АЗІЯ

За підручником "Географія: регіони та країни" 10 клас,

автори С. Кобернік, Р. Коваленко

Загальна характеристика Азії

Сучасна політична карта Азії

       Особливості ЕГП Азії

       Регіон Азія (за геосхемою ООН) є другим за площею (після Америки) та першим за кількістю населення регіоном світу. Його територія майже у 1,5 раза перевищує площу Європи й становить 32,7 млн км², або 22 % суходолу. Там проживає понад 4,4 млрд осіб, тобто 59,2 % населення планети, а виробляється 36,5  % світового ВВП. Протягом ХХ – ХХІ ст. населення Азії зросло у 4 рази. Усі суверенні країни Азії є членами ООН.

   Транспортно-географічне положення азійського регіону має багато позитивних ознак. По-перше, Азія розташована на перетині важливих міжнародних транспортних шляхів. Регіон має вихід до трьох океанів: Тихого, Індійського та Атлантичного. В Азії працює понад 40 морських портів-велетнів, у т. ч. 11 – у Китаї, 7 – в Японії, 6 – у Республіці Кореї, 4 – в Індії. Три найбільші у світі з них – Шанхай, Сінгапур, Тяньцзінь. Деякі  азійські країни мають острівне положення, є країни-архіпелаги. По-друге, в Азії існує 13 континентальних країн, що розташовані всередині материка, тобто не мають виходу до моря. Це може значно стримувати їх економічне зростання. Низка континентальних країн Азії має вихід до Каспійського моря-озера. По-третє, ряд  країн Азії сусідять, що сприяє активізації економічних зв’язків.

  Сприятливою рисою сусідського положення країн є те, що вони мають партнерські відносини в багатьох політичних і економічних міжнародних угрупованнях. Найбільш перспективним з них є форум Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва. Членом військово-політичного блоку НАТО є Туреччина. Країни західної частини Азії наближені до Європейського регіону, що сприяє налагодженню активних економічних зв’язків з цією розвинутою частиною світу. 

  Еколого-географічне положення різних азійських країн неоднакове. Екологічно «чистими» є південно-східні та центральні частини Азії. Територіями екологічної кризи є промислові райони Японії, Північно-Східного Китаю, Східної Індії, країн Перської затоки, Казахстану. Район Приаралля, який охоплює території Казахстану, Узбекистану та Туркмені стану, є зоною екологічної катастрофи

        Райони збройних конфліктів і проявів тероризм

       Характерною ознакою політико-географічного положення азійського регіону є наявність багатьох осередків політичної нестабільності, значна частина яких пов’язана з колоніальним минулим. Більшість збройних конфліктів мають національне або релігійне підґрунтя. Мирне населення часто стає жертвою тероризму.

 З повоєнних років триває протистояння між Ізраїлем та Палестинською автономією, між грецькою та турецькою громадами на Кіпрі. Періодично спалахують конфлікти між Індією та Пакистаном. Не розв’язане питання курдів – народу, який живе на межі трьох країн: Туреччини, Іраку та Ірану й прагне створити власну державу. Не встановлено миру в Афганістані та Таджикистані, де не вщухає війна після виведення радянських військ. Афганістан перетворився на центр виробництва наркотиків, «експорту» тероризму, підготовки ісламських екстремістів для бойових дій в інших державах.

    Відстоюючи свої т. зв. геополітичні інтереси, Росія та США неодноразово розв’язували військові дії у різних країнах Азії, зокрема у В’єтнамі, Іраку, Сирії. Новим осередком геополітичного впливу стає Китай.

      В Азійському регіоні є держави, що мають ядерну зброю. До «старих» ядерних держав належить Китай. Із часом з’явилися «молоді» ядерні держави: Індія та Пакистан. КНДР проголосила про випробовування ядерної зброї на її території. Нині ядерна зброя є й в Ізраїлю.

       Склад регіону

    За класифікацією ООН, до регіону Азія відносять 47 суверенних держав. На відміну від Європи в Азії існує багато великих за площею країн. Дві з них, Китай та Індія, належать до групи найбільших (понад 3 млн км²). Територія Китаю майже така, як всієї Європи (без європейської частини Росії), а Індії – як всіх країн Західної, Північної та Південної Європи разом. Водночас у регіоні існують карликові держави: Сінгапур (720  км²), Бахрейн (701 км²) та Мальдіви (298 км²).

      Кількість населення двох країн Азії – Китаю та Індії – становить понад 1,3 млрд осіб у кожній. Ще у п’яти азійських державах мешкає понад 100 млн осіб. За ВВП лідерами є Китай, Японія, Індія та Республіка Корея, а за ВВП на 1 особу – Катар, Сінгапур, Ізраїль та Японія.

   Внаслідок територіальних конфліктів на політичній карті Азії виникло 5 самопроголошених невизнаних держав (квазідержав):  Тайвань, який офіційно є частиною Китаю (визнало 24 країни світу); Турецька Республіка Північного Кіпру (ТРПК), яка існує за підтримки турецьких військ; Республіка Абхазія та Південна Осетія (визнали 4 держави); Республіка Нагірний Карабах (РНК) (ніким не визнана). 

   За геосхемою ООН, Азія поділена на 5 субрегіонів: Східна Азія (5 держав), Південно-Східна Азія (11 держав), Південна Азія (9 держав), Західна Азія (17 держав) та Центральна Азія (5 держав).

      Форми державного правління й територіального устрою країн Азії

    За формою правління понад 2/3 держав Азії є республіками. В Азії традиційно багато президентських республік, в яких президент є не лише головою держави, а й очолює уряд (наприклад, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Туреччина, Іран, Вірменія). Парламентськими республіками, де уряд очолює прем’єр-міністр, в Азії, зокрема, є Ізраїль, Індія, Сінгапур, Ірак. Особливу групу серед парламентських республік Азії становлять Китай, В’єтнам, Лаос та КНДР, в яких єдина політична партія має законодавчу владу. Змішаних республік серед азійських країн небагато: Грузія, Ліван, М’янма, Монголія та Сирія.

   В Азії існує достатньо багато монархій – 13. Із них абсолютних монархій 4: Катар, Оман, Бруней, Саудівська Аравія. Конституційними монархіями є Японія, Непал, Бутан, Таїланд, Камбоджа, Малайзія, Йорданія та ряд інших країн.

  За територіальним устроєм 4/5 держав Азії є унітарними. Федеративних держав в Азії – 6. На їх території поряд з єдиними законами існують автономні територіальні одиниці: в Індії – 25 штатів, Пакистані – 4 провінції, Непалі – 5 регіонів, Іраку – 18 провінцій та Автономний Район Курдистан. Унікальними є азійські федеративні монархії: Малайзія та Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ)

      Типи країн Азії за рівнем економічного розвитку

    За рівнем економічного розвитку в Азії є всі типи держав: високорозвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою та країни з плановою економікою.

     Лише 3 азійські держави відносять до типу високорозвинутих країн: Японію – країну «Великої сімки», Ізраїль – переселенську країну та Кіпр – країну середнього рівня розвитку.

    32 держави Азії відносять до країн, що розвиваються. Найбільших успіхів у розвитку виробництва серед них досягли нові індустріальні країни (НІК), економіка яких перебуває у фазі стрімкого підйому. Перша хвиля індустріалізації охопила т. зв. далекосхідних тигрів: Республіку Корею, Сінгапур, Тайвань, Гонконг (Сянган). У другу хвилю до них приєдналися Малайзія, Таїланд, Індонезія, а у третю – Туреччина та Філіппіни. Завдяки швидкому реформуванню господарства темпи економічного зростання НІК були найвищими в світі – 7 – 12 % на рік. Показники ВВП на душу населення становлять в середньому 15 000 – 25 000 доларів США на рік на людину. Рівень ІЛР високий (0,8 – 0,9) або середній (0,5 – 0,8). Міжнародною спеціалізацією НІК є виробництво товарів народного вжитку, автомобілів та суден.

    До групи нафтодобувних країн з високими прибутками в Азії відносять країни Перської затоки та Бруней. Їх показники ВВП на душу населення сильно коливаються від $5 000 до $60 000 на рік на людину. ІЛР високий або середній. Основна частка ВВП у цих країнах створюється завдяки експорту нафти.

 Країни-«дрібні острови» вирізняються спеціалізацією у сфері послуг: туристичному бізнесі та банківській справі. Як наслідок цього вони мають показники ВВП на душу населення від $9 000 до $25 000 на рік на людину. У Південній Азії до таких країн належать Мальдівські Острови. Одним з найбільших нових фінансових центрів на Близькому Сході вважається Бахрейн.

   До азійських країн великого потенціалу відносять, зокрема, Індію, Пакистан, Ліван, Йорданію, Шрі-Ланку. Їх показники ВВП на душу населення коливаються від $1 500 до $11 000 на рік. ІЛР – середній. У більшості з них переважає сільське господарство. Промисловість представлена гірничодобувною, харчовою та легкою.

   За статистикою ООН, до групи найменш розвинутих країн включено 9 азійських держав: Афганістан, Бангладеш, Бутан, Ємен, Камбоджу, Лаос, М’янму, Непал, Східний Тимор. У них на одного жителя припадає $500 – $1 500 на рік, питома вага обробної промисловості становить 10 %, частка письменного дорослого населення є менш ніж 20 %. ІЛР низький або середній. Економіка дуже слабка.

     До країн з перехідною економікою відносять усі держави Центральної Азії та три країни Західної Азії (Грузію, Вірменію, Азербайджан).

     Особливий тип становлять країни з плановою економікою. Головною формою власності є державна. За характером перетворень держави поділяють на країни з елементами ринкової економіки, є спеціальні економічні зони з особливим економічним порядком (Китай, В’єтнам); та країна з централізовано керованою економікою (КНДР).

      Міжнародні організації в Азії

  Потужним регіональним геополітичним та економічним угрупованням є Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Нині до неї входять 10 країн. Країни АСЕАН проголосили своєю метою сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку країн-учасниць, забезпечення спільної оборони, а також надання країнам-учасницям змоги мирного розв’язування спірних питань. Між країнами було створено зону вільної торгівлі, що надала систему тарифних переваг для сприяння вільному потоку товарів у межах АСЕАН.

    З метою захисту незалежності та обстоювання інтересів арабських країн було створено регіональну міжнародну організацію Ліга арабських держав (ЛАД). Нині до неї входять 22 країни Західної Азії, Північної та Східної Африки. Штаб-квартира розташована у Каїрі (Єгипет). Ліга арабських держав зіграла важливу роль у підвищенні ролі жінок в арабському суспільстві, сприянні соціального захисту дітей, збереженні арабської культурної спадщини, зростанні рівня грамотності населення. Ліга пропонує заходи щодо боротьби із злочинністю та наркоманією. 


Природні умови, природні ресурси та населення Азії

       Природні умови Азії

   За особливостями рельєфу Азія – найвища частина світу: гори, нагір’я та плоскогір’я займають ¾ її площі. Гірські системи тягнуться трьома великими поясами: на півдні та сході – молоді сейсмічно активні гори Альпійсько-Гімалайського та Тихоокеанського поясів, у центрі – давні різні за висотою хребти Урало-Монгольського поясу. Між ними лежать великі за площею рівнини: на сході – Велика Китайська рівнина, в Індії – плоскогір’я Декан, у Саудівській Аравії – Аравійське плоскогір’я, в країнах Середньої Азії  – Туранська низовина.

    Величезна протяжність суходолу зумовлює різноманітні кліматичні умови в регіоні. Азія (без урахування території Росії) простягається від помірного кліматичного поясу на півночі до екваторіального – на півдні. Із просуванням від узбережжя Тихого та Індійського океанів вглиб материка клімат змінюється від мусонного (з вологим літом і сухою зимою) до дуже посушливого континентального. На крайньому заході спостерігається субтропічний середземноморський тип клімату із спекотним сухим літом та теплою вологою зимою. Восени поблизу східноазійських берегів нерідко проходять тропічні циклони (тайфуни), що супроводжуються ураганними вітрами й зливами. 

   Природну перешкоду для освоєння окремих територій Монголії та Китаю створює багаторічна мерзлота, що займає майже чверть площі Азії. 

       Мінеральні ресурси

      В Азії зосереджено понад 40 % світових запасів нафти та природного газу, 2/3 олов’яних та вольфрамових руд, значна частка хромітів, нікелевих руд, сурми. Значна частка видобутої сировини експортується. Лише кілька азйських країн цілковито залежать від імпорту мінеральної сировини, зокрема Японія, Республіка Корея.

     У регіоні знайдено величезні поклади паливних ресурсів, передусім нафти та природного газу. З-поміж топ-30 країн світу за розвіданими запасами нафти 15 країн розташовані в Азії, а за запасами природного газу – 17. Найбільшим нафтовим районом світу є басейн Перської затоки, в якому розміщено 15 унікальних родовищ: кожне з них має запаси понад 1 млрд тонн. Якість нафти дуже висока. Є багато фонтануючих родовищ. Собівартість нафти Перської затоки – найнижча в світі.

    Великі поклади нафти та природного газу концентруються в Зондському басейні на території Індонезії та Брунею. Великими запасами природного газу вирізняється Середньоазійський басейн, де його видобуток ведуть Туркменістан, Казахстан, Узбекистан. Під дном Каспійського моря є значні родовища нафти, розробкою яких займається Азербайджан.

    Деякі азійські країни багаті на кам’яне вугілля. Найбільшими його запасами відомі Китай (Північно-Східний басейн), Індія (Східний, або «Індійський Рур»), Казахстан (Карагандинський та Екібастузький басейни). Великі родовища бурого вугілля відомі в Китаї, Індонезії, Казахстані, Туреччині.

   Рудні ресурси Азії досить різноманітні. Поклади залізних руд і родовища марганцевих руд виявлено в Китаї, Індії та Казахстані. В Альпійсько-Гімалайському поясі знайдено поклади хромових, поліметалічних, мідних, молібденових, сурм’яних, ртутних руд. У Тихоокеанському поясі переважають родовища олов’яних (Китай, Малайзія, Індонезія, Таїланд) та вольфрамових (Китай) руд. До давнього Урало-Монгольського поясу приурочено запаси поліметалічних і мідних руд (Казахстан), а також унікальні поклади мідно-молібденових руд (Монголія). Алюмінієві руди залягають у давній корі вивітрювання на території Індії, Індонезії, Китаю, В’єтнаму. З нерудних ресурсів найбільш відомі поклади калійних солей Мертвого моря (Ізраїль), фосфоритів (Ізраїль, Йорданія, Сирія, Казахстан), слюди (Індія), графіту (Шрі-Ланка), самородної сірки (Туркменістан, Туреччина), алмазів (Індонезія), коштовного каміння (Індія, М’янма, Камбоджа). У Червоному морі та Перській затоці видобувають перлини та корали.

       Водні ресурси

    Територія Азії пронизана потужними річковими системами. Найкраще ними забезпечено східні, південні та південно-східні райони. Великі проблеми з водопостачанням відчувають промислово розвинуті райони Японії, Сінгапур, Сянган. Через те 80 % прісної води Сінгапур купує в Малайзії, а Сянган – третину в Китаї, а ще третину отримує внаслідок опріснення морської води.

     Найважливішими джерелами водопостачання є річки Китаю (Янцзи, Хуанхе), Індії (Ґанґ), Пакистану (Інд), Бангладеш (Іраваді), Іраку (Тигр), Туркменістану та Узбекистану (Амудар’я). Багаті на гідроенергоресурси річки Тибету (Китай), плоскогір’я Декан (Індія), гір Центральної Азії. 

       Земельні ресурси

      Різноманітні природні умови Азії відбилися на розмаїтті земельних ресурсів. У регіоні сконцентровано майже 1/3 ріллі, 1/5 пасовищ та 2/3 зрошуваних площ світу. Понад 90 % ріллі сконцентровано в мусонних областях, де сформувалися родючі червоноземи, жовтоземи та бурі лісові (Китай), а також чорні тропічні ґрунти (Індія). Найкращі чорноземні ґрунти розміщені у степовій зоні на півночі Казахстану, частково – в Китаї. Родючими є також землі середземноморських областей – коричневі (Туреччина).

       Біологічні ресурси

     Лісовими ресурсами країни Азії забезпечено не однаково. Територією регіону проходять обидва лісові пояси: північний з переважанням хвойних порід (північно-східна частина Китаю) та південний, в якому домінують цінні листяні породи (Індонезія, Малайзія, Таїланд, М’янма).

       Рекреаційні ресурси

   Своїми природно-рекреаційними ресурсами вирізняються Туреччина, Кіпр, Ізраїль, ОАЕ, Таїланд, Мальдіви. Великими культурно-історичними пам’ятками відомі Ізраїль, Йорданія, Китай, Індія.

       Особливості демографічних процесів і працересурсний потенціал

   Для демографічної ситуації більшості азійських країн тривалий час був характерний ІІ тип відтворення населення. У повоєнні роки рівень смертності знизився вдвічі. Це було спричинено міжнародною допомогою, створенням системи охорони здоров’я тощо. За умов слабкої економіки «демографічний вибух» зіграв негативну роль у соціально-економічному розвитку країн. Завдяки ефективній демографічній політиці у багатьох країнах (Китаї, Сінгапурі, Ірані, В’єтнамі, КНДР) «демографічний вибух» вдалося приборкати, й нині природний приріст має тенденцію до  спаду. Менш ефективними виявилися заходи з регулювання народжуваності в Індії та більшості арабських країн.

     В останніх й донині залишаються високими показники природного приросту (понад 20 осіб/тис.). В останні роки ряд країн Азії перебувають на різних стадіях демографічного переходу від ІІ до І типу відтворення населення. Раніше за інші азійські країни перейшла до І типу відтворення Японія. Нині в країні відбувається депопуляція з від’ємним природним приростом населення: –1,8 осіб/тис. У країні зростає середня тривалість життя. Останнім часом до І типу відтворення також з низьким природним приростом перейшли Грузія (1,6  осіб/тис.), Республіка Корея (2,6 осіб/тис.), Таїланд (3,2 осіб/тис.), Вірменія (3,9 осіб/тис.), Кіпр (4,7 осіб/тис.), Китай (4,7 осіб/тис.), Сінгапур (4,9 осіб/тис.), КНДР (5,3 осіб/тис.). За показником смертності завершився, а за показником народжуваності триває демографічний перехід у Монголії, Індонезії, Ірані, Лівані, В’єтнамі, Туреччині, Кувейті, ОАЕ.

   Міграції населення за межі Азійського регіону були інтенсивними у другій половині ХІХ ст. Тоді вихідці з Китаю та Індії у пошуках роботи виїздили до Америки та островів Океанії. У ХХ ст. поширилися міждержавні міграції у межах самої Азії. Зокрема, економічні причини призвели до переселення китайців до країн Південно-Східної Азії, а індійців – на Шрі-Ланку. Тривають релігійні міграції між Індією та Пакистаном. З політичних міркувань люди виїжджають із районів політичного напруження, утворюючи потоки біженців. Це характерно, зокрема, для Сирії, Йорданії, Палестини, Афганістану, Камбоджі, КНДР.

     Азійські країни мають високий працересурсний потенціал з низькою вартістю робочої сили. Швидка індустріалізація та модернізація виробництва багатьох азійських країн, зростаюче застосування новітніх технологій зумовлюють швидке створення нових робочих місць у містах. Випереджальний розвиток сфери послуг, у т. ч. освіти, сприяє поступовому підвищенню кваліфікації економічно активного населення. На селі зростає продуктивність праці на тлі відставання в соціально-економічному розвитку. Це призводить до збільшення надлишкової робочої сили в сільській місцевості та переміщення величезних мас селян до міст. 

        Національний та релігійний склад населення

     На території Азії проживає понад 1100 націй та народностей, які перебувають на різних ступенях етнічного розвитку. Їхні мови належать до багатьох (близько 15) мовних сімей. Там є дуже малі етноси, а поряд з ними проживають найчисленніші народи світу: китайці, хіндустанці, бенгальці та японці. Через те більшість азійських країн за національною структурою населення є багатонаціональними. Понад 150 націй та народностей проживає в Індії та Індонезії, близько 75 – на Філіппінах, понад 55 – у Китаї та В’єтнамі, понад 30 – в Ірані, Афганістані, М’янмі, Таїланді. Часто межі розселення народів (наприклад, курдів, пенджабців, азербайджанців) розчленовано державними кордонами, що спричиняє багато складних міжетнічних проблем. Однонаціональних країн небагато. Це Японія, Республіка Корея, КНДР, Бангладеш, Вірменія, арабські країни Західної Азії. Двонаціональною країною є Кіпр.

   Дуже складним є мовний склад населення Азії. Найбільша кількість населення говорить мовами китайсько-тибетської (китайська, мови народів Тибету та М’янми), індоєвропейської (гінді, бенгальська, пенджабська, вірменська, таджицька, фарсі, пушту), семіто-хамітської (арабська, єврейська) та алтайської (турецька, казахська, монгольська, корейська, японська) мовних сімей. Кавказьку мовну сім’ю утворюють грузинська, абхазька та інші мови. У Південно-Східній Азії проживають народи австронезійської мовної сім’ї. Деякі мови народів Азії належать до найбільших за кількістю її носіїв: китайська (Китай, Тайвань, Сінгапур, Малайзія), гінді (Індія), бенгальська (Бангладеш), японська, корейська, в’єтнамська, тамільська (Шрі-Ланка), турецька, пенджабі (Пакистан) та інші.

  В Азії зародилися всі три світові релігії. Більшість держав Азії сповідують мусульманство (іслам). Іслам поширений переважно в Західній, Центральній, частково Південній (Іран, Афганістан, Пакистан, Бангладеш) та Південно-Східній Азії (в Індонезії, Малайзії, Брунеї). Буддизм сповідують переважно у Східній та Південно-Східній Азії. Прихильників християнства в Азії небагато: католицтво поширене на Філіппінах, православ’я – у Грузії, частково на Кіпрі. Азія також породила багато національних релігій: іудаїзм в Ізраїлі, індуїзм в Індії, Непалі, на Шрі-Ланці, конфуціанство в Китаї та Кореї, даосизм у Китаї, синтоїзм у Японії. Традиційні племінні вірування збереглися переважно у внутрішніх гірських 

 районах Індії, Китаю і країнах Південно-Східної Азії. 

      Розселення

    Середня густота населення Азії – 134,6 осіб/км². Там спостерігається найбільша в світі густота сільського населення – понад 60 осіб/км². Однак населення в Азії розміщене вкрай нерівномірно. Існують держави, що входять до топ-10 з найбільшою густотою населення: Сінгапур (7638,9 осіб/км²), Бахрейн (1854,5 осіб/км²), Бангладеш (1144,5  осіб/км²), Мальдіви (1144,3 осіб/км²). Малозаселено Центральну та частково Західну Азію. Найбільш високогірні частини Тибету та Гімалаїв взагалі не мають постійного населення. Монголія є найменш заселеною країною в світі (менш ніж 2 особи/км²). 

Урбанізаційні процеси

 

     Протягом другої половини ХХ ст. частка міського населення в усіх країнах Азії мала тенденцію до зростання. Основним чинником зростання міського населення був високий природний приріст у самих містах. Згодом індустріалізація азійських країн значно посилила урбанізаційні процеси. Спершу цей процес охопив Японію, пізніше  – Республіку Корею, Сінгапур, Тайвань, а згодом й нафтодобувні країни Західної Азії та Туреччину, Китай.

    Нині середній рівень урбанізації Азійського регіону становить 59,5 %. Він значно поступається усім, окрім Африки, регіонам світу. Для ряду країн Азії вже характерний високий рівень урбанізації. Зокрема, це Сінгапур (100 %), Японія (91,3 %), Ізраїль (92,1 %), Республіка Корея (83,2 %), Монголія (71,2 %), КНДР (60,3 %), Казахстан (55,1 %), Китай (52,6 %), а також арабські країни (зокрема, Катар – 99,2 %, Кувейт – 97 %) і держави Закавказзя. Водночас низький рівень урбанізації мають Шрі-Ланка (18,3 %) та Непал (18,2 %). У більшості країн Азії темпи урбанізації випереджають темпи приросту промисловості, будівництва та сфери послуг, через те виникає явище хибної урбанізації.

    В багатьох азійських країнах відбувається модернізація села, що призводить до процесу рурбанізації. По-перше, на село переносяться, розширюються й модернізуються підприємства з переробки сільськогосподарської сировини. По-друге, в селах – відносно дешева робоча сила. Там з’являються швейна та взуттєва промисловість, складальні підприємства з електроніки та електротехніки, виробництва сувенірів, простих виробів з пластмас або металів. Наприклад, у селах на півдні Китаю сконцентровано 80 % світового виробництва ґудзиків і застібок. Так, у сільській місцевості багатьох країн Азії (Таїланду, Філіппін, Індонезії, Малайзії) формуються «агропромислові міста»

      Світові міста, міські агломерації та мегаполіси в Азії

      Із 50 відомих у світі міст-мультимільйонерів в Азії розташовано 36, у 14 з яких проживає понад 10 млн осіб. До найбільших міст світу належать китайські Чунцин (30,2 млн осіб), Шанхай (24,2 млн осіб) і Пекін (21,1 млн осіб). Всього в Китаї є 17 міст-мультимільйонерів, в Індії – 4, у В’єтнамі та Пакистані – по 2; у Бангладеш, Індонезії, Іраку, Ірані, Республіці Кореї, М’янмі, Саудівській Аравії, Сінгапурі, Таїланді, Туреччині, Японії – по 1.

    Із переліку 173 світових міст в Азії розташовано – 37. Їх найбільше всього в Індії та Китаї. 

   Навколо міст виникли найбільші у світі міські агломерації. З топ-10 найбільш населених агломерацій світу 8 розміщено в Азії. Найпотужнішими з-поміж них є Токійсько-Йокогамська (37,9 млн осіб), Джакарта (31,8 млн осіб), Делі (26,5 млн осіб), Маніла (24,2 млн осіб) та Сеул-Інчхон (24,1 млн осіб).

    В Японії та Китаї виникли найбільші форми міського розселення – мегаполіси. Так, в Японії сформувався мегаполіс Токайдо. Він займає площу 70 тис. км², де живе понад 70 млн осіб, що становить 56 % населення країни. Два мегаполіси сформувалися на південно-східному узбережжі Китаю: Дельта річки Янцзи та Гонконг/Сянган – Гуанчжоу (охоплює 11 агломерацій з населенням майже 50 млн осіб). 

 Особливості економіки країн Азії.

Первинний сектор економіки

Особливості економіки країн Азії

 

   У повоєнні роки в Азії у сільському господарстві працювало 80 % економічно активного населення і там створювалося понад половину ВВП, нині частка аграрного сектору суттєво скоротилася. Натомість у кілька разів зросла частка працюючих у промисловості та сфері послуг. У країнах Азії спостерігається подальше зростання абсолютної кількості зайнятих у промисловості. Основною сферою поглинання вивільненої із сільського господарства робочої сили стала сфера послуг, у якій продуктивність праці поки що нижча, ніж у промисловості.

     Переважно аграрними залишаються М’янма, Камбоджа, Лаос. Промисловість в них представлено переважно обробкою деревини, коштовного каменю та переробкою аграрної сировини: каучуку, рису, джуту.

    В Азії сформувалося кілька моделей економічного розвитку країн. Найвідомішою є японська (східноазійська) модель. Її економічними засадами є державне регулювання економікою, експортна орієнтація, широке залучення іноземних інвестицій та впровадження науково-технічних досягнень, створення національних монополій для підтримки конкурентоспроможності національної продукції на світовому ринку. У Японії таку модель розвитку економіки запозичили країни Східної та Південно-Східної Азії й швидко досягли значних успіхів.

  Китайська модель економічного розвитку  поєднує ринкові відносини з командно-адміністративними методами планового керування під ідейно-політичним керівництвом комуністичної партії. У країні поліпшуються макроекономічні показники розвитку, темпи зростання економіки є одними з найвищих у світі (до 10 % щорічного приросту ВВП), триває інтеграція країни зі світовим економічним співтовариством, підвищується рівень життя населення.

     Південноазійська модель економічного розвитку  поєднує в собі напівфеодальні пережитки з модернізацією суспільно-економічного життя та впровадженням новітніх науково-технічних досягнень у виробництво. Стрімкому економічному зростанню перешкоджають політична нестабільність, релігійно-етнічні та військово-політичні конфлікти, демографічні проблеми.

   Економічна модель близькосхідних країн, що експортують нафту пов’язана з використанням достатнього й навіть надлишкового капіталу, отриманого від експорту нафти для різних потреб. Валютні надходження дали змогу не лише ускладнити вузьку сировинну спеціалізацію країн, а й закупати продовольство, забезпечити фінансування енергетики, аграрного сектору, сфери послуг, інфраструктури. В економіку країн широко залучаються зарубіжний капітал та іноземна робоча сила.

   Турецька модель економічного розвитку пов’язана з певним орієнтуванням на Європу. Економічні успіхи країни ґрунтуються на вдалому ЕГП, наявності трудових ресурсів, ліберальній економіці, залученні іноземних інвестицій, гнучкій зовнішньоекономічній стратегії уряду та відносній демократизації суспільства за збереження основних ісламських цінностей. 

 Північнокорейська модель економічного розвитку полягає в жорсткому командно-адміністративному плануванні розвитку з боку держави, ізоляції від світового економічного співтовариства (автаркії), значній мілітаризації суспільства. 

      Первинний сектор економіки

    Добувна промисловість. Одним із складників первинного сектору економіки країн Азії є добувна промисловість. Світовими лідерами в експорті скрапленого газу є Індонезія та Малайзія. Серед інших великих постачальників вирізняються Бруней, Оман, Катар та ОАЕ. 

     Активно функціонує створена у 1960  р. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), яка контролює ціни на нафту.

   В останні десятиліття Азії зробила велетенський крок уперед, створивши власну базу для геологічної розвідки. Завдяки цьому було відкрито нові родовища мінеральної сировини, детальніше досліджено будову земної кори азійських докембрійських платформ. За останні півстоліття частка Азії у світовому видобутку корисних копалин зросла у 4 рази й нині становить більш ніж 40 % від світового показника. 

      Сільське господарство

     На орні землі в Азії припадає лише 17 % поверхні, а на одну людину в середньому – 0,15 га ріллі. Цей показник ще нижчий в Індії (0,14 га/особу), Китаї (0,1 га/особу), Республіці Кореї (0,04 га/особу). Непродуктивних земель в Азії більше, ніж у будь-якому іншому регіоні світу. Ситуацію пом’якшує той факт, що у багатьох країнах регіону збирають по 2 – 3 врожаї на рік. Добре забезпечені орними землями лише окремі країни, зокрема Казахстан (1,5 га/особу), Туреччина, Іран. В умовах малоземелля невеликими є й площі фермерських господарств (1 – 2 га), що суттєво відрізняє аграрний сектор Азії від Європи та Америки. Малі ферми зазвичай використовують ручну малопродуктивну працю. Проте в Японії малі ферми показали себе як прогресивні, хоч їх середня площа становить лише 1,4 га.

   Справжнім проривом в агросфері стала зелена революція. Був зроблений акцент на запровадженні високопродуктивних сортів швидкостиглих рослин (спершу пшениці, згодом рису) та порід тварин, механізацію праці, використання добрив, зведення зрошувальних систем тощо. В результаті зеленої революції за другу половину ХХ ст. виробництво сільгосппродукції в Азії зросло у 4,8 раза, а населення – лише у 2,6 раза. Найбільших успіхів у розвитку аграрного сектору досягли Республіка Корея, Таїланд, Китай, Тайвань.

    Азійські країни є важливими постачальниками технічних культур на світовий ринок. Наприклад, із семи найбільших виробників бавовнику в світі п’ять розміщуються в Азії (Китай, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина).

  Неабияких успіхів у сільському господарстві досягли нафтодобувні країни Західної Азії. Саудівська Аравія прибутки від нафти почала частково спрямовувати на сільське господарство. Країна стала лідером на Близькому Сході у розвитку зернового господарства та експорту пшениці. Аналогічні проекти реалізують у Кувейті, Бахрейні, Катарі.

    Нині в аграрних відносинах азійських країн існують високо- та дрібнотоварний сектори. Перший спеціалізується на вирощуванні експортних культур (чаю, бавовнику, джуту, цукрової тростини, гевеї, спецій, кокосової пальми, тропічних фруктів), другий постачає продукцію на внутрішній ринок (рис, пшеницю, просо, сою, батат). Основними типами господарств у високотоварному секторі є приватні ферми або плантації.

  У структурі сільського господарства переважає рослинництво. В мусонних областях на червоноземах, жовтоземах і чорних тропічних ґрунтах зосереджено основні райони землеробства Азії. Із зернових культур там вирощують рис і пшеницю, переважно для власних потреб. Країни Азії дають 90 % світового збору рису, під яким зайнято понад 50 % ріллі. Світовими лідерами за збором рису та пшениці є Китай та Індія. Із технічних культур вирощують та експортують чай (найбільші плантації у Китаї, Індії та Шрі-Ланці), каву (В’єтнам, Індія), бавовник (Китай, Індія, Пакистан), джут (Бангладеш, Індія, Пакистан), цукрову тростину (Індія, Таїланд, Китай, Індонезія), тютюн (Китай), прянощі (Індія, Малайзія, Шрі-Ланка, Індонезія, Філіппіни, Таїланд). Для власного споживання вирощують сою та бульбоплідні культури.

 У континентальних областях на чорноземах і сіроземах пустель на зрошенні культивують пшеницю (Казахстан, Іран) та бавовник (Узбекистан). Для власного споживання сіють просо та сорго. Саудівська Аравія відома вирощуванням кави-мокко, Афганістан, Пакистан, Іран – опійного маку.

 Середземноморські області з коричневими ґрунтами спеціалізуються на вирощуванні винограду, цитрусових, олив, садівництві (Туреччина, Сирія, Ізраїль). Із зернових переважає пшениця.

   Для екваторіального типу клімату характерним є вирощування багаторічних дерев. На країни Південно-Східної Азії припадає понад 90 % виробництва натурального каучуку в світі, що його добувають із соку гевеї (Малайзія, Індонезія, Таїланд) та копри – сушеної м’якоті кокосового горіха (Філіппіни). Тут є також плантації кави та какао (Індонезія).

   Завдяки зеленій революції в аграрному секторі азійських країн зросла частка продукції тваринництва. Наприклад, на Китай припадає 53 % світового виробництва свинини. В Індії також було проведено білу та блакитну революції. Перша передбачала успіхи в молочному скотарстві, друга – у сфері рибальства. Під пасовищами зайнято 22 % території Азії. Найчастіше розводять овець. За їх поголів’ям вирізняються Китай, Індія, Туреччина, країни Центральної Азії, Монголія. Там з овець одержують вовну, м’ясо, каракуль, шкіру. Туреччина відома доглядом за ангорськими козами. За поголів’ям великої рогатої худоби є лідером Індія. На Тибеті для одержання молока вирощують яків. У пустельних районах важливим є розведення верблюдів. Як тяглову силу розводять буйволів (країни Південно-Східної Азії) та слонів (Індія). Традиційним залишається шовківництво та бджільництво. 

        Лісове господарство

     Ліси поширені в регіоні вкрай нерівномірно. Найбільше територій вкрито лісом у Південно-Східній (Лаос – 72 %, М’янма – 64 %) і частково у Східній Азії (Японія – 76 %, Республіка Корея – 64 %). Натомість країни Західної Азії практично позбавлені лісу. Азія посідає 1-ше місце з-поміж регіонів світу за заготівлею лісу-кругляку та деревини листяних порід. Ліси промислового призначення концентруються на північному сході Китаю. Ця країна є значним виробником паперу, дерев’яних меблів і пиломатеріалів. Найбільшими країнами-експортерами деревини є Індонезія, Малайзія та Філіппіни. Цінні породи дерев екваторіальних і тропічних лісів йдуть на виробництво якісних меблів та паркету. Нині в країнах Південно-Східної Азії розвивається деревообробка. Основні імпортери лісу в межах регіону – Японія й Південна Корея.

 Великих збитків лісовому господарству в Азії надало неконтрольоване використання деревини. Зважаючи на це, уряди країн приділяють багато уваги лісовідновленню. 

Вторинний сектор економіки

      Розвиток вторинного сектору економіки

    З другої половини ХХ ст. в азійських країнах зростає роль вторинного сектору. Спершу зростала частка важкої промисловості: металургійних, хімічних та машинобудівних виробництв. Високими темпами розвивається електронний складник машинобудування: створено виробничу базу інформаційних технологій, включаючи виробництво побутової техніки, розробку програмового забезпечення, виробництво напівпровідникової мікроелектроніки.

  Найбільшими темпами індустріалізація нині відбувається в нових індустріальних країнах другої та третьої хвилі. На першому етапі в цих країнах промисловість мала дуже вузьку спеціалізацію. Наприклад, підприємства електроніки в Таїланді випускали дисководи для ПК, одержуючи комплектуючі з інших країн Південно-Східної Азії: Малайзії, Філіппін, Таїланду. Потім ці пристрої експортувалися до Китаю та на Тайвань для складання комп’ютерів. На наступному етапі в країнах склалися виробництва повного циклу. Нарешті відбувається диверсифікація промисловості, яка вже охопила Таїланд, Малайзію, Індонезію, Філіппіни, Туреччину. Близько третини їх ВВП забезпечують металургійне та хімічне виробництва, машинобудування, виробництво харчових 

 продуктів, будівельний сектор. Високою конкурентоспроможністю вирізняється виробництво тканин та одягу в Туреччині та Індонезії.

  В азійській промисловості традиційно значну роль відіграють дрібне кустарне виробництво та ремісництво, виробляючи металеві вироби, ювелірні прикраси, сувеніри, електричні прилади, будівельні інструменти, килими. Малі підприємства оснащуються сучасним обладнанням, а великий бізнес одержує економію на капітальних витратах та оплаті праці.

  Основними виробництвами переробної промисловості в країнах Азії є електроенергетика, металургія, машинобудування, хімічна промисловість, легка та харчова промисловість, а в окремих країнах – лісова. Основними промисловими районами в Азії стали: Тихоокеанський в Японії, Північно-Східний у Китаї, «Індійський Рур» на Сході Індії. Цілі промислові регіони сформувалися у Південно-Східній Азії, країнах Перської затоки, на півночі Казахстану. 

      Виробництво електроенергії

    Лідером у світі та регіоні за обсягами одержання електроенергії є Китай (23,8% світового виробництва). В країні запущена на річці Янцзи найпотужніша електростанція – ГЕС «Сань-Ся» («Три ущелини»). Її проектна потужність становить 22,4 млн кВт. До лідерів з виробництва електроенергії у регіоні також належать Індія (5,6 % світового виробництва), Японія (4,0 %), Республіка Корея (2,2 %), Саудівська Аравія (1,2 %).

 Найбільшу частку електроенергії у регіоні одержують на ТЕС. Зростає зацікавленість країн у використанні відновлюваних джерел енергії. У Китаї започатковано використання енергії вітру, сонця та біомаси, в Індії – вітру, в Японії та Туреччині – сонця, на Філіппінах і в Індонезії – внутрішнього тепла Землі. 

     Металургійне виробництво

   Чорна металургія у більшості країн зорієнтована на сировинний чинник і розміщується біля басейнів з видобутку залізних, марганцевих руд, коксівного вугілля. Світовим лідером за приростом чорної металургії є Китай (49,2 % світового виробництва). Серед країн Азії до світових топ-10 за виплавкою сталі також належать Японія (6,5 % ), Індія (6 %), Республіка Корея (4,3 %) та Туреччина (2 %). Збільшується кількість країн, які плавлять сталь з імпортної сировини або металобрухту.

    У країн Азії розвивається кольорова металургія. Виробництво алюмінію та міді набуло поширення в Індії, Китаї, ОАЕ, Бахрейні, Японії, Республіці Кореї та Казахстані. Більшість з них (окрім Казахстану та частково Китаю) працюють на імпортній сировині. 

      Виробництво машин та устаткування

    Багатопрофільне машинобудування розвинуто в Японії, Китаї, Індії, Республіці Кореї, КНДР, В’єтнамі, Казахстані, автомобілі виробляють майже у 20 країнах регіону. Найбільше автомобілів власних брендів складають Китай (29,8 % світового виробництва), Японія (10,0 %) та Республіка Корея (4,2 %). Автоскладальні заводи на імпортних деталях використовують дешеву робочу силу в нових індустріальних країнах: Таїланді, Туреччині, Індонезії, Малайзії, Пакистані, на Філіппінах. Найбільшими у світі виробниками суден стали Китай (38 % світового виробництва), Республіка Корея (33 %) та Японія (близько 25 %). Ці ж самі країни виробляють швидкісні локомотиви та космічну техніку, побутову техніку, комп’ютери та комплектуючі до них. Для машинобудування Ізраїлю характерна висока частка військово-промислового комплексу, авіабудування, точне машинобудування (медичне обладнання, електротехніка). 

        Хімічне виробництво

  Швидкими темпами розвивається хімічна промисловість Китаю, яка спеціалізується переважно на виробництві мінеральних добрив. Країна забезпечує 34 % усього виробництва мінеральних добрив світу та контролює 21 % їх експорту. Зростає роль хімічної промисловості Індії. Країна стала одним зі світових лідерів у виробництві азотних добрив та фармацевтичних препаратів. Із початку 90-х рр. ХХ ст. на основі нафтових родовищ сформувався новий регіон хімічної промисловості – країни Перської затоки, в яких розвинуто нафтохімію та синтез мінеральних добрив. 

      Виробництво тканин, одягу, взуття

   Спираючись на дешеву робочу силу та власну сировину, країни Азії одними з провідних зробили виробництва тканин, одягу та взуття. Нині 70 % усіх тканин виробляється в Азії. Китай, Індія вийшли на перші місця у світі за виробництвом бавовняних й вовняних (15 %) тканин. Бавовняне виробництво набуває усе більшого значення в Індонезії, Пакистані; вовняне – у Туреччині, Республіці Кореї; шовкове – в Індії та Китаї. «Швейним цехом» розвинутих країн стали азійські країни: Туреччина, Китай, Індонезія, В’єтнам, Філіппіни, Малайзія, Індія. 

Третинний сектор економіки. Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Азії 

       Прискорений розвиток третинного сектору

     Найбільшими темпами сфера послуг розвивається у Сянгані/Гонконгу, де на неї припадає понад 85 % ВВП. У Сінгапурі, Республіці Кореї, на Тайвані темпи зростання були найвищими в останні два десятиліття й нині перевищують 65 % ВВП. Вже понад половину ВВП створює сфера послуг навіть у таких, у минулому аграрних, країнах, як Індія, Бангладеш, Пакистан, Шрі-Ланка. У цих країнах переважають прості послуги, розраховані на некваліфіковану робочу силу, передусім роздрібна торгівля та особистісні послуги. 

      Транспорт

    У країнах Азії транспорт розвивається дуже динамічно, часто запозичуючи європейські технології. Ще у середині ХХ ст. на Азію (разом з Японією) припадало лише 8 % залізниць світу. Нині цей показник збільшився утричі. З небувалим розмахом зводяться залізниці в Китаї. У 2006 р. було введено в експлуатацію найбільш високогірну залізницю у світі на Тибеті. Споруджуються високошвидкісні залізниці, світовим лідером за мережею яких є Китай (понад 20 тис. км). Там працюють найдовші у світі високошвидкісні залізниці: Пекін – Шанхай, Пекін – Гуанчжоу. У країні також діє перша у світі високошвидкісна магістраль поїздів на магнітній подушці – Шанхайський маглев, що досягає швидкості понад 430 км/год. Є швидкісні залізничні лінії у Японії (з 1964 р.), Республіці Кореї (Сеул – Пусан), на Тайвані, в Узбекистані (Ташкент – Самарканд), Туреччині. Однак з розвитком автомобільного, морського та авіаційного транспорту питома вага залізниць у перевезенні вантажів і пасажирів поступово скорочується. Є й держави, де залізниці зовсім немає: Бутан, Ємен, Кіпр, Мальдіви, Оман, Східний Тимор.

    Морське судноплавство в Азії виконує роль головного вантажоперевізника. Нині кількість портів-велетнів в Азії – 41. Серед найбільших за вантажообігом морських портів світу є Сінгапур; китайські порти Шанхай, Тяньцзінь, Нінбо–Чжоушань, Гонконг/Сянган; на Тайвані – Гаосюн; у Республіці Кореї – Пусан; японські порти Нагоя, Осака, Токіо; в Індії – Мумбай. До країн з найбільшим морським флотом належать Японія, Китай, Республіка Корея, Гонконг/Сянган, Сінгапур, Тайвань, Іран, Малайзія, Саудівська Аравія.

  У ряді країн Азії й донині переважають ґрунтові дорогі, на яких часто використовується гужовий та в’ючний транспорт. Але саме азійські країни очолюють рейтинг Всесвітнього економічного форуму за якістю автомобільних шляхів: ОАЕ, Сінгапур, Гонконг/Сянган та Японія.

  В останні десятиліття в країнах Азії активно розвивається авіаційний транспорт. Лише в Китаї за п’ять останніх років було збудовано 45 великих аеропортів. Авіакомпанії Китаю, Сінгапуру, Гонконгу/Сянгану та арабських країн-нафтоекспортерів стали найбільшими замовниками повітряних суден і наземного навігаційного обладнання. Аеропорти-хаби працюють у таких містах, як Пекін, Дубай   (ОАЕ), Токіо, Гонконг/Сянган, Стамбул (Туреччина), Шанхай (Китай), Сінгапур, Гуанчжоу (Китай), Джакарта, Бангкок

      Зв’язок та комп’ютерне програмування

  Країни Східної Азії за короткий період значно поліпшили забезпеченість населення й господарства сучасними засобами зв’язку. Піонерами в розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в Азії стали Японія та нові індустріальні країни. Республіка Корея випередила США за часткою громадян, які користуються Інтернетом.

  Завдяки новітнім засобам зв’язку Індія змогла вдвічі збільшити експорт програмового забезпечення. Місто Бангалор набув всесвітньої слави як центр інформаційних технологій. Бурхливо розвивається сектор, що працює на зарубіжних замовленнях при міжнародному аутсорсингу ділових паперів. Переваги індійського аутсорсингу очевидні: середня зарплата оператора обробки замовлень в Індії майже в 7 разів нижча, ніж у США.

    Завдяки електронному зв’язку лікарі Індії, Пакистану або Бангладеш ставлять діагнози та обслуговують пацієнтів із розвинутих країн. Китайські програмісти обслуговують користувачів ПК в Японії, а художники виконують замовлення мультиплікаційних студій США. 

         Фінансові послуги

    Державні комерційні банки домінують у Китаї, на Тайвані, в Індії, Сирії, Республіці Кореї. У багатьох мусульманських країнах банківські справи ведуть з дотриманням принципу відмови від стягнення банківського відсотка. Оплата послуг й кредитів зазвичай відбувається за допомогою різних схем розділення з банком прибутку промисловців і торговців, унаслідок фінансування їх проектів. Існують й різноманітні форми заохочення вкладників. Наприклад, банк може оплатити фізичним особам витрати на хадж (паломництво) до Мекки. У Сінгапурі, Малайзії, Сянгані/Гонконгу лідерами ринку є приватні банки. У більшості азійських країн окрім комерційних функціонують банки розвитку, задачею яких є фінансування важливих національних проектів з довготривалою окупністю. Трапляються й сільські банки та кредитні кооперативи.

     В Азії в останні десятиріччя зросли т. зв. нові міжнародні фінансові центри. Гонконг/Сянган – головний діловий та фінансовий центр Азії, надпотужний успішний регіональний бізнес-центр Сходу. Міжнародними фінансовими центрами в Азії вважають також Сінгапур, Токіо, Сеул, Дубай, Шанхай.

     Туризм

   Швидкими темпами в останні десятиліття розвивається міжнародний туризм. Для економіки невеликих країн він має виключне значення (Мальдіви, Бахрейн, Бутан, Непал). Суттєвою є його роль для країн Західної Азії: Туреччини, Йорданії, ОАЕ, Сирії. До топ-10 країн світу за кількістю іноземних туристів увійшли такі країни, як Китай, Туреччина й Таїланд. Зі зростанням статків населення важливим став внутрішній туризм. Він добре розвинутий у Китаї, Японії та Республіці Кореї. 

        Освіта і наука

    В азійських країнах постійно зростають державні витрати на розвиток освіти та науки. У переважній більшості країн вони становлять 5 – 7 % від ВВП. А в Малайзії, Саудівській Аравії, Республіці Кореї, Сінгапурі ці витрати значно більші. Це сприяє зростанню професійної підготовки робочої сили. За останні півстоліття рівень грамотності дорослого населення зріс з 35 до 70 %.

    Спершу засоби виробництва азійським країнам доводилося купувати за кордоном. Потім були спроби копіювання та відтворення техніки та технологій розвинутих країн. Це з успіхом робили Японія, нові індустріальні країни, Китай, Індія. Таку практику назвали «зворотним інжинірингом». Але потім зі створенням власної наукової бази азійські країни почали створювати власні технології й реалізувати техніку під власними торговими марками. Нині Китай, Індія, Сінгапур, Республіка Корея та Тайвань перетворилися на науково-технічні та дослідно-промислові центри провідних міжнародних корпорацій.

      «Відплив розуму» є гострою проблемою азійських країн. З метою запобігання економічним збиткам від цього проводять стажування фахівців в інших країнах, навчання громадян у зарубіжних університетах, реалізують спільні освітні програми з іноземними партнерами. 

          Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Азії

  Азія  – найбільш контрастна та багатоманітна частина світу. Неоднорідність географічного положення, наявність природних ресурсів, культурні особливості населення, історичне минуле – усе це призвело до нерівномірності економічного розвитку різних субрегіонів Азії та визначило особливості їх участі в міжнародному поділі праці.

  Країни Західної Азії називають ще Близьким Сходом, оскільки країни територіально найбільш наближені до Європи. Їх національні економіки спрямовано на тісні економічні зв’язки з європейськими країнами. Економіка багатьох держав спирається на видобуток та експорт нафти. Активно розвиваються хімічна промисловість, металургія, машинобудування, фінансові послуги та міжнародний туризм.

      У Південній Азії, незважаючи на швидку індустріалізацію, важливе значення має сільське господарство та промислові виробництва, що пов’язані з переробкою сільгоспсировини. Економічним осередком субрегіону є Індія

   Південно-Східна Азія охоплює нові індустріальні країни. Ще не так давно типовим краєвидом цього субрегіону були плантації цукрової тростини, кокосової пальми, гевеї, чаю та кави. Згодом до них додалися нафтодобувні вишки та шахти з видобутку олов’яних руд. Нині до них долучилися сучасні підприємства електроніки та електротехніки, автоскладальні заводи, швейні та взуттєві фабрики. Велике значення має морський транспорт, туристичні та фінансові послуги.

    Найбільш економічно розвинутим субрегіоном є Східна Азія. Там розташовані країни, що вирізняються найбільшим у світі обсягом ВВП. Поряд зі світовими економічними лідерами Японією, Китаєм, Республікою Кореєю – віддалена від осередків цивілізації Монголія та закрита залізною завісою для усього світу КНДР.

    Субрегіон Центральна Азія складається з країн з перехідною економікою. Після розпаду Радянського Союзу в спадок лишилося розвинуте машинобудування, металургія, хімічна та легка промисловість. А разом з ними й економічні проблеми. Процеси трансформації економіки в Центральній Азії відбуваються  за китайським зразком. Місцеві авторитарні режими проводять жорсткий курс на перебудову економічних систем, що сприяє встановленню економічної стабільності. 

     Зв’язки України з країнами Азії

  Азійський регіон стає новим осередком світового господарства, куди переміщується центр політичної та економічної активності з Європи та Північної Америки. У політичному вимірі Китай та Індія стають новими центрами геополітичного впливу. Японія та Південна Корея – потужні інвестиційні гравці на ринку фінансових послуг. За низького інвестиційного клімату в Україні перспективним є залучення фінансів цих держав для розвитку аграрного сектору, у сферу транспорту, інфраструктурних проектів нашої держави. Для України азійський напрям є одним з найважливіших у стратегічних планах встановлення міжнародних зв’язків. Найважливішими торговельними партнерами України з-поміж країн Азії є Китай, Туреччина, Індія, Республіка Корея, Японія, Ізраїль та Саудівська Аравія. Основу експорту становлять продукція сільського господарства та її переробки, чорні метали, продукція хімічної промисловості та машинобудування. В імпорті домінують побутова техніка, фармацевтична продукція, полімерні матеріали, харчові продукти, одяг та взуття, трикотаж, каучук, гума. Тенденції активізації торгово-економічних відносин свідчать про реальну можливість України співпрацювати з ринками багатьох азійських країн.