, а уряд очолює прем’єр-міністр, в Америці небагато. Це Домініка та Тринідад і Тобаго. Особливою серед парламентських республік є Куба, в якій єдина політична партія має законодавчу владу. Змішаних республік в Америці дві: Гайана та Суринам.

     Десять країн в Америці мають особливу форму правління й традиційно вважають себе державами у складі Співдружності (Брит.). Вони обрали для себе главою держави, символом вищої влади королеву Великої Британії. «Де-юре» вона очолює державу. У країнах є її представник – генерал-губернатор. «Де-факто» ці країни мають власний уряд, який керує державою та самостійно розв’язує всі питання. Таку своєрідну форму правління мають, наприклад, Канада, Беліз, Ямайка, Барбадос, Гренада, Багамські Острови та ін.

  За адміністративно-територіальним устроєм більшість держав Америки унітарні, з єдиними органами законодавчої та виконавчої влади, єдиною для всієї країни конституцією та системою державних органів. 

        Типи країн за рівнем економічного розвитку

     В Америці існують поряд країни з різнім рівнем економічного розвитку: від країни-світового лідера за розміром ВВП Сполучених Штатів Америки до однієї з найменш розвинутих країн світу Гаїті.

      До типу високорозвинутих країн належать США та Канада. Обидві є країнами «Великої сімки» (G-7). Вони виробляють майже 80% ВВП Американського континенту. Майже всі держави Південної Америки відносять до країн, що розвиваються. Вони різняться за рівнем економічного розвитку. До нових індустріальних країн (НІК) належать Бразилія, Мексика та Аргентина. На них припадає 13,4% ВВП країн Америки. Завдяки передовим технологіям, іноземним інвестиціям і кредитам високорозвинутих країн вони досягли значних успіхів у створенні сучасного промислового виробництва. Показники ВВП на душу населення нижчі, ніж в азійських НІК й становлять 8 500 – 12 500 доларів США на рік на людину. Помітним є значний розрив між прибутками найбагатших та найбідніших верств населення. Рівень ІЛР середній або високий.

     До нафтодобувних країн в Америці належать Еквадор і Венесуела. Показники ВВП на душу населення коливаються від $6000 до $9000 на рік на людину.

     До групи країн-дрібних островів з високими прибутками належать більшість острівних країн Карибського басейну, відомих своїми курортами та банківським бізнесом: зокрема Багамські Острови, Барбадос, Ямайка.

     Майже половина Американського регіону – це країни великого потенціалу, які мають значні природно-ресурсні та працересурсні можливості. До них, зокрема, належать Чилі, Перу, Колумбія, Уругвай, Гайана, Суринам, а також країни Американського Перешийку.

    До групи найменш розвинутих країн відносять в регіоні лише Гаїті – найбіднішу державу всією Західної півкулі, де 85 % населення живе за межею бідності, а понад 60 % громадян є безробітними та неписьменними.

 Куба є країною з плановою економікою. В ній збереглася командно-адміністративна економічна система.  

     Міжнародні організації в Америці

    У 1989 р. США і Канада підписали Угоду про Північноамериканську зону вільної торгівлі (прийняте скорочення за англійською назвою – НАФТА). У 1991 р. до них приєдналася Мексика. Метою організації є усунення усіх обмежень у торгівлі між трьома країнами, взаємне відкриття ринків для державних закупівель, спільний захист інтелектуальної власності. Згідно з цією Угодою сформувався найбільший у світі ринок. У стратегічній перспективі НАФТА розглядається як основне ядро Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

     Найбільш динамічним інтеграційним блоком у Південній Америці є економічний союз МЕРКОСУР («Об’єднаний ринок країн південного конусу»). До нього входять Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай та Уругвай. Асоційованими членами є Чилі, Колумбія, Перу, Еквадор, Гайана та Суринам, а спостерігачами – Мексика та Нова Зеландія. Метою угоди є сприяння вільній торгівлі, гнучкому руху товарів, населення та валюти країн-учасників. Для всіх учасників запроваджено єдиний зовнішній митний тариф на продукцію. МЕРКОСУР охоплює майже 30 % території та населення Америки та близько 10,7 % ВВП регіону. Об’єднання являє собою за розмірами та економічним потенціалом другий (після ЄС) митний союз і третю (після ЄС і НАФТА) зону вільної торгівлі.

   З 29 країн-членів НАТО, або Організації Північноатлантичного договору, в Америці розміщуються дві: США і Канада. Решта перебувають на території Європи. Головним принципом організації є система колективної оборони. 

 ПРИРОДНІ УМОВИ І ПРИРОДНІ РЕСУРСИ.  НАСЕЛЕННЯ АМЕРИКИ 

      Природні умови

  Америка – найбільш різноманітний за природними умовами регіон, який простягається від арктичних пустель та тундри на півночі Канади, через вологі екваторіальні ліси Бразилії, до степів та напівпустель Аргентини.

  Рельєф регіону достатньо різноманітний. На заході, від Канади до Чилі, тягнеться пояс сейсмічно активних гір Кордильєри – Анди. На сході США розташовані давні зруйновані гори Аппалачі. Ділянки давніх платформ, що розташовані в центральній частині Північної Америки (між Кордильєрами та Аппалачами) та східній частині Південної Америки, зайнято величезними рівнинами. У Канаді Лаврентійська височина на півдні переходить на території США у Центральні та Великі рівнини. На півночі Південної Америки Орінокська низовина (у межах Колумбії та Венесуели), лісисте Гвіанське плоскогір’я змінюються на півдні на важкодоступну, порослу екваторіальними лісами, Амазонську низовину та вкрите саванами та рідколіссям Бразильське плоскогір’я (на території Бразилії). Ще південніше лежать безкраї степи (пампа) Ла-Платської низовини в Парагваї та Аргентині, що поволі переходять у напівпустельне плато Патагонії.

   Територія Америки лежить у межах усіх кліматичних поясів. Вони дзеркально повторюються від екватора в бік полюсів: від екваторіального (на території Бразилії) на північ до арктичного (на півночі Канади) та на південь до помірного (на території Аргентини та Чилі). 

        Природні ресурси

    Країни Америки багаті на різні види природних ресурсів. Завдяки багатству різноманітних ресурсів регіон називають «коморою світу». В Америці виявлено майже всі відомі види мінеральної сировини.

       З паливних ресурсів ряд країн Америка вирізняється величезними запасами нафти та природного газу. До найбільших нафтогазоносних басейнів в Америці належать Центральноамериканський (Венесуела – 1-ше місце у світі за запасами нафти і 8-ме – газу; Еквадор, Колумбія, Перу, Тринідад і Тобаго); Техаський, Аляскинський, Каліфорнійський (на території США – 5-те місце у світі за запасами газу, 10-те – нафти); Мексиканської затоки (США, Мексика); Західноканадський (Канада – 3-тє місце у світі за запасами нафти, 19-те – газу).

       Покладами кам’яного вугілля в регіоні вирізняються США, які посідають 1-ше місце у світі за його запасами (23,3 % світових). Найбільший з діючих басейнів у країні Аппалацький. Значно менші поклади є на території Колумбії (10-те місце у світі; 1,3 %) та Канаді (Західний басейн, 14-те місце у світі; 0,7 %).

     Промислові поклади уранових руд є на території Канади (3-тє місце в світі; 12 % світових покладів), Бразилія (7-ме місце) та Аргентина.

      В Америці є велетенські запаси рудних ресурсів. Одним зі світових світових лідерів за їх покладами є Бразилія. Залізні руди там вирізняються дуже високим умістом металу та майже не потребують збагачення. Значні запаси залізних руд також мають Канада та США, менші – Венесуела та Мексика. Великі поклади марганцевої руди сформувалися в давній корі вивітрювання на щиті Південноамериканської платформи на території Бразилії. Руди кольорових металів залягають у поясі складчастості Кордильєр – Анд, та на щитах давніх платформ. В Америці відомі значні поклади руд міді (Чилі – 1-ше місце у світі, Перу – 3-тє, Мексика – 4-те, США – 5-те, Канада – 10-те), срібла, свинцю та цинку (Перу – 1-ше місце за покладами срібла у світі, Чилі, Мексика, Канада, США), олова (Болівія – 3-тє місце у світі, Бразилія), золота (США, Канада, Перу, Мексика, Колумбія), платини (США, Канада), сурми та ртуті (Мексика), рідкісноземельних металів (США, Бразилія).

     Америка також надзвичайно багата на алюмінієві руди. Провідні місця в світі за їх покладами посідають Бразилія, Ямайка, Гайана, Суринам, Домініканська Республіка.

   Ряд країн Америки відомі значними покладами нерудних ресурсів. Так, у Канаді є запаси калійних солей (1-ше місце в світі) та алмазів; Мексиці  – самородної сірки, графіту, миш’яку, флюориту; Чилі – калійної та натрієвої селітри; Бразилії – алмазів, гірського кришталю, слюди; Колумбії – сапфірів; Венесуелі та Гайані – алмазів; США – фосфоритів, самородної сірки, калійної солі.

   В Америці сконцентровано водні ресурси світового значення. Величезні запаси прісної води містяться в повноводних річках (Амазонка, Парана, Оріноко, Міссісіпі, Міссурі, Маккензі) та озерах (Великі Американські, Великі Канадські озера). Хоча в регіоні багато річок, придатних для судноплавства, вони мало застосовуються для таких потреб.

  В Америці сконцентровано близько 1/10 гідроенергопотенціалу планети, що використовується не достатньо. Найбільш активно він освоєний у США (на 82 %), Канаді (на 65 %), Бразилії (на 44 %), Парагваї, Венесуелі, де створено гідровузли із одними з найпотужніших гідроелектростанцій у світі.

     Земельні ресурси Америки представлено різноманітною гамою ґрунтів: від родючих чорноземів Канади, США, Аргентини та Уругваю до бідних щебенюватих ґрунтів гірських пустель. Земельні ресурси Америки освоєно недостатньо. Найбільш розорано степові масиви Канади, США та Аргентини.

   Надзвичайно важливі для окремих країн Америки лісові ресурси. В регіоні зосереджено близько 40 % площ лісових масивів світу. В окремих країнах лісистість території є досить високою: у Суринамі – 95 %, у Гайані – 94 %, Белізі – 88 %, Бразилії – 66 %, Канаді – 40%. Амазонська сельва – найбільший у світі масив вологих екваторіальних лісів. За запасами цінних тропічних деревних порід із твердою красивою деревиною Бразилії немає рівних у світі. Там зростають, зокрема, червоне дерево (махагоні), бальсове дерево з надзвичайно легкою деревиною, бавовникове дерево (сейба), каучукове дерево (гевея), дерево какао, хінне дерево та багато інших. Надзвичайно багаті лісові ресурси Канади та США, що мають великі площі хвойних лісів, які є сировиною для виробництва целюлози та паперу.

  Центральна та Південна Америка набувають популярності своїм екологічним туризмом. До країн, що реалізують грандіозні екотуристичні проекти, належать Бразилія, Перу, Венесуела, Беліз, Гватемала. У межах Карибського басейну розташована переважна більшість «країн-дрібних островів» світу, що існують завдяки пляжному туризму, основою для розвитку якого є узбережжя теплих морів. 

      Населення Америки

      Америка вже пройшла пік «демографічного вибуху». Нині для демографічної ситуації більшості країн регіону притаманний перехід від ІІ до І типу відтворення населення. При цьому показники природного приросту мають тенденцію до зниження. Середній його показник у регіоні за останнє десятиліття знизився з 14 осіб/тис. до 8,58 осіб/тис., а тривалість життя зросла. Найвищим природним приростом вирізняються країни Американського Перешийку – 10,6 – 19,8 осіб/тис. І тип відтворення населення вже притаманний 16 країнам регіону. Більшість з них розташовані в Північній Америці та Карибському басейні. У Південній Америці він більше виражений у країнах зі значною часткою білого населення (Уругвай, Аргентина, Чилі). Найнижчий показник природного приросту населення серед держав Америки притаманний Канаді –1,8 осіб/тис.

   Відтворення населення визначає особливості вікової структури. Більшість країн Америки належить до «молодих» й має прогресивну вікову структуру населення. Для неї характерна значна частка дітей (до 35 %) та невелика – літніх людей (5 – 10 %). Традиційними є ранні шлюби. У розвинутих країнах Північної Америки вікова структура населення є регресивною з невеликою часткою дітей (20 – 25 %) та значною – людей літнього віку (20 – 22 %). У колоніальні часи під час освоєння нових земель європейцями увесь регіон Америки відчував додатне сальдо міграції. Нині додатне сальдо міграцій зберігається в Північній Америці, де розташовані США і Канада. Люди сюди прибувають переважно з економічних причин. Крім того, іммігрантів приваблюють залежні території європейських країн у Карибському басейні. Натомість більшість країн Південної Америки через високий рівень безробіття (кожний сьомий латиноамериканець є безробітнім) відчувають відтік населення до США.

   Сучасна расова та етнічна структура населення регіону склалася за період колонізації шляхом змішування трьох основних її компонентів: індіанців, європейців і темношкірих африканців. США і Канада є багатонаціональними країнами. Більшість країн Південної Америки однонаціональні. В них склалися різні, переважно іспанськомовні, нації: мексиканці, кубинці, панамці, венесуельці, перуанці, чілійці, аргентинці та ін. У Бразилії – португаломовні бразильці. Основою формування націй були креоли – нащадки європейських колонізаторів. Нині їх найбільша частка залишилася тільки в Уругваї та Коста-Ріці. В інших країнах нації складаються на 55 – 90 % з представників мішаних рас: метисів, мулатів, самбо.

    У Бразилії виникла нація бразильців, мовою яких є португальська. Корінні жителі Америки, індіанці, є нащадками давніх народів. Найвідоміші з них  – нащадки майя, ацтеків та інків. Більше індіанців зберіглося у Центральній та Південній Америці. Вони становлять понад половину населення Болівії, Гватемали та Парагваю, до 40 % населення Перу та Еквадору, близько 12 % населення Мексики. В Канаді корінні жителі Америки – індіанці та ескімоси. 

  У більшості країн Південної Америки сповідують християнство католицького напряму. Цю релігію завезли іспанські та португальські конкістадори. В США, Канаді та колишніх англійських колоніях у Центральній та Південній Америці живуть прибічники протестантизму. 

      Система розселення

     Середня густота населення в регіоні майже вдвічі менша, ніж у світі – 23,5 особи/км². Це пояснюється переважно природними та історичними причинами. Населення розміщене дуже нерівномірно. Більшість людей сконцентровано в районах, пов’язаних з осередками доколумбівського заселення та початкових етапів колонізації. Через те найбільше людей живе на східних узбережжях Північної та Південної Америки, островах Карибського басейну, окремих гірських районах Анд (на території Перу). Там густота населення сягає 100 – 600 осіб/км². У столичних округах густота населення сягає 3 – 5 тис. осіб/км². Водночас значні території Америки освоєно слабо. В Америці склалося два різні типи розміщення населення: внутрішній та приокеанічний. Внутрішній тип розселення склався задовго до початку європейської колонізації. Основна частина населення при цьому зосереджена у внутрішніх частинах країн, у місцевостях, що розташовані на висоті 1 000 – 2 500 м. Це пояснюється більш сприятливими кліматичними умовами проживання людей у горах порівняно з умовами на узбережжях океанів. Саме в плоскогірних та гірських районах виникли головні осередки землеробства і розробок мінеральної сировини. Прикладами країн такого типу розселення є Мексика, Перу, Еквадор, Колумбія, Болівія. Втім у більшості країн із внутрішнім типом розселення певною мірою освоєні й узбережжя. Приокеанічний тип розселення значною мірою пов’язаний з напрямком європейської колонізації. При цьому найгустіше заселено прибережні райони, які першими було освоєно переселенцями з Європи. Такий тип розселення особливо характерний для США, Бразилії, Аргентини, Венесуели, островів Карибського моря. 

      Урбанізаційні процеси

   Процеси урбанізації у Північній та Центральній і Південній Америці суттєво різняться. Для Північної Америки характерний високий рівень урбанізації (близько 80 %) та її низькі темпи. Також для США та Канади характерні урбанізаційні процеси, що притаманні усім високорозвинутим країнам: субурбанізація, рурбанізація та джентрифікація.

      У Північній Америці є 13 міст-мільйонерів, з них 10 у США та 3 у Канаді. Лише одне місто має населення понад 5 млн осіб – Нью-Йорк (8,5 млн осіб). Наслідком субурбанізації стало формування великих міських агломерацій. У США вони, зростаючись, злилися у три мегаполіси: Приатлантичний, Приозерний та Каліфорнійський.

      Південна Америка – один з найбільш урбанізованих регіонів світу. За другу половину ХХ ст. міське населення там зростало в 4 рази швидше, ніж сільське. Це явище назвали «міським вибухом». Найвищим рівнем урбанізації вирізняються Уругвай (95,2 %), Аргентина (91,6 %), Чилі (89,4 %), Венесуела (88,9 %). Урбанізація в Південній Америці набула хибного характеру, адже її темпи значно випереджають швидкість приросту промисловості, будівництва та сфери послуг. Через те всі міста регіону мають однотипну прямокутну забудову з діловим центром із хмарочосами, що оточують квартали старого міста, та перенаселені околиці – квартали суцільного жебрацтва, що спричиняє антисанітарію, злочинність, труднощі із працевлаштуванням. В Бразилії такі квартали нетрів називають «фавелами». Вони є майже в усіх великих містах країни. Найбільш населені фавели Сан-Паулу, де мешкає понад 40 % населення міста. 

   У Південній Америці швидко зростає кількість міст-мільйонерів. Ще 50 років тому їх там було 6, нині – близько 30, у т. ч. 6 з населенням понад 5 млн осіб: Сан-Паулу (11,9 млн осіб), Мехіко (8,8 млн осіб), Ліма (7,6 млн осіб), Богота (7,4 млн осіб), Ріо-де-Жанейро (6,5 млн осіб), Сантьяго (6,2 млн осіб).  В Америці є світові міста, які відіграють важливу роль в економічному та політичному житті усього світу. Із переліку 173 світових міст в Америці розташовано 52.

  Навколо міст виникли великі міські агломерації. Через недостатню розвинутість внутрішньогосподарських зв’язків роль середніх і дрібних міст незначна. Дрібні міста здебільшого є торговельно-розподільними центрами в сільський місцевості. 

      Майже в усіх країнах Південної Америки немає мережі міст, оскільки найбільші міста, передусім столиці, концентрують значну частку населення. Лише у Бразилії, Колумбії та Мексиці існують також великі регіональні центри. У найбільш промислово розвинутих країнах (Бразилії, Аргентині, Венесуелі, Чилі) формуються великі смуги безперервної міської забудови, що іноді простягаються на декілька десятків кілометрів. У перспективі вони можуть перетворитися на справжні мегаполіси.

  Прискорені процеси урбанізації в Південній Америці спричиняють складні соціально-економічні та екологічні проблеми. Уряди країн намагаються подолати негативні наслідки хибної урбанізації. Для цього обмежують притік мігрантів до великих міст, створюють нові робочі місця, будують житло, переносять столиці до інших міст. Наприклад, у 1960  р. було перенесено столицю Бразилії. Планується змінити місце знаходження столиць Мексики та Аргентини. 

 ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇН АМЕРИКИ.  ПЕРВИННИЙ ТА ВТОРИННИЙ СЕКТОРИ ЕКОНОМІКИ 

        Особливості сучасного розвитку країн Америки

    Сучасний розвиток економіки країн Північної та Центральної і Південної Америки має суттєві відмінності. На країни Північної Америки припадає майже 80 % ВВП регіону та 26,5 % світового ВВП. Це найпотужніший в економічному аспекті регіон світу, що посідає 1-ше місце в світі за виробництвом продукції багатопрофільної обробної та добувної промисловості, а також за виробництвом продукції сільського господарства. Країни Центральної та Південної Америки дають близько 20 % ВВП регіону та 6,9 % світового ВВП. На Бразилію, Мексику та Аргентину припадає 75 % продукції обробної промисловості Центральної та Південної Америки.

      По-перше, економіка держав є багатоукладною, тобто в ній існує багато форм власності. Помітний значний розрив між прибутками найбагатших та найбідніших верств населення. У промисловості поряд з великими сучасними підприємствами збереглися кустарні, в яких зайнято до 40 % робітників. На економіку Колумбії та Болівії істотно впливають незаконне виробництво й контрабанда наркотиків (кокаїну).

        По-друге, залишається великою залежність економіки латиноамериканських країн від іноземного капіталу США, Японії та ряду країн Європи. Іноземний капітал має міцні позиції також у нафтовій, гірничорудній промисловості, сільському господарстві. За обсягами прямих приватних іноземних інвестицій у регіоні є лідерами Бразилія та Мексика. Найбільшими країнами-«донорами» капіталів є США (45  % інвестицій), Велика Британія, Японія.

     Для більшості латиноамериканських країн характерна вузька спеціалізація господарства, зорієнтована на експорт продукції до розвинутих країн. Так, у національних економіках Венесуели, Болівії, Тринідаду і Тобаго провідну роль виконує нафтогазовий сектор, в Еквадорі – видобування нафти та вирощування бананів, Гватемали та Коста-Ріки – цукрова промисловість. Ряд острівних держав Карибського басейну живе завдяки розвитку туризму та офшорній діяльності (Багамські Острови, Антигуа і Барбуда та ін.).

   Деяким країнам унаслідок залучення передових технологій, іноземних інвестицій та кредитів вдалося розширити виробничу структуру національних економік. Зокрема, це Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Колумбія, Чилі. На них припадає 80 % промислової продукції Центральної і Південної Америки. 

       Роль ТНК в економіці регіону

    Країни Америки, які динамічно розвиваються, привертають увагу багатьох міжнародних компаній. Основними інвесторами в регіоні є ТНК США та країн ЄС. Однак нині спостерігається певне зменшення інвестиційної привабливості країн Америки через посилення уваги інвесторів до країн Азії та Африки. В деяких країнах обсяг інвестицій зменшився через жорсткі законодавчі обмеження щодо залучення іноземного капіталу в національну економіку. Найбільшими країнами-реципієнтами (так само, як і країнами-інвесторами) в регіоні є Мексика і Бразилія.

     Найбільші ТНК в Америці – Elektrisola (ТНК США в Мексиці в сфері металургії), Telefonica de Brasil (ТНК Іспанії, що займається телекомунікаціями), BBVA Bancomes (транснаціональний банк США в Мексиці), автомобільні ТНК США та Японії у Канаді та Бразилії. Їх основними цілями є: проникнення у виробництва, що пов’язані з використанням природних ресурсів (наприклад, видобування мінеральної сировини в Еквадорі, Колумбії); участь в індустріалізації найбільш динамічних промислових виробництв, в експортній торгівлі (ТНК з виробництва електронних приладів у центральноамериканських країнах); використання регіональної інтеграції для завоювання нових ринків; вкладення грошового та інтелектуального капіталу у високотехнологічні виробництва.

     Останнім часом спостерігається феномен розвитку латиноамериканських ТНК і посилення їх ролі в системі світогосподарських зв’язків. До найбільших з-поміж них належать CEMEX (Мексика, цемент), Companhia Vale do Rio Doce (Бразилія, видобуток та переробка корисних копалин), Petroleo Brasileiro (Бразилія, нафта), America Movil і Telefonos De Mexico (Мексика, телекомунікації), Petroleos De Venezuela (Венесуела, нафта), Metalurgica Gerdau (Бразилія, метали), FEMSA, Gruma і Grupo Bimbo (Мексика, харчова промисловість). 

       Первинний сектор економіки

   Америка є одним із провідних сировинних регіонів світу. В ній широко представлено виробництва первинного сектору економіки: добувна промисловість, рибальство, сільське та лісове господарства. Ряд країн Америки контролюють значні світові обсяги експорту нафти, скрапленого газу. Значними експортерами одночасно сирої нафти і нафтопродуктів є Канада, Мексика, Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго. На островах Карибського басейну склалася транзитна нафтопереробка з реекспортом нафтопродуктів. Там працюють надпотужні нафтопереробні заводи. Ряд країн є великими експортерами рудної сировини, зокрема Чилі – мідних руд (28 % світового видобутку), Болівія – олов’яних руд, Бразилія та Перу є крупними виробниками золота.

      Країни Америки – одні з провідних у світі за розвитком рибальства. Головними об’єктами морського промислу є оселедці, окунь, тунець, скумбрія, акули, ракоподібні (креветки, лангусти), молюски (устриці, мідії). Побудовані на іноземному капіталі спеціалізований флот та переробні заводи виготовляють на експорт до США, країн Європи та Японії риб’яче борошно і риб’ячий жир. Важливе значення має рибальство в економіці Канади, Еквадору, Аргентини, Мексики, Бразилії. Мексика є відомим експортером креветок. У Нікарагуа на фермах розводять морських черепах і крокодилів.

         Сільське господарство

  Історично за країнами Америки на світовому ринку закріпилася сільськогосподарська спеціалізація.

   У Північній Америці завдяки сприятливому природному середовищу та ефективному господарюванню США та Канада повністю забезпечують власні потреби у сільгосппродукції та є її великими експортерами. Частка орних земель у структурі земельного фонду Північної Америки (12,2 %) перевищує середньосвітовий показник, хоча й поступається Європі та Азії. У сільській місцевості переважають великі фермерські господарства на власних або орендованих землях. У США ферми мають багатопрофільну спеціалізацію (з переважанням тваринництва), у Канаді вони високоспеціалізовані на зерновому господарстві (пшениця) та скотарстві. Для ферм США та Канади характерна висока товарність, що досягає 100 %.

   Головною перевагою сільського господарства США та Канади є його висока продуктивність: зайнятість у сільському господарстві є мінімальною. Висока продуктивність праці досягається всебічною механізацією виробництва, ефективною організацією праці, спеціалізацією територій (відповідно до природних умов), наявністю сучасної інфраструктури (транспортне, паливно-енергетичне і комунікаційне забезпечення, розгалужена мережа сільськогосподарських коледжів, агрометеостанцій, дослідних установ, консультаційних пунктів тощо).

       У Центральній і Південній Америці площі орних земель становлять лише 6,2 % території. Там історично склалися різні форми аграрних відносин. На селі поряд із сучасним фермерським виробництвом, що використовує найману працю, існують плантаційне господарство та напівфеодальні пережитки у формі латифундій. Плантації спеціалізуються на вирощуванні певних експортних культур: кави, какао, цукрової тростини, тютюну, гевеї та інших. Латифундії (з грецької – великі володіння) – це великі ділянки землі, що є власністю поміщика, який здає їх в оренду селянам. Латифундії збереглися із часів колоніалізму. Тепер вони стали гальмом на шляху розвитку сільського господарства.

    У виробничій структурі сільського господарства країн Центральної і Південної Америки переважає рослинництво. У дрібнотоварному секторі вирощують споживчі культури: кукурудзу, маніок, банани, картоплю, чорну квасолю. Вирощуванням цукрової тростини вирізняються Бразилія, Мексика, Куба; кави – Бразилія та Колумбія; какао – Бразилія, Еквадор, Домініканська Республіка; пшениці та соняшнику – Аргентина; бананів десертних сортів – Еквадор та країни Перешийку; бавовнику – Бразилія, Мексика, Парагвай. На країни Центральної і Південної Америки припадає 80 % світового експорту бананів, майже 60 % кави, понад 50 % цукру-сирцю, близько 30 % сої, 12 % какао-бобів. У наближених до США районах рослинництво спрямоване на ринок цієї країни. Там цілорічно вирощують овочі та фрукти (Мексика, Гватемала), орхідеї та інші квіти (Колумбія).

   Тваринництво Центральної і Південної Америки має переважно інтенсивний характер і м’ясне спрямування. Безперечними лідерами за експортом цієї продукції є Аргентина та Уругвай. Зокрема, на них припадає 10 % світового експорту яловичини, а за поголів’ям овець та настригом вовни Аргентина є однією з провідних країн світу. В гірських районах Перу, Еквадору, Болівії розводять заради вовни лам та альпак.

        Лісове господарство

     Важливе місце в економіці низки країн Америки має лісове господарство. Це стосується Канади, Бразилії, США, Чилі, Аргентини.

    В умовах екваторіального лісу основними напрямами його використання є збирання хінної кори, листя чагарнику коки, чаю мате, збирання латексу гевеї та речовини для жувальної гумки, лікарських рослин тощо. Крім того, в екваторіальних лісах росте багато видів пальм, плоди яких дають харчові та технічні олії. Лише чверть заготовленої деревини має товарне значення (заготівля цінних порід дерев на експорт), інша – споживається у вигляді дров. Деревообробка розвинута слабо. Для виробництва паперу часто використовується недеревна сировина, наприклад сизаль у Бразилії, багаса в Перу.

     Активно використовуються ліси помірного поясу Канади та США. В Канаді, до того ж ліс забезпечує значну частку в експорті. Переважна частина лісових запасів – цінна довговолокниста м’яка деревина, попит на яку в світі є стабільно високим. Лісове господарство цих країн – одне з найбільш передових у світі за технологічним оснащенням, організацією управління і за суворими екологічними нормами лісозаготівельних робіт. У Канаді практично весь лісовий фонд є державною власністю, а половина лісів досі не зазнала впливу господарської діяльності. У США, навпаки, понад 60 % лісів – у приватній власності. Суттєвим у житті місцевого населення є рекреаційне значення лісу. Крім того, для нього важливі недеревні продукти лісу, особливо кленовий сік, який широко застосовується у виробництві національних напоїв Канади, гриби, ягоди, дикі фрукти.

       Вторинний сектор економіки

      В країнах Америки помітна тенденція до збільшення питомої ваги обробної промисловості в загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися в її структурі: знизилася частка традиційних виробництв (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної), зросла – нових (металургії, металообробки, машинобудування, біотехнології, хімічної промисловості).

      Електроенергетика в країнах Америки розвивається неоднаково. В минулому в енергобалансі переважали теплові електростанції. Їх частка донині є високою на островах Карибського моря, у Мексиці, США, Еквадорі. Стрімко зростає частка ГЕС, що вже дають понад 60 % електроенергії регіону. У ряді країн цей показник сягає рекордних показників: Парагвай – 100 %, Бразилія – 89 %, Венесуела – 69 %, Канада – 63 %. З 20 найпотужніших ГЕС світу половина працює в Америці. На материках працюють найбільші гідрогенеруючі компанії світу: Eletrobas (Бразилія), Hydro-Quebec та BC Hydro (Канада), USCE та US Bureau of Reclamation (США), Edelca (Венесуела). Атомні електростанції збудовано біля великих міст США, Канади, Бразилії, Мексики, Аргентини.

    У багатьох країнах Америки набула розвитку чорна металургія. Найбільші комбінати з повним циклом виробництва діють у США, Бразилії, Мексиці, Канаді, Аргентині. Чорна металургія працює переважно на внутрішній ринок. Експортне значення вона має в Бразилії та США.

       Суднобудування розвинуте на морських узбережжях в Бразилії, Аргентині, Перу, Чилі, Колумбії, Венесуелі, Гайані, на Кубі.

    Авіабудування розвивається в США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Чилі. Випускають літаки різного призначення та гелікоптери. Авіабудування Бразилії досягло певних результатів: компанія «Ембраєр» входить до п’ятірки світових виробників регіональних лайнерів.

    Помітно зросла роль електротехніки та електроніки. Підприємства представлено складальними заводами, збудованими американськими та японськими компаніями в Мексиці, Бразилії, Аргентині. Бразилія посідає 3-тє місце у світі за забезпеченням власних потреб в обчислювальній техніці, є світовим лідером з продажу комп’ютерних програм для автоматизації банківської сфери. Потужний військово-промисловий комплекс склався в США, Бразилії, Аргентині, Чилі.

  Найдинамічніше розвивається хімічна промисловість. Основну частину продукції її становлять товари побутової хімії (мийні засоби, предмети санітарії, гігієни тощо), а також мінеральні добрива, пластмаси, хімічні волокна, фармацевтика, лакофарбові матеріали. Найвищого рівня розвитку хімічні виробництва набули в США, Канаді, Бразилії, Мексиці, Аргентині, середнього – в Чилі, Перу, Венесуелі, Колумбії, на Кубі.

    Важливим залишається значення старого традиційного виробництва Америки – текстильної промисловості. На власній сировині працюють бавовняна (Бразилія, Мексика) та вовняна (Аргентина, Уругвай) промисловість.

        До найстаріших промислових виробництв належить харчова промисловість. Для країн Америки експортне значення мають виробництво борошна, м’яса, сигар, молочних та рибних консервів, консервованих ананасів, фруктових соків, конфітюрів з тропічних фруктів, томатної пасти, цукру з тростини, екзотичних напоїв (рому, текіли) тощо. Бразилія забезпечує 80 % світового експорту апельсинового соку та концентрату. 

       Основні осередки промисловості в регіоні

     У процесі індустріалізації в Америці сформувалися промислові центри, вузли та райони, що мають різну спеціалізацію.

     Найбільші райони обробної промисловості мають як переваги географічного положення, так і наявну кваліфіковану робочу силу. Це передусім Великий Сан-Паулу, де працює 20 – 30 тис. промислових підприємств. Раніше з-поміж них переважала харчова, текстильна, швейна, взуттєва, металообробна промисловість, але потім до них додалися електротехніка, нафтопереробка й нафтохімія, автомобілебудування, електрометалургія. Аналогічними промисловими вузлами також стали Торонто, Монреаль, Великий Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро, Ліма, Каракас, Богота.

    Більш поширені промислові вузли і райони, що виникли на базі паливної або рудної сировини. Таким є нафтовий район лагуни Маракайбо у Венесуелі, що розробляється з 20-х рр. XX ст. і протягом багатьох десятиліть забезпечує основний видобуток нафти не тільки у Венесуелі, а й в усій Південній Америці. Заводи з переробки нафти розташовані на узбережжі Карибського моря.

     Найбільшим з промислових вузлів та експортних портів є м. Сьюдад-Гуаяна, що на сході Венесуели. На базі місцевої сировини там сформувалися чорна та кольорова металургія, а згодом виробництво тракторів, целюлози та паперу. Так само сформувалися промислові вузли в районах нового освоєння Канади: на заході навколо родовищ нафти, калійних солей, у районах заготівлі деревини; на півночі біля унікальних родовищ алмазів, золота, поліметалічних руд. У Мексиці відбувається зрушення виробництва на північ, до кордону із США; у Бразилії – на захід, в Амазонію; в Аргентині – на південь до Патагонії.

   Уздовж кордону Мексики і США виник ряд «подвійних міст», для яких характерний особливий тип промислових підприємств, що використовують американський капітал і дешеву мексиканську робочу силу. Вони виробляють вузли для автомобілів, побутову електротехніку та електроніку, меблі та ін. Вся продукція надходить на ринок США. 

ТРЕТИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ. НЕРІВНОМІРНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СУБРЕГІОНІВ АМЕРИКИ 

      Третинний сектор економіки

   У багатьох країнах Америки сфера послуг розвивається досить динамічно. Проте найбільше значення вона має у найбільш економічно розвинутих постіндустріальних країнах регіону (США, Канада) або у державах Карибського басейну й Центральної Америки. У першій групі країн наявний широкий спектр послуг: наукові, освітні, фінансові, торговельні, страхувальні, транспортні, туристичні, медичні, телекомунікаційні, індустрія розваг та ін.

    Друга група країн має вужчу спеціалізацію третинного сектору економіки. Оскільки це острівні або приморські країни, що розташовані на перехрестях торговельних шляхів, у них розвинулись транспортні послуги. Найбільшим морським флотом серед країн світу вирізняються Панама та Багамські Острови, які є країнами «дешевого (зручного) прапору». Сприятливі умови реєстрації під прапором цих держав надають податкові пільги, що приваблює іноземних судновласників. Свій прапор також «продають» Антигуа і Барбуда, Сент-Вінсент і Гренадини, Барбадос, Беліз, Гондурас, Бермудські острови (Брит.). Другим напрямом спеціалізації невеликих країн є банківські послуги. Так, на Кайманових островах (Брит.) зареєстровано близько 500 банків. Там свої філії мають 40 з 50 найбільших банків світу. На Багамських Островах діють відділення понад 400 банків, у Панамі – майже 140 банків із понад 30 країн світу.

     Ще однією спеціалізацією є міжнародний туризм. Щорічно район Карибського моря відвідують близько 20 млн осіб. Туристичними послугами відомі й інші країни Америки. Визначні пам’ятки природи (наприклад, водоспади Ігуасу та Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака), природні національні парки, океанські пляжі, численні історичні та археологічні музеї з рідкісними експонатами епохи майя, ацтеків та інків, нічні клуби приваблюють туристів у Мексику, Бразилію, Перу, Венесуелу.

        Найважливіші міжнародні транспортні магістралі, вузли

      У більшості країн Америки транспорт розвинутий недостатньо, що є однією із перешкод для подальшого економічного зростання. Слабо заселено простори внутрішніх територій Амазонії, півночі Канади, крайнього півдня регіону, що позбавлені сучасних шляхів. Міждержавних доріг небагато. Прокладання транспортної мережі залежить від розміщення населення та його економічної діяльності.

   Переважну більшість залізниць було збудовано наприкінці XIX – у першій половині XX ст. Нині за протяжністю залізниць до топ-10 країн світу входять США  (1-ше місце у світі), Канада та Аргентина. Також значною протяжністю доріг вирізняються Бразилія та Мексика. Трансконтинентальні залізниці споруджено в США, Канаді, Мексиці, Гватемалі. Водночас більшість країн Америки мають вкрай низьку густоту залізниць. Найбільший показник густоти залізниць у регіоні – на Кубі. Електрифікованих доріг небагато. Єдина в регіоні швидкісна залізниця проходить уздовж східного узбережжя США, сполучаючи Вашингтон з Бостоном через Філадельфію та Нью-Йорк. Також в Америці є 8 країн, в яких залізниць взагалі немає, зокрема це Беліз, Багамські Острови, Барбадос, Тринідад і Тобаго та ряд інших острівних країн Карибського басейну.

   Бурхливо розвивається автомобільний транспорт. Найбільше за протяжністю автошляхів мають США (1-ше місце у світі), Бразилія (4-те місце) та Канада (8-ме місце). У більшості країн Америки якість автошляхів є невисокою. Не всі з них мають тверде покриття. Окрім США та Канади більшість якісних шляхів прокладено в Еквадорі та Чилі. Найважливішою автомагістраллю Америки є Панамериканське шосе, протяжність, якого перевищує довжину земного екватора. Воно сполучає США з країнами Центральної та Південної Америки. У Південній Америці найбільш важливе Трансамазонське шосе довжиною майже 5,5 тис. км. Воно, починаючись на Атлантичному узбережжі Бразилії, з’єднує судноплавні частини всіх правих приток Амазонки.

    Морський транспорт має вирішальне значення у зовнішніх економічних зв’язках країн. Окрім країн «дешевого прапору», власні великі торговельні флоти мають США, Бразилія, Аргентина. На території США портів-велетнів розташовано 18, зокрема Х’юстон, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна. Одним з найважливіших транспортних водних шляхів міжнародного значення є Панамський канал на території Панами. Його середня пропускна здатність – 36 суден на добу. 

   У країнах Америки для перевезення пасажирів здебільшого використовується авіаційний транспорт. Країни регіону очолюють світові рейтинги за кількістю аеропортів. Так, до топ-10 за цим показником входять 8 американських країн. Зокрема в США понад 13,5 тис. аеропортів (1-ше місце в світі), у Бразилії – понад 4 тисячі (2-ге місце), у Мексиці – понад 1,7 тисяч (3-тє місце), в Канаді – майже 1,5 тисячі (4-те місце). Із 30-ти найбільших у світі аеропортів-хабів 12 розташовано в США, у т. ч. у містах Атланта (Гартсфілд-Джексон), Лос-Анджелес, Чикаго (О’Хара), Даллас. Найбільші аеропорти міжнародного значення працюють у Канаді (Монреаль, Ванкувер), Бразилії (Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро), біля столиць Аргентини, Чилі, Венесуели, Куби, Сальвадору, Коста-Ріки, Гватемали.

    Помітного розвитку набув трубопровідний транспорт. До топ-10 світових лідерів за протяжністю трубопроводів увійшли США, Канада, Мексика, Аргентина.

    У гірських районах Анд використовують гужовий та в’ючний транспорт – коней, мулів, а у подекуди й лам.

      Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Америки

    Особливості їх участі в міжнародному поділі праці. За особливостями ЕГП, природними, історичними, етнічними та соціально-економічними відмінностями в межах Американського регіону виокремлюють чотири субрегіони, що мають певні особливості участі в міжнародному поділі праці.

       Північна Америка – найбільший за площею та часткою ВВП серед субрегіонів Америки. До його складу входять дві високорозвинуті країни «Великої сімки». Це найпотужніший в економічному аспекті регіон світу, що посідає чільне місце за наданням різноманітних послуг, виробництвом продукції обробної та добувної промисловості, а також високоінтенсивним сільським господарством.

    У Центральній Америці окрім Мексики переважають країни з аграрно-сировинною спеціалізацією. Там збирають великі врожаї тропічних фруктів, какао-бобів, кави, цукрової тростини. Промисловість розвинуто слабо. Її основу становлять фабрики, що виробляють одяг, взуття та інші товари повсякденного споживання. Ремісничі гончарні вироби, вовняні килими, вироби зі шкіри та капелюхи користуються попитом у туристів.

       Мексика – нова індустріальна країна. Вона дає понад 80 % ВВП Центральної Америки.

      Карибський басейн (Кариби)  – найменший за часткою площі, населення та ВВП регіон Америки. Нині його міжнародною спеціалізацією є сфера послуг: транспортні, фінансові та туристичні. Прагнучи не забруднювати свою територію, США створили на деяких з островів нафтопереробні заводи. 

       Південна Америка поступається в регіоні за часткою площі, населення і ВВП лише Північній Америці. Міжнародною спеціалізацією більшості країн є добувна промисловість, кольорова та чорна металургія, виробництво та первинна обробка сільгосппродукції. Основними експортними товарами є залізні та мідні руди, цукор, кава, какао-боби, тропічні фрукти, деревина.

      Зв’язки України з країнами Америки

  Україна та країни Америки мають певні спільні інтереси, потреби та можливості, що спонукають сторони до тісного співробітництва. Українські товари наполегливо «освоюють» ринки Бразилії, Чилі, Венесуели, Перу, Багамських Островів. Стратегія України щодо країн Америки полягає в установленні та розвитку сталих відносин як з усіма країнами регіону, так і поглибленні зв’язків з інтеграційними угрупованнями МЕРКОСУР, НАФТА, вивчення досвіду їх функціонування. Розвивається технічне та технологічне співробітництво, зокрема в сфері космічних програм, постачанні технологій, геологорозвідки, охорони довкілля, інвестиційної співпраці, новітніх засобів зв’язку, торгівлі військовою продукцією. Надається політична, фінансова, інформаційна та правова підтримка державою процесу просування українських товарів і послуг на ринки регіону, підтримка імпорту Україною американських товарів. Відбувається взаємодія у політичній сфері, налагоджуються різноманітні культурні зв’язки, міжособистісні контакти. Слід зважати й на наявність численної української діаспори в США, Канаді, Бразилії, Аргентині.

    Україна і країни Америки активно співпрацюють у сфері миротворчої діяльності, нерозповсюдження зброї масового знищення та ракетних технологій, запобігання незаконному обігу наркотичних речовин, контрабанді зброї, боротьби з тероризмом,  корупцією і злочинністю, гарантування економічної безпеки.